Чи наука може передбачити, що за хвилю в моїй голові з'явиться якась мелодія? Може вона вже в мені крутиться, тільки я ще про це я не знаю? Звідки спонтанно певні думки беруться в наших головах?
— Це буває кілька разів на місяць. Інколи застановляюся, чи все зі мною в порядку, чи не треба мені томографії мозку. Чому я забуваю, за чим я пішов до кухні? Я вмикаю світло, стаю як кретин, а далі нічого не знаю.
— Це дійсно забавні ситуації. Зі мною також таке буває. Пояснення якнайпростіше. Різні області мозку безперервно поєднують свою активність в зв'язну цілість. В певному моменті у вас виникло збудження структур мозку, інтерпретоване яко намір, що ви хочете щось зробити. Якщо ця активація конкурує з іншими, то часами трапляється так, що нові думки виграють зі стариками. У наших мізках багато процесів протікає паралельно: на рівні найвищого контролю ми свідомі, що ми маємо зробити, але з'являються конкурентні думки. Домінуючій думці не вдалося цілком притлумити ці нові комунікати, тому в результаті вони впливають на нашу поведінку і витісняють старий зміст. Мозок розгублюється в цих паралельних процесах. Часами це обтяжливо, але так згрубша діє наша система.
— Знайомі часто мені розповідають, що зовсім не пам'ятали, як вернулися автом додому. Вели як в гіпнозі.
— Попрошу уявити собі ситуацію, що ми все пам'ятаємо. Їдемо, нічого особливого не відбувається, а ми пам'ятаємо кожну деталь подорожі. З еволюційної точки зору нащо нам це знання?
— Влітку говорили про чоловіка, дитина якого померла в нагрітому авті на паркінґу. Попросту забув про неї.
— Тут нема простого пояснення. Це завдання для психології індивідуальних відмінностей, яка по суті лише розкручується. Є люди, котрі мають проблеми із зосередженістю уваги. Є і такі, що так сильно синхронізують свої нейрони, що неможливо відтягнути їх від виконання якогось завдання. Так, наприклад, є з людьми, діткнених аутизмом. В цьому залі шумить комп'ютер, трохи зосередившись на цьому, ми його почуємо. Аутична особа вміє так на цьому сконцентруватися, що не почує голосного вибуху в цьому ж приміщенні. З іншого боку є люди з синдромом дефіциту уваги і гіперактивності (ADHD = Attention Deficit Hyperactivity Disorder), які не вміють ні на чому сконцентруватися. Мусить бути деякий компроміс між зосередженістю уваги і її розосередженням.
— Можна забути про власну дитину?
— Думаю, що так, але це є питання окремих випадків. В цього чоловіка, можливо, нейрони працюють таким чином. Чи знаєте ви, що 25 відсотків в'язнів американських тюрем є психопати або фуріати, що мають проблеми з контролем своєї поведінки? Їх мозок не працює правильно, самоконтроль в їх випадку не діє.
— Чим є людська пам'ять?
— Кожен дивиться на це інакше. Спеціалісти нейрохімії кажуть про гени і білки. Інших цікавить психологічна і біхавіоральна перспектива. Я займаюся моделюванням пізнавальних і когнітивних процесів, котрі виникають в мозку. Пам'ять — це попросту спосіб, в який мозок допасовується до світу. Під впливом кожного стимулу змінюється збудження мозку, інакше тече струм в наших нейронах, інакше виробляються білки. Наші дослідження пам'яті я б назвав дослідженням змін.
— Чому?
— Розкажу одну історію. Навернутий в буддизм король Міланда, запитав колись мудреця Наґасене, звідки беруться наші навики і звички. Індійський філософ відповів, що це як вода, що пливе головно в уже видовбаних каналах. Коли її потік є сильним, то вирізує русла і каньйони в скелі. Якщо щось багато разів в нашому мозку повторюється, то виникають дуже сильні збудження. Повторена сотки разів брехня здається правдою.
Пам'ять яко поняття обіймає багато явищ, які діють в мозку. Тому виглядає таким непрецезійним терміном. Адже є пам'ять, яка стосується навиків, мануальних вмінь. Є пам'ять описова, образна, є така, яка дозволяє нам запам'ятовувати факти, випадки, особи, слова і звуки. Є в ній всі факти та істотні для нашої поведінки і наших переживань умови.
