Як дістатися до МОМА?

Як добитися визнання на Заході українським митцям, мистецтвознавцям, кураторам і арт-менеджерам, розповідали на відкритій зустрічі в ОнЛав Еспресо Бар куратори нового Feldman Art Park – гігантського фестивалю мистецтв, що відбувається в Харкові протягом жовтня – Денис Белькевич і Ольга Пальниченко. Аріна Радіонова спеціально для Zbruc.eu зробила транскрипт і переклад найкорисніших порад для українських митців (насамперед молодих), як грамотно побудувати свою кар'єру.

Денис Белькевич: Я в жодному разі не хочу сказати, що ми є якимись прикладами. Але, з іншого боку, нам є про що розповісти. Якщо говорити про мене, то я в мистецтво потрапив абсолютно випадково. За першою освітою я – театральний продюсер, за другою – кінопродюсер. Кінопродюсерську освіту я здобував у ВДІКу в Москві п'ять років тому, і був запрошений до знімальної групи Андрія Кончаловського. Попрацював там недовго, і Кончаловський запропонував мені взятися до мистецтва. Так і сказав: «Навіщо тобі кіно, я його сам вже дознімаю. А те, що знімає брат, – це не кіно. Тому давай займемося чимось хорошим». На той момент був організований фонд спадщини їхнього діда, видатного художника, який народився в Україні, у Слов'янську, Петра Кончаловського. Ми зібрали команду і стали першовідкривачами в менеджменті мистецької спадщини в країнах СНД. Зрозуміло, що все це передбачало поїздки, конференції, знайомства з людьми. Знання і досвід накопичувалися. Після чотирьох років роботи я ще встиг закінчити в Києві аспірантуру і зрозумів, що в мене підвисає дисертація. Поїхав до Нью-Йорка, в Інститут Sotheby's, закінчив там річний курс, потім повернувся в Україну і почав працювати з приватними колекціями та банками в сфері менеджменту колекцій. Рік тому отримав пропозицію працювати в британської компанії, яка здійснює менеджмент приватних колекцій українського мистецтва, які є в руках іноземців. Вона міститься в Лондоні, Red Art Galleries. Переважно це колекція ХХ століття: соцреалізм, «Гаряча хвиля», аж до Голосія, Гнилицького і Криволапа. Одним з моїх побажань до організаторів було те, що ми маємо обов'язково долучати молоде українське мистецтво. Тож від 2016 року Red Art Galleries почне добір молодих українських художників, щоби показувати їх на Заході. Проект, який оце тепер триває за підтримки фонду Олександра Фельдмана з Харкова, має прискорити цей процес. «Фельдман арт парк» – це ярмарок, де беруть участь 100 молодих художників, так би мовити, дістають там свою «тимчасову прописку». Запрошена міжнародна кураторська група обере переможця, який здобуде стажування і освітній курс за кордоном.

Ольга Пальниченко: Я мистецтвознавець за освітою. Тут, у Києві, закінчила Художню академію за програмою «Історія мистецтв». І поїхала продовжувати освіту в більш класичному полі, до Відня. Відень якраз посприяв тому, що я почала орієнтуватися на contemporary-сферу. Ось зараз ми з Денисом працюємо над програмою підтримки молодих українських художників. По суті, це вся моя творча біографія. Але я можу консультувати у сфері арт-освіти і загалом в освіті за кордоном, і буду корисна в цьому питанні.

Денис Белькевич: У практиці міжнародної освіти для митців тієї ж таки Royal Academy of Arts в Лондоні та й у всьому світі, є курс self-promotion. Там вчать «з мистецьких пелюшок», як створювати портфоліо, як спілкуватися на ярмарках з ґалеристами, в який спосіб привертати увагу, якщо ти просто відвідав виставки. Але передусім там вчать самоідентифікації. Для художника головне – це його місія. Кажуть, що успішний сценарій можна написати за допомогою 20 слів. Художник також має вміти описати свою місію одним, максимум двома реченнями. Наприклад, ви приходите на якійсь арт-ярмарок або в якусь ґалерею, гарно виглядаєте.

Ґалерист питає: «А хто ви?».

