У святочнім числї тижневика "Das grössere Deutschland" помістив Павло Рорбах статю, в котрій прінціпіяльно розглядає становище Нїмеччини до Росиї у війнї і після війни. Передаємо тут у головному зміст мірковань чільного нїмецького полїтика і публїциста. — Ред.
Дотеперішний хід війни уложив ся инакше, можна сказати зовсїм противно, як про те спершу думало ся. З початком війни плян був для кождого ясний: вперед вдарити всею силою Німеччини на Францию, розбити її кількома могучими ударами, а потім звернути всї сили подвійного союза на схід. Здавало ся, що росийський кольос потребувати буде стільки часу на переведенє повної мобілїзациї, що міжтим сила Франциї буде зломана.
Стало ся трохи инакше. Росия надсподївано скоро зібрала свої війська і кинула головні сили на галицьку і східно-пруську границю. Видало ся спершу, що росийську мобілїзацийну справність надто злегковажено. Але дїйсна причина лежала де-инде: Росия розпочала свою мобілїзацию далеко скорше, заки у нас хто-небудь міг про те догадувати ся. Вже в мартї почали ся воєнні приготованя в найдальших околицях росийської імпериї — на Сибірі. В цьвітни і маю гнали безвпинно по сибірській зелїзницї військові поїзди зі сходу на захід, а на схід вертали порожні ваґони. Все те було для військових і дипльоматичних кругів обох центральних держав невідоме. Тільки деколи подорожні звертали увагу на сї надзвичайні військові транспорти, але їх цїкавість заспокоювано одним словом: маневри. Доперва в другій половинї липня приготованя в близших околицях Росиї дійшли до таких розмірів, що закрити їх далї було вже неможливо.
Навіть для тих, що ясно розуміли росийську небезпеку, був такий поспішний виступ Росиї несподіванкою. Перед весною 1916. року, а вже найскорше перед 1915. роком, його нїхто не сподївав ся. Сей поспіх не був без причини. Від початку 1913. року слїдно було в росийськім білянсї таке погіршенє, що в недалекім часї мусїло наступити загальне захитанє державного кредиту. Чекати в таких відносинах до 1916. року Росия не важила ся. До того прилучило ся ще й те, що поступи в орґанїзациї росийської армії від 1910. року були дїйсно великі. Перші місяцї теперішної війни виказали, що не тільки скількість і якість росийського оружного материялу, специяльно артилєриї, але й ужитє його в боротьбі було дуже часто гідне уваги. В останних лїтах росийська військова реформа пожирала незлїчимі суми. Стан армії на мирній стопі, а з тим і перших резерв, побільшено незвичайно, військові видатки росли в безконечність, одним словом — готувала ся велика зачіпна війна.
Однак мимо найбільшого напруженя своєї енерґії, мимо многократної чисельної переваги не зуміла росийська армія осягнути нїде рішучого успіху. Противно, зачіпна сила її вже зломана, а росийські війська уступають перед напором союзних держав.
Нї великанське зброєнє, нї мілїярди видатків не зуміли влити в росийську армію духа офензиви, того правдивого духа побіди. Ще менше вдало ся їм осягнути найважнїйшу цїль воєнного приготованя серед мира: сотворити моральні резерви, найглибшу непобідиму основу народа, яку дає тільки моральне народне вихованє й освіта. Обі сї річи для росийської імпериї зовсїм чужі і в тій власне лежить оправдана надїя, що по остаточнім військовім пораженю прийде внїшний і внутрішний розклад росийського кольоса.
Прийде, бо прийти мусить! Небувалий злочин, яким розпочала Росия свої безпосередні й властиві приготованя до війни, вказують ясно, що се державне єство позбавлене зовсїм моральних основ і глибшої житєвої сили. Коли воєнна партия, фактична провідниця росийської полїтики, побачила, що дальше проволїканє війни робить побіду чим раз більше сумнївною, зважила ся з конечности підняти війну безпроволочно. Треба було тільки заступити чимось браки в приготованю власнім і франкського союзника. Служити мало до ceгo усуненє австрийського наслїдника престола Франца Фердинанда. Здавало ся, що згладженє сеї опори і надїї Габсбурської монархії, до того сербською кулею або бомбою, потягне за собою розпад наддунайської монархії. Весною почала ся росийська мобілїзация, а з кінцем червня згинув Франц Фердинанд. Коли Австрия поставила Сербії свій ультімат, Росия була вже готова. На запит Сербії, що дїяти, вона відповіла ясно: відкиньте рішаючі жаданя. Ми вас заслонимо!
Мобілїзация Австриї не потягнула за собою її упадку, як сего сподївала ся Росия, противно — уступленє перед росийськими погрозами було би для неї кінцем. Рішуча постанова Австриї бороти ся за своє державне єствованє була рівночасно рішенєм і для Нїмеччини. Нїмеччина розуміла, що по розбитю Австриї прийшла би за кілька лїт вона сама на порядок, і то без союзника. Коли Росия побачила, що по сторонї австрийської монархії стає її нїмецький союзник, був вже для неї відворот неможливий. Вона підняла боротьбу з пляном кинути свої мілїонові війська на Відень і Берлїн і зломити свого ворога в часї, коли головні нїмецькі війська будуть заняті на заходї. Як повів ся сей плян, загально відомо. Росийська офензива скінчила ся, а вплив сего факту на подїї на заходї і на вислїд цїлої війни покажеть ся небавом. Займати ся дальшим можливим перебігом війни, строїти пляни й стратеґічні комбінациї на будуче, не належить до преси. За те річию її, навіть обовязком, заняти ся иншим питанєм, що вяжеть ся з кінцем і цїлию війни, та вказати тут на факти рішаючої ваги.
