Instagram не потребує стільки працівників що Ford. А Uber не знає, що таке неділя і вечір з сім'єю.
Прогнозувати важко, особливо коли це стосується майбутнього — говорив славний фізик Нільс Бор. Цікаво, що він би відповів, якби його запитати про певну конкретну сферу — майбутнє роботи. "Неможливо"?
Бо хоч економісти, соціологи, підприємці і футурологи всіх мастей погоджуються, що нас чекає революція, та не можуть дійти згоди, якою вона буде. І як дуже ми маємо боятися.
Робота буде, тільки інша
Міленіумці, тобто покоління, народжене в 1980-2000 роках, є іншими за попередні ґенерації. Це діти інтернету і реклами, нарциси, переконані, що світ їм належить, і зосереджені на самореалізації та виборі відповідного фільтра для селфі. Їх очікування щодо місця праці — як би не було, другого дому — також є іншими, ніж батьків та старших братів і сестер. Міленіумці вважають, що робота має уможливлювати здорову рівновагу між професійним і приватним життям, а водночас бути еластичною — якщо мейл телефоном можна отримати завше і всюди, то нащо триматися жорстких годин? Робота має бути креативною, має розвивати, бути приводом гордості і джерелом ідентифікації. І неієрархічною — шефа називати по імені і запросто заскакувати до нього зі своїми ідеями. Open space, найліпше: такий з кольоровими канапами і кікером — настільним футболом.
А так як за десять років міленіумці становитимуть 75% робочої сили, то найоптимістичніші теоретики роботи вважають, що корпорації будуть змушені до них пристосуватися.
А решта міленіумцім надалі подаватимуть бургери, дзвонити в кол-центри, мити підлоги і пакувати посилки в Амазоні — в місцях, де гасло креативності зустрічають, здвигнувши плечі, а еластичність означає працю в зручних для роботодавця час. Бо їх машини не замінять.
Робота буде — тільки по телефону
Угоди без жодних гарантій, непевність працевлаштування і атрофія відчуття безпеки — така реальність багатьох працівників вже нині. Однак справжня революція має лише початися, а її авангард — це такі фірми як Uber (перевезення пасажирів), Homejoy (послуги прибиральниць) чи TaskRabbit (різні послуги). Це не є роботодавці, а тільки платформи, що зводять надавача і користувача послуг. Вистарчить заінсталювати аплікацію. І заплатити відсоток від транзакції.
Uber чи TaskRabbit повинні були втілювати в життя принцип еластичності і самостійності: хочеш — працюєш, а ні — робиш собі вихідний, нема постійних годин, нема шефа, маєш повністю свій контроль. З тою лише різницею, що щось за щось: повна свобода пов'язана з нульовим відчуттям безпеки. Водій Ubera чи "кролик" з TaskRabbita не мають медичного страхування, оплачуваної відпустки ані лікарняних, не дістануть пенсії чи грошової допомоги. І нема неділі чи вечора з сім'єю — "мікропідприємець", що працює для аплікації не знає ні дня, ні години, завше мусить бути готовий. Раз заробить більше, раз менше, тому важко йому що-небудь планувати. А таке довготривале відчуття невпевненості, переконує теоретик прекаріату Ґай Стендінґ, має серйозні суспільні наслідки. Прекаріату загрожує невроз, пасивність і відчуженість, а накопичена фрустрація може привести до менш або більш різких вибухів гніву.
Роботи не буде — будуть роботи
Автоматизація є благословенням для продуцентів і консументів, але для працівників виявляється прокляттям. В кожній галузі, яка вимагає рутинової діяльності — повторюваної і передбачуваної — роботи є звичайно кращі за людину. В зоні небезпеки є, пише Роберт Форд в "Rise of the Robots : Technology and the Threat of a Jobless Future" ("Виникнення роботів : Технологія і загроза майбутнього без роботи"), не тільки традиційні робочі місця голубих комірців — які, зрештою, на фабриках вже в більшості автоматизовані — але безпечні, здавалося б, професії середнього класу. Сервіс вже дихаєь на ладан: замість продавця — кіоск самообслуги, замість листоноші — дрон Амазона , замість касира — автоматична каса, замість страхового агента — комп'ютерна програма, а замість працівника МакДональса — автомат для гамбургерів. Таксистів і водіїв автобусів вже невдовзі випхають самохідні авта Ґуґла.
Навіть освічені спеціалісти та так звані креативні професії починають відчувати на спинах дихання автоматизованої конкуренції. Вже існують програми, що з успіхом можуть компонувати музику, проектувати будинок чи писати спортивну статтю. У лікарнях працюють діагностичні роботи. Алгоритми вже роками правлять на Уолл-стріт, викидаючи з роботи маклерів. Оксфордські науковці Карл Бенедикт Фрей і Майкл А. Осборн вирахували, що впродовж двадцяти років роботи переймуть половину місць праці.
Очевидно, технології нераз вже перевертали вверх дном ринок праці: в XIX столітті машини ліквідували домашнє виробництво, а двигун внутрішнього згорання змінив транспорт і землеробство. Отож, завжди прогрес творив більше нових робочих місць, ніж ліквідовував старих. З тою лише різницею, що сьогодні дев'ять з десяти працівників працює в професіях, які існували сто років тому, а з 1993 до 2013 року всього лише 5% посад походило з сектора хайтеху. Instagram не потребує стільки працівників, як Форд.