– Я художник.

– А що ви робите?

Варіанти: «Ну, у мене мистецтво недоступне для розуміння більшості». Або там... «Трансцендентність моїх робіт...».

Розумієте, так? В мене досить великий досвід роботи з художниками. Коли їх питаєш отак прямо, дуже мало хто з них може назвати своє кредо, місію. Отже, по-перше: ви мусите чітко прописати свою місію, і вона має бути відображена на вашому сайті. По-друге, ви маєте створити свою презентацію. У презентації (вона мусить бути англійською), перерахую, мають бути: прізвище, ім'я, контактні дані, е-мейл і адреса сайту – увага! – на кожній сторінці. Невідомо, скільки сторінок захоче перегорнути ґалерист і де він зупиниться, то немає сенсу розміщувати їх тільки наприкінці. В цій презентації має бути подана ваша біографія. Не треба боятися, якщо у вас немає професійної освіти або перша освіта не художня. Тим більше це буде цікаво західним кураторам. Певен, як людина, яка почала не з арт-сфери, а потім до неї прийшла. У вашій презентації мають бути подані всі серії ваших робіт. Не варто соромитися ранніх творів. Деякі художники вкладають в портфоліо тільки останню серію. Навіть якщо минуло п'ять або більше років з моменту створення першої серії, варто включити її в портфоліо, можливо, не в такому обсязі, як нову. Західні ґалеристи хочуть бачити, як художник розвивається. Виходячи з цього, буде зрозуміло, що ваша остання серія – не вершина ваших можливостей. У презентації має відображатися ваша місія. Тут ваше кредо трансформується до двох абзаців, ніяк не більше, ніяких спеціальних термінів. Не описуйте ваші сни, це можна зробити потім, в анонсі виставки, а ліпше навіть пізніше, вже коли люди прийдуть на відкриття.

Дуже важливий момент! Деякі художники бояться своєї унікальності, вони думають: краще я підлаштуюсь під інших, буду створювати райдужних песиків а-ля Джефф Кунс, або черепи Деміана Херста, або щось на зразок цього. «Я буду підлаштовуватися під ринок, і тільки тоді ринок мене помітить», – це неправильно. Україна – це нішевий ринок, уваги до якого щораз то більше. Той-таки Sotheby's півтора року тому організував торги Sotheby's Contemporary East, у які долучив Східну Європу. Близько 80 арт-фондів, які сьогодні працюють на ринку, резервують 10–15 % капіталу на мистецтво країн, що розвиваються. Куди, крім Східної Європи, входять ще Китай, Індія і країни Латинської Америки. Доводиться витримувати конкуренцію.

Наступне – це запрошення людей до студії. Вона мусить бути, з одного боку, робочою, а з іншого – готовою до відвідування. Інкоґніто чи відкрито Київ відвідує величезна кількість іноземних кураторів. На Feldman Art Park приїхали куратор з Лондона і куратор з Арабських Еміратів, який формує колекцію королівської родини. Одне з перших питань – чи можна до когось потрапити у студію, щоби, що називається, подивитися, як художник працює і живе. Це дуже важливий момент. Не іґноруйте його, будь ласка. Отже, основа: сайт, портфоліо, і, ясна річ, у вас має бути виставковий досвід.

Тим, у кого персональних виставок не було, скажу наперед, що для художника від одного до п’яти років виставкової історії нормально мати одну персональну виставку на рік і три рази взяти участь в різних проектах чи групових виставках. Плюс, з третього року, бажані долучення до різних суміжних проектів, на кшталт «арт і мода», «арт і кіно». Ви маєте скласти time table. Ви маєте умовно поставити собі мету. Наприклад, «через десять років». Це нормальний термін для того, щоб з країни Східної Європи потрапити у світову обойму, якщо ми говоримо про серйозний рівень. Ви розумієте, в якому напрямку ви працюєте, ви відстежуєте музеї вашого напрямку, які цікавляться вашими темами. І ставите собі за мету – «через десять років я потраплю до МОМА».

