Президент Росії у своєму свіжому інтерв'ю припустив, що в перспективі Москва може визнати самостійність «ДНР/ЛНР». «Не хотів би зараз висловлюватися щодо цього. Адже хай би що я сказав, воно може бути контрпродуктивним. Ми дивитимемося на реалії, які виникають у житті», — заявив Володимир Путін.
Це щось нове у риториці російського лідера. За минулий рік Путін мав десятки нагод визнати суверенність Донецької та Луганської «народних республік». Найбільш слушними оказіями для такого кроку були сепаратний референдум 11 травня 2014 року та квазівибори 2 листопада. Проте Кремль утримався від одіозних заяв, стверджуючи, що ці плебісцити на Донбасі були політичними актами непокори Києву, на які українська влада мусила б зважати.
Що змінилося цього разу?
Зміна дискурсу і посилення тиску
Дотеперішня позиція Росії щодо статусу проекту «Новоросія» вкотре підтверджує, що Володимира Путіна не цікавить Донбас як потенційний російський федеральний округ, його також не принаджує можливість створення своєрідної держави на правому березі Дону — Росії йдеться про те, щоб «заарканити» Україну. І, власне, якщо в майбутньому з'являться якісь фактори, котрі змінять ставлення Москви до статусу самопроголошених республік («реалії, які виникають в житті»), то вони будуть спрямовані саме на те, щоб продовжити тиск на Україну, а ніяк не на заопікування розбитим війною реґіоном.
Заява Путіна пролунала на тлі ще доволі свіжої публікації Forbes-Росія про виступ президента РФ на закритій зустрічі з російськими промисловцями та підприємцями. Господар Кремля розповів бізнесменам, що Петро Порошенко під час одного з раундів переговорів пропонував Росії «забрати Донбас». В інакшій інтерпретації, з вуст альтернативного джерела, Порошенко нібито висунув м'якшу пропозицію: перекласти фінансування реґіону на РФ. «Путін сказав, що про це може йтися [про російське фінансування] лише в тому разі, якщо Донбас увійде до складу Росії. А поки Донбас є частиною України, то всі виплати мають іти з українського боку», — так звучить версія від джерела Forbes. Проте і Путін, і Порошенко спростували факт переговорів на таку тему.
Директор Центру політичного аналізу «Стратагема» Юрій Романенко трактує заяву Путіна як звичну для нього гру у «підвищення ставок».
«Це залякування. Насправді він цього не робитиме. Якби в нього була реальна мотивація визнати "ДНР/ЛНР", він би давно це зробив, — каже Романенко в коментарі «Z». — З точки зору українського національного інтересу, нема різниці, чи Путін визнає їх, чи не визнає. Незалежно від їхнього статусу, він все одно підтримуватиме самопроголошені республіки. Адже крах цих проектів означатиме крах його зовнішньої політичної стратегії — і не тільки у стосунку України, а й у контексті його ґлобальної гри проти Європи та США. Такі заяви — введення у дискурс нових елементів, які дозволяють маніпулювати громадською думкою, тиснути на українську та закордонну еліти».
Директор Центру дослiджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик підтримує думку, що Володимиру Путіну не потрібен незалежний статус Донбасу як остаточна мета. Але Кулик вважає, що Росія може зважитися на таку децизію, коли справа дійде до ескалації конфлікту для того, щоб продовжити наступ на Україну.
«Якщо українська влада уникатиме предметної дискусії стосовно статусу Донбасу, затягуватиме ухвалення фактичних рішень, якщо українська влада відмовлятиметься фінансувати соціальну сферу, якщо відновляться воєнні дії — в комплексі ці фактори можуть спричинити визнання Путіним "ДНР/ЛНР", як це трапилося з Південною Осетією. Напіввизнані держави можуть бути відповіддю на незговірливість України. Це найгірший шлях для Путіна, і це дуже складний виклик для України. Це означатиме повну ізоляцію Росії, це спричинить нові санкції, спровокує мілітаризацію України і, можливо, уможливить військову присутність Заходу на території України. Це також свідчитиме, що Росія готуватиметься до повноцінної інтервенції, зокрема до створення військових баз на Донбасі. Росіяни так само реалізували свою військову присутність на окупованих грузинських територіях: визнали Абхазію і Південну Осетію, а потім леґалізували свої війська та бази, наростивши їхню кількість», — каже Кулик у коментарі «Z».
