[Письмо з Підгаєччини.]
І.
В нашій Підгаєччинї, славній уже з исторій передвиборчих, діють ся і по виборах дуже дивні річи, з котрих бодай дрібну частину треба конче подати до прилюдної відомости — нехай і світ знає, нехай і заступники наші в соймі і в радї державній почують, нехай і висші власти довідають ся: що у нас творить ся?!
Доповняючій вибір посла до ради державної відбув ся — як се вже читателям "Дѣла" відомо — при незвичайних обставинах. Насамперед маршалок повітовий відмовив послови підгаєцкому і членови видїлу краєвого д-ру Савчакови салї ради повітової на справозданє посольске, а ц. к. комісар Щуровскій, зісланий з ц. к. намістництва на управителя староства в Підгайцях, заказав був навіть станути в Підгайцях д-ру Савчакови перед виборцями. Хотяй і ц. к. намістництво знесло заказ староства і маршалок був приневолений відступити виборцям салю ради повітової, то все таки нарід уже побачив, що оно дієсь не так, як би повинно, і що чинять ся всякі перешкоди, щоби не допустити до вибору руского кандидата.
Дальше нарід побачив, що запомоги, удїленої для голодуючих селян з фондів державних і краєвих, надуживає ся для цїлей аґітаційних і, як звістно, в тій справі посипали ся підчас посольского справозданя д-ра Савчака жалоби виборцїв з наведенєм ярких фактів.
Потім нарід бачив, що аґітація з сторони прихильників і підручників польского кандидата вела ся в спосіб дуже неморальний. Не то виборцїв, але вже й правиборцїв підкуплювано і повно, декуди по жидівских коршмах, а декуди по дворах. [Загально відома тут річ, що первістному польскому кандидатови на посла в Підгаєччинї субскрибовано було значну суму на аґітацію. Коли п. Боровскій на візванє польского центрального комітету явив ся у Львові і зібраним під проводом п. Поляновского членам комітету представив ситуацію в повітї, то пп. ґр. Козьєбродскій, ґр. Дембовскій і другі в першій хвили субскрибували 6.000 зp.! Підкупства вели ся в такій безличний спосіб, що справдї, кождого честного чоловіка могло обурювати до глубини душі.
Не диво, що нарід, видячи все те, обурював ся...
По виборі п. Заремби на посла до ради державної дня 12 н. ст. лютого протріпано трохи деяких здеморалізованих виборцїв. Однакож показало ся, що нї в однім случаю не було тяжкої ушкоди тїла. Навіть щодо найсильнійше протріпаного війта з Соснова Магдія оречено, що він не потерпів тяжкої ушкоди. Виновників нїхто не знає.
Але се протріпанє дуже прийшло на руку противникам Русинів і они почали з мухи робити верблюда. Поперед всего знеґовано властиву причину протріпаня деяких виборцїв, а видумано, очевидно з добре уложеним пляном, що нїби-то се стало ся в наслїдок заговору; що нїби-то в повіті зорґанізувала ся banda rozbójników; що нїби-то тут були в грі ruble moskiewskie і т. д. [Один польскій ксьондз виразно сказав одному рускому священикови: Dostaliście na wybory 3.000 rubli z Rossyi niby na zapomogę głodową, а навіть до ц. к. староства підгаєцкого кликано жида, котрий буцім-то бачив у одного священика руского велику пачку рублїв, і списано з ним протокол.]
В наслїдок донесень з Підгаєць у всї сторони, зїхав зараз в якійсь час по виборах до Підгаєць судья слїдчій з Бережан п. Макс. Фінкельштайн, а ще перед єгo приїздом і потому жандармерія почала в повітї велику нагінку. Очевидно підозрівано тих виборцїв і не-виборцїв, котрі звістні в повітї з руского патріотизму, — підозрівано не тілько людей між селянами, але й між рускою интеліґенцією. Розуміє ся, для безсовістних противників і денунціянтів отворило ся широке поле до мести на честних і невинних людях...