З одного боку, це може здатися захмарним і складним, а з іншого боку – нічого захмарного і складного в цьому немає. Вибачте мене, дорогі художники, але є така річ, як лінь. Ті дев'ять художників з десяти, які через п'ять років кажуть, що «у нас не вийшло», не роблять взагалі нічого. А десятий робить – але неправильно. Як привернути до себе увагу міжнародної публіки? Є три варіанти: участь у міжнародних конкурсах, участь у ґрантових програмах і участь в резиденціях. У світі є п'ять найбільших ґалерей, назви яких всі знають: White Cube, Gagosian Gallery, Acquavella, David Zwirner, Tate Gallery. Це те, що називається high end. У них художники світового рівня. І мало хто знає, що у цих ґалерей є дочірні ґалереї рівнем нижче. Тобто будується певна піраміда. Отже, треба їм всім писати. Якщо вони вас беруть і вони вас виставляють, це доводить, що вони бачать ваш потенціал. На концерти ходять ногами, а в ґалереї ходять з грошима. Якщо вас «куплять», то ви підніметеся на сходинку вище. Вони запропонують вам познайомитися з потрібними паном або пані, запропонують вам укласти контакт з ґалереєю рівнем вище. На шлях до вершини витрачається, в середньому, десять років.

На останньому Art Basel відбулася зміна поколінь. Ті митці, які «коштували» по двадцять–тридцять мільйонів, поступилися тим, хто коштує один–два мільйони. Що найцікавіше – навіть центр змістився. Якщо центром молодого мистецтва раніше був Нью-Йорк, то тепер центр молодіжного арт-ринку – Лос-Анджелес. Чому? Тому що зірки купують. Навіть ті молоді художники, яким 18–20 років і які не знайшли визнання в Нью-Йорку, їдуть до Лос-Анджелеса. Їдьте до Лос-Анджелеса, не думайте, що Ріхтер або покійний Баскіа захопили арт-ринок і будуть ще пити з колекціонерів всі соки. Ринок відкритий, він, як екскаватор, поїдає щораз нових і нових. Беріть участь у ґрантах, беріть участь у резиденціях. Вони вас у двері, а ви – у вікно. Це золоте правило арт-ринку.

Останнім часом у низці країн нашого і ближнього зарубіжжя відкрилося багато курсів з перформансу та медіа- і відео-арту. Поспілкувавшись з художниками, які закінчили ці курси, виявляємо цікаву річ: вони туди прийшли, тому що реклама запитувала, чи хочете ви підкорити арт-ринок. А що таке підкорити арт-ринок? Це заробляти багато грошей. Художники туди приходять, закінчують і… розуміють, що відео-арт на аукціонах продається погано. У нашій країні взагалі не продається. Перформанс: ну вийшов, постояв, отримав по голові – і популярність. Як можна монетизувати перформанс, гроші з того отримати? У всіх перед очима приклад Марини Абрамович, яка 20 років тому зі своїм другом Улаєм робила всякі БДСМ-практики на публіці. А тепер вона заробляє гроші, питання – як? Мало хто знає, що вона заробляє на запрошеннях в тусовку. Запросити її на вечірку коштує 50 тисяч доларів, запросити її курувати виставку, причому вона особисто не буде цим займатися, дасть своїх дівчаток, коштує від 100 тисяч. Тому в Харкові у «Фельдман Арт парку» не буде Марини Абрамович, там будуть ті, хто реально хоче подивитися на українських художників і реально когось з собою забрати. Тому художники, які закінчують нові практики, виходять розчарованими, ображеними на арт-ринок і світ мистецтва.