— Говорять також і про "muscle memory" — пам'ять м'язів.
— Як тренуємо бойові мистецтва, то власне користаємо цю ідеотичну пам'ять. Є також пам'ять просторових співвідношень — остання премія Нобеля з медицини стосується саме її. Пам'ять є всім, що нас змінює — як на коротко, як і надовго. Найважливішою річчю цієї незвичайно складної системи є боротьба між стабільністю і пластичністю. Ми хочемо вчитися швидко і пам'ятати довго.
— Але так, щоб наша система була стабільна і відкрита?
— Так. Ми вивчаємо птахів і маємо ясне уявлення про цих тварин. Це є річ стабільна. Пізніше ми дізнаємося, що певні види не літають. Теоретично наші уявлення зруйновано. Гнучкість пам'яті запобігає цьому, ми вчимо винятки. Пам'ять мусить бути швидка і повільна. Є в нас дві стихії, які ведуть війни із собою. Це зосередженість і хаос.
— Зі школи пам'ятаю тяжке вивчення атомних чисел з таблиці Мєндєлєєва. Хімічка казала , що з цим знанням ми лишимось до смерті. З полегшенням зауважив, що нічого цього я не пам'ятаю.
— Вивчення полягає в цьому, що нову інформацію ми причіпляємо до структур, які вже існують в мозку. Чим більш контекстовим є наше знання, тим краще його ми засвоюємо. На світі є дві тисячі версій християнства. Люди діють так як мізки — легше модифікувати якусь ідею, ніж створити що-небудь наново. Не вдасть створити нову релігію від основ, без покликання на поняття, що вже функціонують в культурі, як, наприклад, концепція божества. Щоб щось створити наново, в мозку мусять з'явитися нетипові конфігурації.
Ефективне вивчення полягає, отже, на тому, що нові поняття ми долучаємо до старих контекстів. Якщо зазубрюємо, ми не розуміємо матеріалу — нова інформація не в стані ожити в старому контексті.
— Коли мама помагала мені вивчати уроки в гімназії, їй вистарчало лиш кинути оком в підручник, щоб нагадати собі знання.
— Кожній дорослій людині, що має добру загальну орієнтацію у світі, цього достатньо. Попросту потрібно бути весь час інтелектуально активним. Деніель Шактер [Daniel Schacter] написав книжку про приховану пам'ять — люди часто мають знання, яке собі не усвідомлюють. Цей американський дослідник зосередився на особах, дітнених наслідковою амнезією, — вони не засвоюють жодної нової інформації. Він провів експерименти, в яких люди, що страждають на амнезію, виконували прості канцелярські завдання, — виявлялося, що незважаючи на те, що вони дуже швидко забували все, чого навчилися, в праці заповнювали рубрики за вказівками, з якими були ознайомлені кілька днів перед тим. Вистачило, однак, незначно змінити формуляри і вони не знали, що мають робити. Прихована пам'ять нееластична.
— Чи можна переповнити собі пам'ять — так як твердий диск в комп'ютері?
— Ні, хоч інколи ми маємо таке враження, бо пам'ять "пливе". Пам'ятаю, як в 80-х роках я купив відеомагнітофон і за короткий час оглянув з дітлахами кільканадцять фільмів. Я мав повний хаос в голові, надто багато речей побачив занадто швидко. Я мав враження, що вся інформація з цих фільмів мені в голові поплила. Інколи так студенти почуваються перед сесією. Станіслав Лєм писав про чужу цивілізацію, яка провадила безустанне перепрослуховування планети. Мешканці залляли її інформаційним сміттям. Відомі також випадки людей, які пам'ятали абсолютно все. Один мешканець Москви пам'ятав шалено довгі ряди чисел, врешті потрапив до відомого закритого закладу .
— То зле все пам'ятати?
— Людина, яка все пам'ятає, не може звільнитися від цієї пам'яті. Не має хосену з цього. Є такий фільм з жінкою, наділеною гіперспецифічною пам'яттю.
