Попри численні песимістичні прогнози ватиканістів, що Конклав, мовляв, затягнеться надовго, бо немає переконливого фаворита, нового Папу Римського обрали порівняно оперативно. Ним став 76-літній архиєпископ Буенос-Айреса та примас Арґентини, кардинал Хорхе Маріо Берґольйо. Відтепер він носитиме ім’я Франціск І.

Кандидатуру нового, 266-го, Наступника святого Петра 115 кардиналам Конклаву вдалося затвердити з третьої спроби. І про це в середу, приблизно о 19:05 за римським часом, сповістив білий дим з комина Сикстинської каплиці. Аби ні в кого не виникало сумнівів, що це не помилка чи оптична омана, димовий сигнал було підкріплено баламканням дзвонів.

Барвистий натовп на площі святого Петра оплесками й вигуками «Habemus Papam!» зустрів цю радісну звістку. Погляди всіх присутніх, об’єктиви телекамер і фотоапаратів спрямувалися на центральний балкон собору святого Петра.

О 20.22 на балкон вийшов кардинал-протодиякон Жан-Луї Торан і прорік довгоочікувані слова: «Annuntio vobis laetitiam magnam: Habemus Papam (Звіщаю вам велику радість: маємо Папу)». І ось він — новий Понтифік Франціск І. «Buona Sera (Доброго вечора)», — привітався італійською арґентинець з присутніми на площі 150 тисячами вірян. «Vivat, Papa!», — відповіли йому тисячі голосів.

Новий Папа Римський прочитав молитву, присвячену своєму попередникові Бенедиктові XVI, й виголосив коротку промову. Жартуючи, арґентинець вказав на те, що кардинали шукали нового Єпископа Риму, а знайшли його аж на другому кінці світу.

І справді, вибір Папи став до певної міри сенсацією. Хоч ім’я арґентинського кардинала називали в десятці найімовірніших претендентів на Святий Престол, проте багато хто висловлював сумніви з огляду на його поважний вік.

Раніше до трійки найімовірніших претендентів, принаймні за рейтинґами букмекерських контор, входили: міланець Анджело Скола, Пітер Терксон з Гани і бразилієць Оділіу Педру Шерер. На обрання Понтифіком представника Ордену єзуїтів Хорхе Маріо Берґольйо мало хто сподівався.

А варто нагадати, що ще на попередньому Конклаві 2005 року кардинал Берґольйо був поважним конкурентом для німця Йозефа Ратцінґера. За нього тоді віддали голоси близько чотирьох десятків кардиналів. Ватиканісти припускають, що це були кардинали з так званих ліберальних груп. Однак тоді у Ватикані перемогла консервативна лінія.

Чи буде Франціск І провадити ліберальнішу політику? Покаже час. А ми поки що можемо лише поміркувати, вивчаючи його біографію.

Хорхе Маріо Берґольйо народився 17 грудня 1936 року в Буенос-Айресі в багатодітній родині залізничника, італійського імміґранта. Спершу здобув освіту інженера-хіміка, але доля йому приготувала іншу місію. Берґольйо вступив до духовної семінарії у Вілья-Девото, недалеко від Буенос-Айреса. 1958 року він пройшов новіціат у Чилі, повернувся до Арґентини й 1963 року завершив філософські студії у Вищій колеґії «Сан Хосе», що в Сан-Міґелі, недалеко від Буенос-Айреса.

Від 1964 до 1966 року Берґольйо викладав літературу й психологію в Санта-Фе й Буенос-Айресі. Від 1967 до 1970 року знову навчався у Вищій колеґії «Сан Хосе», цим разом — на факультеті теології. 13 грудня 1969 року єпископ Рамон Хосе Кастельяно висвятив Берґольйо  на священика.

По тому Хорхе Маріо Берґольйо випало служити в Іспанії та Німеччині. 1980 року він повертається до рідної Арґентини, де вже працює ректором Вищої колеґії «Сан Хосе».

20 травня 1992 року Папа Римський Іван Павло II призначив Хорхе Берґольйо титулярним єпископом Ауки, єпископом-помічником Буенос-Айреса. Третього червня 1997 року його призначено архиєпископом-коад'ютором архидієцезії Буенос-Айреса. А 21 лютого 2001 року Іван Павло II надав архиєпископові Берґольйо сан кардинала-пресвітера.

***

З якогось дива ледве чи не всі українські телеканали встигли назвати нового Папу «переконаним консерватором». Це вони виснували на підставі того, що він єзуїт. А ще взяли до уваги його висловлювання проти евтаназії та абортів. Берґольйо також не раз виступав з засудженням гомосексуалізму, одностатевих шлюбів, проти всиновлення дітей такими парами…

І що ж в цих висловлюваннях такого екстраординарно-консервативного? Що тут незвичного — як для католика, служителя Церкви, кардинала? Всі перелічені тези відображають позицію Католицької Церкви загалом, і їх міг би з чистим сумлінням повторити будь-хто з церковних єрархів. Послуговуючись такою логікою українських телевізійників, можна наректи націоналістом кожного політика, який декларує патріотичні гасла.

Що ж до причетності Берґольйо до Ордену єзуїтів, то це теж аж ніяк не ознака консервативності. Радше — високої освіченості, характерної для «воїнів Ісуса». Єзуїти завжди мали сміливість відступати від одвічних церковних догм (в межах розумного, звісно), пропонувати нові тлумачення Слова Божого, вміли бути гнучкими, намагалися вловлювати пульс суспільного життя. Саме вони були генераторами найпоступовіших ідей у Церкві. Тож якщо й чекати ліберальних реформ у Церкві — то передовсім від Папи-єзуїта.

Варто також звернути увагу на те, що кардинал Берґольйо провадив досить скромний спосіб життя, скоротивши до мінімуму штат своєї обслуги. Він ані найменшою мірою не заплямував свою мантію потягом до розкоші.

Арґентинцям кардинал Берґольйо запам’ятався нечастими, але досисть різкими висловлюваннями про корупцію та соціальну несправедливість.

13.03.2013