Сторіччя Маківки

Сто років тому, 28 квітня 1915 року Легіон Українських Січових Стрільців (УСС) розпочав бойові дії на схилах гори Маківка.

У цих переможних боях стрільці виявили високі бойові якості, мужність і героїзм, довели своє прагнення стояти до кінця в боротьбі за визволення Галичини, а в перспективі – й Наддніпрянської України.

"В історії Українського Січового Стрілецтва Маківка стала символом та завершенням усіх його дотеперішніх духових і фізичних зусиль, трудів і змагань на шляху до наміченої мети – самостійної України. Серед загального упадку духа і зневіри, стрілецький чин на Маківці якимсь могутнім ударом струснув і оживив несподівано українську суспільність. Випрямились похилені голови, почувши про українську славу, ожили приспані надії. Дух гордости заступив покору і страх. Відомості про Маківку кріпили почуття національної гідности. Новий дух вступив в українське громадянство. Дух віри і перемоги" ¹.

Місця боїв 1915 року на польській мапі 1937-го.

Гора Маківка (958 м над рівнем моря) розташована у Сколівських Бескидах між селами Тухля та Головецьке понад долиною річки Головчанки. Поруч із центральною вершиною (958 метрів н. р. м.) Маківка має ще два нижчі верхи – східний і північно-західний. На схід від Маківки стримить гора Клева (Клива, 1069 м). На захід – гора Плішка (1019 м). Ці три гори, що височіють на 400–500 метрів над долинами річок Опір і Головчанка, підпирають від заходу залізницю Стрий–Мукачево. Тому вони стали бажаною ціллю в карпатських боях навесні 1915 року.

Австро-німецький план кампанії-1915 передбачав активну оборону на Заході, а на Сході – рішучий наступ своїх військ. Планувалися два удари: німецьких військ від Східної Пруссії на Осовець і Брест-Литовський та австро-угорських і німецьких – від Карпат на Перемишль і Львів. Кінцева мета зустрічних ударів – оточити та знищити російську армію у «польському мішку» й зму­сити Росію капітулювати, прийнявши вигідні для Німеччини й Австро-Угорщини умови сепаратного миру. Сили, що мали вивільнитись (до 100 дивізій), планували перекинути на захід для розгрому французів і британців.

Натомість армії російського Південно-Західного фронту намагалися прорватись через Карпати й вийти на Угорську рівнину. 22 січня німці й австрійці перейшли в наступ. Завдаючи два удари у напрямках від Ужго­рода на Самбір і від Мукачевого на Стрий, командування Австро-Угорщини та Німеччини планувало звільнити від облоги блоковану росіянами Перемиську фортецю. Але росіянам вдалось утримати обо­рону в Карпатах, і гарнізон Перемишля 22 березня був змушений капітулювати.

У Сколівських Бескидах німецька Південна армія генерала Александра фон Лізінґена (4 німецькі та 3 австро-угорські дивізії) воювала з російськими ХХІІ та ХІ корпусами 9-ї армії. У лютому 1915 року росіянам вдалося закріпитися на горах Клева та Східна Маківка і стримувати тут австро-німецький наступ на Сколе та Стрий. У боях за Лавочне та Славське брали участь курені УСС.

24 квітня полки німецької 1-ї піхотної дивізії генерала Р.Конта здобули вершини Гостра (Гострий, 1026 м) і Товста (Товстий, 910 м) на захід від Головецького. Це загрожувало прориву оборони російського ХХІІ корпусу. Щоби відновити свої позиції, командир корпусу А.Брінкен наказав здобути гори Маківку, Плішку (1019 м) та с. Головецько, які обороняли частини 55-ї австро-угорської піхотної дивізії. Маківку боронив батальйон ляндштурму (ополчення) капітана Ґеорґа Дрозда, що належав до 130-ї піхотної бригади полковника Йосипа Доброволі Вітошинського.

Атака почалася 28 квітня силами трьох батальйонів 309-го Овруцького полку під командуванням полковника Міхаїла Трубникова. 3-й і 4-й батальйони так і не змогли подолати загородження з колючого дроту і відступили з великими втратами під артилерійським і кулеметним обстрілом. Натомість 1-й батальйон, який наступав з північного боку Маківки, здобув її вершину й узяв у полон 114 лядштурмістів.

Щоби повернути втрачені позиції перед світанком 29 квітня (у 4-6 год.) в контратаку були введені 1-й та 2-й курені УСС під командою отаманів (майорів) Гриця Коссака та Семена Горука. Січовики сміливою контратакою здобули вершину Маківки й розгромили росіян. З 1-го батальйону Овруцького полку (чисельність до 600 багнетів) до своїх повернулося лише 128 осіб.

