1. САМОМУ СОБІ, 2. У ВОЗДУХАХ ПЛАВАЮТЬ ЛІСИ..., 3. ГОРОДЧИК ДО БОГА РИДАВ..., 4. ПІД ГОРОЮ КОЛО ЛІСА..., 5. РАНЕНЬКО ЧЕСАЛА ВОЛОССЯ...: В листі до Вацлава Морачевського з травня 1897 р. Стефаник пише про посилку в листі сімох „образків“. Ці сім образків це поезії в прозі і перша редакція кількох пізніше опублікованих новель, а саме — подаємо за нумерацією Стефаника:
1. У воздухах плавають ліси... — поезія в прозі, 2. Над його головою голуб... — перша редакція новелі „Портрет“, 3. Городчик до Бога ридав... — поезія в прозі, 4. Йшов з поля... — перша редакція новелі „Діти“, 5. Під горою коло ліса... — поезія в прозі, 6. З хорім надвір... — перша редакція новелі „Виводили з села“, і 7. Раненько чесала волосє я... — поезія в прозі з присвятою (Вацлавові), очевидно Вацлавові Морачевському. Крім цих сімох „образків“ Стефаник у тому ж листі вислав також поезію в прозі „Самому собі“, яка не має нумерації, а яку з огляду на її програмовий характер подаємо як першу. Автографи листа і поезій в прозі зберігаються в архіві проф. д-ра Вацлава Морачевського у Львові, звідкіля їх передруковуємо. Перераховані вгорі поезії в прозі друкувалися вперше в місячнику „Радянська Україна“, Київ, 1941, травень, № 2, стор. 103—105, крім поезії в прозі „Під горою коло ліса“, що тут друкується вперше. Як виходить із тексту листа, Стефаник написав ці поезії в прозі на весні 1897 р.
6. ВНОЧІ, і 7. І ЧОГО ТИ, СЕРЦЕ МОЄ...: Ці дві поезії прозі друкуються з автографів, що зберігаються в рукописному відділі Інституту української літератури ім. Т. Г. Шевченка, Академія Наук у Києві. Поезія в прозі І чого ти, серце моє,... присвячена Ользі Гаморак, пізніше дружині письменника; написана вона в 1897 р. В автографі поезії в прозі Вночі під текстом є дата її написання: 1. VI. 1897 р. Обидві ці поезії в прозі появилися вперше в місячнику „Радянська Україна“, Київ, 1941, травень, № 2 стор. 104—105.
=====================
«Твори» (1942)
* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *
АМБІЦІЇ
Друкується за автографом, що зберігається в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (ф. 8 № 45).
Автограф написаний на аркуші ненумерованого білого паперу in 4° крупним почерком чорним чорнилом з незначними поправками (див. розділ «Інші редакції та варіанти» стор. 175, А).
Текст є, очевидно, остаточною, але ще не переписаною начисто редакцією поезії в прозі.
Вперше надруковано в журн. «Радянська Україна», 1941, № 2, стор. 103. В Інституті зберігається автограф іншої редакції цієї поезії під заголовком «Самому собі» (ф. 8 № 57), яку подаємо в розділі «Інші редакції та варіанти» за рукописною копією (див. стор. 175, Б).
Дати в автографі немає.
Приблизна дата написання твору— 1896 р.
ЧАРІВНИК
Друкується вперше, за автографом, що зберігається в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (ф. 8 № 54).
Автограф чорновий, написаний крупним почерком, простим олівцем на білому ненумерованому аркуші пожовтілого від часу паперу in 8° з деякими поправками (див. розділ «Інші редакції та варіанти», стор. 175, А). Зліва не залишені поля. Текст з обох боків.
Пізніша, більш опрацьована редакція новели написана на такому ж папері крупним почерком чорним чорнилом з одного боку, але весь текст не зберігся. Автограф чистовий, без жодної поправки (ф. 8 № 53) (див. розділ «Інші редакції та варіанти», стор. 176, Б).
Дати в автографі немає.
Приблизна дата написання твору— 1896 р.
ОЛЬЗІ ПРИСВЯЧУЮ
Друкується за автографом, що зберігається в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (ф. 8 № 49).
Рукопис написаний чорним чорнилом, дрібним почерком на трьох одинарних аркушах (авторська нумерація внизу аркушів) білого паперу in 8°, текст з одного боку.
