Ніч проти 19 лютого увійшла в історію України серією захоплень та погромів адміністративних будівель Галичини. Ніч гніву – так називаємо ці події – стала наслідком свавіллям влади та силових структур у Києві й, зрештою, стала не останнім фактором у переломі минулорічної ситуації на Майдані. Тисячі одиниць зброї, що її тоді виніс із управлінь та райвідділків МВС розлючений натовп, зробили свою справа – ні, зброя ця не стріляла, однак чутка про те, що уся вона поїхала на Майдан змусила напружитися тих, хто стояв по той бік барикад.
Івано-Франківськ. Атака на будівлю СБУ
Захоплені та потрощені будівлі військових частин, райвідділів, обласних прокуратур та управлінь СБУ. Спалені автомобілі, понищене обладнання, спалені кримінальні справи та службові документи, тисячі викраденої зброї. Однак зараз, через рік, немає однозначної відповіді на те, що ж сталося увечері 18 та 19 лютого – хто це організував і для чого. Одні говорять про зумисну провокацію, інші про раптовий спалах народного гніву, доведеного до точки кипітння розстрілами на Грушевського. Поки що питання залишаються без відповіді.
Хто і для чого
Над питанням про те, хто задумав і здійснив погром силових структур у Галичині поламано вже стільки списів, що можна було би озброїти невелику армію. Та попри стилістичне різнобарв’я все зводиться до двох головних версій – влада задумала провокацію і за допомогою своїх агентів намагалася її вчинити або ж Ніч гніву стала вибухом західноукраїнської громади у відповідь на розстріли у столиці, де було чимало жителів Галичини.
Львів. Штурм обласної прокуратури
«Не можу сказати, що то за люди, — коментує активістка тернопільського Штабу національного спротиву Марія Чашка. — Коли я з ними спілкувалася, то був відчутний російський акцент».
Багато хто з очевидців подій ночі проти 19 лютого зауважує — невідомі їм організатори дуже добре орієнтувалися, куди йти і що знищувати, і це дуже впадало у вічі, незважаючи на хаос, що панував серед натовпу.
«Наприклад, штурм будівлі СБУ в Тернополі був зроблений дуже фахово, — каже один із відомих активістів тернопільського майдану Валерій Чоботарь. — Люди мали карти і плани будівель, вони знали куди йти, вибірково ламали те, що можна легко відремонтувати, щоб це не дуже дорого обійшлося. Була спалена символічна купа нібито «документів і паперів», але шкода нанесена була мінімальна. Ці атаки професійно керувалися невідомими людьми в масках».
Одразу ж після цих подій очільники Львівської обласної ради заявили, що зі східних областей до Львова прибула група тітушок, які влаштовують провокації.
Міський голова Львова Андрій Садовий також наголошував на тому, що у Львові реалізують «чужий сценарій дестабілізації», а начальник ЛМУ Сергій Зюбаненко у квітні минулого року заявив, що Ніч гніву була «спланованою провокацією, щоби дестабілізувати ситуацію в місті» і до Львова прибули жителі інших регіонів, підбурювати львів’ян до погромів. На його переконання, якби події розвивалися у дещо іншому ключі, то Львів міг би стати «першою Одесою».
Потім ця історія обросла подробицями, мовляв це група курсантів-міліціонерів з Харкова, яких прислали до Львова влаштувати безлади, щоби Янукович міг запровадити на території західних областей надзвичайний стан і придушити таким чином непокірні регіони, які були базами для акцій протесту в Києві.
Спалене міліцейське авто біля відділку міліції у Львові
Пізніше про харківський слід говорив колишній очілльник міліції Льввоа Михайло Курочка. В кількох інтерв’ю він заявляв про те, що у гуртожитках Львівського університету внутрішніх справ жили близько 100 курсантів Харківського університету внутрішніх справ. «Якщо ця версія у ході розслідування кримінального провадження знайде підтвердження, то, вочевидь, весь «сценарій» провокацій було заздалегідь погоджено з міністром МВС. Саме тому міліцейське керівництво так себе і поводило. Задля того, щоб оті події дали президенту підстави вести в державі надзвичайний стан» - наголошував він. Однак в університеті цю інформацію категорично спростовували.
