«Придністровізація» Донбасу?

«Човникова дипломатія» з вирішення конфлікту на сході України зненацька набрала потужних обертів. Спершу заповідався лише візит до Києва у четвер (5 лютого) державного секретаря США Джона Керрі. Аж ось його присутність в Україні посилилася двома важковаговиками світової політики — президентом Франції Франсуа Олландом і бундесканцлеркою Німеччини Анґелою Меркель. Нині ж (6 лютого) француз і німкеня подалися до Москви на зустріч з російським лідером Володимиром Путіним.

Зрозуміло, що візити політиків такого ранґу не відбуваються з якогось дива. Треба припустити, що попередньо було досягнуто телефонної домовленості з іншими сторонами перемовин. Це означає, що хтось із двох — або президент України Петро Порошенко, або його російський колеґа Володимир Путін — згодився  поступитись. Або ж у лісі здохло щось велике, й вдалося досягти порівняно взаємовигідного компромісу.

Відкриті джерела поки що не надто допомагають у тому, щоб точніше з'ясувати ситуацію. «Разом з пані Меркель ми вирішили реалізувати нову ініціативу. Ми зробимо нову пропозицію щодо вирішення конфлікту, яка базуватиметься на збереженні Україною територіальної цілісності», — заявив Франсуа Олланд на імпровізованому брифінґу перед самим відльотом з Парижа. Зі слів Олланда, метою візитів до Києва і Москви є підготування документа щодо ситуації в Україні, який влаштував би всіх.

«З огляду на ескалацію насильства (на Донбасі. — «Z») за останні дні федеральна канцлерка Німеччини і президент Франції Олланд підвищили свої зусилля, яких вони докладають протягом останніх кількох місяців, щоби знайти мирний шлях вирішення конфлікту на сході України», — заявив речник німецького уряду Штефан Зайберт (Steffen Seibert).

Головна дипломатична баталія відбувалася не вчора у Києві — там зібралися фактично союзники, погляди яких можуть різнитися лише тактичними міркуваннями щодо вирішення конфлікту. Головні й вирішальні події відбуваються нині в Кремлі.

І тут треба зауважити, що для Меркель це перший приїзд до Москви від початку української кризи. Останні кілька місяців (після вересневої розмови Меркель і Путіна в Австралії у межах саміту G20) німецька канцлерка майже не спілкувалася з шефом Кремля, бо не вбачала в цьому жодного сенсу. Хоча раніше їхні телефонні розмови відбувалися по кілька разів на тиждень. Отже, щось сподвигло німецьку очільницю на цей крок. Можна припустити, що Путін під тиском економічної рецесії в країні, а також низки зовнішньополітичних чинників таки пом'якшив свою позицію. 

Цим «зовнішньополітичним чинником» передовсім є тиск Вашинґтона. Один представник дипломатичних кіл у Брюсселі, який має причетність до перемовин між ЄУ і Росією щодо українського питання, анонімно повідомив німецькій газеті Welt таке: «Якщо канцлерка Меркель і президент Олланд повернуться зі своєї поїздки до Києва і Москви з порожніми руками і конфлікт у Східній Україні триватиме з тією самою силою, то американці найпевніше нададуть Україні оборонну зброю, зокрема протитанкові ракети та артилерійські радари».

Як все-таки могли виглядати мирні ініціативи, з якими Олланд і Меркель приїхали до Києва й Москви? Авторитетна німецька газета Süddeutsche Zeitung у статті «Новий мирний план для України. Більше території для сепаратистів» (Neuer Friedensplan für Ukraine - Mehr Territorium für Separatisten) стверджує, що німецько-французьким планом мирного вреґулювання на сході України нібито передбачано поступки проросійським сепаратистам. Зокрема, за негайне припинення вогню Україна мала б надати сепаратистам широку автономію на більшій території, ніж це було затверджено в Мінських домовленостях у вересні минулого року.

Мирний план Меркель і Олланда, за повідомленням  Süddeutsche Zeitung, містить пропозицію залишити за сепаратистами частину завойованих ними останнім часом територій загальною площею 500 квадратних кілометрів. При тому в статті стверджується, що США теж підтримують цю пропозицію і держсекретар США Джон Керрі під час візиту до Києва 5 лютого нібито мав підтримати мирний план Німеччини і Франції.