Автограф чистовий, але з деякими поправками (див. розділ «Інші редакцій та варіанти», стор. 176, А).
Цю поезію в прозі вважаємо закінченою. На третій (неиумерованій) сторінці поезії знаходиться тільки кінець останньої фрази, а саме слова: «...ти, серце моє, не нукнеш». Очевидно, тому, що цей аркуш був майже не заповнений, він загубився від цілої поезії в прозі, і Стсфаник з другого кінця розпочав па ньому драматизовану новелу «Огнище» (див. автограф № ЗО).
Вперше надрукована в журн. «Радянська Україна», 1941, № 2, стор. 104.
В інституті зберігаються ще дві початкові редакції цієї поезії в прозі, але вже під заголовком «Ользі» (ф. 8 № ЗО). Обидва автографи написані чорним чорнилом на двох одинарних аркушах білого паперу in 8° (автором нумерована лише друга сторінка). Початок першої редакції дуже коротенький (див. розділ, «Інші редакції та варіанти», стор. 176, Б). Очевидно, він не задовольнив письменника, і Стсфаник, відкресливши написаний текст рискою, нижче на цьому ж аркушику починає другий варіант твору (див. розділ «Інші редакції та варіанти», стор. 176—177, В). Можливо, цю редакцію він і закінчив, але дальші сторінки не збереглися.
Дати в автографі немає.
Приблизна дата написання твору— 1896 р.
«Ользі присвячую»— Ользі Кирилівні Гаморак, майбутній дружині письменника.
У ВОЗДУХАХ ПЛАВАЮТЬ ЛІСИ
Друкується вперше, за автографом, що зберігається в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (ф. 8 № 51). Заголовок за першим рядком. Автограф написаний з обох боків на аркуші нумерованого пожовтілого паперу in 8° середнім почерком, без поправок. Текст є остаточною редакцією, переписаною начисто.
В інституті зберігається інша, раніша редакція поезії, також без заголовка (ф. 8 № 31). Автограф цієї редакції чорновий, написаний чорним чорнилом крупним почерком на одинарному ненумерованому аркуші пожовтілого від часу паперу in F°. В автографі є поправки і закреслення (див. розділ «Інші редакції та варіанти» стор. 177, А). Можливо, це перша редакція твору. На цьому аркуші вписано три твори. Після тексту даної поезії іде чернетка поезії в прозі «Городчик до бога ридав», яка продовжується на звороті цього аркуша, а за нею вписана незакінчена новела без заголовка, відома під назвою «Портрет».
Поезія за цією редакцією вперше опублікована в журн. «Радянська Україна», 1941, № 2, стор. 104.
Крім того, є ще одна редакція цієї поезії (ф. 8 № 38) (див. розділ «Інші редакції та варіанти», стор. 177—178, Б).
Дати в автографі немає.
Новела «Портрет» датується 1897 р., поезія в прозі «Городчик до бога ридав» датується травнем 1897 р. Поезія в прозі «У воздухах плавають ліси» вписана раніше попередніх творів. Це дає підстави датувати її першими числами травня 1897 р.
ГОРОДЧИК ДО БОГА РИДАВ
Друкується за автографом, що зберігається в Інституті літератури« ім. Т. Г. Шевченка AН УРСР (ф. 8 № 57). Заголовок за першим рядком.
Автограф біловий, без поправок, написаний на аркуші білого пожовтілого паперу in 8° середнім почерком чорним чорнилом.
В Інституті зберігається ще другий чистовий автограф з незначними поправками (див. розділ «Інші редакції та варіанти», стор. 178—179, Б), написаний на окремому аркуші білого паперу in 8° середнім почерком чорним чорнилом (ф. 8 № 47). Угорі на аркуші виштампувані літери К. К. St. В., а сам аркуш позначено другою сторінкою. Поезія за цією редакцією вперше надрукована в журн. «Радянська Україна», 1941, № 2, стор. 104—105.