Зараз, зараз... Як же вона звалася?
— Маєте це на кінці язика.
— Так. Добре знаю фільм про неї. Один з науковців писав про неї есе "Антрополог з Марса". Була книжка "Simple Animals". Зараз собі я нагадаю...
— Добре.
— Повертаючись до тих, що все пам'ятають, певно згадуєте собі історію людини, що потрафить намалювати зі всіма деталями пейзаж, бачений з гелікоптера. Вона могла показати, як виглядали вікна у будинках на дуже короткій трасі перельоту над Нью-Йорком. У аутичних мізках не має здорового компромісу між суперпам'яттю і креативністю. Знаменитий шахіст відтворить свою шахівницю, коли ми скинемо з неї всі фігури і пішаків, але буде мати проблеми із запам'ятовуванням положення випадково поставлених фігур.
Розкажу вам одну історію. У 80-х роках уряд Венесуели створив Міністерство розвитку людського інтелекту, яке повинне було поправити інтелектуальні можливості цілого народу. Люди справді покращували свої результати, якщо йдеться про запам'ятовування, але це не конвертувалося на мислення. Кондуктор або пані в магазині безпомилково порахує вам здачу, але коли ці самі дії будуть виконувати при звичайних підрахунках, а не злотих, почнуть застановлятися. Виявляється, що під час виконання абстрактних обчислень активними є інші частини мозку, ніж у випадку ситуативного мислення. Ті, що запам'ятовують безпомилково ряди чисел, не в стані перенести свій досвід в інші області.
— Тобто якщо ми вивчимо щось напам'ять, то будемо мати проблему з оперуванням цією інформацією?
— Якщо щось бездумно визубримо, то зможемо відтворити правило тільки в єдиному контексті. Не використаємо цього знання на практиці. Визубрена на зубок інформація залишиться у своїх вузьких каналах і з іншою інформацією не перестрінеться. Увесь час ми говоримо, що завданням шкільної освіти є навчити людей мислити — але це не є, однак, таким простим завданням. Так діє наш мозок, що воліє рухатися второваними стежками.
— У фільмі "Закоханий без пам'яті" герой хоче викинути з пам'яті невдалий союз. Чи можна вирізати з себе невдале подружжя?
— Не знаю. Є перші дослідження на щурах, які показують, що можна позбутися певних викликаних страхом реакцій. Загалом навіть людей можемо з допомогою терапії змусити, щоб старалися уникати думки про речі, до котрих дотична їх фобія. Спогади, пов'язані з дитинством або невдалим союзом — це, все ж, дещо інше. Наскільки у випадку щурів можем побачити активність деяких частин мозку при реакції на різні фобії, настільки ми поки що не можемо впевнено встановити, які області відповідають за окремі епізоди в пам'яті.
Пам'ять попросту не розташована в одному місці в мозку. Це ціла складна система, групи нейронів, які входять з собою в різні конфігурації збуджень. Пам'ять нагадує мережу, а ми маємо незначні можливості підглянути, що в ній робиться. Майже все ми відчитуємо через череп, тому маємо розмиті сигнали.
— Розвиток техніки дозволяє нам стежити деякі процеси.
— Так, але чи наука в стані передбачити, що за хвилю в моїй голові з'явиться якась мелодія? Може вона вже в мені крутиться, тільки я ще цього не знаю? Звідки беруться в нашій голові спонтанно певні думки? Адже ж це щось зовсім інше за запам'ятоване слово чи картина. Чому інколи маємо злі наміри і погані думки, але однак приймаємо рішення про них не говорити, бо бридимося їх? На ці питання наука не має точних відповідей, ми розуміємо тільки загальні механізми.
— Чому інколи якийсь запах пов'язується нам з якимсь випадком з дитинства?
— Запах — це зовсім інша справа. Це є наше первинне почуття. Перші складні живі організми відчували зміни кількості хімічних сполук в довкіллі. Нюх є єдиним змислом, дані якого мозок перетворює на найвищому рівні, активуючи розлогі області кори мозку. Відчуття з інших змислів активують окреслені, злокалізовані області в обох півкулях, і нюх збуджує області в цілому мозку. Може збудити в нас асоціації з певним епізодом в пам'яті. За епізодичну пам'ять відповідають структури в гіпокампі, що впливають на цілий мозок, але давні епізоди стають частиною структури збудження кори мозку і не мають потреби активації гіпокампа.