В таких случаях дуже а дуже потрібно політичному урядникови розваги, такту і почутя справедливости, щоби не непокоїти людей невинних тяганиною до протоколів або не томити по арештах, бо все треба мати на увазї, що бувають люде, котрим мутна вода дуже на руку, бо в нїй дуже легко ловити рибу. Не кажемо вже о тім, що знов дуже а дуже сумно було би, колиб сам урядник з своєї сторони використував таки случаї для якоїсь побічної цїли... н. пр. щоби показати, що він дуже, як то по польски кажуть, "sprężysty". Се така правда, що против неї нїхто не може закинути нї одного слова. Але, по сїй замітцї, вертаймо до річи.
Отож зараз по дни 12 н. ст. лютого почалась, — як тут противники Русинів називали, — pacyfіkacya zrewoltowanego powiatu. Розуміє ся, всякі "пацифікації" належать до н. к. староства.
Підгаєцка жандармерія спроваджує до суду підгаєцкого виборцїв з Галича чч. Тимка Квіка і Луця Пекарского.
Завалівска жандармерія спроваджує трех найчестнїйших господарів з Горожанки: Ивана Русака, Олексу Семака і Данила Салабуна також до Підгаєць. Ч. Данило Салабун підчас переслуханя сказав комісареви: "Я вже маю 63 лїт, 12 років війтував, а ще анї разу не був під судом, аж тепер на сивий волос дав менї Бог тоту ласку, що стаю тут за руську віру..." Комісар пояснив єму зараз, що тут ходить не о "руську віру", але буде караний за піяньство. На те Салабун відповів, що хиба якійсь дуже тяженькій ворог міг показати на него, що він коли в житю був пяний. "Нїчого не пью, лиш одну воду, а чей же від води чоловік не буде пяний". [Прим. Ред. Як звістно, ч. Данила Салабуна і обох єгo товаришів випущено на волю.]
Вишнївчицка жандармерія увязнює чотирох честних виборцїв з Золотник, підозріваючи их о протріпанє соснівского війта Магдїя.
Одного дня около 12½ години з полудня, вбѣг до відчиненої церкви в Підгайцях честний господар Яків Яворскій з Кутузова, ховаючись перед жандармами. О. К. Дудикевич по відправі богослуженя спитав Яворского, що таке з ним дїє ся. Яворскій розповів, що жандарм, на донесенє війта котузівского, Ивана Финея, хотїв єгo в ночи забирати з собою до Підгаєць, але він в постели вимовив ся недугою, а сегодня раненько сам приїхав з тестем до Підгаєць. О. К. Дудикевич порадив Яворскому, щоби сам зголосив ся до суду, бо вже від тиждня сидить в Підгайцях судья слїдчій з Бережан п. Фінкельштайн, котрому чей удасть ся вислїдити, хто виноватий і які то були причини, що розярили людей в Підгаєччинї. Яворскій хотїв так зробити, як о. К. Дудикевич порадив єму, але жандарм з-далека заздрів єгo і почав за ним гонити. Нагінка, при великій гурмі жидів скінчилась очевидно схопленєм Яворского. Нарід дивував ся, що се такого учинив Яворскій, що за ним така нагінка.
[Дѣло, 03.04.1890]
ІІ.
Описана в попереднім уступі нагінка повиборча не обмежуєсь тілько на самих селян, а досягає і священиків руских. На першій-лучшій донос ц. к. староство взиває священиків до Підгаєць, не зважаючи нї на вік, нї на становище, нї на прикру пору року та лиху дорогу.
Щоби хто не думав, що говоримо без підстави, наводимо кілька примірів. І так:
Впр. о. Клосевич з Гнильча дістає візванє на протокол до ц. к. староства. — "Чого, панове, хочете від мене?" — питає о. Клосевич. Комісар на те заявляє єму, що він (не комісар, але о. Клосевич) в день виборів сказав до аптикаря підгаєцкого: "Нинї заносить ся на щось великого.. то може скінчити ся сумно..." Отже очевидно мав на думцї тріпанє т. зв. "Хрунїв". О. Клосевич, почувше обжалованє, заявив від разу, що се лож і клевета, бо того він не говорив. П. комісар не повірив о. Клосевичеви, а післав по аптикаря, щоби зараз явив ся в старостві на оглядини священика-виновника. Прийшов аптикар на visum repertum, оглянув о. Клосевича з переду в з заду, а вкінци заявив, що се — не той. Потім о. Клосевич висказав комісареви своє негодованє і вийшов з ц. к. староства.
