А. Текст першодруку („Праця“, 1897, № 17, стор. 132—133, Чернівці).
Прийшли з церкви та й обідали на лаві.
Семен сидів собі тихо, лиш брав у пушки по доброму кавалкови кулеші та пхав у миску зі сметаною, а потім ніс до рота та й дістав на лици дві великі гулі, що таки зараз пропадали.
А Семениха все торкотіла — от баба.
По обіді подавав Семен свиням їсти, корову обійшов та й ляг на постіль спочивати. Курив люльку та й дивився на жінку, як она собі свою уберію в порядку складала.
„Мой-ня, Семене, чого ти у церкві стоїш як баран недорізаний. Йнші газди як газди, а ти такий межи ними пазний та темний, як бих ти тиждень не топила“.
„Говори свої дурної, я в тижни нагаруюся як на панщині та ще у церкві буду гаптах стояти? От стою та божого слова слухаю...“
„О, вже дай ми поки, як ти божого слова слухаєш. Ануко, чи одно слово памнятаєш, що ксьондз говорив на казаню“.
„А ти мині скажи, відки я маю гроші на податок узєти, аби понести писареви, не мині пусту городенку городи за казаня“.
„Бо таки одного слова, одного нумера не знаєш, що ксьондз говорив, та й уже! Лиш стане та зачне із книжки відчитувати, а ти вже холітаєшся як верба підрубана. Очи віпулиш як цибулі, рот; розявиш як коли ворона, що хоче кури уфатити, та й точиш слину з рота як нитку з клубка. Хоть з пістоля над тобов стріль, лиш, аби но захаркотіти. Мої мама казали, що то нечиста сила закрадався до чоловіка та ломит на сон, аби божого слова не слухав“.
„Чи ти, жінко, здуріла, чи тебе підвіяло? Та же най твої голови; дітько учепится, не мої, та ще у церкві. Та дивітся, люде, що се за побожна! Я гезди ледви тлінний з роботи та хотів би-м припочити при сьвяті, а вона мині голову за якесь казанє сотворяє. Було піти за попа, — та бис щодня чула казаня, як така-с побожна. Але ми таких побожних знаємо, ой знаємо... Ти Василисі оногди таке впіяла, щоби єї сто попів так не впіяло. Через такі побожні як ти, та пшениця не родит“.
„Цес чоловік відай стуманів. Та же як мині Василишині кури, грядки понівечили, та я мала мовчати. Ге, я знаю, що ти би нічо не казав, ти щоби Василисі курку пощупав. А може би-с ще поніс Василисі мою сорочку на пустоту? Я тобі дам зараз та йди до неї як я тобі говорила?“
„Та гадайте собі, що се за побожна! Я рук до себе скласти не можу, а она мене по чужих жінках посилає. Та ти мене, небого, не рівняй з жінками, бо я тобі жили урву, я тобі писок прикоротаю, я тобі писок тот з потилицев зрівняю. Аді, яке казанє она казанє
каже!“
Семениха вибігла до сіний та плакала та заводила:
„Ото кальвіна маю, ото лютріана невірного собім напитала, та й камінь до шиї привязала!“
Семен встав з постелі та брав бук та кричав.
„Я тобі зараз прочитаю казанє таке, що воду мут над тобов світити!“
С...
============
ПЗТ, I, 270
16.07.1949