Будинок письменника
— Я так і знав, що будинок Франка має бути десь за містом, у саду, як, приміром, будинок Короленка в Полтаві, чи Коцюбинського в Чернигові, — сказав недавно один гість з Києва, який відвідав музей.
Чи тікав Франко від міського гамору, вибираючи місце під свою садибу за містом? Автор, який вмів писати свої знамениті наукові статті за редакційним столом тієї самої кімнати, де приймали телефонограми з Відня або ж серед гамірливих забав дітей, що гралися в його ж кабінеті, аж ніяк не боявся гомону міста, що шумливою рікою пливе повз вікна. Однак, причарував його той клаптик землі в південній частині міста, серед садів, на сонячній стороні Стрийського парку. Тут, на горбку, можна було побудувати високо підмурований, просторий дім, з якого видно було б і сади і далекі левади. Тут можна було змінити на годину-дві перо на заступ, саджаючи навколо хати деревця та різні кущі.
Восени 1902 року дім був закінчений. На побудові його Франко обисто працював: підносив глину, дерево, цеглу. В будинку 7 кімнат середнього розміру. Будинок і садок — на зрізаному горбі, що спадає легко вниз, круто обриваючись до вулиці. Навколо мур з залізним частоколиком зверху.
Залізна хвіртка в мурі і 17 східців ведуть у цей дім, оточений старим уже сьогодні садком, засадженим рукою письменника. Недавно садок поширено з півночі й заходу.
У цьому домі жив і працював 14 останніх своїх років Великий Каменяр. Чотирнадцять років найбільш творчої праці і найтяжчих років хвороби і немочі.
Тепер тут музей Івана Франка. Він ще не відкритий: організаційна робота в повному розпалі. Все ж, тим, хто приїхав до Львова здалека і не знає, коли буїв тут знову, радо показують музей його працівники, зайняті впорядкуванням експозицій та науковими працями.
Дорогим гостем недавно був в нашому музею товариш і друг Івана Яковлевича акад. А. Кримський, який вписав у пам'ятну книгу музею те, що виявляло його якесь стурбовано-радісне обличчя: "З великою радістю і з великою тугою одвідав Музей Івана Франка". Гості з Києва, Москви, Одеси, Харкова, Ленінграда та інших міст Радянського Союзу, що приїжджають до Львова на кілька днів, допомагають музейним працівникам орієнтуватися в тому, як вже зроблене в музеї, сприймають його відвідувачі, а часто дають цікаві, цінні зауваження про те, як можна було б ще краще зробити, не порушуючи композиційного плану, а тільки доповнюючи його.
Як появився музей
Музей Івана Франка повстав недавно. За часів панування польської шляхти навіть і думати не можна було про те, щоб держава дозволила відкрити для вшанування великого українського письменника музей, відпустила гроші та піклувалася про нього.
Це здійснилося тільки з приходом Червоної Армії.
Трудящі Львова, письменники і журналісти внесли проект, і наказом наркомату освіти від 26 січня 1940 року дозволено влаштувати музей у власному будинкові письменника по вул. Понінського, 4. Спадкоємці Івана Франка, його діти, з радістю віддали цей будинок для такої високої мети.
Історичні пам'ятки
В 6 кімнатах будинку розташовано цінні експонати. В першій кімнаті відділ — "Наша сучасність". Тут — радянська преса, література, портрети керівників партії і уряду. Звідси вхід в робочий кабінет Франка. Тут показано весь літературний шлях письменника. У вітринах розкладено документи та численні твори і автографи.
У третій кімнаті — відділ "Приятелі і знайомі Івана Франка". Тут численні фотознімки найближчих співробітників письменника, доказів дружнього і шанобливого ставлення до нього. Посередині велика скульптура Івана Франка роботи художника-скульптора Сергія Литвиненка. Сумний погляд падає на гарний письмовий стіл, біля якого просидів письменник десять років в редакції "Львівського Курієра". Десять літ своєї найкращої творчої праці, відданої заради шматка хліба.
Під склом вітрин — листування з різними громадянами, адреси і привіти, почесні грамоти тощо. Тут і вітрина радикальної літератури, друкованої самим Франком. Над вітриною збірка фотознімків найближчих співробітників письменника в добу його радикалізму.