Мимохіть насуваєсь питанє: що би то було, коли-б аптикар був, з якої-небудь причини, указав на о. Клосевича, яко на того, що мав нїби то говорити підсунені єму слова?!
Сказано вже попереду, що жертвою чи то доносів чи то таки просто підозрінь стають люде загально звістні з патріотизму руского і з дїяльности. А. о. Клосевич належить власне до таких людей. З єгo села всї чотири виборцї голосували на руского кандидата, а в громадї, заходом о. Клосевича і єгo молодого зятя о. Курмановича, гарно розвивають ся і читальня, і спів хоральний, та всї громадяне горнуть ся за порадою до своїх пастирів і приходять до що-раз більшого самопізнаня.
Дальше управитель ц. к. староства візвав президіяльно Впр. о. С. Яновича, 89-лїтного старця, ювилата і горячого руского патріота, до Підгаєць до староства на протокол в тім напрямі: що старець-священик розказував людям на загальних зборах ся читальнї в Сиропустну недїлю?
О. Янович звинив ся немочію і не поїхав. І можна бути певним, що старець-священик, котрий за 66 лїт душпастирства свого нїколи не заслужив собі на нїякій заміт нельояльности, не міг допустити ся нїчого такого, що суперечило би законам і не було би дозволено конституцією.
Дальше Впр. о. Дим. Гузар з Завадова дістав президіяльне візванє від управителя ц. к. староства, щоби ставив ся до Підгаєць. Думав, що Бог зна', що стало ся. Являє ся в ц. к. старостві, а єму там кажуть: — "Ми візвали вас, отче, довідатись, що робив у вас о. декан Стеткевич з Божикова?" — "Як то: що робив? приїхав у гостину! Чи вже-ж до мене не може заїхати декан?" питає зачудуваний о. Д. Гузар. — "Але-ж він був, отче, у вас, а ви єго не замельдували!" кажуть о. Гузарови. "Годї було: декан о. Стеткевич приїхав вечером і мав відїхати, але що ніч запала темна і через те годї було виїздити, то й заночував, а другого дня рано відїхав..."
І справдї, розваживши річ холодно, чи було тут за що тягати о. Д. Гузара до Підгаєць?!
В якійсь час опісля дістає о. Клосевич з Гнильча знов нове завізванє до Підгаєць в якійсь там справі читальнї гнилецкої.
Здаєсь нам, доволї уже тих кількох примірів...
[Дѣло, 04.04.1890]
ІІІ.
Навівши уже факти підозріваня і турбованя поодиноких лиць з селяньства і интеліґенції по виборі посла дня 12 в. ст. лютого, наведемо ще деякі случаї, котрі вже не дотикають лиць поодиноких, але загал громадскій. І так:
Начальника громади Галича Гаврила Залуцкого і єгo заступника Стефана Пекарского засуспендувало ц. в. староство за те, що нїби-то они мали знати о наміренім тріпаню т. зв. "хрунїв", а не перешкодили тому. Делеґат видїлу повітового кс. Кершка, комісар ц. к. староства д-р Ленчевскій і секретар видїлу повітового Шидловскій відобрали акти громадскі від засуспендованого начальника, найшовши все в порядку. Потім один з панів від автономії завзяв ся конче "coś wynaleźć", аби позбути ся ще й писаря, честного Русина...
Громада Камінна написала до староства жалобу на свого начальника Жирского. Жалібників покликано до староства і там комісар п. Ленчевскій в досадний спосіб поучив их, що жалоба их на Жирского неумістна. [Жирскій при виборах иде з польским бецирком.]