Щоправда, начальник УСБУ у Львівській області Андрейчук під час програми «Люстрація» на телеканалі ZIK заявив: «Слід є харківський і місцевий, місцевий пов'язаний з політичною силою».
Один із активістів Комітету Майдану Львівщини і організаторів львівської «Самоборони» Юрій Мартинюк у розмові зі «Z» висловив думку про те, що захоплення силових структур у Львові було чітко підготовленим і щодо цього є багато свідчень, які складно потрактувати по-іншому. Зокрема, на думку Мартинюка, про підготовку і спланованість свідчить те, що були потрощені саме силові структури і практично по всіх районних відділах міліції учасники протестів виводили з ладу систему зв’язку і забирали сервери та жорсткі диски.
«Хто з протестувальників так чітко за однією методикою робить одні й ті ж речі водночас у різних місцях? Для себе я відповіді на це питання знайти не можу і пояснити іншим, аніж тим, що це були спеціально підготовлені люди, якщо й не професіонали у своїй справі, то пройшли достатньо серйозний інструктаж з розумінням, де і що розміщено у кожному приміщенні, які носії інформації становлять цінність» - говорить Мартинюк.
Водночас він звертає увагу на те, що силовики мали інформацію про майбутні акції, про це вони говорили під час наради в обласнійраді за кілька годин до початку подій. Однак попри це небуло проведено належних заходів для того, щоби запобігти цим намірам.
Мартинюк втім не знає, якою була мета організації таких акцій у Львові, а давати відповіді на це повинні уповноважені структури, вважає він.
Також існує версія про те, щодо спонтанного вибуху протестних настроїв, яким скористалися представники деяких організацій радикального спрямування. Мовляв, до такого розвитку подій були готові деякі львівські радикали і вони у перших лавах пішли на штурм будинків силових структур, до якого приєдналися львів’яни, котрі побачили кадри розстрілів на Грушевського і хотіли негайно на це відреагувати.
Громадський активіст Орест Залипський, який брав участь у подіях Ночі гніву, перебуваючи в рядах організації «Автономний опір», запевнив кореспондента «Z», що жодних гастролерів тієї ночі у Львові не було і ніхто нічого не планував, а учасниками були самі львів’яни.
Він нагадав, що того вечора представники АО зі сцени львівського Майдану закликали до рішучих дій після розстрілів на Грушевського і жителі Львова відгукнулися на цей заклик.
Тернопіль. Влада народу
«Це були хлопці та дівчата з «Автономного опору», але ніхто до того не готувався. Це було несподівано, люди були на Майдані у Львові і коли побачили, що у Києві вже давлять всіх підряд, тоді вже не було що робити. Вийшли на сцену у Львові хлопці з «Автономного опору» і сказали, що треба щось робити - брати штурмом їхні банки, райвідділки..» -- розповів він.
Студент Тернопільського педуніверситету Юрій Заяць, що був очевидцем нічних погромів у Тернополі вважає так само. Він розповідає:
«Звичайні мешканці міста, яким правлячий диктаторський режим вже стояв поперек горла, у ту ніч повністю втратили довіру до правоохоронних органів, у їхню прозорість та наявність здорового глузду. Чи вдалось їм повернути повагу? Особисто для мене – ні. А щодо тодішніх чуток про те, що дехто із учасників погрому розмовляв із російським акцентом - абсолютна нісенітниця. Вважаю, що це байки працівників міліції та чиновників, котрі цим самим хотіли виправдати себе, мовляв, їх штурмували не розгнівані тернополяни, а «заслані козачки», саме тому вони використали вищезгадані і гранати, і пневматичні рушниці. Справді «підготовлених» до бунту молодиків було вкрай мало. Всі ж решта використовували все, що траплялось під руки — і бруківку, і поламані стільці, які встигли повиносити з приміщення міліції. Також впадали у вічі величезні черги під всіма аптеками, що у центрі міста. «Ходовим товаром» враз стали звичайні аптечні маски, адже від їдкого диму дихати було справді важко. Дехто закривав лице шарфом, дехто справді мав балаклави. Якогось організованого угрупування, котре координувало би всіх інших протестуючих, думаю, не було».
