ВІДЕОАРХІВ ВІКТОРА НЕБОРАКА: УПІЙМАНИЙ ЧАС
Нині глядачі матимуть змогу слухати вірші Юрія Андруховича не тільки в авторському виконанні, а й у виконанні інших поетів і музикантів.
Літературний відеоархів – явище в нашій культурі відносно нове, а коли говорити про період кінця ХХ століття, то, фактично, ексклюзивне. Тепер, у третій декаді ХХІ століття, кожен може мати свій відеоархів, цим уже нікого не здивуєш, але якихось сорок років тому не було ні доступних кожному технічних засобів, ні політичної доцільности: за радянських часів існувала велика ймовірність, що одними з перших, хто скористається записами приватного літературного відеоархіву, будуть співробітники органів КГБ.
У другій половині 80-х сміливі люди в тюрмі народів перестали зважати на КГБ, тоді ж в Україну стали проникати відеомагнітофони і відеокамери. Реалії того часу відображено у «Пісні про відео» відомого львівського барда, учасника театру-кабаре «Не журись!» Андрія Панчишина. В ютубі можна знайти датований 1988 роком запис авторського виконання цієї пісні, в якій рефреном звучать рядки: «Вже на нас гряде о-о / вíдео, відéо-о. / Вíдеошедеври ці / зроблено в Америці». Як відомо, московська пропаганда трактувала (і далі трактує) західну цивілізацію однозначно негативно, як загрозу, і Панчишин у своїй пісні іронічно передає таку оптику, чим викликає шквал емоцій у львівської публіки.
Юрко Позаяк та Віктор Неборак.
З падінням “залізної завіси”, а далі і зі становленням української незалежности, принади західної цивілізації стають доступнішими. Навесні 1992 року Віктор Неборак побував в Америці (запис його літературного вечора в канадському Едмонтоні є в архіві). Чи привіз він звідти відеокамеру, мені не відомо, та відомо, що привіз для свого молодшого брата Олександра електрогітару фірми «Ibanez», і вже через кілька місяців, у жовтні того ж 92-го, Олександр Неборак виступить на другому фестивалі «Вивих» з недавно створеною рок-групою, назву якої запозичить з підзаголовку одного з Вікторових віршів зі збірки «Літаюча голова» (1990), – «Неборак-рок-бенд».
Олександр Неборак навчався на факультеті журналістики Львівського університету імени Івана Франка, на одному курсі з Яриною Сенчишин, і це через нього Віктор і Ярина познайомляться, а згодом, навесні 1995, – одружаться. Тоді ж, у 1995-му, Віктор Неборак – науковий співробітник Львівського відділення Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, який за сумісництвом викладав в Університеті курс сучасної української літератури, взявся за організацію і проведення у Львові довготривалого циклу літературних подій. На той час Неборак-старший уже мав чималий досвід організації літературних виступів групи «Бу-Ба-Бу» (Юрій Андрухович, Віктор Неборак, Олександр Ірванець), циклу літературно-музичних подій в театрі Леся Курбаса тощо. Та ось настав час популяризувати ширше літературне коло. Місцем таких подій став конференц-зал Музею етнографії, а спільною назвою цих заходів – слова, які тоді асоціювалися не з архівом, а з перспективою: «Третє тисячоліття». Зустрічі відбувалися щомісяця (як правило, в останню п’ятницю), і так – аж до зустрічі з третім тисячоліттям.
Я не просто так згадував про Вікторового брата Олександра. Так склалося, що на старті проєкту «Третє тисячоліття» Сашко “потрапив на практику у Львівську держтелерадіокомпанію. Зірки зійшлись над «Третім тисячоліттям», і від вересня 1995 року літературні зустрічі почало фільмувати Львівське телебачення. Сашко виконував роль практиканта-редактора. А режисером передач на основі літературних зустрічей […] був знаний і досвідчений майстер своєї справи Віктор Михайлович Робочек. Практикант і метр швидко знайшли спільну мову, і я в їхньому товаристві теж почувався цілком комфортно”, – згадує Віктор Неборак у книжці спогадів про брата «Сашко Неборак. Простір польоту» (Львів: Срібне слово, 2009, с. 26). На початку багатьох відеозаписів, що складають архів, бачимо високого молодого чоловіка з довгим волоссям, який питає у деяких відвідувачів, що їх привело на подію або що їм відомо про письменника, який виступатиме. Той молодий чоловік з мікрофоном – то і є Сашко Неборак. Згодом він працюватиме в студії обласного телебачення, і деякі його програми трапляються у цьому архіві.
Назар Гончар.
