Львів, 30. травня 1938.
Коли рівно 12 літ тому згинув Симон Петлюра — ввесь жидівський світ бачив у ньому тільки головнокомандуючого Українською Армією у тому часі, коли по Проскуровах гуляли ріжні Семесенки. І треба було довгого часу, щоб бодай чесніші і розумніші одиниці зпоміж жидівських публіцистів зрозуміли, що Симон Петлюра — це для українців — подібно, як Іван Мазепа — символ державности, це всенаціональна цінність, тільки дуже далеко і дуже посередньо звязана з формальними титулами та становищами, що він їх колись займав. І довго треба було ждати, щоб бодай частина найповажнішої жидівської преси заперестала поганих та нісенітних лайок на особу Симона Петлюри, які ані його образити не були всилі, ані його памяті в українському народі пошкодити.
Сьогодні на згук імени Евгена Коновальця кожний поляк думає тільки про акти саботажу, підпали та вбивства, не знаючи про Евгена Коновальця нічого більше, як тільки те, що він був головою ОУН. Тимчасом імя Евгена Коновальця перейшло було вже до історії українських визвольних змагань надовго передтим, заки повстала УВО й ОУН. 3 іменем Евгена Коновальця звязана найсвітліша сторінка історії боротьби проти Московщини, його імя для кожного українця означає передусім творця Січових Стрільців, спершу невеличкого Куреня, потім Корпусу, тієї єдиної і цілком виїмкової української військово-революційної формації, яка мала де-де більше значіння від її чисто військових операцій, її перемог і поразок: це була школа українця-соборника й українця-державника, школа, з якої виходить ідеальний тип українця, який не знав партикулярного патріотизму, для якого не істнувала Галичина ані Наддніпрянщина, Буковина ані Закарпаття, та який думав виключно тільки всеукраїнськими категоріями, хочби вони в даному моменті йшли позірно на шкоду тіснішій батьківщині, в якій Січовий Стрілець народився. І тому Евген Коновалець всеукраїнський діяч полководець, підтримував Центральну Раду, яка заключила берестейський мир з німцями та йшов зі своїми Січовими Стрільцями — разом із Гайдамаками Симона Петлюри — в аванґарді німецьких військ. І тому волів дати себе німцям роззброїти, ніж зрадити Центральну Раду. І тому він згодом примирився був з Павлом Скоропадським під умовиною збереження національного змісту української державної самостійности і тому підняв повстання проти Скоропадського та німців, коли та передумова завела, і тому не дав послуху делєґатам галицької Національної Ради та не пішов під Львів, бачучи осередок всеукраїнських подій і свій вояцький обовязок над Дніпром, і тому до останку витревав при Армії УНР, не вважаючи на тиф і голод і холод. І тому з табору інтернованих у Луцьку виїхав на Чехословаччнну, щоб знову творити нові українські військові кадри проти Росії, користаючи з резерв, якими були табори українських інтернованих вояків у Німецькому Яблонному і тому по останній день свого життя залишився фанатиком української збройної сили, потрібної у часі найближчого великого нового міжнародного зудару.
Евген Коновалець був людиною, якої найбільш характеристична прикмета вдачі — вічна активність, метушливість, невсипуща потреба діла. Така активна людина в таких важких і складних часах — не може не робити помилок. Одні з тих помилок вже сьогодні не підлягають сумніву, інші перейдуть щойно на суд історії, яка єдино покликана казати слушне слово: не під напором злободенних пристрастей та інтересів, але з перспективи десяти- і століть, коли обовязують зовсім інші критерії. Евген Коновалець сам мав почуття автокритицизму і не соромився признаватись до помилок. Бувало, вже у перших роках еміґрації, у рр. 1920/21, він нераз висловлював перед своїми приятелями жаль: „Колиб тоді я мав був той розум і досвід, що тепер: мені закидали, що загострюю відносини репресіями проти замаскованих центрів большевицької аґітації, а то треба було не панькатись, лиш розстрілами встановляти порядок. — Мені закидали диктаторські амбіції, а то треба було не відмовлятись від диктатури, яку мені давали, тільки самому брати її!"
І в оцій пошуканці доріг і в отому метушливому житті еміґрантського конспіратора — Евген Коновалець робив помилки та одночасно виробляв себе на справжнього державного мужа на велику мірку. Знаємо, знаємо, шо тут відразу счиниться в усьому польському таборі і подекуди й у нашому українському, крик маленьких людців, які не розуміють, яка ріжниця між колісцятками у життєвій машині та індивідуальности, які самі накручують ту машину. Можна бути звеличником чи противником Евгена Коновальця, чи навіть його фанатичним ворогом; є такі зпоміж галичан, які по нинішній день не забувають йому історичного рішення Стрілецької Ради у Білій Церкві з 12. листопада 1918 року (не йти під Львів, лиш чекати гасла на повстання проти Скоропадського і німців, — самого Коновальця тоді у Білій Церкві саме не було, але Його світогляд і величезний особистий авторитет мали вплив на формування всієі січово-стрілецької психіки та способу думання); інші знову найпалкіші докори роблять йому чи то за його становище до справи польсько-українського союзу у 1920 р. чи за опозицію до віденської Диктатури д-ра Евгена Петрушевича. Українське зорґанізоване громадянство та „Діло", як його виразник і чинник формування його опінії, займали наскрізь негативне становище до ОУН, тимсамим до полк. Евгена Коновальця, як її основника і команданта. Не зміняємо цього свого становища і в обличчі смерти Евгена Коновальця, відповідального за діяльність тієї організації та її наслідки, дарма, що — як доходили до нас звістки — він сам переживав нераз хвилини трагічних душевних конфліктів, коли довідувався про речі, які діялись без його відома (вбивство Т.Голувка) чи про непередбачені наслідки підпільної акції (напр. конфіденціоналізм серед шкільної молоді). А проте це не може вплинути на обєктивне ствердження факту, що не підлягає ніякому сумніву: що це була індивідуальність, яку кожний відразу відчував, хто тільки з ним стрінувся та його пізнав. Індивідуальність непересічної мірки, саме така, яка здібна до великих діл і до великої траґедії.
