«Критик», якщо вірити словнику, – людина, здатна вершити суд: розбирати, звинувачувати, пояснювати, вирішувати, засуджувати, ухвалювати… Арт-критик, відповідно, теж. Але якщо арт-критик не співатиме митцям дифірамби, а насправді почне «критикувати»\ аналізувати, тобто, вийде за межі «клубу друзів по зацікавленням» (митець-куратор-арт-критик), то відразу почує: «критики нічого не розуміють», «критики навішують ярлики». Принаймні, так є в Україні.
Про те, що є основою арт-критики, які критерії якісного тексту, що не може бути опубліковано в виданні, і чи можливо прожити на гонорари від статей про сучасне мистецтво – Аріна Радіонова розмовляла з головним редактором найвпливовішого польського видання про сучасне мистецтво «SZUM», викладачем факультету «Інтермедіа» в Познанському університеті мистецтв, автором кількох книг о історії і теорії фотографії Адамом Мазуром.
– На чому будується арт критика в журналі «SZUM», від яких факторів залежить?
– В першу чергу, від того, що подобається редакції або не подобається. Ми замовляємо тексти, і ми платимо за них, це означає, що ми обираємо людей, які пишуть. Якість текстів, вже в свою чергу, залежить від потенціалу критиків. А що залежить від арт-критики – то є питання до митців. Мені складно на це відповісти. Хоча один мій колега любить згадувати випадок, коли після його негативної рецензії на виставку автор тих творів більше не займався мистецтвом. І бували такі випадки, що куратори залишали практикувати після виходу рецензій. Авжеж, кожен хоче отримати гарний відгук про свою творчість. Ми любимо публікувати критичні рецензії, часами вони зовсім не позитивні, але завше аргументовані.
– Власне, «Шум» відомий своєю гострою критикою. Але, наприклад, в Україні, і я думаю, що в Польщі також арт-середовище дуже вузьке, всі один одного знають. Яким чином будувати стосунки між арт-критиком і митцем після розгромних статей?
– В Польщі теж, як напишеш щось негативне, то митець ображається. Такі випадки трапляються постійно. Наприклад, Мірослав Балка відмовляє в участі в дискусії або в інтерв’ю. Але хай собі ображається, то його особисті справи. Ти можеш не робити інтерв’ю з ображеними. Але це не значить, що ми не можемо рецензувати його роботи. Виставки в нас роблять культурні інституції. Весь час змінюються експозиції. Тож критик і так має, чим себе зайняти.
– Чи повинен арт-критик обов’язково відвідати виставку, щоби о ній написати?
– Тут, звісно, в залежності від ситуації. Я вважаю, що повинен. Це навіть не так стосується концепції робот, як відчуття простору, місця і ситуації, це досвід відчуття виставки.
– За якими критеріями ви обираєте тексти для «SZUM»?
– Критерії в першу чергу, журналістські. Чи цей матеріал цікавий? Про що він? Що він має донести до читача? Чи зміг автор довести читачу свою ідею? Чи має він власну аргументовану точку зору і як вона дотична до того, що він пише? Це такі базові під ставові речі. Наприклад, рецензія повинна бути цікавою, надихаючою, з детальним описом і оцінкою виставки. Зовсім інші вимоги до теоретичних текстів: більш розвернутих, ґрунтовних, переважно їх пишуть інші автори. Але завжди текст повинен бути оригінальним і добре написаним.
– Яку роль відіграє арт-критика в Польщі? Я часто чую від митців в Україні, що їм зовсім не потрібні ані куратор, ані критик, бо він робить все сам: і виставку відкриє, і анонс напише...
– В Польщі таких думок немає. Навпаки, тут нарікають, що зовсім мало арт-критиків, що критики не хочуть писати, а тільки курувати виставки. Ситуація з критиками досить проблемна: мало платять за статті, і взагалі мало людей, які в стані професійно ці статті написати. Але у спільноті багато голосів за те, що арт-критика, безперечно, потрібна. Всі розуміють, що потрібний серйозний журнал про те, що відбувається у сфері сучасного мистецтва в Польщі. Тому наш журналу «SZUM» має інституціональну підтримку.