Третій автограф цієї поезії в прозі, що зберігається в Інституті літератури, є, напевне, однією з передостанніх стилістичних обробок редакції цієї новели (ф. 8 № 51). Текст значно коротший (див. розділ «Інші редакції та варіанти», стор. 178, А). Автограф написаний на білому ненумерованому аркуші паперу in F° чорним чорнилом крупним почерком, де спочатку вміщена поезія в прозі «У воздухах плавають ліси», потім текст поезії «Городчик до бога ридав», а після неї — незакінчена чорнова редакція новели без заголовка, відома під назвою «Портрет».
В інституті зберігається ще п’ять відмінних, незакінчених редакцій-варіантів поезії «Городчик до бога ридав», які дають можливість простежити за роботою письменника над написанням цього твору. Один з цих варіантів, що починається словами «Як коли би ридав сонечка той городчик», не закінчений (ф. 8 № 52). Автограф чорновий, з поправками і доповненнями (див. розділ «Інші редакції та варіанти», стор. 179, В), написаний чорним чорнилом дрібним почерком на білому аркушику ненумерованого паперу in 8°, який дуже погано зберігся. На другій сторінці цього аркуша написана одна з редакцій поезії в прозі «Вночи» під заголовком «У місячнім світлі».
Три пізніші (ф. 8 № 48) редакції також без заголовка написані на одному аркушику білого паперу in 8° чорним чорнилом дрібним почерком у такій творчій послідовності: 1. «Під плотом коло верби городчик мужицкий», 2. «Городчик до бога ридає», 3. «Зів’яв коло плота мужицкий городчик» (див. розділ «Інші редакції та варіанти», стор. 179—180, Г, Д, Е). В автографі є ряд поправок і доповнень. Писались ці три редакції, очевидно, в один прийом. Не задовольнившись початою редакцією, В. Стефаник відкреслює текст рискою і починає другу редакцію, а не закінчивши другої, переходить до третьої. Третя, як видно з автографа, була закінчена, але автограф до кінця не зберігся.
Дати в жодному автографі немає. Одна із редакцій даної поезії в прозі, що починається словами «Як коли би ридав сонечка той городчик», написана на аркуші паперу, а за нею вписана інша редакція поезії «Вночи», що іде під заголовком «У місячнім світлі». Отже, писались вони майже одночасно, про що свідчить і почерк. Поезія в прозі «Вночи» має авторську дату — VI.1897р. На цій підставі приблизною датою написання твору можна вважати травень 1897 р.
ВНОЧИ
Друкується за автографом, що зберігається в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (ф. 8 № 46).
Автограф чистопий, написаний на двох полистовно нумерованих автором одинарних аркушах білого паперу in 4° чорним простим олівцем з незначними поправками та доповненнями, зробленими в процесі роботи (див. розділ «Інші редакції та варіанти», стор. 180—181, А).
Текст писано з одного боку. Папір перед цим текстом і нижче — списаний. На першій ненумерованій сторінці першого аркуша чорним чорнилом на шість рядків початок новели «Картка», на звороті другого аркуша на 12 рядків чорним простим олівцем початок новели «Весна». Вперше опубліковано в журн. «Радянська Україна», 1941, № 2.
В інституті зберігається ще одна, значно відмінна, можливо пізніша редакція поезії в прозі, зовсім під іншим заголовком — «У місячнім світлі». Автограф чистовий, з пізнішими поправками (див. розділ «Інші редакції та варіанти», стор. 181, Б), написаний чорним чорнилом середнім почерком на одинарному аркуші білого блокнотного паперу in 8°, внизу дуже попсованого.
Слова в дужках додані редакцією за Змістом та на підставі тексту, який взято в основу. Текст писано з одного боку. На звороті аркуша розпочата одна з редакцій поезії в прозі «Городчик до бога ридав». Кінець автографа не зберігся, тому невідома і дата даної редакції.
Автограф закінченої поезії датується 1 .VI 1897 р.
РАНЕНЬКО ЧЕСАЛА ВОЛОСЯ
В даній редакції друкується вперше, за автографом, що зберігається в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (ф. 8 № 57 в неповному збірнику поезій у прозі in 8°, арк. 7). Заголовок - за першим рядком.
Автограф чистовий, без поправок, написаний середнім почерком чорним чорнилом. На нашу думку, це остання редакція твору (має присвяту: «Вацлавови»).
Стефаник, за свідченням В. Морачевського, змальовує в цій поезії Євгенію Бачинську — першу любов письменника, — яка померла від туберкульозу 7.XIІ 1897 р. Автограф поезії разом з іншими поезіями в прозі був надісланий Стефаником Морачевському в листі у травні 1897 р.