У невеликому спогадовому есеї «Чи потрібні літературні зустрічі?», опублікованому у книжці Віктора Неборака «А.Г. та інші речі» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2007), письменник подає інформаційний підсумок про проєкт «Третє тисячоліття». Там перелічено, хто виступав у проєкті, як вдавалося збирати повну залу на 100 місць (інколи цього було замало!), хто в ті доінтернетні часи допомагав з інформаційною підтримкою, якою була сценарна рамка подій, як запрошені поети мали готуватися до виступу.
Тепер ми живемо в інший час – попри війну на сході нашої країни, літературні події відбуваються у багатьох локаціях Львова: в книгарні «Є», у локаціях «Видавництва Старого Лева», в бібліотеках, в артгалереї «Дзиґа» тощо. А в середині 90-х не було книгарні «Є», інші книгарні чи міські бібліотеки не організовували літературних подій. Зайве нагадувати, що не було тоді онлайн-подій. Хоча була літературна періодика, якої тепер майже нема. І були ініціативи. Був молодіжний літературний фестиваль «Лір», на якому виступали не лише львів’яни і львів’янки, а й гості з інших міст. Були читання учасників конкурсу Б.-І. Антонича в день вручення цієї поетичної премії. 1994 року стартував Форум видавців.
Юрій Іздрик.
Цикл літературних подій, що їх організовував Віктор Неборак, теж був важливою ініціативою і відбувався на належному рівні. До того ж, львівське телебачення знімало ці події на камери не для власного задоволення – на основі запису творчих вечорів телевізійники монтували півгодинні телепрограми, що виходили в ефір під тою ж назвою, що й події в Музеї етнографії, – «Третє тисячоліття». «Не певен, що подібний цикл щомісячних телепередач, присвячених сучасній українській літературі, виходив ще на якомусь телеканалі» («А.Г. та інші речі», с. 292), – пише у своїх підсумкових роздумах організатор проєкту. А кількома роками пізніше, в книжці спогадів про брата, вже без зайвих сумнівів стверджує: «Упевнений, що нічого подібного тоді в телепросторі України не було» («Сашко Неборак. Простір польоту», с. 26).
Роман Іваничук і Віктор Неборак.
Відвідувачами подій були люди з різних мистецьких прошарків – не тільки літератори, а й музиканти, художники, актори. Приходили люди різних поколінь, але завжди було чимало молоді, зокрема студентів. Бо там, у залі Етнографічного, коли тижневий розклад занять по навчальних закладах завершувався, була пара, якої так бракувало в університетах (не кажучи про школи). Там можна було реготати чи медитувати, сидіти на підлозі, висловлювати свої рефлексії, ставити будь-які запитання. А ще це було місце для знайомств і зустрічей, бо, як правило, ті, з ким ви опинялися поруч, потрапляли у цей зал невипадково. Регулярне знайомство з сучасною літературою наживо було можливе тільки тут. Серед слухачів бували й такі люди, як тодішній ректор львівського університету Франка і майбутній міністр освіти фізик-теоретик Іван Вакарчук, екс-міністр культури, колишній дисидент Іван Дзюба. Вчащав на ці заходи Ігор Калинець, час від часу приходили Роман Іваничук, Ніна Бічуя.
Приходили не лише для того, щоб послухати конкретного автора. Приходили і з довіри до організатора, достатньо харизматичного, щоб приваблювати публіку. Обізнаність Віктора Неборака з поточним літпроцесом, комунікативність, допитливість, природність поєднання у його натурі інтелектуального і чуттєвого, ліричного й іронічного, а ще – ентузіазм, бажання формувати літературно-мистецький процес – все це зробило його важливою фігурою для багатьох, зокрема і для людей з позалітературних кіл. Здавалося б, що має Георгій Ґонґадзе до письменників, а в процесі перегляду одного з архівних відеозаписів виявляється, що Георгій з Віктором були близькими друзями, навіть більше – Георгій каже, що саме Віктор був одним із тих, хто відіграв колосальну роль у його становленні як українця.
Наталка Білоцерківець і Віктор Неборак.
«Я не уявляю собі зараз такого вечора в Києві. Зараз мистецький світ у Києві якийсь дуже розпорошений, і я навіть не думаю, що в Києві могла б зібратися така кількість людей, щоб послухати вірші якоїсь-там української поетеси. Може, настала якась апатія, принаймні в киян, до тих процесів, що відбуваються в нас. Може, минули ті почуття, які були у нас усіх на мітингах років п’ять чи сім тому». Ці зболені, навіть розпачливі слова сказала відома київська поетеса Наталка Білоцерківець під час власного поетичного вечора в рамках «Третього тисячоліття» (травень 1996 року). Якщо літературні події в Києві і по багатьох інших обласних центрах стали рідкістю, то це означає, що контакт між літераторами і потенційними читачами дуже ослаблений. До того ж, як свідчить Костянтин Родик, знаний аналітик літературно-книжкового ринку, організатор рейтингу «Книжка року», у ті часи «книгарні здебільшого перебували під російським контролем й вітчизняні видання на їхніх полицях виглядали, ніби вкраплення спецій у голівці імпортного сиру. І це у Києві. Десь у Запоріжжі чи Сумах пошук української книжки в торговельній мережі потребував навичок слідопита» (Родик К. Сізіф ХХ. Книжка vs політика. Київ: Балтія-Друк, с. 17).