В громадї Сїлци сїм радних, не хотячи засїдати в радї з начальником Чуправским, внесли свою резиґнацію умотивовану так, що для добра громади належало-би конче дати громадї можність вибрати нового війта. Однакож управитель староства заявив, що на місце зрезиґнувавших мають вступити заступники, а взглядно будуть доповняючі вибори, а Чуправскій таки останесь війтом. [Чуправскій, як звістно, належав також до тих, котрих по виборі протріпано.]
В Голгочах єсть писарем Фоґельман. Громада, досвідивши нещирість свого писаря, ухвалила, на засїданю ради громадскоїскої відправити Фаґельмана, а приняти другого. О тім рішеню повідомлено староство. Там же сказано громадї, що она не може відправляти такого писаря, як Фоґельман. На чім справа скінчить ся, не знати, але се річ певна, що громаду, котра писаря оплачує, нїхто не може силувати, щоби держала писаря, котрого она не хоче.
В Носові громада усунула оглядача мерцїв звістного Яна Моравского. Сей Ян внїс жалобу на війта і кількох радних, що громада єгo переслїдує за те, що він держить з панами. З того в Підгайцях зроблено велику исторію. Покликано війта до ц. к. староства. Війт Стефан Комарницкій, сумирна честна душа, явив ся в старостві. Розмову там мав з ним п. комісар. Свідків при тій розмові не було, але щось зайшло в канцелярії такого, що ч. війт Комарницкій вибіг з канцелярії. Під дверми стояли чотири косівскі господарі, що були прийшли з війтом. П. комісар вийшов за війтом і візвав єго: — "Ходи назад сюда!" — "Не пійду, хиба зо мною пійде котрий в наших людей..." П. комісар покликав возьного і вже дальше не переслухував війта, але пійшов до шефа, п. Щуровского. Небавом війта покликано уже до бюра самого п. Щуровского і тут — засуджено війта ч. Комарницкого на добу арешту. Коли чотири носівскі господарі побачили, що зараз прийшов жандарм і взяв их начальника до арешту, удали ся з просьбою до п. Щуровского, але розуміє ся, безуспішно, і до села вернули без свого начальника. В селї всї дуже жалували війта за єгo сумну пригоду бо начальник Стефан Комарницкій — то окраса села, війтує вже другим наворотом і нїколи нїякою властію не був караний.
[При сїй нагодї вискажемо ся в одній річи. Не знаємо, як то там було з ч. Комарницким в бюрі п. комісаря, але не то такого честного і поважного начальника громади, як Комарницкій, але й кождого обивателя держави селянина не повинен урядник трактувати per "ти"! А то селянин не почує в урядї инакшої промови, як "ти" і "ти"! В войску офіцир простому жовнїрови має казати "ви", не то якій там практикант в урядї честному господареви!]
Братство церковне в Завалові усунуло з старшиньства Прокопа Шкіру за те, що переступив приписи братскі, і повідомило о тім уряд парохіяльний. Шкіра удав ся під опіку управителя ц. к. староства і представив річ так, що єго переслїдують за те, що він при виборах аґітує за панами. Староство взялось зараз енерґічно за дїло. Другого дня зїхав комісар і давай тягнути протоколи з братчиків, що написали донесенє до уряду парохіяльного. Тії, очевидно, оправдали ся своїм правом. Але що підписи збирали ся в хатї, де єсть читальня, то п. комісар розпочав слїдство і против читальнї. Голова читальнї, візваний до протоколу, заявив, що читальня, не маючи своєї хати, відбуває тричи тижднево сходини в хатї господаря Клюби, а що по-за годинами сходин в хатї Клюби підписали декотрі члени читальнї яко братчики, церковні, жалобу на Шкіру, за се анї видїл анї товариство читальнї не може відповідати. Справа повинна би скінчитись на нїчім, впрочім — хто знає?