Якщо ми пустимо справи на самоплив, то можемо прокинутись у світі, породженим голлівудськими дистопіями — застерігають футурологи. Нерівність виросте до такого рівня, що світ поділиться на дві групи. На вершині буде маленька еліта— власники капіталу та роботів або патентів на них, а також видатних фахівців з унікальним вмінням — найбагатших, споживаючих люксуси у своїх захищених найманцями кварталах (частина постійних завсідників Давос мабуть вже готується до таких обставин, купуючи володінню в Новій Зеландії). А внизу — вегетуючі без роботи мільярди непотрібних, позбавлених доступу до порядної освіти і медицини. Бунт буде лиш питанням часу.
Роботи не буде, і добре
В 30-х роках, на початку Великої Кризи, економіст Джон Кейнс прогнозував, що завдяки технологіям до 2030 року ми працюватимемо тільки 15 годин на тиждень, а решту присвячуватимемо відпочинку і розвагам. А раніше Карл Маркс, дитя епохи віри в прогрес, писав, що людська винахідливість призведе до того, що особа зможе "вранці полювати, після полудня рибалити, увечері пасти худобу, після вечері критикувати".
Сьогодні також є технооптимісти , які вважають, що автоматизація дасть кожному шанс на автономний розвиток. Тепер робота служить для продукування товарів, заробляння і надання життю сенсу. Але коли продукування перейде до роботів, і технологія забезпечить ріг достатку — зрештою вже є до того здатною, треба тільки змінити розподіл витворюваних нею дібр і зисків з них на більш рівномірний — ми пошукаємо сенсу життя десь інде. У сім'ї. У сусідській спільноті. У мистецтві і науці. У суспільній і політичній активності. Зрештою в стародавній Греції громадянин — це був хтось, хто мав вільний час, щоб займатися державними справами.
Поль Мейсон, автор "PostCapitalism: А Guide то Our Future", вважає, що капіталізм впаде під вагою власних суперечностей, від нерівності крізь глобальне потепління до зростаючого боргу — але перш за все саме через прогрес в інформатиці. Технологія редукує попит на роботу і розмиває границю між роботою і вільним часом, але також творить альтернативну економіку званою економікою спільної участі.
Всякого роду кооперативи, carpooling (спільне подорожування), банки часу чи валюти типу біткойна, австрійського верґля чи іспанського еко замінюють блага, послуги і доступні гроші на регулярному ринку щораз для більшого числа осіб.
Ентузіасти вважають, що спільна участь виграє, бо є ефективнішою від власності, позволяючи ефективніше — а капіталізм це любить — використати устаткування і блага, що тепер вживається тільки періодично. Ну і ощаджує обмежені ресурси.
Роботи не буде — буде грошова допомога
А що, коли цей стрибок до технологічності не вдасться? Як має утримуватися безробітна більшість глобальної популяції? І як має вижити економіка — вона ж базується на масовому споживанні — коли маси не матимуть за що купувати? Відповідь звучить: гарантований мінімум. Його адвокатами є і лівий соціолог Антоніо Неґрі, рівно як і батько лібертаріанства Фрідріх фон Гайєк.
Стала, невелика сума, виплачувана кожному громадянинові незалежно від його матеріальної ситуації нині дала б прекаріату міцнішу позицію вибору — не мусів би братися до будь-якої роботи і за будь-які гроші — а в майбутньому була б джерелом утримання для мільярдів "середняків", на послуги яких не буде попиту.
Однак гарантований мінімум не вирішує проблеми кінця суспільної користі з праці — зауважує Дерек Томпсон в статті "A World Without Work" ("Світ без роботи") в серпневому "The Atlantic". Адже робота, навіть якщо не для кожного є сенсом життя, то напевно його організовує. Обов'язок бути в конкретному місці від 9-ї до 17-ї і виконувати певну діяльність є все ж продуктивною альтернативою до лежати на дивані і оглядати телебачення. Ну, і робота — це джерело статусу, заспокоює потребу самоперевірки, успіху, буває його вимірювальним визначником — щурячі перегони є паскудні, але чи ми потрафимо функціонувати без суперництва?
Томпсон має декілька пропозицій, як цьому явищу хоч частково зарадити. По-перше, миритися з державою і установами. Ліками на бездіяльність можуть бути, наприклад, "публічні місця зустрічей", тобто розбудовані будинки культури, в яких мешканці могли б спільно займатися спортом, чи ремесло. Держава могла б також підтримувати виникнення кооперативів, в яких група збирається і разом обробляє сад, робить джеми чи продає вив'язані шалики. По-друге, задовольнятися малим. Фірма, яка працевлаштовує 50 працівників, замість звільняти 10 осіб, могла б всім змешити робочий час на одну п'яту. Це так званий job sharing, тобто поділ роботи. Люди заробляли б менше, але зате б утримувалися на ринку.
На крайній випадок, залишається пристосуватися до 10-ї заповіді щасливої людини: праця ушляхетнює, але лінивство ощасливлює.
Katarzyna Wężyk
Praca — termin ze słownika wyrazów zapomnianych
Gazeta Wyborcza, 22.08.2015
Переклад О.Д.
03.09.2015