Втім, свою мотивацію Неборак у ті часи пояснював просто: мовляв, запрошую своїх знайомих – тих, з ким мені самому цікаво поговорити. Переглядаючи повний список учасників тепер, з відстані часу, можна переконатися, що це доволі широке коло людей, і переважно це імена, які залишилися в історії літератури. Багатьом із них тоді було років по тридцять-сорок (як і самому організаторові), тепер же вони – класики. Хоча були серед учасників і тодішні класики (як-от Валерій Шевчук, Роман Іваничук, Ігор Калинець, Андрій Содомора), та й дехто з молоді був. Записів поетів в архіві найбільше, прозаїків, перекладачів і літературознавців – менше.
Соломія Павличко і Віктор Неборак.
Зустрічей з літературознавцями в рамках проєкту «Третє тисячоліття» було лише декілька: з Григорієм Грабовичем, Соломією Павличко, Григорієм Штонем та львів’янами Миколою Ільницьким і Ростиславом Чопиком (літературознавці Іван Лучук, Марія Зубрицька, Ростислав Мельників теж виступали, але в інших іпостасях). Записів розмов з М. Ільницьким і Р. Чопиком, на жаль, не знайдено. Зате збережено розмови в Етнографічному музеї зі Соломією Павличко, Григорієм Грабовичем і Григорієм Штонем; щоразу зала була переповнена. Крім цього, є ще коротка розмова Віктора Неборака з канадським літературознавцем Олегом Ільницьким – дослідником українського футуризму, та відбулася вона поза рамками циклу «Третє тисячоліття».
Тарас Федюк.
Поети-вісімдесятники, очікувано, представлені в архіві найрепрезентативніше. Крім згадуваної вже Наталки Білоцерківець, маємо тут записи творчих вечорів Василя Герасим’юка, Олександра Ірванця, Тадея Карабовича, Петра Мідянки, Костянтина Москальця, Юрія Позаяка, Ігора Римарука, Тараса Федюка, Володимира Цибулька, спільні вечори лугосадівців Івана Лучука, Назара Гончара, Романа Садловського і тернополян Василя Махна, Віталія Гайди та Гордія Безкоровайного. Крім названих, є і ті, кого з натяжкою можна зарахувати до тодішніх класиків: Роман Кудлик, Юрій Тарнавський, Мойсей Фішбейн. З тодішніх молодих поетів зберігся запис творчого вечора Ростислава Мельниківа, але нема ні Галини Крук, ані Любомира Стринаглюка. Бракує також записів подій Віктора Кордуна і Людмили Таран.
Прозаїки, яких можемо подивитися в архіві, – це Юрій Андрухович, Володимир Єшкілєв, Роман Іваничук, Юрій Іздрик, В’ячеслав Медвідь, Валерій Шевчук. Хоча немає повного запису розмови Неборака з Тарасом Прохаськом, але є півгодинна телепрограма, змонтована на матеріалі такої розмови. Бракує записів зустрічей з прозаїками Юрієм Винничуком, Василем Ґабором, Ярославом Павлюком, Галиною Пагутяк, Володимиром Яворським тощо. Зате є запис діалогу Марії Зубрицької з Мар’яною Прокопович про роман Умберто Еко «Маятник Фуко».
Ярина Сенчишин і Юрій Андрухович.
Відеоархів Віктора Неборака, для якого ми використовуємо назву «Третє тисячоліття», – це не лише записи подій з однойменного циклу і телепрограм, змонтованих на основі тих записів. Це також і серія літературних та музичних подій «Перфо-салон» (літературні вечори Юрія Андруховича, Івана Малковича, концерти груп «Мертвий півень», «Плач Єремії», виступ проєкту «Оx», зустріч з авторами видавництва «Класика», захід «Молода українська поезія – Антоничу» тощо). Це і позасерійні літературні (й не лише літературні) події. Зокрема, творчий вечір В. Неборака в Едмонтоні (Канада, весна 1992 року); творчий вечір Ярини Сенчишин у львівському шаховому клубі (1996), творчий вечір Ярини і Віктора з нагоди їхнього одруження (1995); телепрограма про подію «Бу-Ба-Бу. 20 років по тому» (2005); події «Сторіччя Бу-Ба-Бу» (1994) (лише програма дня музичного; дня літературного, що відбувався в Театрі Марії Заньковецької на день раніше, 9 травня 1994 року, не зафіксовано) і «Тисячолітнє Бу-Ба-Бу» (2000).