Праворуч вхід до четвертої кімнати. Тут — "Подорожі Івана Франка". В очі впадає велика карта роботи львівської художниці Марії Морачевської. Вона виконана на зразок старовинних, архаїчних карт, де на 8 окремих розділах показано поодинокі дороги Івана Франка і їх мету.
Показано на карті характерну архітектуру кожної місцевості, починаючи від рідної кузні в Нагуєвичах, з якої з вогнем у душі пішов майбутній каменяр у далеку мандрівку свого життя. А далі шляхи через Краків, Відень, Прагу, Аббацію, Рим, Мілан, Софію, Одесу, біля пам'ятника Хмельницького у рідному і тоді такому далекому Києві. Окремо показано карту Західної України, землю якої переміряв Франко власними ногами. На ній глядач побачить безліч малих та великих, міст і сіл, де бував Іван Франко. Тут розкинулася чудова Гуцульщина, бистрий Черемош, каменистий Прут, прекрасні околиці Жаб’я і Криворівні, висока Чорногора та Писаний Камінь. А далі — скільські гори, Мізунь, Велдіж — перші мандрівки молодого студента. Тут ще є фрагменти давнього Львова і старого Києва. Під склом вітрини — етнографічні збірки з Гуцульщини: майстерні вишивки, різьблені і вибивані цвяшками тарілки, старі, стародавні, срібні дзьобенки.
У цій же кімнаті розвішено дві сіті. Одна з них сплетена руками Франка. В часи дозвілля письменник любив ловити рибу, збирати гриби.
У 5 кімнаті колись була бібліотека Івана Франка. Там вона й тепер має бути. Навколо — вітрини, а в них докази пошани великого письменника. Срібні лаврові вінки, даровані у дні ювілеїв, українська довоєнна преса з відгуками про нього, переклади творів Івана Франка на інші мови, музичні твори до його поезій. На стінах — збірні фотознімки Івана Франка серед студентства і різних громадян, літографічні видання портретів тощо.
Нарешті, остання кімната — "Жалібна". І зараз сумом віє від неї. Навколо на столиках проекти пам'ятників на могилу Франка. На передній стіні, на червоному полі з вінкових лент два каменярі "лупають скалу". Це гіпсовий відлив нагробника, поставленого каменяреві в 1933 році. Всюди всякі стрічки — чорні, червоні розвішані на стінах і на столиках. Поміж ними численні вінки, що були покладені на могилу. Посередині, у скляній скрині посмертна маска.
Сама будівля музею являє собою меморіальний куток. Це ж його власний будинок. З ним зв'язана велика частина життя і творчості письменника. З власного його обладнання не багато залишилось: 24 роки від дня смерті, дві війни зробили свою справу і знищили обстановку, а що залишилося — зберігається тепер в музеї, як великі цінності. У бібліотеці філіалу Академії наук зберігається велика — понад 5.000 томів — бібліотека Івана Франка, яку він почав збирати ще в гімназійних часах, часто за рахунок власної їди і одежі або в заміну за розв'язання товаришам завдань чи іншої шкільної допомоги. Згодом вона буде перенесена туди, де стільки літ була і де вже має призначену окрему кімнату.
Великі завдання
Основне завдання музею — показувати життя письменника, його оточення, обстановку, побут і разом бути джерелом культури, знання і освіти для сучасних людей та їх майбутніх поколінь.
Іван Франко писав товаришам з тюрми:
"Ми вступаєм до бою нового
Не за царство тиранів, царів,
Не за церков, попів, ані бога,
Ні за панство неситих панів.
Наша ціль — людське щастя і воля,
Розум владний без віри основ,
І братерство велике, всесвітнє.
Вільна праця і вільна любов".
Музей має завданням показати літературну спадщину Івана Франка і його творчий шлях, стати осередком культури і розуміння ідей Великого Каменяра, популяризувати його ім'я, давати можливість широким масам трудящих прилучитися до справжнього розуміння культурної спадщини письменника і цим служити великим ідеям Леніна — Сталіна.
Музей є й пам'ятником найкращому письменникові, попередникові радянської культури, невтомному борцеві проти національного і соціального гніту трудящих.
М. Струтинська, І. Радловська, Ф. Кулечко. Наукові працівники Музею Івана Франка.
[Вільна Україна]
21.08.1940