У Львові ж градусу протистояння додали події біля частини внутрішніх військ на вулиці Рубчака. У розмовах з активістами, які тієї ночі перебували біля військової частини, довелося почути, що радикальні дії спровокували накази командування і намагання виїхати з частини, нібито до будівлі ГУМВСУ у Львівській області, яку на той час намагалися взяти штурмом протестувальники.
Юрій Кучерявий, який тієї ночі був на Рубчака, оповів, що вояки ВВ почали розігрвати техінку і спробували прорвати барикаду біля входу, у бік блокувальників полетіли світло-шумові гранати. Саме це спровокувало кілька тисяч людей, з’явилися «коктейлі Молотова» і небавом зайнялося полум’ям одне з приміщень частини, а звідти вогонь уже поширився на головну будівлю Західного регіонального управління внутрішніх військ МВС.
«Коли вогонь перекинувся на головний корпус, начальство змушувало вояків йти до збройової кімнати і брати зброю. Наші активісти це бачили з вікон сусідніх будинків. Кілька вояків не витримали і вистрибували з вікон зі страху перед вогнем. Я бачив два такі випадки. І лише незабаром ситуацію вдалося вирішити мирно – солдати здали зброю, її опечатали, їхню амуніцію забрали і повезли до Києва» -- розповів Кучерявий.
Зброя
Наступного дня виявилося, що з міліцейських відділків зникло чимало одиниць табельної зброї. Як повідомив начальник ГУМВСУ у Львівській області Олександр Рудяк, забрали 1189 одиниць вогнепальної зброї, переважну більшість якої становили пістолети, але було кілька десятків автоматів та снайперські гвинтівки СВД. Також було спалено чимало автомобільної техніки, потрощено комп’ютерну техніку, зокрема, оперативний вузол, встановлений в СБУ до Євро-2012 та систему внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. За припущеннями того ж Рудяка, збитки від трощення будівель та обладнання силовиків могли виявитися значними навіть у державному масштабі.
До цього часу міліція не повернула собі приблизно 800 одиниць зброї. За даними начальника управління громадської безпеки ГУМВСУ у Львівській області Андрія Гребенюка, до цього часу не знайдено 699 пістолетів Макарова, 7 пістолетів Марголіна -- 7, 9 сигнальних пістолетів , 58 автоматів Калашникова, три снайперські гвинтівки і 12 помпових рушниць.
Захоплення офісу СБУ в Івано-Франківську
Юрій Мартинюк вважає, що захоплення зброї було частиною плану людей, які організовували штурми силових установ.
«У Галицькому райвідділі дуже швидко і оперативно та незрозуміло хто виніс всю зброю. Питання не в тому, чому вона там залишалася. Справа в тому, що простий активіст прото так не може знати, де у райвідділку є зброя і не може зламати двері до цієї кімнати. По інших райвідділах я бачив, що двері були відігнуті якимось інструменти, і на мою думку, це мали робити люди, навчені працювати з металом. Звичайною «фомкою» такі двері не зламаєш» -- сказав він.
Водночас інформаційними кулуарами блукали натяки на те, що в деяких випадках протестувальники мали інсайдерські дерела інформації, якими й скористалися для того, щоби здобути зброю. Однак жодних підтверджень цим версіям поки знайти не вдалося.