В Інституті літератури зберігається другий автограф цієї поезії, що починається словами: «Чесала велося раненько». Автограф теж чистовий, але з деякими поправками (див. розділ «Інші редакції та варіанти», стор. 181 — 182, А).
На нашу думку, це передостання редакція твору. Рукопис написаний крупним почерком чорним чорнилом на аркуші білого ненумерованого паперу in F . Текст з одного боку. На звороті цього листа іншим, дрібнішим почерком Стефаника чорним чорнилом написано без заголовка початок новели, відомої під назвою «Сама саміська».
Поезія за цією редакцією друкувалась у журн. «Радянська Україна», 1941, № 2, стор. 104.
Дати в автографі немає. На підставі новели «Сама саміська», яка вперше надрукована в газеті «Праця» (Чернівці) 25 листопада 1897 р., написання твору приблизно датуємо кінцем 1897 р.
ВІТЕР ГНЕ ВСІ ДЕРЕВА
Друкується вперше, за єдиним відомим автографом, що зберігається в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (ф. 8 № 56). Заголовок за першим рядком.
Автограф біловий, написаний дрібним почерком чорним чорнилом на другій і третій ненумерованих сторінках розрізнених аркушів білого паперу in 8°, які являють собою уривки погано збереженої з голубим обрізом книжечки чи блокнота, куди вписані були чистові тексти. Це, очевидно, і є рештки (збереглось лише чотири аркушики) тієї книжечки поезій у прозі, яку Стефаник давав до друку. В друкові йому відмовили, і він порвав свої твори.
«У послідніх місяцях я пробував друкувати малу книжечку (120 сторін, in 8°), але ті, що мали дати гроші, сказали: «Талант є, та нема у тих творах служіння громаді, нема науки для теперішнього покоління, таке можуть собі багаті німці друкувати...» Я й подер у їх на очах мої папери і тепер лиш є ті нотатки, що я з них черпав до моїх праць. Знов решту я подер і тепер я чистий з праць, що нема в них служби громаді», — так писав Стефаник в своєму, на жаль, не датованому листі до друга Морачевського. А можливо, це уривки з зошита поезій в прозі, які, як повідомляє він Ользі Гаморак, також готував до друку, але які теж не були надруковані.
На першій сторінці цієї погано збереженої книжечки — кінець невідомого твору, що зберігся від слів «Але якось був межи людьми», на другій і третій — поезія в прозі «Вітер гне всі дерева», на першій половині четвертої сторінки— написаний простим олівцем переклад уривка твору Ібсена «Пер Гюнт», а на нижній — без заголовка поезія в прозі, що починається словами «Вечір». Закінчується цей твір на п’ятій сторінці; на шостій сторінці написана поезія без заголовка, що починається словами: «Старий 4-ій», на сьомій — без заголовка поезія в прозі «Старий жебрак стоїть», восьма—не заповнена.
Дата невідомої новели, що збереглася з слів «Але якось був межи людьми», — 1898 р., очевидно перші числа січня, тому що В. Стефаник зразу машинально написав «1897», а потім «7» виправив на «8», — дата поезії в прозі, що починається словом «Вечір», — 9.II 1897 р. Поезія в прозі «Вітер гне всі дерева» вписана між цими двома творами, тому датувати можна між першими числами січня і 9.11 1898 р.
ВЕЧІР
Друкується вперше, за єдиним відомим автографом, що зберігається в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (ф. 8 № 56).
Заголовок за першим рядком.
Автограф чистовий, без поправок і доповнень, написаний дрібним почерком на четвертій і п’ятій ненумерованих сторінках погано збереженої книжечки чи блокнота in 8° з голубим обрізом (див. примітку «Вітер гне всі дерева»).
Дата написання твору — 9.II 1898 р.
СТАРИЙ Ч-ІЙ
Друкується вперше, за єдиним відомим автографом, який зберігається в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (ф. 8 № 56). Заголовок дано за першим рядком.
Автограф чистовий, без поправок і доповнень, написаний чорним чорнилом дрібним почерком на шостій ненумерованій сторінці погано збереженої книжечки чи блокнота in 8° з темноголубим обрізом (див. примітку «Вітер гне всі дерева»).