– Де в Польщі арт-критик може здобути освіту?
– Наприклад, в Торуні є напрямок «критика мистецтва», і є багато спеціальностей на факультетах журналістики: театральна критика, кінокритика, тощо. Є такі спеціалізації на відділах «Історії мистецтв». Проблема полягає у тому, що вони не зовсім відповідно готують студентів до участі в арт процесі. Я не можу згадати жодного цікавого арт-критика – випускника цих факультетів. Більшість арт-критиків має якийсь дивний бек-граунд, і вразливість, притаманна їх текстам, є чимось іншим, ніж просто академічною освітою.
– Як створився ваш журнал, і звідки ви берете кошти?
– Спершу я багато років був головним редактором журналу «OBIEG» Замку Уяздовського. «OBIEG» видавався Центром Сучасного Мистецтва, і ми, відповідно, не могли рецензувати виставки ЦСМ та частину експозицій інших інституцій. Бо то можна було б витлумачити або як заздрість і конкуренцію, або як дружнє рецензування одній інституції іншою. Потім ми створили фундацію, яка ніби теж є частиною арт процесу, бо ми також робимо виставки, але не є інституцією, як центр сучасного мистецтва або будь-яка галерея. Фундація надає нам можливість участі в арт процесі зсередини, і, одночасно, можливість видавати журнал, незаангажований в жодній стороні цього процесу. Ніхто нам не може закинути, що ми видаємо заангажовані тексти. Тепер ми можемо писати про всіх. На початку до фінансування «SZUM» долучилась Академія мистецтв, виділила гроші на графічний макет і на друк першого номеру. Але я вважаю, що важливіше за гроші була її офіційна публічна підтримка і реклама, яку вони нам зробили.
– Рекламодавці охоче приходять до арт-журналу?
– Не так, щоби дуже. Але маємо десь 20-30 рекламодавців, в залежності від номеру. І то утримує журнал, бо тепер вже не має фінансування від Академії. Натомість, ми маємо допомогу от Міністерства культури, яка покриває витрати на друк журналу.
– Скільки потрібно грошей для створення одного номеру?
– Друк коштує близько 20 000 злотих, гонорари, промоція і інші витрати десь 20-25 тисяч. Думаю, що ми ще ніколи не перевищили квоту у 45 000 злотих. Утримаємо себе з реклами, і продажі також зростають.
– Який у вас наклад?
– 1200 екземплярів – це досить мало, але ми позиціонуємо себе, як журнал для спільноти.
– Хто читає «Шум»?
– Як я вже сказав, арт-спільнота: митці, куратори, критики, директори і працівники інституцій, колекціонери, менше – студенти, тому що «SZUM» не є журналом для загалу.
– Звідки назва «SZUM»?
– В ‘90-х роках був «Magazyn Sztuki», якщо коротко MS, ще такою абревіатурою користуються Музеї Мистецтва, в цьому випадку «Magazyn SZUM» є певною автозаміною. SZUM – означає галас, афери, пліткування, контроверсії… Що стосується наповнення, то ми не змінюємо журнальну формулу: завше є розмова (інтерв’ю), є рецензії, тема номеру, фейлетони. То саме, як у «Frieze» чи в «Art Forum».
– Як працює редакція, як ви підбирали колектив?
– Ключовими працівниками є три редактори: я, Якуб Банасяк і Кароліна Плінта, наш секретар редакції Мартина Меркіз і Мирослава Ковнацька, яка відповідає за умови, логістику і фінанси. Команда авторів – то кілька десятків осіб, ми з ними не зустрічаємось, але підтримуємо постійний контакт. Редакція збирається тільки раз на тиждень, іноді навіть раз на два тижні, тож ми навіть не маємо офісу. На зустрічах в кав’ярнях і пабах вирішуємо, яка буде тема номеру, дискутуємо на рахунок матеріалів. То трохи віртуальна редакція, але ми робимо сучасне медіа.
– Якого матеріалу ніколи не буде в «SZUM»?