 «Ця інформація не узгоджується з дійсністю», — заявив речник німецького уряду Штефан Зайберт, коментуючи статтю в Süddeutsche Zeitung. Через якийсь час після його заяви стаття зникла зі сайту газети. Втім інформацію з неї встигли поширити багато російських та українських інтернет-ресурсів.

Але чи так вже й помилилися журналісти з такої авторитетної газети, як Süddeutsche Zeitung? На думку про те, що не все так однозначно, наштовхує і той факт, що подібний німецько-французький план виклало на своїх шпальтах не менш шановане французьке видання Le Figaro з покликом на власні джерела.

Багато експертів, коментуючи цю «качку», висловлюють припущення, що інформаційний злив стався з російського боку. Що, мовляв, і французька, і німецька газети переповіли той план, який надіслав Путін до Берліна й Парижа, але ні Меркель, ні Олланд його не підтримали.

Проте ми досі не знаємо, що передбачено «справжнім» німецько-французьким планом. Не надто привідкрила завісу таємничості й зустріч у Києві між Порошенком, Меркель і Олландом. Заступник голови адміністрації президента України Валерій Чалий, який перебував за столом перемовин, подає пресі лише таку інформацію: «Олланд та Меркель не привозили до Києва жодної пропозиції від Путіна щодо вирішення конфлікту. Лідери Німеччини, Франції та України обговорювали шляхи імплементації Мінських домовленостей. Усі сторони погоджуються, що саме цей документ є базовим для вирішення конфлікту на Донбасі».

Ну, це й без того зрозуміло. Мінські домовленості існують вже п'ять місяців, але ніхто не може запропонувати реальних шляхів до їх реалізації. Невже Олланд з Меркель таки щось вигадали для втілення їх у життя? Бо інакше навіщо їм шарпатися до Києва та Москви.

Le Figaro  у своїй статті припускає, що Париж і Берлін мають намір схилити Київ до миру за умови позаблоковості України та її федералізації. І це, з одного боку, відповідає путінським вимогам. Але, з іншого боку, можна припустити, що Франсуа Олланд і Анґела Меркель можуть запропонувати сторонам конфлікту так званий «придністровський сценарій» вреґулювання, в якому нібито й передбачають позаблоковість і федеральне утворення, але зовсім не таке, на яке розраховував Кремль. Західні аналітики вже давно пророкували такий варіант розвитку ситуації.  

Дубосари, 1992 рік

Тобто можна з великою часткою ймовірності припустити, що план «човникових дипломатів» базується на ідеї надання Донбасу такого собі «невизначеного статусу». З одного боку, ним передбачають відгородження окупованої території смугою розділення. З іншого — територія залишатиметься інтеґральною частиною України з урахування того, що Київ її не контролює. Це майже цілковита аналогія з невизнаною Придністровською Молдавською Республікою, непідконтрольною Кишиневу.

З часом ПМР перетворилася на чорну діру в Європі. Вирішення придністровського конфлікту із залученням щонайрізніших міжнародних посередників триває вже понад 20 років. І досі жодного зрушення не видно.

Водночас ПМР та його мешканці у жодний спосіб не впливають на ухвалення рішень у Кишиневі, і це дозволяє Республіці Молдова впевнено рухатися курсом європейської інтеґрації. Зрозуміло, що такий стан речей не подобається Кремлю, який хотів би контролювати увесь пострадянський простір. Москва не раз намагалася змінити молдавсько-придністровський статус-кво, але поки що безуспішно.

Зрозуміло, що Путін не  хотів би повторювати придністровську помилку. Якщо спроектувати цю ситуацію на українську, то Москва хотіла б за допомогою Донбасу впливати на решту України. А отже, «Новоросія», за планами кремлівських політтехнологів, має бути жорстко прив'язана до України, але Києвом не контролюватися. Водночас цього аж ніяк не бажає Захід.

Сьогоднішні перемовини у Москві, можливо, дадуть нам хоч якісь натяки, щоб зрозуміти, який сценарій бере гору.