Київ має чітко усвідомити, що значення української газотранспортної системи для енергетичної безпеки Європи з кожним роком зменшуватиметься. Вже й нині більшість країн-членів Європейської Унії в разі припинення транзиту російського «блакитного палива» територією України цілком дадуть собі раду. Про це свідчать дослідження експертів Кельнського університету. Принаймні такого «енергетичного переляку» в Європі, як це було за часів «газової кризи» 2009 року, вже точно не повториться.
Українські політики, що деруть вишиванку на грудях з криком «Нікому не віддамо нашої труби!», є або некомпетентні (м'яко кажучи), або свідомі саботажники. За якихось кілька років газотранспортна система, якою російський газ лине до Європи, перетвориться на купу металобрухту.
Нещодавно група дослідників з Інституту вивчення економіки енергетики (Energiewirtschaftliches Institut, EWI) при Кельнському університеті в Німеччині оприлюднила звіт про свої дослідження, в якому проаналізовано можливі для Європейської Унії наслідки і від тимчасових перебоїв, і від повного припинення транзиту російського газу українською територією. Висновки виявилися частково невтішними для російських продавців і цілком невтішними для українських транзитерів газу.
З'ясувалося, що нині європейський споживач не до порівняння краще підготовлений до перебоїв у надходженні російського газу через Україну, ніж це було під час довгих українсько-російських газових перемовин кінця 2008 — початку 2009 року (й підписання горезвісного тимошенківського газового контракту). Нині ЄУ порівняно безболісно зможе витримати навіть багатомісячне припинення газових постачань. Таким є головний висновок німецьких експертів.
Аналітики Європейської Унії вже давно замислювалися про цілковиту відмову від російського газу. А влітку 2014 року на тлі «війни санкцій», що набирала обертів, експерти з питань енергетичної безпеки з посиленою інтенсивністю взялися за вивчення можливих наслідків повного ембарґо Росії на постачання природного газу до Євроунії.
Одним з напрямків того дослідження керував доктор Гаральд Геккінґ у згаданому інституті EWI. Він разом з колеґами зосередився саме на питанні, якою мірою європейські споживачі залежать від транзиту російського газу через Україну і до чого могло б призвести його тимчасове або повне припинення. Над цією темою авторський колектив з трьох експертів працював майже півроку.
Презентуючи дослідження, доктор Геккінґ розповів журналістам: «Ми розглянули сценарії, коли російські газові постачання через Україну і до України перериваються спершу на два тижні, потім на три і нарешті на шість місяців. А також коли вони взагалі припиняються». Спроектована науковцями симуляція засвідчила, що в зимовий час у разі перебоїв більш-менш гостру нестачу газу відчують тільки сама Україна, а також Туреччина, Македонія і Болгарія.
Тобто навіть за умови цілковитого припинення транзиту газу взимку з реальними проблемами зіткнеться лише одна країна-член Унії — Болгарія. За умови екстремально низьких температур певні проблеми виникнуть ще для трьох країн: Греції, Італії та Боснії і Герцеговини, з яких лише дві, як відомо, я повноцінними членами ЄУ. Всі інші країни Унії, згідно з підрахунками німецьких науковців з EWI, будуть у змозі забезпечити себе достатньою кількістю природного газу чи іншими джерелами енергії.
Як саме Європейській Унії, енергетична система якої ще зовсім недавно дуже болісно переживала українсько-російські газові війни та спровоковані ними перебої з транзитом російського газу через Україну, вдалося звільнитися від цієї залежності? Експерти пов'язують це з низкою причин. Річ у тім, що значення цього маршруту в будь-якому разі неухильно знижувалося минулими роками. Якщо ще десять років тому українською ГТС пропомповували 121 мільярд кубометрів газу, то вже минулого року обсяг транзиту знизився більш як удвічі — до 55 мільярдів. Це багато в чому пояснюється розвитком і трансформацією газотранспортної інфраструктури, насамперед запуском сумнозвісного «Північного потоку», який проліг дном Балтійського моря.
Тобто через Україну до Європейської Унії замість колишніх більше ніж 30 % надходить лише 14 % споживаного там газу. З шести найбільших газових ринків ЄУ (Німеччина, Велика Британія, Італія, Нідерланди, Франція, Іспанія) лише Італія імпортувала торік понад 15 % необхідного їй блакитного палива цим маршрутом. Тож українській ГТС на сьогодні залишили обслуговувати головно невеликі газові ринки Європи: Болгарію, Угорщину, Австрію, Словаччину, Чехію.
Ще одна причина падіння значення газового транзиту через Україну полягає в оптимізації внутрішньої газорозподільної системи Європейської Унії. Країни-члени Унії за останні кілька років активно будували сполучення між національними газотранспортними системами, тобто творили так звані інтерконектори. Сьогодні вже близько 40 % з них здатні працювати у двосторонньому режимі, іншими словами, забезпечувати не тільки прямі, а й реверсні постачання.
А отже, нині вже практично немає жодної проблеми з тим, щоб у разі потреби перекинути «блакитне паливо», наприклад, з великих західноєвропейських ринків на невеликі східноєвропейські чи з півночі на південь, чи навпаки тощо.
До речі, ефективність роботи системи інтерконекторів засвідчило реверсне постачання газу від німецького концерну RWE до України минулої осені та взимку. «Сьогодні газ можна постачати з Німеччини через Чехію до Словаччини, а звідти — до України», — розповів під час презентації звіту Гаральд Геккінґ.
Ще зовсім недавно українські «знавці» газової справи переконували всіх, що Європа не зможе відмовитися від українського напрямку газопостачання, оскільки ми маємо унікальні газові сховища. Все це виявилося явним перебільшенням. Зі звіту німецьких науковців стає зрозуміло, що у європейських країн власних сховищ є подостатком. Доктор Геккінґ розповів, зокрема, про розширення й без того розгалуженої системи підземних сховищ газу в Німеччині та інших країнах Унії: «Їх сумарна потужність надзвичайно велика. В разі припинення українського транзиту російського газу європейські підземні газосховища зможуть протягом багатьох місяців, аж до року, компенсувати практично всій Європейські Унії недоотримані обсяги. Хоча, звісно, через рік постане питання про їхнє поповнення».
Тому-то вже зараз, згідно з дослідженням EWI, європейська система газопостачання цілком здатна впорається з тимчасовими чи тривалими перебоями в роботі української «труби». І це, зазначмо, тоді, коли ще не запрацювали на повну потужність LNG-термінали, а видобуток лупакового газу перебуває у Європі в зародковій стадії.
02.04.2015