Це також телевізійні програми на літературні теми. Переважно програми Львівського обласного телебачення – «Літературний Львів» Любові Янас і згадуване «Третє тисячоліття». У них можна побачити короткі інтерв’ю з Андруховичем, Небораком, Ірванцем, Т. Прохаськом, О. Ільницьким, Я. Сенчишин, Миколою Рябчуком, Василем Ґабором, Остапом Сливинським. Є також і програма студії 1+1 «Проти ночі», в якій зафіксовано ритуал спалення збірки Костянтин Москальця «Songe du vieil pelerin» та розмову з цим письменником.
Юрій Іздрик.
Трапляються і записи кількох непублічних подій, певною мірою теж мистецьких. На одному з таких заходів можна побачити Тараса Чубая як альтиста у складі струнного квартету, що виконує класичну музику.
Кілька концертів; про деякі з них я вже згадував.
Хронологічно записи відеоархіву охоплюють події від 1990 року по 2007 рік. Найдавніші записи – кабаретковий поетично-музичний вечір з нагоди виходу у світ збірки Віктора Неборака «Літаюча голова» (7 квітня 1990 року) і виступ Олександра Неборака як барда на першому фестивалі «Вивих» (наприкінці травня того ж року). «На першій події зафіксовано кілька дебютів: перший виступ групи Тараса Чубая «Плач Єремії» з барабанщиком; перше публічне виконання пісні «Вона», ще не у виконанні «Плачу Єремії», а в виконанні автора – Костянтина Москальця; перший публічний виступ Олександра Неборака. Відеозйомкою тоді займався художник Альфред Максименко («Сашко Неборак. Простір польоту», с. 19).
Роман Чайка, Любомир Футорський, Михайло Барбара.
Чимало з тих записів, можна сказати, – унікальні. Зокрема, це стосується тих особистостей, кого вже нема серед нас, а інших записів їхніх літературних подій не зафіксовано. Чи десь ще можна побачити творчий вечір Ігора Римарука? А вечір Мойсея Фішбейна? Розмову зі Соломією Павличко?..
За якийсь час, коли буде завершено опис усіх записів відеоархіву Віктора Неборака, загальна тривалість яких перевищує 100 годин, записані події стануть доступними для перегляду на сайті Центру міської історії (в проєкті «Міський медіаархів»). Наразі ж у співпраці з Центром міської історії Мистецька бібліотека, що у Львові на площі Шота Руставелі, 8, проводить низку заходів у рамках презентації Неборакового відеоархіву. Перший такий захід відбувся цьогоріч 27 вересня, в останню п’ятницю місяця, відповідно до традиції проведення вечорів «Третього тисячоліття» чверть століття тому. Це був показ чи, точніше, спільний перегляд розмови Віктора Неборака зі Соломією Павличко. Розмова зі Соломією відбувалася у переповненій залі Музею етнографії 28 березня 1997 року, наступного дня після виходу у світ першого видання монографії «Дискурс модернізму в українській літературі». Доля не дала змоги харизматичній літературознавиці побачити третє тисячоліття, життя дослідниці обірвалося раптово в останній вечір 1999 року. Другим презентаційним заходом відеоархіву став спільний перегляд творчого вечора київського поета Юрка Позаяка. Вечір Позаяка відбувся навесні 1996 року, перегляд події – 25 жовтня 2024 року. Було іронічно і пародійно. Не тільки віршовано, а й лекційно. Але вже не так емоційно, як тоді, в 96-му, коли декому довелося покинути залу на знак протесту.
А сьогодні, в п’ятницю, 29 листопада, на екрані Мистецької бібліотеки транслюватиметься один із творчих вечорів Юрія Андруховича – поетичний, з серії літературних і музичних заходів «Перфо-салон». Глядачі матимуть змогу слухати вірші Андруховича не тільки в авторському виконанні, а й у виконанні інших поетів і музикантів. Про подальші події, що представляють відеоархів Віктора Неборака, повідомлятиметься в анонсах Мистецької бібліотеки та Центру міської історії. Та вже зараз, ще до оприлюднення відеоархіву на сайті ЦМІ, охочі можуть переглянути записи у бібліотеці Центру міської історії.
29.11.2024