Ольга Пальниченко: Почнімо з того, як потрапити на резиденцію. Треба вивчити всі пропозиції, які є в світі. І не концентруйтеся на якійсь одній локації у якійсь певній країні. Більшість з резиденцій підтримують формат англійської мови. Ви маєте чітко розуміти, що ви хочете вивчати, яку програму ви хочете прослухати, яких спікерів, яких кураторів ви хочете побачити, які завести знайомства чи, можливо, творчі стосунки. Тому дуже чітко треба вивчити програму кожної з резиденцій. Після цього ви надсилаєте презентацію, в якій мають бути чітко сформульовані ваші позиції і ваші бажання. Ви маєте зрозуміти, які художники вже там були, яких було багато, у чому ґалеристи або арт-менеджери не зацікавлені в цей момент. Ніколи не соромтеся запитувати кураторів, які працюють безпосередньо на місці, завалюйте їх мейлами. Запитуйте про всі цікаві моменти, аж до того, чи можна взяти свого песика? Тому що це дуже важливо. Важливо працювати з тими людьми, які не спричинять вашого творчого дискомфорту. Важливо продавати і виставлятися, але всі прийшли в мистецтво через любов. І любов мусить промайнути у вашій творчості й у ваших стосунках з будь-якими інституціями. Після того, як ви подали першу заявку, – чекайте. В більшості випадків, а надто тепер, коли інтерес до Східної Європи зріс, вони дадуть відповідь. Презентувати себе в процесі спілкування треба гідно і сильно з самого початку. В жодному разі не допускайте граматичних помилок під час спілкування. Тому що це відразу виведе вас на нижчий рівень. Намагайтеся перевірити, щоб ваше знання мови відповідало вказаному рівню. Тому що часто приходить відповідь, що «все класно, але ви вказали, що рівень володіння вашою мовою нижчий, ніж ми можемо собі дозволити». Тобто «ми не знайдемо контакту, у нас не виникне комунікації». Щодо подання до ВНЗ, тут все простіше, тому що ВНЗ зацікавлені щороку набирати достатню кількість художників. З європейськими ВНЗ може виникнути єдина проблема: крім навчання англійською, вони всі практикують навчання рідними мовами. Тому ось тут починається підготовка заздалегідь. Ви мусите працювати над мовою. І я буду постійно на цьому наполягати, що мова – це ваша перша можливість спілкуватися у творчому світі, як для кураторів, мистецтвознавців, так і для художників.

Не подавайте всі свої матеріали, всі свої проекти разом на один факультет. Це помилка. Тому що тоді там розуміють, що ви несерйозно ставитеся до обраної вами спеціальності. Тобто якщо це буде Fine Arts і графіка, не додавайте туди живопису і ваш проект мосту від Місяця до Меркурія. Як відбувається відбір? Спочатку ви надсилаєте своє портфоліо або приїжджаєте і показуєте його особисто. На своїй практиці я можу сказати, що краще все-таки приїхати зі своїм портфоліо, хай би як складно це було. Це перший момент самопрезентації, ви приходите і показуєте своє обличчя, часто – свою адекватність. Співбесіду, до речі, вони проводять дуже хитро. В процесі другого відбору у творчому конкурсі вони підходять і починають з вами спілкуватися особисто, «підловлюють» художника в момент його роботи. І можуть виникати непорозуміння. Тому важливо пам'ятати, що ви репрезентуєте свої особисті інтереси. Не показуйте, що ви добре володієте ремеслом, що ви чудово малюєте «гіпсики». «Гіпсики» нікого не хвилюють. Тепер важливо, щоб художник мислив, щоб він розвивався інтелектуально. Тому що творчість – це інтелектуальний продукт. І якщо у вас є багато нереалізованих проектів, концептів, ви їх просто опишіть. Критикам, менеджерам важливо розуміти, що у вас є потенціал, що ви будете думати, що ви будете вчитися. І в процесі комунікації з викладачем, майстром курсу, ви виявите себе. Вас не будуть «вчити», вас будуть «вести». Це важливо розуміти, що там ніхто не вчить. Беруть тебе, готового митця, як продукт і ведуть у напрямку, в якому ти хочеш розвиватися. Другий етап – це ваша робота на місці. Наприклад, Віденська академія надає вам таку можливість. Вони кажуть: будь ласка, є будівля академії, зробіть проект. І не важливо, чи ти живописець, графік, перформансист, – у тебе є простір. Здивуй! Ось цей момент подиву мусить бути присутній. Ви можете використовувати підсобні приміщення, вікна, двері. Термін відбору художників у Відні – від лютого до квітня. Тож зазвичай десь від середини березня на фасаді Віденської академії починають з'являтися різні мальовничі полотна, якісь гасла та інше, тобто художники намагаються здивувати, не вивчивши той момент, що так дивують вже 15 років і залишаються непоміченими.

