Українці стають дедалі більш песимістичними, а їхні надії, пов'язані з діяльністю влади, невблаганно вивітрюються. Серед головних проблем, які турбують громадян у державному житті, — корупція в органах влади, що з нею нібито й борються, та побороти її не можуть, але насамперед українців переймають воєнні дії на Донбасі, яким не видно кінця-краю.
В особистому житті мешканці країни найбільше стривожені зростанням цін, а також загрозою безробіття. Як наслідок — 72% громадян тепер вважають, що справи в Україні йдуть у неправильному керунку. Для порівняння, ще у вересні 2014 року, тобто перед падінням гривні та на старті «мінського процесу», таких песимістів було менше — 51%.
Такими є короткі підсумки ґрунтовного соціологічного дослідження настроїв українців, що його презентувала група «Рейтинґ». Анкетування провадилося на замовлення Міжнародного республіканського інституту (США).
Війна є предметом тривоги для громадян України і в державному вимірі, і в приватному житті: 64% українців називають її найважливішою проблемою держави, а для 45% це є особиста проблема.
При тім понад три чверті українців мають сумніви, чи влада робить бодай щось ефективне для повернення окупованих територій Донбасу. Так, лише 7% кажуть, що керівництво держави вдається до «всього можливого», а 12% — що до «частини з можливого». Для порівняння, у вересні 2014 року політикою деокупації були вдоволені 45%.
Повертаючись до загальнонаціональних/приватних проблем, майже половина громадян — 43% — вважають, що Україна загрожена корупцією в органах влади. До найбільших проблем держави належать: безробіття (30%), зростання цін (28%), низький рівень виробництва (23%), падіння курсу гривні (22%), некомпетентність уряду (20%).
Що ж до особистих проблем, то тут більшість українців нарікають на ціни (51%). Падінням гривні стривожені 38% респондентів, а безробіттям — 37%.
На тлі гнітючого фактору Донбасу є доволі низьким відсоток спільноти, котру переймає російська присутність у Криму: лише для 7% анексія півострова є однією з головних державних проблем і для 2% — особиста.
Та найбільше дивує, що з поля зору українців геть чисто щезла проблема російської мови. Тільки 1% респондентів ствердили, що їх турбує питання статусу російської мови. Як особиста проблема це взагалі нікого (0%) не переймає. Зауважмо, що результат цей стосується і до україномовного, і до російськомовного населення країни.
Оцінюючи перелічені проблеми та способи їх залагодження, лише 15% громадян вважають, що справи України рухаються у правильному напрямку. Для порівняння, минулого вересня оптимістів було 29%. Лише 3% тепер вважають, що зміни відбуваються в належному темпі, а 32% кажуть, що занадто повільно. 40% взагалі не бачать жодних змін.
Поступово падає число українців, готових затягнути паски й перебути певні економічні труднощі (як-от підвищення цін і тарифів), навіть якщо вони свідомі того, що це дасть підвищення рівня життя у довшій перспективі. Терпець залишається у 31% українців (5% однозначно ладні почекати, 26% — радше почекали б). А, скажімо, у вересні 2014 року до самообмеження зголошувалися 56%.
Найстійкішим є західний реґіон, де 43% налаштовані перебути непопулярні кроки заради кращого у майбутньому.
На цьому тлі в Україні переважає частка громадян, котрі вважають, що в їхньому житті добробут важливіший за демократію. Громадянські права і свободи становлять пріоритет для 33% респондентів, а 52% більшою мірою переймаються заможністю.
Демократію традиційно більше цінують у західному реґіоні — 57%. Найвагоміша частка українців, заклопотаних проблемами достатку, — на півдні (62%).
Хто ж, на думку українців, є тією інституцією, яка несе найбільший тягар відповідальності за поліпшення стандартів та якості життя? Для 41% це президент України. Третина — 32% — покладають відповідальність на Кабінет Міністрів та прем’єр-міністра. Кожен десятий киває у бік Верховної Ради. А 5% респондентів звинувачують місцеву владу.
Рівень підтримки органів влади у суспільстві направду падає. Парадоксально: попри те, що президент є головним «відповідальним», усе ж його діяльність схвалює більша частка респондентів, аніж у стосунку до уряду чи парламенту. Так, роботою Петра Порошенка повністю вдоволені 3%, а 21% — частково. А діяльність Кабміну та Верховної Ради дає сатисфакцію не більш як кожному десятому.
Що ж до персонального ставлення українців до політиків, то жоден з них не спромігся постати позитивним персонажем для суспільної опінії. Загалом беручи, на тлі решти політиків найбільш вигідно вирізняється міський голова Львова Андрій Садовий: 7% мають дуже позитивну думку про засновника «Самопомочі», а 29% — радше позитивну. Другим у цьому рейтинґу є Петро Порошенко: 5% тотального схвалення і 22% — часткового. Слідом за ними розмістилися Дмитро Ярош, Олег Ляшко та Віталій Кличко з 25% підтримки.
Найбільш неґативний для українців персонаж — лідер напівзабороненої Комуністичної партії Петро Симоненко: 69% громадян дуже ним не задоволені, а 17% — радше не задоволені, тобто загалом 86% неґативу. А 83% недобрих оцінок набрав прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк. Десь межи ними затесався призабутий Сергій Тігіпко із 82%. У Петра Порошенка — 63% неґативних оцінок.
Найменше «мінусів» на свою адресу набрав Садовий: 41% неґативних думок, з яких 22% — «дуже неґативних». Приблизно стільки само ганебних оцінок дістав і міністр закордонних справ Павло Клімкін — 42%. Роботу міністра оборони Степана Полторака недобре оцінюють 51%. Решта діячів та публічних політиків набрали понад 60% неґативу.
28.08.2015