Головні сили подвійного союза стоять на росийській териториї, а дальша офензива може отворити для них в найблизшій будуччинї ще ширші простори росийської імпериї. Разом із тим підносять ся голоси, що вказуючи на судьбу Наполєона І., остерігають перед операциями в глибинї Росиї. Не можна забувати, що відносини в Росиї від 1812. р. зовсім змінили ся. Наполєон програв з браку заосмотреня в поживу, в теперішній Росиї є однак на те зелїзницї. Побіч зелїзниць є там ще промислове житє, а до того житєва й воєнна здібність самої Росиї є тепер залежна від богато таких чинників, які перше не грали нїякої рішаючої ролї. Належить тут перед усїм иншим вуголь і зелїзо. Польські копальнї вугля й зелїзної руди для Росиї вже тепер страчені, лишають ся для неї лиш великі вугляні й зелїзні поклади на Днїпром і Донцем. Величезні жерела нафти в Баку й над Каспійським морем загрожені операциями Турків. Коли б отже в дальшім ходї війни війська подвійного союза і Туреччини заняли Україну і росийський Кавказ, то станути мусить разом з тим і цїле росийське житє. В той сам спосіб від збіжевих засобів України залежить заосмотренє вбогої розмірно на збіжє центральної, північної і північно-західної Росії. Отсї голі факти вистарчать, щоби виробити собі ясний погляд про те, де лежить загибіль Росиї.
А Росия мусить вийти з сеї війни розбитою, коли не має стати в будуччинї непереможною небезпекою. Не може забувати сього: росийська імперия має 170 мілїонів населеня, а її земля видає тепер ледви четвертину до третини того, що нїмецька. Однак після своєї природної плодовитости вона могла би видавати тільки само, навіть більше нїж нїмецька — і колись в будуччинї дійде і росийське рільництво до того, що вона буде дїйсно приблизно стільки видавати. Що станеть ся тодї? Тодї росийський кольос буде могти без труду виживити 300 мілїонів лїпше, як нинї 170, а тої чисельної переваги не буде вже можна вирівнати висшою культурою.
Отсей зріст росийських сил дасть ся проволїкти, але не дасть ся тревало здержати. Він доконаєть ся мимо всїх полїтичних і економічних кріз з природного конечностю, а тодї за яких сорок-пятьдесять лїт, в кождім разї, в часї, з яким політично треба вже нинї числити ся, дійде зріст населеня Росиї до такої степени, що зробить її абсолютно найсильнїйшою державою в Европі. Щорічний приріст населеня Росиї виносить нинї 1½ мілїона, за 15 лїт зросте він на два, за 25 лїт на три мілїони. В той спосіб за яких пів столїтя треба буде числити ся з триста-мілїоновим росийським кольосом. Отся велитенська маса буде потребувати до свого виживленя лиш такої видатности росийської землї, яку мала пересїчно менше плодовита нїмецька земля в 70-их роках минулого столїтя, отже ще перед початком великої мелїорацийної доби, в якій Нїмеччина стоїть до нинї. Разом з тим буде йти і поступ Росиї на полї промислу, якого також здержати постійно не зможуть нїякі крізи.
З сих фактів випливає з конечностю одинока остаточна цїль війни з Росиєю. Росийська небезпека дасть ся вбити на все лиш одним способом: подїлом росийського кольоса на його природні, історичні й етноґрафічні складові части. Сими частями є: Фінляндия, провінциї над балтийським морем, Литва, Польща, Бесарабія, Україна, Кавказ і Туркестан. Те, що лишаєть ся — Великоросия або Московщина з Сибірем, який в своїй західній части є лиш продовженєм Московщини — стоїть з собою у внутрішній і внїшній звязи та має доступ до моря через фінський залив і північну Двину.
Всї названі простори дають ся віддїлити легко від Московщини без завданя крівавих ран народному орґанїзмови та дадуть ся в більшій части оживити самостійним державним житєм. Можна сказати, що росийська імперия дасть ся розібрати на складові части, як помаранча, де при належній осторожности не потребує впасти нїодна капля соку, підчас коли подїл Нїмеччини або Франциї порівнати можна би хиба з розкраяним овочем, з якого ран житєві соки поплисти мусять.
Побіда над Росиєю мусить отже бути така велика, щоб її орґанїзм розсипав ся на цілий ряд національних одиниць другою ряду. Коли се не станеть ся, то безуспішні будуть побіди союзних військ і за короткий час прийдеть ся починати сизифову працю на ново. Кождий мир, що добровільно щадить Росию, є злочином супроти будуччини Нїмеччини.
[Дїло]
16.01.1915