Платон Кречет

Перша вистава Українського Державного Театру ім. Т. Шевченка.

Після "Богдана Хмельницького" — вистави Житомирського Театру, що притягала у великий міський театр багато відвідувачів, які були позбавлені до нього часу рідного театру у Львові, вистава другого твору О. Корнійчука "Платон Кречет" проходить з неменшим успіхом. "Платон Кречет" — п'єса з проблемою, сюжет узятий з нових умов радянського життя.

Це перша її риса, яка мусить притягати увагу нас, нових громадян Радянської країни. Герой п'єси — молодий хірург, що веде сміливі експерименти над людським організмом. Він хоче домогтись того, щоб продовжити той період людського життя, коли людина найбільше безпомічна. Він же ж живе у країні, що вперше за віки прикоротила жниво смерті, створивши належні умови для збереження здоров'я і життя народу.

Друга риса п'єси — захоплення працею. Жінка-інженер, терапевт, голова виконкому, санітарка — всі вони черпають щораз-то нові сили і нову віру в розвиток людства з тієї невимовної енергії, що йде від творчої роботи всієї держави до них та від них до держави. Як скрізь у світі, так і тут не обходиться без людей, що мають на увазі передовсім особисті справи та кар'єру і не вагаються пустити гадючку своїм суперникам. Та коли в капіталістичних державах інтригою можна втриматись довгими роками на відповідальному становищі, в соціалістичній країні, де за кожною установою стежить дружній колектив — правда прокладає собі дорогу, як джерело сильніше за всякі приземні перепони. І ось ми бачимо, як людина здатна на підлоту усвідомлює собі її, перероджуючись. Це переродження не механічне, а підготоване довшим процесом, що проходить перед нашими очима, як змагання двох ворожих сил.

П'єса "Платон Кречет" розкриває побутовий фон, на якому ви ступають фахові працівники та члени сім'ї. У ній нема штучного освітлення деяких фактів, а в ній проходить червоною ниткою той реалізм, що такий характерний для кращої традиції російського театру від Островського через Чекова та Горького до сучасних драматургів. Згідно з принципом цього театру, драматурги кажуть: "Так виглядають обставини і люди; погляньте, що обставини можуть зробити із слабих людей, а що сильні люди з обставинами".

Третя риса п'єси, що може не менше за дві перші зміцнити цікавість місцевих відвідувачів українського театру це та, що її дія проходить в інтелігентському середовищі. Таких п'єс західно-українські драматурги дали незвичайно мало і на них віддавна відчувався справжній голод у місцевих театрах.

Вражіння від усієї п'єси сильне. Її кульмінаційна точка — 4-та картина, в якій молодий хірург сам у розладді, знесилений власною трагедією, має рятувати тяжко пораненого комісара. На аудиторії можна було помітити, як у неодного глядача під час цієї сцени наплили до очей сльози зворушення. Хвилини пригнітливого напруження, коли всі чекають результату небезпечної операції, супроводить прегарне оповідання санітарки, як вона у час громадянської війни врятувала життя комісарові червоної частини, коли "вся медицина втікла". Це оповідання, як і енергійні виступи деяких осіб інших сцен, підбадьорують нас змаганням сильних, здорових людей за краще завтра.

Ми інакше уявляємо собі Кречета, ніж виводить цю роль талановитий артист і заслужений режисер В. Блавацький; Кречет — тип людини духовно та фізично сильної. Навіть тоді, коли він увесь занятий свій ділом, він підкорює серце молодої жінки самою своєю появою. А ми ж бачили тільки ідейну людину, сильну тільки У хвилини виконуваного обов'язку.

Прекрасну постать Ліди — інтелігентної, рішучої та ніжної створила артистка Л. Кривіцька. Яковлів у ролі Бублика вміє майстерно поєднати юмор з чистотою характеру. Зовсім закінчений, майже гоголівський тип вийшов у артистки Сердюкової, що грала роль зав. міськздороввідділу. Темперамент і свобода проявлялась з кожного жесту артистки Стефи Стадник. Виправдали свої ролі артисти Боровик, Наздрій та інші члени ансамблю. Тип доброї і ніжної матері відтворила артистка О. Стадникова.

Окреме признання треба висловити режисерові, та декораторові В. Дашевському. Нема кращої похвали для гри всього колективу, як та, що деякі глядачі неознайомлені з артистами були переконані, що на сцені виступає група одного із столичних театрів.

[Вільна Україна]