Хто такий Манфред Феррарі, я ще рік тому не знав. Ми перетнулися десь у середині грудня, хоч деякий час перед тим уже листувалися. Манфред Феррарі вирішив замовити мені п’єсу. Він має маленький театрик у швейцарському місті, яке називається Кур (на письмі Chur). Тобто Манфред Феррарі – режисер і артистичний директор театру.
П’єса, на яку я погодився, повинна мати два обов’язкові вихідні параметри. Її дія мусить відбуватися у високогірному, все ще не позбавленому дещо старомодного шарму «прекрасної епохи» (вона ж fin de siècle) п’ятизірковому готелі десь у Швейцарії. Другий обов’язковий момент: її героєм повинен бути професійний музикант, піаніст. Манфред із самого початку не приховував, що п’єсу має бути написано для дуже конкретного актора, який блискуче грає на кількох інструментах.
Ага, ще одне. Таке, що випливає з попереднього. У п’єсі має бути багато музичних номерів, їхня загальна тривалість має дорівнювати приблизно половині всього ігрового часу.
Далі – моя спроба зафіксувати творчий процес на його початках. Що в мене на цей час вимальовується? Колись пізніше, коли я допишу, буде навіть цікаво порівняти фінальну версію з оцим первісним начерком. Ще ніколи не піднімав я завісу над щойно народжуваним твором – вуаля!
Герой нашої історії – прибулець (імміґрант, утікач) із європейської країни, дещо неспокійнішої за Швейцарію. Таких країн є доволі багато. Батьківщину Героя не буде конкретизовано, хоча згадувані події викликатимуть із пам’яті, наприклад, Україну.
Глядачі знайомляться з Героєм у його «теперішньому часі», коли він отримав роботу піаніста в готелі «Парадиз». Персонал подібного штибу закладів дуже часто набирають переважно з іноземців. Іноземне походження Героя загалом кидається у вічі, проте не надто багато людей з оточення цікавиться, як насправді складалась його доля і чому він тут.
Зрозуміти це глядачам допомагає Оповідач. З його монологів та Героєвих реплік випливає, що Герой утік зі своєї країни після нищівного розгрому революції. Герой був одним з її облич, а навіть і символів. Під час революційних подій у столиці його країни, на її головній площі та у прилеглих до неї кварталах, іноді просто на барикадах, з’явилося кілька старих піаніно. Вони стали одним із головних інструментів (як у прямому, так і в переносному значенні) революції. Герой, у бойовому камуфляжі та шоломі, часто виринав біля одного з них і грав. Невдовзі революціонери визнали в ньому найкращого. Не без іронії вони прозвали його «Екстремістом». Він нічого не мав проти.
Але революція програла, і Героєві, як і багатьом іншим «екстремістам», доводиться втікати за кордон. Тут, у комфортабельному швейцарському готелі, його впізнає Оповідач.
Оповідач не є звичайним собі свідком тих подій. Він – щось на зразок аґента спеціальних служб, який вистежував Героя ще під час революції. Внаслідок її поразки він зробив непогану кар’єру й отримав важливе місце в особливому подрозділі спецохорони Диктатора. Що робить він у швейцарському готелі «Парадиз»?
Річ у тому, що тут невдовзі (посеред мертвого сезону, коли в готелі немає гостей і він майже завмирає) повинна відбутися міжнародна зустріч за участю найвищих посадовців Заходу, які, вперто шукаючи компромісів у стосунках із «передостаннім диктатором Європи», запросили останнього для «обміну думками щодо пошуків виходу з кризи». Оповідач відряджений до готелю заздалегідь для попереднього обстеження ситуації – зокрема для з’ясування, чи існує загроза замаху, і якщо так, то для відвернення її.
У цьому просторі – готельного Ґранд-Салону – вони й перетинаються. У кожного своя дилема і своя мотивація. Герой «Екстреміст» починає всерйоз думати про замах на диктатора, бо як же ще врятувати свою країну, тим більше, коли здобич от-от сама на нього вийде? Оповідач «Аґент» вирішує, яким чином вибудувати ситуацію з найбільшою вигодою для себе, щоб і спровокувати теракт, і зірвати його здійснення, і виступити «єдиним особистим рятівником» диктатора.
На цьому зіткненні – цінностей, психологій та світів – мала б виникнути напруга спектаклю. Готель у Швейцарських Альпах стане місцем для своєрідного протистояння (чи зіштовхування) соціального з ліричним, культури з політикою, людської гідності з пристосуванством.
І тепер мені б якось усе це написати.
10.07.2015