Екс-активіст Орест Залипський категорично заперечив, що «автономи» причетні до викрадення зброї у Львові. «Хлопці з «Автономного опору» забирали якісь зірочки з погонів, виносили вазонки, щоби їх не розбивали. А через день хтось з керівнцитва облради поскаржився Рудякові, що на Залізничній сидять 20 людей з автоматами і готуються до терактів. Нас уже мала штурмувати міліція і утилізувати тих, хто там ніби зі зброєю сидів. Але приїхав Рудяк, побачив, що там забарикадувалися хлопці по 15 років з палками. Він пропонував залишити зброю в кульку, щоби потім її забрати. Але в «Автономного опору» зброї не було. Може хтось її і брав, але АО не взяв ні одної одиниці зброї. Це все байки, як і про харківських курсантів» - наголосив він.
Також не надто доведеною залишається і версія про те, що зброя зі Львова прибула на Майдан і стала стримувальним фактором у протистоянні з «Беркутом» і «тітушками». Поширюється інформація про те, що частину зброї таки повезли у Київ, однак її не використали. З іношого боку 20 лютого у Львові Юрій Луценко заявив, що нещодавно до Києва прибула зброя і про це вже знають на протилежному боці барикади на Грушевського.
Водночас кілька учасників подій останніх днів революції запевняли вашого кореспондента, що не бачили зброї на Майдані, однак не виключають, що вона таки була у протестувальників. Фактом залишаєтся те, що кількасот одиниць зброї повернули до міліції, а решта зникла у невідомому напрямку. З іншого боку, не можна виключати, що процесові сприяли працівники міліції, які розуміли, що під шумок погромів можна запастися такими аргументами на непевні часи, які тоді могли настати. Адже правоохоронці тоді мали всі підстави очікувати як мінімум на вороже ставлення з боку громадян.
На ранок міліцію Тернополя змусили засвідчити вірність Майданові
До речі, кримінальне провадження за фактом викрадення зброї стало чи не єдиним правовим наслідком Ночі гніву, однак поки що про якісь його вагомі результати не повідомляють. За даними пана Залипського, політичні недруги хотіли спихнути викрадення зброї саме на активістів АО, їхніх активістів викликали на допити і навіть проводили обшуки, однак це нічого не дало.
Громада переважила владу
Ще одним фактом цих двох днів стало те, що громада Галичини виявилася сильнішою за владу. Побачивши зародки хаосу у вигляді нетверезих молодиків на крадених іномарках, мешканці обласних центрів вчасно схаменулися і завдяки низці груп активістів змогли зупинити можливий безлад.
Як зауважив Юрій Мартинюк, громадським активістам Львова вдалося втримати пікову ситуацію, але жодної заслуги в цьому представників влади не було.
«Була самоорганізація населення, яка довела, що в пікові ситуації принаймні у Львові високий рівень людської свідомості дав можливість, щоби місто не потонуло в хаосі. Іяк на мене , в тому не було жодної заслуги офіційних керівників. Керівництво як силових структур, так і інших установ державної влади і органів місцевого самоврядування яко посадовці до цього не мають, як на мене, жодного стосунку. Бо було багато посадовців, які діяли як громадяни, а не як посадовці. Я не бачив жодного на той час керівника, який приймав би адекватні рішення, які він мав би ухвалювати за своєю посадою. Це моя думка і враженя від тієї ночі» - розповідає Мартинюк.
З вуст учасників цих подій неодноразово доводилося чути й про те, що керівники громадських організацій не були морально готові до такого розвитку подій, вони ментально не могли осягнути того, що звичайні люди були готові заплатити високу ціну за зміни. Про це свідчить присутність тисяч простих людей, котрі були готові до боротьби з кількома сотнями озброєних солдатів ВВ.
Водночас деякі зі співрозмовників наголошували у розмовах, що верхівка неформальних структур на кшталт Євромайдану та інших, до складу яких входили очільники представницьких обласних структур, не надто були готовими до того, щоби взяти на себе відповідальність за ситуацію. Це було видно під час захоплення будівель ОДА та вигнання звідтам голів облдержадміністрацій, зокрема й львівського одіозного Олега Сала. Зрештою, це проявилося і під час штурмів будівель силовиків, коли жоден із легітимно обраних керівників міста чи області не вийшов до людей і не закликав їх зупинитися та не трощити будівлі, які належать громаді і за які потім доведеться платити грубі гроші.
