В горах грім гуде, хоч зима паде,
землю спороли гармати,
гремить війна, дуднить луна,
дрожать ранені Карпати.
Хто живий, вставай боронити край,
вкритий огнем і мерцями!
Не буде тобі сумно у борбі
між сїчовими стрільцями.
Лютий кат прийшов проливати кров,
взяти народ наш в неволю,
і море слїз у край принїс,
розбій і смерть і недолю.
Та вступив ся кат із верхів Карпат,
втїк, наче вовк, манівцями,
або тут і впав, як у бій попав
із сїчовими стрільцями.
Сїчові стрільцї за свій край борцї,
за всю рідню і свободу;
у них борба — се їх судьба
і дорогого народу.
І ряди могил не возьмуть їм сил,
ворог тут бєть ся з серцями,
лицаря убє, думка ожиє
між сїчовими стрільцями.
Хтож то там іде, перед веде?
Диво! се наші дївчата!
Личко як мак! кругом козак,
душа стрілецька, завзята.
Не цїлуйте їх! На війнї се гріх!
Ви уберіть їх вінцями!
Слава тим дочкам, щирим козачкам
між сїчовими стрільцями!
Т. Р. 3. марця 1915.
[Дїло]
29.05.1915