Великдень українських стрільцїв.

Весело проводили українські стрільцї великодні сьвята у Варполянцї.

 

Церква у Варполянцї битком набита Запорожцями. Пригадує ся Сїчова Церква і давні Сїчовики. Але що за ріжниця: нема сивоусих чубатих сїчових батьків; молода старшина уставила ся коло престола. Між ними відпоручник "Боєвої Управи" з Відня, д-р Старосольський. Рівними рядами уставили ся "старі Запорожцї", що за два дни відходять у поле "на кровавий тан". Відводить їх отаман Гр. Коссак. Відмолоднїли наші Запорожцї: се все молодцї 18—20 лїт. Тїло в них молоде та відвага стара. Традиция не переводить ся. Простора церква усїх не поміщає і кілька чет уставило ся коло церкви. Одна з них в одностроях з крісами в руках готова до відходу в поле під проводом старшого десятника Сїдельника. Запасна сотня тратить у нїм енерґічного і працьовитого офіцира.

 

Співану Службу Божу править о. Пшепюрський, полевий курат українських стрільцїв, а помагає йому хор молодих сїчовиків, що співав чомусь deminuento (впрочім на співацьких технїчних словах не розумію ся). Посвяченє усяких ласощів відбуло ся коло протестантського костела. Два світливцї працювали завзято на увіковічненя сеї хвилї.

 

О. Пшепюрський подїлив ся традицийним яйцем із командантом кадри дром Н. Гірняком. В короткій промові о. Пшепюрський пригадав нам рідні сторони та веселі забави, звязані із великодним обрядом на селї. Неодному станули слези в очах. "На другий рік відсьвяткуємо се свято у ріднїй, свобідній відчинї" — закінчив о. полевий курат.

 

Почав ся роздїл Божих дарів: ковбас, яєць, вина, пасхи та прочого яствія поміж усю братию. Від сотника вийшов приказ до усїх четарів з запрошенєм на спільне снїданє. Окрім офіцирів були присутні п. Новаківські, делєґат Боєвої Управи д-р Старосольський і трох молодших товаришів, що з козацькою веселостию і жвавостию дбали про внутрішню гармонїю, до котрої ясне сонце та на причуд погідний весняний день не щадили своїх чарів. При чарцї вина розпочав п. Гр. Коссак ряд промов, навіяних бажанєм внутрішної сили та згоди і святкованя слїдуючих свят на вольній Українї.

 

"Христос воскрес, воскресне Україна! Взиваю вас, щоби ви зійшли ся на вільнїй Українї, не на Угорщинї; переходимо тяжкі хвилї, хвилї боротьби, боротьби тїла з душею. І хто знає чи не тяжші терпіня душі. Ми народ великий, могучий, закутий в кайдани, що мав відвагу дати тисячі тисяч до армії, що не щадить своєї крови і дає своїх синів і доньки в ряди стрільцїв. Ми віримо, що народ воскресне великий, сильний, рівний між рівними".

 

Промови, співи, весела та поважна гутірка переплїтали ся взаїмно. Сотник Волошин:

 

"Стрілецька робота се атом цїлої національної роботи і нероздїльно з нею вяже ся. Хто думав инакше, блудив. Стрілецтво є вицьвітом народу. Виключним орґаном була Головна Українська Рада, що дала товчок і витворила стрілецтво. Ходить о се, щоби кождий почував ся нерозривною частию, звеном нациї. Кождий робить що може. Лиш нация є нашою судьбою, заборолом нашого житя. Боєва Управа є чинником того житя, а з чинником все треба жити в контактї. По здоровлє тов. Старосольського!"

 

Пісня Б. Лепкого "Товаришу мій, полетїли сїрим шнурком журавлї в вирій" — викликала легку мелянхолїю у так чутливого народа, як ми. У відповідь д-р Старосольський:

 

"Не говорю з обовязку члена головної Ради, але цїла суспільність мае богато дечого сказати стрілецтву. Пригадую собі як стрільцї відходили з верндлями, без мундурів, без підготови, але з надїєю. З початку війни здавало ся, що надїї сповняють ся, що мрії свобідної України готові здійснити ся. Здавало ся, що за кілька місяцїв перебудемо і здобудемо те, чого до тепер не мали, на що на дармо зійшли заходи цїлих віків. Через вісїм місяцїв нарід жив лиш Стрілецтвом і у нїм покладав свої надїї. Нарід жив стрілецтвом у краю і еміґрациї, стрілецтво є і мусить бути вихідною точкою народу. Хоч-би війна покінчила ся траґічно, українське стрілецтво остане живою криницею для нашого народу. Се запорука і традиция, що в борбі добудемо право на свобідну Україну. Стрілецтво як журавлї в піснї верне назад до нової боротьби, щоби вибороти і жити житєм вольного народу".

 

Пані Новаковська випила тоаст: "на здоровлє тихих, безгласних, що роблять муравлину роботу, що найбільше терплять і найбільше поносять жертв а тепер може сьвяткують в декунках — за здоровлє нашого маншафту".

 

По спільнім "Гей, там на горі", слїдувало д-ра Волошина "Менї однаково", віддане з чутєм і теплом офіцира, що боре ся за вітчину і не тратить надїї. Четар Венґжин відчитав листовний привіт Осипа Маковея, що прислав Стрілцям новий марш "В горах грім гуде, хоч ще снїг паде". Марш не забуває на наші стрілкинї і стрінув ся з повною симпатиєю слухачів. Спільна світлина, що представляв спільність дїланя усїх стрільцїв, закінчила торжественний сніданок.

 

[Дїло]

17.04.1915