Війна на Донбасі почалася рік тому. Спочатку вона розгорталася як антитерористична операція проти зграйки екстремістів, однак з часом за сприяння Росії вилилася у широкомасштабне збройне протистояння. Тож минув рік, й українці більше не вірять у можливість воєнної розв'язки конфлікту. І що ближче люди живуть до зони бойових дій, то менше вірять в їх ефективність. За даними свіжого опитування Центру Разумкова, ідею проведення АТО до повного відновлення контролю над окупованими територіями поділяють 32,8% громадян. Дослідження Київського міжнародного інституту соціології показує ще нижчий показник (щоправда, з інакше сформульованим запитанням для анкети): лише 20,6% виступають за активізацію воєнних дій.

 

Виявилося також, що задля миру українці готові прийняти низку неприємних поступок, зокрема згодитися на державний статус російської мови та позаблоковість.

 

Ідея відокремлення Донбасу як спосіб припинення війни перебуває на марґінесі громадської думки.

 

Воювати — або…

 

Рівень мілітарних настроїв найвищий на заході України та в центрі. На питання, якими мають бути подальші дії щодо вреґулювання ситуації на Донбасі, майже половина респондентів на заході, 46,2%, та 41,9% в центрі відповіли, що АТО має тривати аж до звільнення територій. На сході та півдні продовження воєнної операції підтримує кожен четвертий. На самому ж Донбасі — лише щодесятий.

 

 

Друга за популярністю відповідь — надання окупованим територіям особливого статусу у складі України (30,6%). Цей варіант доволі рівномірно підтримується громадянами у всіх реґіонах, за винятком Донбасу. Для 60,9% мешканців Донецької та Луганської областей особливий статус є найприйнятнішим вектором залагодження конфлікту.

 

Третій варіант відповіді, запропонований соціологами, — відокремлення «ДНР/ЛНР» — толерують 17,9% респондентів. Цікаво, що сепарацію зони АТО найменш завзято підтримують на самому Донбасі — 10,4%. Найбільше охочих від'єднати окуповані території є на електоральному сході (Дніпропетровська, Запорізька, Харківські області) — 30,7% респондентів.

 

Мінські домовленості українці сприймають як вимушену потребу. Кожен третій (34%) позитивно ставиться до останніх білоруських переговорів, а кожен четвертий (25,5%) оцінює їх нейтрально. Неґативна думка властива 22,2% респондентам.

 

Найменшою мірою мінськими домовленостями задоволені на заході України: 41,9% трактують їх неґативно (і цей показник співмірний з когортою громадян, котрі виступають за продовження АТО). Найбільше сподівань на переговори в Олександра Лукашенка покладають мешканці Донбасу — 57,1%.

 

Захисники чи терористи?

 

В опитуванні КМІС респонденти поділилися навпіл у ставленні до антитерористичної операції: 45,1% підтримують здійснення АТО, 44% — не підтримують.

 

При тім лише 20,6%, відповідаючи на питання про варіант виходу з конфлікту, виступили за активізацію воєнних дій (про цей показник ми згадували на початку). Водночас 70,3% респондентів висловилися за продовження переговорів і мирне вреґулювання.

 

На заході активізацію воєнних дій підтримують 27% мешканців, у центрі — 29%.

 

Варто зазначити, що результати опитування, отримані у двох поважних соціологічних установах, великою мірою залежали від формулювання запитань в анкетах. Саме тому ті показники, котрі ми використовуємо в цій публікації для визначення мілітарних настроїв, відрізняються в абсолютних числах. Для прикладу, в анкеті Центру Разумкова питання сформульоване так: «Подальші дії щодо вреґулювання конфлікту на сході України». Варіанти відповідей: «Продовження АТО до повного відновлення контролю України над зайнятими сепаратистами територіями», «Відокремлення від України цих територій», «Надання цим територіям особливого статусу у складі України». Натомість КМІС ставив питання у такий спосіб: «Який варіант виходу з нинішнього воєнного конфлікту на Донбасі Ви вважаєте найбільш прийнятним?». І пропонував відповіді: «Активізація воєнних дій», «Продовження переговорів і мирне вреґулювання».

 

Натомість ті питання, котрі були сформульовані в анкетах приблизно однаково, діставали майже однакові відповіді. Для прикладу, 62,4% респондентів КМІСу зазначили, що вважають «ДНР/ЛНР» терористичними організаціями, а з-поміж опитаних Центром Разумкова — 66,1%.

 

Федералізація як страх втратити території

 

Найцікавішим пластом соціологічного дослідження КМІС є питання щодо способів мирного залагодження конфлікту на Донбасі. Автори опитування запропонували респондентам означити поступки, на які вони готові піти задля припинення вогню на сході України. Виявилося, що є шість кроків, на які згодна більша частина громадян України, і є три опції, що їх більшість українців відкидають. Почнімо з останніх.

 

Найменш прийнятною умовою є визнання анексії Криму. «Обміняти Донбас на Крим» не годяться 62,6% респондентів. Натомість ладні віддати півострів задля спокою на східному кордоні — 19,2%.