– Погано написаного: нудного і незрозумілого. Рецензій без сенсу. Є, звісно, автори, яких ми би теж не публікували. Бо ми є певною групою, яка має спільні погляди на мистецтво. Є інші люди, які нам не підходять, бо мають інший світогляд. Наприклад, ніколи не замовимо текстів у Малгожати Малковської. Вона має параноїчну візію світу мистецтва, як мафії. Таке нас не цікавить. Але в «SZUM» могла би бути розмова з нею, бо такий кут зору теж є цікавим у певному контексті. Але ми не будемо замовляти в неї тексти, як у теоретика.
– Як ви робите промоцію?
– Нон-стоп піар на Фейсбук. Кожен номер має дискусійну зустріч за темою номера. Така зустріч робиться і для університету, який заангажований у створенні журналу. Там ми проводимо дискусію, на яку приходить від 50 до 100 учасників. Абсолютний рекорд був більше двох сотень під час презентації «Алфавіту молодих». Але все ж таки Фейсбук – головний інструмент просування: як тільки видаємо новий номер, то починаємо нову рекламну компанію.
– Як відрізняється паперова версія від он-лайн видання?
– Друкована версія є розкішнішою, люксусовою, там замовлені довгі аналітичні тексти, спеціальні зйомки або твори артистів, виконані для журналу. То є поважне видання. Натомість в інтернет-версії більше актуальних розмов, бо друкована версія є квартальником, тому там неможлива швидка реакція на події. Користуємось можливостями Інтернету. В онлайн версії є багато візуальних матеріалів. Наприклад, показуємо якусь виставку без її оцінки, просто, щоби можна було побачити, як вона виглядає, скласти свою думку, а потім в друкованому номері вже прочитати критичну рецензію.
– Що читає сама редакція «SZUM»? На які видання ви орієнтуєтесь?
– Ми всі читаємо різні речі, і це є плюсом журналу. Це добре відчувається на редакційних колегіях, підчас щоденної праці над журналом і навіть над контентом ФБ, де видно цілий час перелінковування різних джерел. Я, наприклад дуже люблю німецьку пресу, іноді щось американське. Кароліна любить якісь дивні інтернетові блоги, тумблери, Банасяк слідкує за всім, що пишуть в Польщі. Я думаю, що всі читають Frieze. З фото журналів у мене завжди на тумбочці біля ліжка Aperture. Думаю, що важливим є також Art Forum. Нещодавно з’явився дуже цікавий Dis Magazine і ще ціла купа незалежних видань про сучасну візуальну культуру. Важливим для розуміння тенденцій у мистецтві є також Mousse Magazine.
– Чи «SZUM» має польських конкурентів?
– В плані арт-критики «SZUM» поки що найвідоміший та найбільший журнал. Ми не маємо конкурентів і змагаємося від номеру до номеру самі з собою. І то теж недобра позиція. Хоча тепер вийшов перший номер Contemporary Lynx, то на редакційній колегії ми розглядали його. Але зарано щось говорити про журнал, який випустив тільки перший наклад.
– Можливо, ви щось читаєте з українських видань?
– Я взагалі не дуже добре читаю російською, майже зовсім не читаю українською, тому дивлюсь в основному такі фото-сайти, як UPHA, наприклад. Але ви самі розумієте, що для усвідомлення процесів, що відбуваються в українському сучасному мистецтві, не вистачає тільки картинок.
– Митець не завжди може жити «з мистецтва», а арт-критик в Польщі може заробляти на життя писанням статей?
– Навряд. Раніше багато журналістів працювали в журналах і газетах у штаті, мали стабільну зарплатню і пенсію. Але тепер все змінилося: майже всі стали фрілансерами, бо видання не зацікавлені в сталому штаті. Наприклад, у «SZUM» ми платимо від 100 злотих за сторінку тексту і до 1000 злотих за текст. Інтерв’ю завше коштує 300 злотих. Так, з цього важко прожити, але більшість критиків має ще якусь роботу: пишуть до каталогів, працюють модераторами дискусій, кураторами вистав або освітніх платформ, викладають…
29.08.2015