Вночі швидкий пасажирський пароплав "Іван Франко" дав протяжний гудок і тихо відчалив з пристані в море. На борту його перебувало кількасот пасажирів. Швидко рясні вогні Одеси зникли в пітьмі, з моря повіяло холодом і пасажири порозходились по каютах. На палубі лишилися тільки студенти Одеського медінституту. Юнаки і дівчата до пізньої ночі співали пісень, а сивобородий професор Яків Михайлович акомпаніював їм на гітарі.
Вже золотився погожий літній день, як пароплав зайшов півколом у Дністровий лиман і швидко поплив вгору рікою. Пасажири рійно висипались на палубу і стали любуватися мальовничими берегами Дністра. Повз їх очі картинно пересувалися високі Дністрові кручі, зеленіли в легенькій синяві імли кучеряві наддністрянські луги, хвилювали морями спотілих хлібів широкі колгоспні лани.
— Скоро будемо у Львові, — сказав, ніби до себе, Яків Михайлович. Він неквапливо вийшов на ніс корабля, обперся ліктями на поруччі і мрійно задивився в золоту даль.
Кілька юнаків пішли за ним. З юнаків вони приглядалися до пінистих гребнів хвиль, що розходились попереду бортів корабля, потім один озвався.
— Якове Михайловичу, ви були вже у Львові? ...Скажіть, це гарне, велике місто?
Яків Михайлович мовчки почесав долонею срібну бороду і відповів не скоро:
— Місто гарне і має тепер понад 700 тисяч жителів. Ті, хто був в ньому, говорять, що Львів після реконструкції — місто-красунь. А я був там давно вже, біля 26 років тому. Тоді восени 1939 року я, як боєць Червоної Армії, визволяв його з ярма польської шляхти... Потім я працював там років чи не два з чимось...
— Ой, — аж скрикнули юнаки радісно: — ви були тоді в Червоній Армії?... Розкажіть нам щось про ті часи!
— Розкажіть, розкажіть нам щось про тодішній Львів, — на допомогу юнакам стали прохати й дівчата.
— Ну з чого його й починати вам... — наче пригадував собі давнину Яків Михайлович. Він сів на підставлений лежак і на хвилину прижмурив очі.
...Так от, — почав, — Львів був тоді таке собі, не мале і не велике місто...
Серед цікавого оповідання Якова Михайловича пароплав пройшов в головний шлюз, що сполучував Дністрові води з широким Львівським каналом і згодом чітко зарисувався на обрії вершок Високого Замку. Ще година плавби, і з корабля стали видні густі димарі та широкі будівлі численних львівських заводів і фабрик.
Пароплав часто минав різні вантажні судна і баржі, що пливли до Дністра. Вони везли цистерни бориславської нафти, дерево, збіжжя, місцеве вугілля та всякі вироби львівських заводів.
Наблизившись до Львова, перед пасажирами виникло на південних узгір'ях широке модерне містечко. Всі будинки були незвичайно красиві, вони розміщались посеред широких вулиць і квітчастих бульварів. Майже перед кожним будинком кучерявились сочистою зеленню садки і городи.
— Та це ж нові робітничі оселі на старій Персенківці! — глянувши у план Львова, сказав Яків Михайлович. — От і красиво побудували! — милувався він, погладжуючи бороду.
О 13 годині "Іван Франко" заплив поволі в рухливу Львівську пристань.
***
Пасажири вийшли на широку, гладко заасфальтовану вокзальну площу. Вона мов відображувала в мініатюрі рухливе життя великого міста. Щомиті шугали по ній легкові і вантажні автомашини, приїжджали та від'їжджали раз-у-раз чепурні тролейбуси.
— Давайте, друзі, — сказав до своїх Яків Михайлович, — поїдемо насамперед в середмістя... Цікаво, як воно виглядає тепер.
Вони сіли в тролейбус і широкою магістралею помчали в місто. Яків Михайлович спостерігав крізь вікно ніби знайомі раніш вулиці — і не впізнавав їх. Всі вони стали ширші, зразково чисті, тут і там він бачив нові будинки і бульвари.
Тролейбус зупинився біля оперного і драматичного театрів. Напроти оперного театру стояв великий пам'ятник Леніну, мистецьки обсаджений навкруги всякими квітами. Далі за пам'ятником був прекрасний бульвар, а позаду театру простелялась широка центральна площа, оздоблена росохатими букетами ліхтарів. Яків Михайлович аж вдарив себе руками об поли.
— Ні, слово честі, я не впізнаю Львова! — сказав весело.
— Невже він так змінився? — любуючись баченим, спитали екскурсанти.
— Та що змінився, він зовсім новий став! — сказав Яків Михайлович. Ви знаєте, як тут колись було?... Отам, де пам'ятник Леніну, був тоді такий собі запущений бульварчик. Тут знову, де ця прекрасна площа саме попід театри бігали маленькі коробочки трамваїв, дальше стояли рядом брудні ларики, а за лариками була так звана "толкучка", на якій сотні спекулянтів торгували всяким крамом...
Екскурсанти поволі обійшли площу. Навколо неї красувались нові будинки центральних установ міста. Потім екскурсанти перейшли площу і вийшли на широкий тротуар вулиці 1 Травня. Йшли повз кінотеатри, повз багаті крамниці і універмаги. Широкими вулицями, тут і там, нечутно сновигали тролейбуси і автомашини. На перехрестках вони зупинялися раптом, потім знову відривалися швидко і роз'їжджалися в різні сторони.
Оглянувши пам'ятники Франку і Міцкевичу, Яків Михайлович повів юнаків до університету. Дорогою він розповідав їм історію цього будинку...
Юнакам дуже подобався гарний сад перед будинком університету і ще більше велика, високохудожня скульптура "Ленін і Сталін у Горках" напроти будинку.
— А тепер провадьте нас, Якове Михайловичу, у Львівські парки, ми чули, що тут вони дуже красиві, — запропонували студенти.
Годин зо три екскурсанти оглядали прекрасні львівські парки, певні квітів, музики, радістю сповнених громадян і веселого гомону дітвори. Тут Яків Михайлович теж дивувався. Скільки було зроблено нового і гарного! Втомившись ходінням і враженнями, він сказав товариству:
— Ну, мабуть, пора нам і відпочити... Завтра оглянемо львівські заводи і нове робітниче місто, потім музеї, інститути та центральний стадіон і аеродром, говорять, що вони дуже гарні. Та й старовинні будинки і Високий Замок треба теж оглянути. Тепер, однак, я пропоную їхати в готель на відпочинок, а то ми вже таки втомились усі...
Еге — погодились юнаки і дівчата, — на сьогодні нам вистачить... Воно, правду говорили, що Львів велике і гарне місто.
Ідучи до готелю, Яків Михайлович зупинився біля поштамту і вислав своїй дружині телеграму: "Не впізнаю Львова. Нове місто, прекрасне, нові теж і хороші люди в ньому. Скільки радісних змін принесли тут за 25 років (радянська влада".
[Вільна Україна]
17.09.1940