Львівський політикум на старті реформації

Каденція міської ради добігає кінця — перед початком виборчої кампанії їй залишилося відбути буквально кілька засідань. Тож розгляньмося, з якими здобутками виходять до стартової лінії політичні сили, репрезентовані у міській раді тепер, та які перспективи їх чекають у майбутній кампанії.

 

Львівська рада за роботою. Вид з балкону

 

С+С

 

Найбільше питань наразі виникає щодо двох заклятих друзів чинної каденції — міського голови Львова Андрія Садового та ВО «Свобода», які з натхненням досвідченого подружжя невтомно конфліктували протягом усіх п'яти років. Моментів цього конфлікту не злічити, і часом виникає враження, що сторони так погрузли в процесі, що результат взаємопоборювання для них самих відійшов на другий план.

 

Щодо Андрія Івановича, то головна інтриґа в тому, чи піде він на майбутні вибори бурмистра взагалі і чи будуть це вибори бурмистра Львова.  В кулуарах кажуть, що після успіху останніх в часі кампаній «Самопомочі» Андрій Іванович може спробувати щастя на виборах міського голови Києва. Обґрунтуванням такого кроку мало бути те, що, мовляв, посада бурмистра столиці є чудовим стартовим майданчиком для участі у президентських перегонах.

 

Зрозуміло, що Садовий в українській політиці радше стаєр, аніж спринтер. Він ретельно зважує шанси і неймовірно боїться «спалитися», щоб не пошкодити бездоганно вибудовуваний імідж. Пан Садовий навіть не хоче підписувати рішення про підвищення тарифів на проїзд у громадському транспорті, задурюючи голови посполитих розмовами про якісний стрибок в обслуговуванні від перевізників.

 

Однак в українській політиці настав час, коли стратегічне прогнозування стає чимось на кшталт пророцтв Нострадамуса — всі букви знайомі, але тлумачення й передбачення загалом виходять туманними та багатозначними до непристойності. Досить згадати кар'єру головного рятувальника країни Шкіряка, який вирішив пропіаритися на порятункові українських туристів у Непалі, але піар вийшов таким «забійним», що поховав під уламками й головного героя. Чи близького за духом Садовому депутата Мірошника, чиє телефонічне листування з коханкою під час сесійного засідання ВРУ стало набутком суспільства та причиною добровільного складення мандату.

 

Саме з огляду на надто важку ймовірність правильно розлічити варіанти на політичному Олімпі, джерела «запевняють, що пан Садовий спробує оновити часовий рекорд перебування на посаді львівського бурмистра й кандидуватиме на крісло міського голови Львова втретє поспіль.

 

Андрій Садовий не спринтер. Але стаєр

 

Пояснення джерел, обізнаних з поточною ситуацію у Ратуші, зводяться до того, що під цей момент ніхто з львівських політиків не може конкурувати із Садовим. Хіба би виник якийсь львівський Дуда і залив сала за шкіру львівському Коморовському. Але цей варіант поки що ніхто з потенційних гравців не сприймає серйозно.

 

Друга теза полягає у тому, що в разі відходу зі Львова Садовий не дуже має на кого залишити місто. Адже після виборів до парламенту і переїзду Олега Синютки на вулицю Винниченка питання кадрового забезпечення постало з неймовірною гостротою — керуюча справами Марта Литвинюк ще й очолює департамент імені Березюка, перший заступник Пушкарьов, щоправда з додатком в.о., кажуть, досі не перебрався до колишнього кабінету Синютки.

 

Бурмистер Львова тепер мусить керувати сам, не маючи надміцного запілля, як минулими роками, але водночас шукає відповідні кадри. І то не лише для роботи в Ратуші, а й для виборчого списку «Самопомочі», яка просто зобов'язана піти на наступні вибори, адже для неї Львів є одним з базових, чи, як кажуть політологи, ядерних реґіонів.

 

Це палиця з двома кінцями, бо неґативний результат може мати нищівний вплив на особистий рейтинґ Садового і знизити рейтинґ «Самопомочі» в Україні. Тож перед командою Садового постає нелегке завдання дібрати якісних кандидатів на депутатські місця. Нелегке тому, що конкурентне поле у львівському політикумі дуже щільне, а «матеріалу», так би мовити, катма.

 

На перешкоді планів Садового може стати хіба різке переформатування парламентської коаліції, а відтак і уряду.

 

Епічні фейли у реформаторських потугах київських урядовців разом з недолугим та необґрунтованим підвищенням комунальних тарифів підкидають дров у котел суспільного невдоволення ліпше, ніж війна на Донбасі. На жаль, нові очільники великою мірою вважають, що слоґан «Жити по-новому» означає очолення чинних корупційних схем чи прокладення нових трас для згрібання грошей задля поліпшення свого добробуту до якісного нового рівня. Водночас проблеми часів Януковича, що врешті змели злочинних попередників, вирішуються вельми химерними способами або ж не вирішуються взагалі. Знову ж таки, західні партнери потиху втомлюються навертати на путь праведну українських достойників і не квапляться з новими фінансовими вливаннями. Слово «дефолт» стає у владних кулуарах чимось буденним, майже як балачки про відставку Авакова.