 

 

 

Противників суверенізації зони АТО є менше, ніж опонентів від'єднання Криму. Визнати незалежність Донбасу готові 22,2% респондентів, натомість 56,1% виступають проти самостійності реґіону. Різниця між кількістю респондентів, не згодних віддівати Крим і Донбас, нібито й несуттєва — приблизно 6%, але вона свідчить про те, що якби Росія раптом вирішила цофнутися з українських територій, то взаємна інтеґрація України з Донбасом, напевне, далася б важче, аніж налагодження співпраці з півостровом.

 

Нарешті, третя неприйнятна для респондентів умова — це ідея федералізації України: 60,9% опитаних — «проти», 18,6% — «за». Як бачимо, перспектива реґіоналізації виявилася для респондентів співмірною з втратами територій. Українці вбачають у федералізації зазіхання на її територіальну цілісність.

 

Цікаво: якщо респондентів «не шантажувати» війною (тобто коли соціологи ставлять нейтральне питання, не прив'язуючись до перспектив ескалації збройного конфлікту), то прихильників федеративної республіки виявляється набагато менше: лише 5,9% українців загалом вважають, що «земельний» устрій був би найоптимальнішим для України. Прихильників унітарної держави (в нинішньому статусі або ж у децентралізованій версії) — 82,5%. Ідея федералізації провальна і в реґіональному вимірі. На Донбасі її підтримують 19,5%. Щоправда, кожен третій мешканець реґіону вагається з відповіддю, спантеличений перспективами малої батьківщини. На сході федералізацію підтримують 11,1%, на півдні — 7,9%, у центрі — 3,1%, на заході — 1,8%.

 

Яким може бути компроміс?

 

Щодо поступок, то громадяни України найохочіше пристали б на законодавче закріплення статусу російської мови як офіційної для певних територій — на це згодні 81,1% опитаних. Це означає, що задля спокою в державі українці готові змиритися з горезвісними поправками до закону про засади державної мовної політики, який дозволив місцевим радам надавати російській мові статус реґіональної. Торік Верховна Рада спробувала його скасувати. За версією проросійських сил то був один з найбільших збудників протестів на сході України. Зазначимо, що «мовний» спосіб компромісу готова акцептувати й українська влада. Президент України багато разів висловлювався на користь того, щоб особливий статус російської було визначено не просто законом, а й Конституцією.

 

78,2% українців підтримують ідею відновлення соціальних виплат усім мешканцям Донбасу. Цікаво, що число позитивних відповідей щодо цього пункту випереджає іншу опцію — перепровадження місцевих виборів у «ДНР/ЛНР» (цю ідею підтримують 52,5%), тимчасом як мінські домовленості передбачають інакшу логіку: спочатку на Донбасі мають обрати леґітимні органи місцевої влади, а потім з'явиться можливість для виплати зарплат і пенсій.

 

Утім, якби соціологи поставили запитання респондентам інакше, з уточненням, що держава не буде спроможна проконтролювати видатки «на останньому кілометрі», а також не матиме змоги отримувати з реґіону податкові надходження, то прихильників такого пункту, вочевидь, поменшало б. Власне, підтвердження цій підозрі бачимо на прикладі соціологічного опитування Центру Разумкова. На питання «Чи підтримуєте Ви припинення будь-яких економічних зв'язків між Україною та територіями ДНР і ЛНР (включаючи соціальні виплати, постачання енергоресурсів, закупівлю вугілля тощо) до повного встановлення Україною контролю над цими територіями?» 47,9% відповіли позитивно.

 

Переважна більшість респондентів також підтримує розширення прав Донецької і Луганської областей — 71,5%. При тім з автономією реґіону готові змиритися лише 39,7%. Знову ж таки, якщо не шантажувати опитаних можливістю війни, то прихильників усамостійнення Донбасу виявиться менше. На нейтральне питання «Який статус мають мати Донецька та Луганська області?» 37,9% співрозмовників КМІС відповідають, що реґіону належить надати розширені права (вдвічі менше, якщо нема дилеми війни), а 10,7% виступають за автономію (майже вчетверо менше).

 

Російська мова й НАТО

 

Найбільше дивує згода українців на інші два пункти гіпотетичного компромісу з «ДНР/ЛНР» (а насправді — компромісу з Росією). Масив позитивних відповідей становить навіть не відносну, а абсолютну більшість. І, власне, ці два пункти містяться в переліку вимог, що їх Кремль у той чи той спосіб ставив перед Україною…

 

Отож 50,3% ладні відмовитися від вступу до НАТО (категорично залишаються на власних євроатлантичних позиціях 27,1%). 52,2% українців задля припинення війни готові змиритися з наданням російській мові статусу державної в Україні. А якщо не прив'язуватися до переговорного процесу, то вступ до НАТО підтримують 43,3% респондентів, а 33,4% — проти. Інше соціологічне опитування, виконане КМІСом у лютому, свідчить, що державний статус російської мови підтримують 33% респондентів.

 

 

Але й це не межа поступливості. Загроза війни змушує українців виявляти м'якшу позицію. Якщо названих компромісів виявиться не досить, то Україна має прийняти мир «на будь-яких умовах», вважають 73,8% респондентів. У разі такого поганого варіанту лише 10,2% виступають за продовження воєнних дій.

 

Зрозуміло, що прибічників «поганого миру» найбільше на Донбасі — 83,3%. Проте й на заході країни готові поступитися 62,1%.

 

15.04.2015