Сі факти чей не вистануть... Можна би ще розказати про нагінку ц. к. жандармерії за "Хрунями" — розуміє ся, не живими, але намальованими на образку виданім редакцією "Батьківщини" і пропущенім ц. к. прокураторією, але о тім на другій раз.
Судья слїдчій з Бережан п. Фінкельштайн пересидївши в Підгайцях 15 днїв і списавши протоколи може зі стома людьми, виказаними з ц. к. староства, відїхав назад до Бережан. Сподїваємо ся, що п. Фінкельштайнови удало ся дослїдити правдиві причини протріпаня деяких виборцїв, що голосували на п. Зарембу дня 12 н. ст. лютого. Мусимо признати, що і ц. к. суд підгаєцкій стоїть на засадї хоч строгої але безеторонної справедливости.
Коли-ж ми уважали річею конечно потрібною подати повисше наведені факти з урядованя ц. к. староства підгаєцкого по виборах з 12 лютого, то між инчим і для-того, щоби Є. Ексц. п. намістник зволив опорожнену посаду ц. к. старости в Підгайцях уже раз обсадити, і то просили-б ми надати нам на старосту чоловіка, нехай буде і Поляк, і енерґічний, але при тім розважний і дуже совістний. Енерґічний староста здав би ся нашому повітови не для якоїсь "пацифікації бунту" — бо ручимо совістію, що бунту, анї рублїв, анї нїчого такого тут нема, — але за-для инчих річей: як н. пр. усуненя деморалізації піятикою і підкупствами при виборах, усуненя т. зв. kurpfuscherei і покутних шкіл, які тут jurе caduco позаводили одні панянки і т. д., і т. д.
[Дѣло, 05.04.1890]
ІV.
По оголошеню надісланих вам перше фактів, посилаємо дальші, про які ми могли довідатись. І так:
В тій самій справі, в якій о. Клосевича з Гнильча кликано до ц. к. староства, взивано також о. Пісецкого з Котузова і відбуто з ним таку саму церемонію, як з о. Клосевичем. Спроваджено аптикаря і аптикарского субєкта, щоби оглядали о. ПІсецкого, чи то "той". О. Пісецкій дивив ся на цїле то огляданє єго, як на дивезне диво. Кажуть, що й ще з якимись рускими священиками відбулась така церемонія, але поки-що не знаємо на певне.
Дня 26 н. ст. марта зїхав комісар з ц. к. староства Ленчовскій до Носова на слїдство. Слїдство переводив два днї, а при тім і зробив ревізію в читальни носівскій. Як звістно уже з попередного письма, управитель староства, п. Щуровскій, замкнув був до арешту носівского війта ч. Стефана Комарницкого за те, що той вибіг з канцелярії п. Комарницкого і не хотїв уже туди вертати, хиба з свідком, бо, каже, бояв ся. Громадяне Носова, по увязненю війта, почали ходити то сюди то туди на пораду, як би унятись за честію свого любимого начальника. Тимчасом зїхав до села комісар з двома узброєними жандармами і заїхав на обшар двірскій. З двора удалась комісія зараз до носівского коваля Льва Галаси, секретаря читальнї, щирого нашого патріота, душі читальнї, котра нинї числить 47 ґаздїв і 26 жінок, беручих живу участь в товаристві. Галасї відобрало ц. к. староство концесію зарібку ковальством і доси не хоче дати єму призволеня займатись тим реміслом, а ще й наказало війтови наглядати, щоби Галаса не переступив заказу. Війт сего не добачив, аж знайшла ся люде, між тими звістний Ян Моравскій, і донесли староству, що війт ч. Ст. Комарницкій не пильнує приказу староства, бо Галаса займає ся ковальством. Щоби о тій страшній річи пересвідчити ся зїхав п. комісар на місце. Прибувши на оглядини кузнї, застав там малого хлопця. Розуміє ся, п. комісар зараз списав протокол з тим хлопцем а потім і з ч. Галасою. [Показало ся, що від часу заказу Галаса не займав ся ковальством.] Потім п. комісар взяв Галасу до читальнї і тут почав ревізію. Переглянув книгу членів, бібліотеку, а не