Третій етап – це ваша співбесіда та мотиваційний лист. Мотиваційний лист так само важливий, як і ваша творчість. Ви маєте і у вашій презентації, і у вашому мотиваційному листі та у співбесіді визначити свою творчість в цей момент і провести лінію свого подальшого розвитку. Розкажіть про тих митців, на яких ви орієнтуєтеся, які привели вас у цей світ. Перегляньте програми, на всіх інтернет-сайтах можна побачити тих, хто викладає. Важливо вказати у мотиваційному листі, що ось цей художник, який зараз тут викладає, був для мене великим inspiration. І тоді ваші шанси підвищаться. Ніхто не скасовував систему знайомств, систему особистих симпатій. Після цього відбір закінчується, і на місяць ви занурюєтеся в тяжке чекання. Чекання – це найскладніше, з чим доведеться зіткнутися, тому що ви щодня оновлюєте свій е-мейл, кожні 15 хвилин, і чекаєте якогось рішення. Повірте мені, коли вам приходить цей е-мейл, ви розумієте, що все, що ви зробили до цього, вся ця пекельна праця, разом із завчасним, за два роки наперед, вивченням мови цієї країни, – це все недарма.

Денис Белькевич:  В мене трохи інша історія, я в Києві закінчив аспірантуру в Університеті кіно, театру і телебачення. А коли вибирав собі курс в Інституті мистецтв Sotheby's, між Лондоном і Нью-Йорком мені вибирати не довелося, тому що мої батьки – громадяни США, відповідно, я економив на квартирі. Але якщо б у мене був бюджет, то я б обрав Лондон. Власне кажучи, зараз з Лондоном і працюю. Я зрозумів, що дисертація потрібна для двох речей: по-перше, у вас з'являється PhD у вашій візитці, що автоматично, якщо ви продовжуєте роботу на Заході, вам надає право вимагати собі підвишку до зарплати. А друге, і може бути, що найголовніше, – це те, що у них публікується за півроку перед захистом список дисертацій з розгорнутою темою, і це розсилається всім сильним світу цього: ґалеристам, арт-фондам, всіляким фінансовим установам, які працюють на межі економіки і мистецтва. Тобто вони розуміють, що у них сходами вниз через півроку спускатиметься готовий фахівець, який досліджує таку і таку тему. І якщо ви дисертацію успішно презентували, вам на виході дають візитки. І далі ви ходите до ваших перспективних роботодавців і влаштовуєтеся на роботу.  Ви маєте з самого початку роботи – чи то над дипломом, чи то над дисертацією – розсилати своїм потенційним роботодавцям інформацію про себе, приховуючи її під невинним проханням: будьте рецензентом окремого розділу, погортайте матеріал, я хочу пройти у вас стажування, – бо ви маєте себе продати ще перед тим, як відбудеться захист.

Ольга Пальниченко: Моя історія працевлаштування у Відні. Я почала з неправильної позиції: спочатку написала CV англійською і німецькою мовами і почала розсилати його мейлом. Я відіслала CV до 60 ґалерей, і з 57 мені відповіли відмовою. Мені писали: «Дорога Олю, привіт! Ми раді, що Ви звернули на нас увагу, але, на жаль, ви з котроїсь із причин нам не підходите». Причини були очевидні. І я зрозуміла одну річ: для мистецтвознавців, для тих, хто хоче працювати в культурних інституціях – не творити там, а працювати, – приходити треба особисто, бо так ви виглядаєте переконливіше. Зіграє роль ваша зовнішність, для дівчат це особливо показово. Ви зможете поспілкуватися особисто, показати, що ви знаєте історію цієї ґалереї, її виставкову діяльність, принципи її роботи. В будь-якому разі ви будете починати «знизу», сидіти на reseption, потім будете просуватися вгору кар'єрними сходами. Моя історія закінчилася тим, що я прийшла у ще одну ґалерею у Відні, мені сказали, що місць немає, а потім через кілька місяців зателефонували і дали рекомендацію в інше місце. Так що ця праця не даремна.