На думку експерта, Україна наразі не готова прийняти виклик Росії, якщо тій справді «зірве клямку». «В Україні немає ресурсу спроможності самої системи політичного режиму. Влада не готова ухвалювати радикальні рішення, не готова діяти асиметрично, влада занадто пересварилася в рамках коаліції, політичний клас в умовах зовнішньополітичних ризиків не консолідований, у нас проблеми з нелояльними реґіональними елітами. Це великий виклик», — коментує Кулик.
Україну змушують фінансувати війну проти себе
Кілька днів тому російські телефункціонери влаштували «пряму лінію» з Володимиром Путіним, під час якої чималу частину ефіру було відведено акурат «українському питанню». У студії виступали донбаські діти-біженці; чоловік родом із Донеччини запитував у Путіна про перспективи суверенізації малої батьківщини.
«Мешканців Донбасу сильно цікавить подальша доля наших реґіонів — Донецька, Луганська, їхні перспективи відділитися від Києва», — допитував чоловік, що назвався Олександром.
Відповідь Володимира Путіна мала би розчарувати схвильованого пана. Президент Росії висловився за те, щоб Донбас формально залишався у складі України, а запорукою порозуміння стане налагодження економічної співпраці та відновлення соціальних виплат.
«Треба зробити все, щоби на власній землі були створені умови для нормального життя, для того, щоб дітей виховувати, працювати, заробляти гроші. Думаю, в умовах виконання мінських домовленостей можна знайти якісь елементи відновлення якогось спільного політичного поля з Україною», — заявив Путін.
Окуповані райони Донецької та Луганської областей утримуються з українського бюджету частково. Держава припинила виплату зарплат і пенсій, однак далі постачає в реґіон безкоштовні електроенергію та природний газ. Тиждень тому Арсеній Яценюк повідомив, що Україна постачила Донбасу газу на 1 мільярд доларів. Російський «Газпром» також тисне на Київ, аби той визнав свій борг у 174 мільйони доларів за паливо, імпортоване на Донбас напряму з Росії. Україна тимчасом шукає можливості для закупівлі європейського газу, підвищує тарифи на паливо для населення і з великими труднощами береться за проекти економії…
Віталій Кулик, хоч і говорить про ризики для України від імовірного шляху ескалації, та все ж радить не піддаватися тиску Росії. Зокрема, рекомендує не потурати вимозі Москви відновити соціальні виплати для Донбасу.
«То було би великою помилкою. Український бюджет цього не потягне. Ці гроші не підуть людям — вони дістануться апарату, який створений квазідержавами, і цей апарат у ручному режимі їх розподілятиме. Україна фактично фінансуватиме війну проти себе ж», — вважає директор Центру дослiджень проблем громадянського суспільства.
З іншого боку, він припускає, що українська влада могла би піти на такий крок, якби «ДНР/ЛНР» виконали певні умови (наприклад, письмово задекларували б, що вони є частиною України).
«Але я бачу більше небезпеки від такого кроку, аніж зиску», — застерігає Кулик.
Війна заради Донбасу — чи заради України?
Втім, українська влада наразі не готова перекласти на Росію відповідальність за утримання окупованих територій. Вона також не готова до сценаріїв «замороження» конфлікту, які передбачали би тимчасове визнання суб'єктності «ДНР/ЛНР», навіть якби такий крок мав тактичні вигоди для держави. Категоричне спростування публікації російського «Форбсу» Адміністрацією Президента України свідчить про те, що лідерам країни бракує рішучості для нестандартних кроків.
Більшість українців теж не готові сприйняти окремішність «ДНР/ЛНР». За даними свіжих соціологічних досліджень, українці радше згодилися би на позаблоковість країни, на державний статус російської мови, на вступ до Митного союзу, аніж акцептували б відокремлення Донбасу.
Політолог Юрій Романенко вважає, що громадська опінія поступово змінюватиметься.
«Кількість тих людей, які виступатимуть за від'єднання проблемних територій, ростиме пропорційно затягуванню конфлікту. Що більше виникатиме труднощів, пов'язаних із конфліктом, то сильніше змінюватиметься суспільна думка та настрої серед еліт на користь того, щоби вирішити проблему шляхом болючої ампутації кінцівок», — вважає Романенко.
24.04.2015