 

Тому цілком нефантастичним є варіант вливання нової порції камікадзе у старі міхи української бюрократії, щоб задобрити і внутрішнього споживача, і західний світ. І тут львівський міський голова стає дуже навіть запотребованим — з одного боку, вже раз відмовлявся від посади в уряді на користь міста. З іншого боку, лідер популярної політичної сили, представники якої попри скандали роз'їжджають світом і черевомовлять про українські реформи, — реально чи не єдиний політик, у ставленні до якого позитив переважає неґатив. Улюбленець усіх внутрішніх туристів та певних категорій іноземних інвесторів etc.  

 

Щоправда, варіант реформації уряду наразі голосно не обговорюють, але взаємні уколи учасників коаліції стають дедалі відвертішими, рівно ж як і прилюдні істерики Яценюка. А це вказує на те, що підкилимна боротьба нанайських хлопчиків будь-якої миті може вихлюпнутися назовні новим політичним цунамі.

 

Перебудова на марші

 

Натомість «Свобода» намагається перебудуватися на марші, оговтуючись після поразки на парламентських виборах. Нокаут був важким. Фракція у міській раді так з'ясовувала післявиборчі стосунки, що втратила формальну більшість через вихід 11 депутатів і тепер мусить шукати ситуативних домовленостей з іншими депутатськими групами та фракціями. Часом це буває непросто, бо ж минулими роками свободівці не надто зважали на інших колеґ. Однак у принципових моментах їм вдається зберігати позиції — щодо нової структури міської ради та нового складу виконкому тривають неймовірно запеклі баталії з продовженням у судах. Для поціновувачів політичного «мила» вони вже давно стали улюбленим серіалом, який ще й можна спостерігати наживо за допомогою Інтернету.

 

Повернення на грішну землю Руслана Кошулинського не було тривалим — його мобілізували до війська і тепер він роздає цінні вказівки телефоном. Однак дистанційне керування за складних часів не надто сприяє поверненню позицій, тим паче, що з фракції виходять переважно люди, які мають вагомий досвід у політиці та депутатській діяльності, а їхніх молодих колеґ вистачає радше на якісь «движі» на кшталт обливання комуністів кефіром 9 травня. При тому ходять вперті чутки, що саме Кошулинський балотуватиметься на бурмистра, хоча як він провадитиме передвиборчу кампанію, залишається тільки гадати.

 

Руслан Кошулинський, ймовірно, спробує «узяти» Львів

 

Поінформовані джерела стверджують, що певне крило «Свободи» раніше було готове сісти за стіл переговорів із Садовим, адже поганий мир ліпший за війну. Проте керівники партії зарубали ці потуги у зародку. Врешті Кошулинський цілком серйозно після повернення до Львова називав місто плацдармом боротьби націоналістичної ідеології з ліберальною, маючи на думці протистояння «Свободи» й «Самопомочі», даючи в такий спосіб зрозуміти, що про мир треба забути.

 

Тепер «Свобода», не бувши членом парламентської коаліції, може користатися з усіх преференцій опозиційної партії. Тобто може спокійно критикувати всіх конкурентів, тим паче, що нинішні коаліціянти самі напрошуються на ляща. Висновуючи з останніх заяв львівських свободівців, «фішкою» майбутньої кампанії може стати децентралізація та реформа місцевого самоврядування. Принаймні з критикою цих процесів виступили нещодавно свободівці у Львівській області.

 

Не можна відкидати варіант, що «Свобода» сподівається на своїх кандидатів у мажоритарних округах. Однак це лише за умови, що місцеві вибори відбудуться за чинним законом. Тимчасом голова парламенту Володимир Гройсман б'є себе в груди і клянеться, що до кінця травня новий закон з відкритими списками потрапить до депутатів і буде вчасно проголосований.

 

Міськрадівські міноритарії

 

Невеликі фракції та групи у міській раді також активно зайняті перебудовою іміджу й пошуком нових ніш на політичному полі. Цей процес найліпше видно, якщо порівняти списки «міноритарних фракцій» зі списками депутатських груп. І в цьому процесі цілком відрубно стоїть фракція УДАРу, члени якої до жодних груп не входять.

 

Фракція «України соборної» у повному складі належить до групи «Громадянська позиція» і саме під цим політичним брендом піде на нові вибори.

 

Нещодавно на базі фракцій НРУ та «Наша Україна» створено групу «Народний контроль», лідером якої є Валерій Веремчук. Як випливає з активної промоції у медіях, ця група сподівається принаймні не втратити свої місця в раді, спираючись на бренд, який перед тим довший час розкручували за допомогою телебачення.

 

Вихідці зі «Свободи» створили свою групу з назвою «Львів європейський». Майбутнє цієї групи доволі невизначене, бо жодної леґальної політичної сили за нею поки що немає, тож участь її у майбутніх виборах під питанням. Водночас у соцмережах з'являються повідомлення про те, що деякі учасники цієї групи шукатимуть щастя разом з іншими політичними проектами. Хоча ідея націоналістичної альтернативи «Свободі» у Львівській міській раді сама зі себе дуже пікантна й гідна дальшого розвитку.

 

25.05.2015