Дати в автографі немає. Поезія в прозі «Вечір» вписана в цю книжечку перед твором «Старий Ч-ій». Отже, твір «Старий Ч-ій» датуємо на підставі дати попереднього вписаного твору кінцем лютого 1898 р.
СТАРИЙ ЖЕБРАК СТОЇТЬ...
Друкується вперше, за єдиним відомим автографом, який зберігається в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (ф. 8 № 56). Заголовок за першим рядком.
Автограф чистовий, без поправок і доповнень, написаний дрібним почерком чорним чорнилом на сьомій сторінці чистової книжечки чи блокнота малого розміру in 8° з темноголубим обрізом (див. примітку «Вітер гне всі дерева»).
Дати в автографі немає. За поезією в прозі «Вечір», що датується 9.11 1898 р., вписано без дати поезію в прозі «Старий Ч-ій», яка датується приблизно кінцем лютого 1898 р., а за нею — твір «Старий жебрак стоїть». На підставі цих даних датуємо цей твір березнем 1898 р.
=====================
ПЗТ, II
* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *
Творчий шлях В. Стефаник починав, якщо не брати до уваги писані ще в гімназійні роки ліричні поезії, зі зразків саме цієї жанрової групи. Збереглося їх трохи більше десятка, хоча створено було, безперечно, більше. Перші з них написано ще в 1896 році. Із тих, що збереглися, це «Амбіції» («Самому собі»), «Чарівник» й «Ользі присвячую». Навесні 1897 автор уперше спробував видати поезії в прозі окремою книжкою, але з тієї затії нічого не вийшло через модерністський характер текстів.
«У послідніх місяцях я пробував друкувати малу книжчину (120 сторін 8) — але ті, що мали дати гроші, сказали: “Талант є, та нема у сих творах служби громаді, нема науки для теперішнього покоління, таке можуть собі богаті німці друкувати”, — писав у другій половині квітня В. Морачевському (Твори. — К., 1964. — С. 375). Вражений відмовою, В. Стефаник вирішив було взагалі більше не писати: «Лютий був-єм і казав-єм собі, що по-руськи не буду писати, а по-іншому не вмію, і моя карієра ще перед порогом скінчилася». Втім, швидко зрозумів, що зробити це навряд чи вдасться: надто могутня сила творчої енергії палахтіла в душі, отож вирішив писати — для себе і для друзів, — а заодно «пімститися на моїх судях». Історія з виданням, судячи з усього, мала місце наприкінці березня — у першій пол. квітня. Якщо зважити, що багато часу в перші три місяці 1897 року займала «агітація виборча», підтримка кандидатури І. Франка на виборах до австрійського парламенту і т. ін., то можна з великою долею вірогідності твердити, що значна частина поезій у прозі, які мали ввійти в збірку, створена ще в 1896 чи принаймні в січні наступного року.
Новий спалах творчої активності припав на серпень 1897 року, коли, гостюючи в Сторожинці (Буковина) в домі А. Окуневського, батька С. Морачевської, написав цілу низку поезій у прозі: «У воздухах плавають ліси...», «Над його головою голую... (перша редакція новели «Портрет»), «Горобчик до Бога ридає...», «Йшов з поля...» (перша редакція новели «Діти»), «Під горою коло ліса...», «З хорім на двір... (перша редакція новели «Виводили з села») і «Раненько чесала волосся...» Їх він надіслав у листі В. Морачевському, вказуючи водночас на творчі імпульси, які спонукали до написання, і на подальші творчі плани: «Мені так файно про Вас нагадувати. Як я першого дня лиш подивився на ті стежки наші, то-м писав цілу нічку. Сім образків я посилаю Вам, аби-сьте собі вібрали з них то, що Вам найбільше сподобаєся. Ви і Ваша жінка. То, що виберете, то най лишаєся Вам, а решту кину людям у друкованій книжці» (ІІІ, 119). Восьмою, яка, з огляду на програмовий характер і дещо відмінну творчу історію, не мала нумерації, була надіслана поезія в прозі «Самому собі», очевидно, доопрацьований варіант написаних раніше «Амбіцій». Цитуючи цього листа, Ф. Погребенник (Сторінки життя і творчості Василя Стефаника. — К.: Дніпро, 1980. — С. 64) чомусь