— А як пояснити déja vu?
— Це прекрасне враження, правда?
— Якби були наркотики, що викликають безустанне déja vu, то я, напевно, узалежнився б від них.
— Це одна з помилок механізмів пам'яті. Річ у тому, що мозок помилково відчитує певне збудження як знайоме, розпізнане та інтимне почуття.
— Рік тому з'явилися результати досліджень, які говорять, що коли щось ми фотографуємо, то звільняємо мозок від записування інформації на цю тему. У певному сенсі ми експортуємо наші спогади до хмарки. Кудись на зовнішній диск.
— Рація. Але коли ми побачимо знимку, то зможемо досконало нагадати собі обставини її створення. Є щось таке як рухова пам'ять. Ми використовуємо її можливості, коли нотуємо. Значна частина мозкової кори відповідає за контроль руху — коли цю сферу збуджую, наприклад, нотуючи, то краще щось запам'ятаю. Відомо, що коли я роблю замітки, я звільняю частину мозку від необхідності запам'ятовування якихось фактів, прізвищ і чисел. Я, однак, знаю, де знайти цю інформацію, і я її легше собі нагадаю. Тому зле, що учні і студенти перестали самі робити нотатки.
Певні області мозку збуджуються, коли ми натикаємось на записки і знимки. Тисячі речей нам, однак, не згадується. Часами мозок так працює, що до нас повертаються речі з дитинства, які теоретично повинні були б забути. Завжди мусить бути завжди вказівник, який провадить до мети. Коли ми його дістаємо, нам легше щось відтворити. Ми реконструюємо таким чином контекст, в якому в нас записалася інформація. Чим більше вказівників і контекстів, пов'язаних із спогадом, тим легше до нього ми вернемося.
— А що, коли технологія нас підведе?
— Ми будемо віддані на свої слабкі мізки і змисли.
— Діти змалку вчаться стосувати камери і телефони.
— Більше того, надходять технології, які детально реєструватимуть наше життя. Взагалі це є проблема майбутнього, як наші тіла будуть спрягатися з технологією. Це може мати як позитивні, так і негативні наслідки. Наприклад GPS — корисний інструмент — може спричинитися до того, що люди перестануть взагалі звертати увагу на те, як рухатися світом. Дам приклад. Колись мій швейцарсько-італійський зять віз нас автом на аеродром Linate в Мілані. Вже ми бачили браму паркінґу, коли він здецидувався триматиметься підказок GPS. Ну і що? Навігація сказала нам повернутися, і ми опинилися на іншому кінці аеродрому, за сіткою. Ледве встигли на літак. Чергова проблема полягатиме саме в тому, що ми перестанемо пильно спостерігати за реальністю, перестанемо покладатися на власне знання і досвід, а довіримося пристроям.
— Чому ми втрачаємо нитку розмови? Колись я розповідав дотеп і забув головну думку,мусів крутитися навколо анекдота, поки собі не нагадав закінчення дотепу.
— Це можна просто пояснити. Кажучи на хлопський розум, нейрони, заангажовані в нашу розмову, творять певний зв'язний контекст. Деякі підобласті мозку активніші за інші і через якийсь час починають змучуватися. У зв'язку з цим нейрони мають тенденцію до спонтанної десинхронізації — це означає, що вони перестають між собою співпрацювати і творити злютований контекст. У цьому моменті є ймовірність, що ми зовсім втратимо нитку, і перескочимо до зовсім інших думок, бо інші групи нейронів утворили зв'язну активацію, і з'являється інша думка. Через якийсь час, коли нейрони відпочинуть, ми знаходимо втрачену нитку.
Одна наукова робота порівнює мозок до складального цеху. Наш мозок увесь час щось складає і над чимось працює, з'єднуючи з собою різноманітні фрагменти. Увесь час мозок реконфігурує свої області, деякі збуджує, про інші забуває. Наша пам'ять то розливається по багатьох каналах, то біжить одним потоком. Що ж, наша пам'ять має багато гріхів, як це визначив Деніель Шактер в книжці "Сім гріхів пам'яті".