знайшовши нїчого против права, зажадав книги засідань видїлу. В тій книзї викрив п. комісар велику річ: ото на сегорічних загальних зборах членів читальнї явили ся і гостї, два священики з Завадова, і один був предсїдателем зборів а другій секретарем. П. комісар візвав голову читальнї, о. Кичуру, щоби оправдав ся, як він міг на те позволити. О. Кичура пояснив, що він гостей своїх узяв на збори і там вибором на предсїдателя і секретаря збору віддано им честь, через що чей же не стало ся нїяке нещастє анї для громади, анї для повіта, анї для краю, анї для держави. Але п. комісар був иншого погляду, бо книгу засїдань видїлу читальнї забрав з собою до дальшого урядованя... заявивши, що о такій річи староство повинно було бути повідомлене. Дальше слїдив п. комісар справу: Яким то способом стало ся, що такого uczciwego człowieka, як Ян Моравскій, увільнила громада від urzędu оглядача мерцїв, бо староство дістало донесенє, що се длятого, що Моравскій тримав з панами, бо в читальни хтось сказав: "Коли Ян тягне за панами і за Зарембою, то най єму Заремба дасть заробок... розуміє ся, слїдство і в сїй справі не викрило нїчого. Як усе те закінчить ся, годї знати. Говорять лише деякі пани в Підгайцях, що честний начальник носівскій Стефан Комарницкій мусить бути скинений з війтівства, бо нїби-то афера ч. Комарницкого з комісарем в старостві вийшла з того, що Комарницкій був пяний, по пяному утік з канцелярії і казав, що комісар замахнув ся на него. Розуміє ся, се лож, щоби ч. Комарницкій був пяний, бо нїяких напитків не вживає.
В попереднім письмі була згадка про жандармску нагінку за "Хрунями" — не живими, але мальованими, виданими редакцією "Батьківщини". В Завалові в читальни висїв собі на стїнї образ представляючій і смішну і сумну исторію "Микити Хруня". Образ той був виданий перед виборами до сойму, але тогдїшний прокуратор Ґіртлер фон Клеборн сконфіскував був єго (чого в загалї він не конфіскував!). Редакція відкликалась до суду, а суд знїс конфіскату і редакції звернено весь наклад — очевидно, уже по виборах. Але се нїчо, образ і так має вартість і повинен знаходитись на стїнї в кождій читальни. Отже читальня завалівска мала такій образ. Тілько-ж се не прийшло в смак "Хруням" завалівским і они наперли на війта, щоби конче зробив лад з тим образом, бо люде дивлячись на Хруня неживого, за кождий раз пригадують собі сего або того живого...
Bійт, людина сумирна, подумав собі: "Ану-ж не зроблю донесеня, може буде й менї клопіт..." і пійшов на пораду до жандарма-постенфірера. Коли розказав цїлу річ, постенфірер посилає з війтом узброєного жандарма до читальнї. Комісія, зложена з війта, жандарма і поліцая, не повідомивши голови читальнї о наміреній ревізії, прийшла до читальнї, а побачивши "Микиту Хруня" на стінї, забрала єго яко corpus delicti до громадскої канцелярії. Читальники, довідавшись о тім, візвали голову читальнї, щоби зробив що з тою справою. "Таж то — казали — якійсь напад на читальню! як можна без нас забирати нашого “Микиту Хруня! І вашу власність!” Голова читальнї внїс зараз жалобу на жандарма-постенфірера до ц. К. Команди жандармерії у Львові і описав докладно все, як було, а команда вислала підгаєцкого жандарма-вахмайстра на слїдство. Конець був такій, що постенфірера перенесено з Завадова. Була ще гадка удатись і до ц. К. Суду, але се понехано, бо війт, довідавшись, що на постенфірера внесено жалобу до команди жандармерії, сам принїс забраного "Микиту Хруня" назад до читальнї — і той від того часу знов спокійно висить собі на стїнї.
[Дѣло, 09.04.1890]
09.04.1890