відносить написання згаданих творів до травневого гостювання В. Стефаника в Сторожинці. Відтак і проблему їхнього датування у виданнях «Твори» (К., 1964) й «Вибране» (Ужгород, 1979) вирішено на користь травня, з чим важко погодитися. Не викликає заперечень, однак, що наприкінці травня створено першу редакцію поезії в прозі «Вночі» (інша назва — «У місячнім світлі»); друга й остаточна редакція датована 1 червня. У цьому ж місяці автор сповіщає В. Морачевського, що на канікулах «хоче подокінчувати і посправляти деякі свої роботи і дати до друку», а відразу по тому — про намір «написати маленьку книжочку і надрукувати в 5-тьох екземплярах» (ІІІ, 111). Мова, отож, про намір довести до ладу написане раніше й про нові твори, бо справа з виданням попередньої «малої книжчини» закінчилася, нагадаю, знищенням рукопису («подер у їх (видавців. — Р. П.) очах мої папери»), хоча деякі підготовчі матеріали все-таки збереглися («тепер лиш є ті нотатки, що я з них черпав до моїх праць»). З цих зізнань випливає, що нова книжка, по-перше, мала продовжувати започатковану раніше лінію (принаймні в жанровому плані це мали бути поезії в прозі), а по друге, багато що з написаного вже не задовільняло автора, і він хотів доопрацювати давніші задуми, а рівночасно творити нові художні форми.
В. Стефаник довго не полишав надії побачити поезії в прозі опублікованими в книзі. Відомо, що наприкінці квітня — на поч. травня 1897 року він зустрічався в Чернівцях із В. Будзиновським й обговорював із ним видання своїх творів (йшлося про публікацію на сторінках «Праці», яку той редагував, окремих текстів або ж про майбутню збірку «З осени»). Написані в Сторожинці твори мали скласти основу книги, яка повинна була вийти наприкінці року, до Різдвяних свят. Але справа з невідомих причин затягнулася, а за той час автор устиг виступити зі своїми новелами й оповіданнями. Хоча не полишав із поля зору й поезії в прозі: наприкінці року створив нову редакцію «Раненько чесала волосся» (див.: ІІ, 192), десь у січні 1898 написав «Вітер гне дерева», 9 лютого в автографі датовано «Вночі», після неї в рукописних матеріалах (ІЛШ. — Ф. 8. — № 56) йдуть «Старий Ч-ій» (написано, правдоподібно, в кінці лютого) і «Старий жебрак стоїть...» (датується березнем 1898 року). З листа Л. Турбацького до Стефаника випливає, що на початку 1898 року значна частина збірки «З осени» «була вже зложена» в друкарні чернівецького товариства «Руська рада», «лишилося ще до складання 2 аркуші», але В. Будзиновський перебрався тоді до Львова й забрав із собою всі матеріали. Там губляться сліди книги. Очевидно, і автор, і видавець втратили на той час цікавість до збірки такого змісту й характеру, тим паче, що відразу привернули увагу критики й читацької громадськості його художньо-психологічні студії мужицької душі новеліста: В. Будзиновський як редактор «Українсько-руської видавничої спілки» випрошує тепер у нього нові оповідання, обіцяючи дати до друку «того ж дня, коли... пришлеш». Наприкінці 1900 року новеліст знову повертається до ідеї видання книги поезій у прозі, причому вона мала вийти (і таку вимогу ставив перед видавцями) «з можливо найбільшим богацтвом» (ІІІ, 221; див. також: ІІІ, 222 і 225). Але й тоді видавничий проект не вдалося реалізувати. Таким чином, за життя автора жодна з його поезій у прозі не побачила світу.
Усі надіслані в згадуваному листі В. Морачевському поезії в прозі, а також «Вночі» й присвячене О. Гаморак (1971—1914) «І чого ти серце моє...», більше відоме як «Ользі присвячую», вперше надруковано 1941 року в журналі «Радянська Україна» (№ 3. — С. 103—105). Інші з відомих нині зразків цієї жанрової сполуки Василя Стефаника опубліковані в другому томі його академічного «Повного зібрання творів» (1952). У «Вибраному» їх подано за автографами.
==============
«Камінний хрест» (2010)
12.06.2010