"Для рятування проломаного фронту кинено до протинаступу коло год. 5 рано із І куреня, сотні Букшованого, Дудинського, Носковського і Семенюка, а з ІІ куреня сотні Будзиновського і Мельника та частину сотні Левицького. Несподіваним сильним ударом, після одногодинного кривавого бою, сотні Будзиновського і Мельника відбили втрачені позиції на верху гори, незважаючи на сильний вогонь ворога та промощуючи собі шлях у рукопашній боротьбі на багнети. Одночасно на лівому крилі бою І курінь відкинув москалів через річку Головчанку. На полі бою лягло багато вбитих москалів, а в стрілецькі руки попало кілька скорострілів та кількасот полонених. Коло шостої години ранку станули УСС твердою ногою на відібраних у ворога становищах", – писав про цей бій Степан Ріпецький ².

Наступного дня, 30 квітня, росіяни почали новий штурм Маківки. На допомогу Овруцькому полку прислали батальйон 148-го Каспійського полку. У ніч проти 1 травня росіяни штурмували Маківку, і ціною великих втрат їм вдалося знову опанувати вершину. Але курені УСС при підтримці угорських гонведів контратакували і до вечора 1 травня вигнали росіян з гори.

"Ворожий наступ удався. Москалі захопили верх Маківки й частину хребта. При цьому попало в полон кілька австрійських сотень і частина сотень Мельника й Будзиновського... Саме в пору на підмогу підійшов І курінь і дві сотні мадярських новобранців. Пішов завзятий і нерівний бій... Весь тягар тої нерівної боротьби несло УСС-цтво. І воно вийшло знову переможцем над московською силою. Двічі рушала стрілецька лава догори, двічі відскакувала вдолину. Коли нарешті на допомогу вдарила австрійська гармата і загородила москалям дорогу назад, і коли вогонь прорідив трохи московські лави, вороги захитались. За третім ударом стрільці з радісним окликом переможця багнетами промостили собі дорогу на верх. Стрілецький кріс розбив два московські полки на безладні юрби, що попали в полон або нашвидку завернули до своїх становищ. Московська маса розскочилась від удару на всі боки і в паніці злетіла вдолину... В тих кривавих боях від 29 квітня до 2 травня втратили УСС 42 убитих, 76 ранених і 35 полонених. Багато молодих стрілецьких старшин, підстаршин і стрільців визначились в них своєю непохитною вояцькою поставою. М. інш. були це четарі Мельник, Гнатевич, Сушко, Кучабський, Каратницький, Артимович, Яримович, хорунжі Степанівна, Тучапський, Яремкевич, О.Коберський, Свідерський, О.Навроцький, дес. Радович, вістуни Опока і Вербняк, стрільці Кривий, брати Зітинюки, Саджениця, С.Терлецький" ³.

Четар Василь Кучабський у шанцях на горі Маківка (1915)

В боях на Маківці брав участь і Євген Коновалець, який тоді був не у складі УСС, а в 19-му Львівському піхотному полку австрійського ляндверу.

Новий штурм Маківки росіяни здійснили 3-4 травня, коли січовики були вже звідти відведені у резерв. До нього було залучено ще три батальйони 147-го Самарського полку. Врешті-решт після дводенного штурму росіяни здобули гору Маківку. Намагалися наступати далі, але 6 травня були зупинені під горою Плішка. Це дало підставу вважати битву на Маківці російською перемогою.

"Взятие горы Маковка. Неизвестная победа русских войск весною 1915 года" – так назвав свою книгу російський історик Василий Каширин. Але і він змушений був визнати: "І після захоплення росіянами Маківки та їх невдалої атаки на Плішку обидві знесилені сторони зупинилися, і лінія фронту на Стрийському напрямку більше не рухалася цілий тиждень, аж до початку великого відступу росіян з Карпат. Іншими словами, саме тактична перемога на Маківці дозволила російському командуванню звести "у нічию" боротьбу з армією Лінзінґена... Вміло організовану і вперто здійснену оборону Маківки можна назвати досягненням і навіть успіхом військ Австро-Угорщини... Зокрема і січові стрільці в боях за Маківку діяли вміло, вперто і мужньо" ⁴.

Саме в цей час далеко на захід від Маківки розпочалася Горлицька операція, яка започаткувала визволення Галичини з-під російської окупації. Німці призначили для прориву 11-у німецьку армію під командуванням генерала Августа фон Макензена. Вона складалась із 5 корпусів у складі 8 німецьких і 3 австро-угорських дивізій.