Евген Коновалець, був індивідуальністю рідкою особливо в українському світі. Довго ще мабуть треба буде ждати, поки українська вдача позбудеться решток галицької провінціяльщини та наддніпрянського хуторянства. Тимчасом Евген Коновалець був людиною позбаленою всяких провінціональних рисок. Не знаємо, чи існує хтось з його останнього оточення (якого складу теж не знаємо), хто зумів би тепер відтворити його звязки з чужинецьким світом та їх політичний сенс. Але ризикуємо твердження, що не було і нема серед українців людини, яка стільки зналаб про куліси міжнародної політики, що знав Евген Коновалець, якого імени ніхто ніколи не стрічав в европейській пресі та який від літ провадив на чужині життя змовника.
Незавидне життя людини, яка живе на щораз інший пашпорт із щораз іншим назвищем, якому держави не дають права побуту та з яким підтримують інформаційні звязки найвищі державні діячі ріжних держав, за посередництвом своїх емісарів, а то й безпосередньо але завсіди потайки зі збереженням найбільш дискреціональних форм. Жив серед мира в постійній атмосфері війни. Був одним із тих, які вірили у війну та у війні бачили й бачать нову велику українську шансу. Був одним із тих, які приготовляли війну і впав, як вояк на війні.
Впав з руки большевицького аґента. Коли тільки прийшла перша звістка про його смерть — відразу, немов автоматично пронизала всіх нас думка: чергова московсько-большевицька робота! Саме таємничість смерти Евгена Коновальця, якісь несамовиті куліси тієї смерти, вказували відразу на кузню плянів нагальної і таємничої смерти всіх невигідних червоній Москві людей: і Симона Петлюри і грузина Джорданії і москалів Савінкова, Кутєпова та Міллєра. Всі вони щезли з цього світа серед несамовитих обставин, убивство кожного з них має по нинішній день свої незясовамі моменти. Чим особа Евгена Коновальця була саме для Совітів небезпечна? Бо хтонебудь його знав, той ніколи не мав ніякого сумніву, що в будучому воєнному конфлікті полк. Евген Коновалець найдеться по стороні тих, які воюватимуть проти Совітів! У Москві не забули, що Іван Андрух І Микола Опока, як керманичі Центрального Повстанчого Комітету у Києві розстріляні вже після відвороту польсько-українських військ — це колишні СС-и; що VI. дивізія ґен. М.Безручка складалася здебільша з СС-ів, які пішли туди за згодою Евгена Коновальця; що в 1920. році, коли воєнна кампанія перехилювалася вже у некористь Польщі й України, Евген Коновалець вислав був парламентаріїв до Бельведеру з пляном орґанізації української протисовітської армії у Kарпатах (про що ще певне появляться історичні спомини); що врешті в орґанізації зимового походу Юрка Тютюнника та в його штабі брали участь чільні СС-и, знову з відома і дозволу полк. Евгена Коновальця. У світлі цих фактів та його останніх звязків у державах протикомуністичного порозуміння, про які зрештою доходять до краю тільки найбільш загальникові та неясні вістки, — зрозумілий стає той острах, що його відчували московські большевики. Саме тому вбивство Евгена Коновальця так страшенно нагадує вбивство Симона Петлюри: в одному і другому випадку безумовно грали ролю ті самі мотиви, — той сам страх, щоб військово-орґанізаційний хист одного і другого та авторитет імені одного і другого серед колишніх українських військовиків, серед української молоді та серед широких українських мас на Наддніпрянській Україні не заважив трагічно на воєнній ситуації Совітів. I тому Евген Конровалець був небезпечний саме для Cовітів і тільки для Совітів. Як смішко на цьому тлі виглядають маленькі типово „ікацові" колючки — писати у посмертних згадках про Евгена Коновальця слово отаман у „лапках". Яку жалюгідну іґноранцію у цих справах зраджують ніби чільні польські часописи!
Але Москва не помилялася. Вона чудово орієнтувалась у сутньому і cnpавжньому підході Евгена Коновальця до проблєм Сходу Европи. Той його підхід робив із нього для Москви людину найбільш небезпечну. І тому треба було ту небезпечну людину усунути з цього світа. Атентат на Евгена Коновальця свідчить про величезну актуальність воєнного конфлікту та про панічний страх перед ним у совітській верхівці.
Читай також:
* Полк. Евген Коновалець убитий? // Діло, 29.05.1938
* Після траґічної смерти полковника Евгена Коновальця // Діло, 31.05.1938
* На Валюха чекав большевицький корабель // Діло, 31.05.1938
* Короткий життєпис полк. Евгена Коновальця // Діло, 31.05.1938
* Подробиці про замах на полковника Евгена Коновальця // Діло, 01.06.1938
[Діло]
31.05.1938