13 жовтня в Домі Франка відбувся вечір памʼяті Олега Лишеги «Це все має назву: живити вогонь...», присвячений 75-літтю від дня народження легендарного письменника, гуру поетів свого часу і наступних часів.
У залі Дому Франка виступали друзі, знайомі, прихильники творчості Олега Лишеги. Василь Ґабор прочитав ліричний есей «Сум за людиною», повʼязаний із постаттю Олега Лишеги. Спогадами про Олега Лишегу поділилися Галина Чубай, Богдан Горбовий, Тетяна Шаленко, Оксана Бойко, Людмила Лобода.
Літературознавець Тарас Пастух і прозаїк Василь Габор.
Бандурист з Києва Володимир Войт завдяки майстерним мелодекламаціям увиразнив магію віршів Олега, а також здійснив кілька імпровізацій, суголосних естетиці Олега Лишеги. Модерував цей вечір спогадів Тарас Пастух.
Володимир Войт, автор музичних імпровізацій до поезії Олега Лишеги.
Усі, хто виступав, відзначали унікальність Олега, який був наче «божа пташка», що «не сіє, не жне, але отримує харч від Отця небесного». Як сказала Галина Чубай, «Лишега був як вітер, як дощ… От кажуть, що він довго дивився на те, як йде дощ… Та він сам був тим дощем…».
Галина Чубай у Домі Франка.
Людмила Лобода розповіла про те, як Олег одного разу приїхав до Турового на Дніпропетровщині, де була літня резиденція-майстерня художників Лободів. Поет багато не говорив, а лежав пізнім вечором на землі і дивився на розкішне зоряне небо, яке особливо виразно постає у степу…
Художниця Людмила Лобода.
Оксана Бойко згадувала, як в гостях в одного художника Олегові запропонували піти поїсти полуницю, яка росла на городі. Він пішов і довгий час не повертався. Коли ж господарі пішли подивитися, що ж він там робить, то побачили, що Олег лежить і розглядає полуницю – як вона росте, яка її форма, як вона червоніє, наливаючись соком…
Історикиня архітектури Оксана Бойко.
Тетяна Шаленко поділилася спогадами, як Олег Лишега приходив до майстерні художника Валерія Шаленка, і Валерій з Олегом годинами провадили розмови на теми живопису, літератури, культури загалом. У процесі розмови Валерій діставав якусь книжку, зачитував з неї цитату, яку вони потім обговорювали…
Виховниця бандуристів Тетяна Шаленко із дерев'яними скульптурами Лишеги.
Лишега був глибоко занурений в Природу. Але з іншого боку, він любив перебувати в просторі культури, відвідуючи виставки, поетичні читання, мистецькі зустрічі. Він, власне, балансував між цими просторами. Учасники вечора пам'яті також говорили про магію його творчості, яка окреслює таємниці Природи та Всесвіту, але не дає їх розкрити. І власне цією нерозкритою таємницею ця творчість манила і манить до себе читачів.
Незабутній Олег Лишега.
Кожного року прихильники творчості та знайомі Олега Лишеги збираються, аби згадати його, почитати якісь вірші автора. Постать Лишеги, що вже стала легендою, його творчість пробуджують кращі властивості в людях, що виявляється у спогадах, осмисленні, творчих відгомонах. Адже він давав своєму оточенню відчуття свободи, усвідомлення необхідності бути собою, реалізувати закладений творчий потенціал, демонстрував доречність звернення до власної підсвідомості. А ще він був неперевершеним співрозмовником, який, як ніхто, вмів слухати; мав в собі внутрішню шляхетність та гідність; демонстрував те, як треба сприймати удари долі – стоїчно, з усмішкою.
Лишега любив розігрувати різноманітні перфоменси, за допомогою яких веселив присутніх і веселився сам. Він дивував несподіваними аналогіями та зіставленнями – в поезії, прозі та безпосередньому мовленні. Так він творив дивовижну оповідь про становлення життя, красу миті та проминання… Це те, що не забувається… І що далі триває…
Відеорепортаж Олега Дудича із музейного вечора спогадів про Олега Лишегу див. тут.
14.10.2024