Атака Макензена під Горлицями почалася 2 травня о 10 годині ранку. Їй передувала артилерійська підготовка зі 600 гармат. У перший день наступу "таран" Макензена відбив на своєму правому фланзі й у центрі дві російські контратаки й захопив 17 тисяч полонених, але просунувся вглиб оборони росіян лише на 2-5 км.

До вечора 5 травня лівий фланг і центр 11-ї німецької армії підійшли до ріки Віслок. На 6-й день наступу, 7 травня, армія досягла лінії Фриштат–Кросно–Риманів. За 6 днів глибина прориву досягла 40 км. За цих умов росіяни вирішили відійти на лінію ріки Сян, що й було зроблено до 15 травня. Але німці вже 17 травня переправилися в районі Ярослава на правий берег Сяну, і новий прорив почав вклинюватися в оборону російських військ.

3 червня росіяни залишили Перемишль, а на лівому крилі російські війська Південно-Західного фронту відходили за Дністер, на ділянку Миколаїв–Галич.

А 27 червня УСС, які перед тим пройшли бойовий шлях від Карпат першими вступили до Галича. За наказом сотника Дмитра Вітовського, на мiськiй ратушi давньої столиці Галичини поряд із цісарським було піднято синьо-жовтий прапор.

Після І Світової війни стрілецькі могили на Маківці вперше були впорядковані. За радянських часів їх знищили. Влітку 1988 року Студентське Братство вперше в радянський час відзначило подвиг УСС на горі Маківці.

У 1999-му на центральній вершині легендарної гори спорудили меморіал. Тут встановлено величний пам’ятник і 50 надмогильних хрестів. Ідентифіковано прізвища полеглих: Федір Бельмега, Ілько Бехметюк, Михайло Білячук, Василь Вітенюк, Ілько Ганущак, Степан Гаврилюк, Василь Геник, Олекса Григорчук, Юрко Григорчук, Іван Гільтайчук, Ілько Грицюк, Петро Данищук, Танас Дупрейчук, Михайло Дячук, Василь Іличук, Федір Карпин, Іван Кішка, Осип Конюшевський, Олекса Курендаш, Іван Лаврук, Микола Максимюк, Ілько Матійчук, Федь Матійчук, Осип Матковський, Микола Михайлюк, Дмитро Мицканюк, Микола Мицканюк, Михайло Мицканюк, Василь Палійчук, Дмитро Петрів, Федір Пик, Юра Пітиляк, Кость Попенюк, Іван Ребеньчук, Дмитро Савчук, Дмитро Снітович, Михайло Стефанський, Гриць Стефурак, Михайло Стратійчук, Омелян Стратійчук, Сумарук, Іван Тимчишин, Пилип Тимчишин, Борис Ткачук, Федь Ткачук, Дмитро Цвілинюк, Юліан Шевчук, Онуфрій Федорчак, Дмитро Формусяк, Микола Юзьвяк.

6 січня 2010 Президент України Віктор Ющенко підписав Указ №5 «Про заходи щодо святкування, всебічному вивченню й об'єктивному висвітленню діяльності Українських січових стрільців». До 95-ліття  їхньої перемоги на Маківці було запропоновано провести (зокрема, в частинах Збройних Сил України) наукові та просвітницькі заходи: патріотичну молодіжну акцію на самій Маківці, цикл теле- і радіопередач, випуск поштової марки та конверта на згадку тієї перемоги, зйомку документального фільму про Легіон УСС. Уряду та місцевим органам влади пропонувалося розглянути питання про перейменування військових частин і навчальних закладів, вулиць і площ на честь січових стрільців. Але час виконання Указу припав на президентсько-виборчу лихоманку, потім Президентом став Віктор Янукович. А він мав зовсім інші історичні пріоритети.

Єдине, що було зроблене в дусі Указу №5, був документальний фільм. Стрічку "Бій за гору Маківка", зняту в 2010 році режисерами Любомиром Горбачем і Андрієм Тур’янським, можна переглянути тут.

21 квітня 2015 року черговий Президент України Петро Порошенко видав черговий Указ – №228/2015 "Про заходи з відзначення діяльності Українських Січових Стрільців та 100-річчя їх перемоги на горі Маківка". 

ПРИМІТКИ

¹ Ріпецький С. Українське Січове Стрілецтво: визвольна ідея і збройний чин. – New York, 1956. – С. 110, 111.

² Там само. – С. 105, 106.

³ Там само. – С. 108.

⁴ В.Каширін. Взятие горы Маковка. Неизвестная победа русских войск весною 1915 года. – Москва, 2010. – С. 162, 163.