Положення українців напередодні війни з усіми страхіттями та навалою жаху — не дало українському громадянству змоги вшанувати роковин великої події в нашому минулому зперед 25. років. Роковин події, що своїм значінням, змістом та наслідками виростає далеко-далеко понад усе, те що сталося в нашому національно-політичному житті на всіх українських землях від 1709 р. загалом, а на З.У.З. продовж цілого ХІХ. та початків XX. століття, докладніше продовж доби 1848—1914 рр. а саме народин нової збройної сили народу створення лєґіону УСС.
Подія ця наче закінчила главу історії Галицької Землі, стаючись завершенням національно-політичного розвитку галицьких українців, свідоцтвом їхнього національного скристалізування й політичної зрілости незаперечним доказом, що вони прагнуть жити своїм власним, незалежним і державним життям, що те життя хочуть творити самі, власними руками й розуміють, що за те життя треба боротись, треба його добувати й обороняти не словом, а чином.
Ця подія могутнім гомоном пролунала й широким відгомоном відбилася по світу та сповістила йому, що ми — це вже не інертна етноґрафічна маса, яка животіє матеріяльним існуванням та радіє його благами, — що маємо більші задуми й хотіння. Що — це вже нова, цілком оформлена, свідома своїх вимог, потреб, завдань, значіння й ролі нація.
Бо тільки цей нарід має право ввійти в сімю справжніх народів, котрий у рішальних моментах історії кидає на терези подій уже не слово, а чин.
Ця подія стала зворотником на шляху, що ним прямувала назустріч свому майбутньому українська нація.
Такою вона показала себе вже кілька років згодом і так оцінить дату 2. серпня 1914 р. майбутній історик.
Ось чому й для нас ця подія — вугольний камінь тієї величньої будівлі, що хоч коротко, але як же розкішно пишалася на наших землях.
Історичні події незабутнього літа 1914 р. застали молодь, юнацтво й середнє покоління З.У.З., вірніше Галичини, на свому місці.
Вони — здали свій іспит.
Всі вони — і ті, що ледви скінчили дитячий вік, і ті, що дозрівали й мужніли в вогні й крові боїв, і ті, що їхні скроні починали сіріти невблаганим предвісником законів життя людини — всі вони горіли тоді одним бажанням. І станули в ряди.
На прикладі й традиції цього покоління виростало й виховувалося покоління, що сьогодні має стільки, що й вони тоді років.
Ось чому й жаліємо, що не мали ми змоги вшанувати речовин цієї великої події.
Тож тепер, у 25. роковини кривавого другого року існування й чину Українських Січових Стрільців, роковин подій 1915 р. підемо шляхом стрілецької слави та вшануємо великий збройний чин незабутнього травня 1915 р., що прославив імя Українських Січових Стрільців, приносячи стільки хісна українській національно-політичній справі і внутрі держави й далеко поза її межами тоді й згодом.
Весна 1915. року...
Вже двадцять пять років минає, як усе те діялося й сталося. Чверть століття — одне покоління! Давнина...
А згадуєте, призадумуєтеся — і дивні думки та міркування снуються в голові. Здається, наче все те — не минуле, не спогад — а таке наглядне, свіже, начеб то діялось сьогодні.
І згадуєте: Захід Европи в кривавому змаганні. Німецький нарід у нерівній боротьбі з одвічним ворогом геройським зусиллям пише нові сторінки слави й дивує світ незломністю духа.
А там за Карпатами, і на Сході караються під царською кормигою рідні брати. Зокрема сум наляг на Землю Осмомисла, пройняту дрожю жаху після ворожої навали, що звалилась на край, щоб його "визволяти", і пішло усе вростіч, кудись невідоме. — Погаcло сонце. Затьмирився світ. — Тільки в мурах галицьких міст, під стріхами сільських хат — глухим відгомоном несуться вістки ізза Карпат. Часами десь далекий стогін гармат. Задріжить непомітно сльоза в материнському оці і горяче забє серце від надії. Там у зворах Бескиду кується слава. Кується доля. Там важиться: воля або смерть!
І минає осінь сумовита й зима морозна, вагітна снігами. Вкінці блиснуло весняне сонце. Прийшов і травень. Кривавий, незабутній.
Тухольські гори, що вже перед віками були свідками геройських змагань великих предків із монгольською навалою, задивувались тепер від завзяття їхніх нащадків.
Переможні бої Українських Січових Стрільців від 28. квітня до 2. травня 1915 р. на горі Маківці вкрили їх славою й омофором вічної шани народу.
Коли після цих боїв ґенерал Фляйшман, командант 55. австрійської дивізії, що в її склад входили саме ті частини У.С.С., що кривавились на Маківці, промовляв до них після побіди: "Sie sоllеn die Schutzer des ukrainischen Staates sien!" — то він мабуть і не думав, що не мине й 3 роки, а слова його здійсняться.
Бо Українські Січові Стрільці 1914— 1915 рр. — це предтечі і Листопаду 1918 р. на З.У.З. І С.С.-ів та подій 1918-19 рр. там, на С.У.З.
Ось у чому вага появи У.С.С. та їхнього збройного чину.
Вони створили тверду підвалину під прийдешню національну Армію й її змагання чергових років.
Бо за ними 1914. рік — Веречки, Сянки, Кобила, Дрогобич, Стрий, Ужок, Синевідсько, Ключ — рік 1915, з боями на Маківці, під Болеховом, Галичем, над Золотою Липою, 1916. зі Семиківцями й Соколовом над Стрипою та Лисонею під Бережанами.
Вони залишили по собі не лише ідею збройного чину, але й пісню, що гомонить досі, залишили велику лєґенду та свідків славної в першу чергу Маківку.
Щорічно весною й літом з усіх закутин приходили земляки вшанувати память Тих, що склали свої голови в кривавому травні 1915 р. на Маківці.
Молоді, стрункі ялиці, що буйно виросли напоєні соками стрілецької крови, немов нашіптували тоді: "Витайте рідні, що прийшли вклинитись тіням героїв на Святій Горі".
Краків, травень 1940. р.
[Краківські вісті]
22.05.1940