(Про роман У. Самчука "Волинь")
В західно-українській буржуазній літературі за останніх 20 років було характерне те, що в ній майже зовсім не було творів, які б тематично торкались життя і умов народних мас українського села. Вся ця буржуазно-попівська "література" замикалась у вузькому "класово-патріотичному" колі. Частина письменників вдалася до теми воєнщини — дуже плиткої, мізерної і дурної романтики, інші скотилися до літературного снобізму та еротичного декадентства. Популярною була так звана "історична", гопачно-шараварна "література" з обов'язковими гетьманськими контушами, теремами та щиро-українськими запіканками. І нарешті була огидна і жалюгідна "протибільшовицька література", весь сенс якої був у брудних лайках і пасквілях на країну соціалізму.
Роман Уласа Самчука "Волинь" — це одинока в західньо-українській буржуазній літературі книжка, яка основана на сільській тематиці. Свого часу (в 1934—1935 рр.) цей роман серед націоналістичних борзописців викликав був ціле захоплення і навіть премійований літературними нагородами "католицького союзу" та "Товариства письменників і журналістів у Львові".
Що ж це за роман, що ним так захопилися націоналістичні виродки? Які його суспільні вартості та як в ньому показано українське село? Галицькі попи на чолі з Наумовичем у 80-тих роках минулого століття видавали своєрідні книжечки "для народу" з обов'язковим девізом на обкладинці: "Трудись, молись, трезвись". Точнісенько такий самий "моральний сенс" Самчукового роману "Волинь". В живих красках волинського колориту Самчук ідеалізує в романі сільського куркуля Матвія Довбенка, який все своє життя прагне "ширшати", скуповує все нові й нові десятини "маєткового чорнозему", багатіти й наживатися. Наживатися на те, щоб вийти на поле і владно, по-куркульському сказати:
"Направо — моє! Наліво — моє! Один лише вітер має тут право торкатись і летіти далі" (стор. 214).
Крім Матвія Довбенка в романі "Волинь" є й інші теж "порядні і толкові господарі". Це Єлисей, дід Юхим, багатій Мартин. Вони теж скуповують нові десятини, "ширшають та господарюють, мовляв, "толково". А всі інші селяни в ро мані "Волинь" автором так і іменуються — голота. Вони, щоправда, бідують, але це тому, що їх "годують лінощі", що вони не вміють господарювати. Оцих сільських бідняків Самчук глузливо показує всюди в романі як ледацюг і дурнів. Зате царське самодержавство для Самчука і його куркульні — ідеал.
"Отой цар, то був особливий цар. Добрий цар" — каже дід Юхим хлопцеві Володькові.
"А нащо ж під нього кинули бомбу?"
"...Заздрість. У світі, сину, скрізь заздрість. От, скажемо, ти живеш. Ти розумніший, ти кращий, ти щасливіший... А побіч тебе стоїть твій ближній. Це така ж людина, як і ти, але чомусь бідна, нещаслива, зла. От та людина і заздрить" (стор. 142).
Такими фарбами націоналістичний борзописець Самчук малює найбільшого ката — царя.
На Україні бурхливі 1918—1919 роки. Народ скинув ненависний гніт царського самодержавства і бореться за зміцнення радянської влади. Ці полум'яні часи в романі "Волинь" автор показує по-своєму. Його охоплює жовто-блакитна романтика, він оспівує катів українського народу — петлюрівців.
Весь роман "Волинь" — це ідеал задушевних мрій буржуазії і куркульства. Є в ній колористе змалювання куркульського побуту з його стремлінням до наживи, є дешеві, так звані моральні навчання для сільської голоти, що ось, мовляв, чесною працею, пошаною до панської влади та молитвою можна добитись багатства. Третя частина роману, де автор ідеалізує бандитську петлюрівщину, така ж дешева і нікчемна, як і попередні.
Що цей роман саме таким, нічого дивного немає. Українська націоналістична буржуазія не мала підтримки широких мас трудящих, вона не бачила перед собою майбутнього. Отже волею — неволею її письменники ховалися в брудний, ідеалізований пісок неславного минулого.
Звільнений народ викинув на смітник історії отруйну націоналістичну літературу. Серед цього огидного мотлоху безперечно перше місце займає роман "Волинь". Натомість письменники звільненого народу створять нові книги, нові поеми про нове життя, сонце якого зійшло над нашими землями.
[Вільна Україна]
10.01.1940