— Які, наприклад?
— Неуважність. Ми не пам'ятаємо про справи, які виглядають нам менш істотними. Увага — як повторюють нині психологи — є цінним ресурсом. Інколи буває, що деякі процеси не можуть подолати ті менш важливі і програють їм в добиранні до сутності нашої свідомості і у впливі на нашу поведінку. Ми губимо нитку, забуваємо про деталі, втрачаємо концентрацію.
Черговий гріх — це вразливість на суґестію.
— Інші можуть нас відповідно налаштувати щодо подій?
— Не зовсім про це йдеться. Попросту йдеться про зчитування інформації з довкілля. Ми зауважуємо явище разом з деталями, що відразу творить контекст цілої ситуації. Це впливає на нашу поведінку і нашу пам'ять. Ми все згадуємо, маючи в голові фон різних навіювань, впливів і натисків. Гріхом є також і впертість мислення. І це стосується не тільки травматичних переживань. Деколи наша пам'ять попросту закільцьовується на якість певні канали і будь-яка активація в мозку весь час протікає за тою самою схемою. Це є проблема компромісу між еластичністю і зосередженістю уваги. Якась думка попросту в нас домінує.
Не забуваймо про черговий гріх. Це тенденційність. Ми бачимо минуле у світлі теперішніх почуттів і переконань. Наша мозкова автобіографія увесь час змінюється. Так направду ми не пам'ятаємо, ким були в молодості, бо стали кимось іншим. А дивимося на себе з точки зору іншого "я".
Ще є помилкова атрибуція.
— Що це означає?
— Ми маємо попросту схильність до приписування нашим спогадам інших джерел і іншого часу. Думаємо, що це сталося раніше або пізніше, в інших обставинах, з іншими героями. Деколи підпадаємо під фальшиві спогади. Тут можна подати багато прикладів з США, де діти масово звинувачували своїх опікунів або вчителів у сексуальному домаганні. Виявилося, що у багатьох випадках попросту піддавалися сугестії психіатрів, юристів чи членів родини. Пригадували собі речі, яких ніколи не було. Збудження мозку в разі фальшивих спогадів було ідентичне зі справжніми.
— А як з прізвищем цієї дослідниці? Чи вже собі пригадали?
— Я, прошу пана, маю вже великий транспарант з її прізвищем перед очима. Моя пам'ять тепер виконує фонову роботу. Не маю на це жодного впливу, це робиться самостійно і спонтанічно, не дістається до свідомості. Такі блокади думки, що ми щось маємо на кінчику язика, з віком з'являються все частіше — навіть якщо ми інтелектуально активні. Ці наші канали в мозку, якими біжить інформація, щораз глибшають і потребуємо щораз багатшого контексту, щоб ці дані видобути.
Темпл Грандін! Прошу пана, це Темпл Грандін. Перша аутистка, котра зробила наукову кар'єру. Вона вміє зрозуміти тварин, так добре вміє вчутися в їх спосіб сприймання світу. Колись фермери взяли її на велике пасовисько, де збудували за мільйони доларів велику ферму. Корови, однак, не хотіли входити до неї. Вистачило, що Темпл Грандін на хвилю увійшла в стадо, щоб зрозуміла, в чому полягає проблема. Сказала фермерам збільшити вхід до ферми — корови боялися занадто великого контрасту між яскравістю і темрявою.
Автор — польський фізик, що спеціалізується на комп'ютерній фізиці, застосовуваній інформатиці і коґнітивістиці. Від 2014 р. — помічник держсекретаря в Міністерстві науки і вищої освіти. Займається між іншим обчислювальною інтелігенцією, коґнітивістикою, нейрокогнітивною інформатикою, нейроновими мережами, комп'ютерною фізикою.
Розмовляв Ґжеґож Ґєдрис
Włodzisław Duch
Wszystkie grzechy ludzkiej pamięci
Gazeta Wyborcza, 14.03.2015
Переклад О.Д.
20.03.2015