Львів. Пожежа у частині внутрішніх військ
Зранку 19 лютого міський голова Львова Андрій Садовий порівнював те, що відбулося вночі зі стихійним лихом, цунамі і тайфуном, однак від силовиків неодноразово довелося чути про те, що вночі Андрій Іванович слухавку не піднімав попри те, що він одразу був на боці Євромайдану.
Крім того, пан Мартинюк відзначив цікаву деталь, що ніхто з керівнцитва силових структур Львівщини не відповів за все те, що відбулося у Львові 18-19 лютого 2014 року.
«Є ще один момент – ці люди не притягнуті до відповідальності – перші особи та їхні заступники - і це питання жодним чином не розкрито, а оцінку йому навіть ніхто не намагався дати» - сказав він.
Та сама історія і в Івано-Франківську та Тернополі. Тернопільський громадський активіст Рустам Ергешов резюмує: «З одного боку, після ночі гніву правоохоронні органи зрозуміли, що йти проти волі людей не можна, з іншого ми на деякий час залишилися без міліції, міг настати безлад, що дав би колоритну картинку для російського телебачення.
Безперечно, ті дні змінили нас, змінили систему, і кожен посадовець, суддя чи міліціонер має пам’ятати про ці події, пам’ятати про те, яким може бути народ, якщо йти проти нього.
Але минув уже рік, змінилася влада, а всі ті люди, які замовляти та керували виконанням злочинних рішень і наказів, досі працюють. Згадати хоча б про кримінальне провадження на громадську організацію «Файне місто», яке відкрили нібито за «перевищення повноважень»: волонтери організації відповідали за пошук та відправку автобусів до Києва на Майдан. Слідство тривало більше двох місяців, активістів часто викликали на допити й залякували. Було очевидно, що справа замовна. Однак нічого протизаконного в наших діях не знайшли. Але всі «замовники» нині залишилися при посадах».
Ранок біля Личаківського райвідділку міліції у Львові
Певний ступінь відповідальності взяли на себе керівники ГУМВС та прокуратури Львівської області, які після цих подій залишили свої посади. А керівники представницьких органів влади буквально наступного дня очолили процес і взялися відновлювати порядок, забороняти балаклави та організовувати патрулі.
Юрій Кучерявий вважає, що ці події показали не лише добрі горизонтальні зв’язки, що з’явилися під час Майдану, а й страх місцевої влади перед реальною силою громади, яка могла позбавити їх повноважень.
«Наша місцева влада дуже сильно зрослася із загальною корупцією в англосаксонському розумінні, тобто, системою, яка псує, з цим раковим організмом. І для них всі ці речі були жахливими...Тому вони були розгублені і неготові… З одного боку вони хотіли, щоби суспільство було сильним, а з іншого боку, вони панічно боялися будь-якої зброї в руках цього суспільства. Я думаю, що це стосується і євромайданівських структур у Львові» - каже він.
На думку Юрія Кучерявого, Ніч гніву показала жителям Галичини кілька важливих речей. Перше – ці події показали, що є різниця між легально та легітимно. По-друге, ці події дали усвідомлення того, що дуже часто існує лише один шлях – напролом, the only way is through. І по-третє, учасники тих подій настільки прагнули змін, що були готові платити за це певну ціну.
«Коли палили військову частину у Львові, на одному з постів сиділа старенька бабуся, яку виводили рідні. Вона дивилася на все, що відбувалося довкола і тільки примовляла: «Діточки, це ж усе наше горить. Це ж скільки треба буде пенсій, щоби його відновити». Тобто люди усвідомлювали, що палять своє, рівно ж як і те, що потім змушені будуть це реставрувати чи відновлювати» - згадує Юрій Кучерявий.
18.02.2015