Кілька разів команданте Чавеса намагалися звести зі світу його політичні вороги. Він вдало пережив перевороти, замахи, тюрми. І лише ракова хвороба виявилася сильнішою за «залізного» Уґо.
Уґо Рафаель Чавес Фріас народився 28 липня 1954 у містечку Сабанета на заході Венесуели. Розповідають, що у дитинстві він мріяв стати професійним бейсболістом, але доля розпорядилася інакше, і він опинився в світі політики.
За латиноамериканською традицією, чи не найкращі шанси здійснити карколомний кар’єрний зріст у політичній царині – це здобути добрий військовий вишкіл й офіцерську освіту. Тож Чавес вступає до Військової академії Венесуели, завершує її у чині молодшого лейтенанта. Далі – служба у повітряно-десантних частинах. Червоний берет десантника згодом стане невід'ємною частиною його образу, певним чином змавпований з монументального образу Че Гевари.
Реалізацію своїх амбітних панів Уґо Чавес розпочав 1982 року, заснувавши з колегами підпільну організацію «Боліварійська армія народу Венесуели», на основі якої виник Революційний боліварійський рух.
Усвідомивши, що для реалізації амбітного плану – стати на чолі нації – військової освіти замало, Уґо Чавес вступає до Університету імені Симона Болівара в Каракасі. Диплом магістра політичних наук він отримав 1990-го. А вже через два рокиполковник Чавес очолює військовий переворот проти тодішнього президента Карлоса Андреса Переса. Перес не був тоді особливо популярним в країні через проведену ним політику скорочення державних витрат і високий рівень корупції в країні. Та все ж слави Піночета Чавес не здобути не вдалося. Верховне командування поспішило заявити про свою підтримку президентові. Переворот вдалося придушити «малою кров’ю».
Уряд з бунтарем Чавесом обійшовся доволі м’яко, його не пристрелили «при спробі втечі», не стратили, а посадили до в'язниці. Та й «топтати зону» Чавесу довелося недовго. 1994 року обраний (удруге з 20-річною перервою) на посаді президента Рафаель Кальдері випускає на свою голову Чавеса за амністією.
Вийшовши на волю, Уґо не відмовляється від своїх наполеонівських планів, він лише змінює тактику боротьби. Своїх прихильників Чавес реорганізував у політичну партію лівого спрямування – Рух за п'яту республіку. Згодом він оголосив мирну «Боліварську революцію», яка полягала в системі заходів і реформ спрямованих на подолання неписьменності, бідності й низки інших соціальних проблем. У рамках цієї програми були відкриті центри допомоги бідним, запроваджені програми медичного обстеження тощо.
Популярність Чавеса зростає з кожним роком. На чергових президентських виборах його вже підтримують чи не всі ліві партії Венесуели. 5 грудні 1998 року Чавес перемагає своїх конкурентів, набравши 56,5% голосів. І з цього дня він вже не відпустить віжок Венесуели зі своїх рук.
У чому ж сила й політична живучість Чавеса? Скоріш за все у його щирості, він був палким соціалістом не з якоїсь політичної кон’юнктури, а з твердих переконань. Ставши президентом, Чавес націоналізував найбільші компанії в низці галузей економіки. Передовсім це стосувалося газо- і нафтовидобувного сектора. Але на цьому він не зупинився, взявши під державний контроль все – від виробництва сталі й цементу до електроенергетики та телекомунікацій.
Треба віддати йому належне: величезні надходження від продажу нафти він використовував не для побудови своїх палаців й придбання гелікоптерів. Ці гроші президент вкладав у фінансування соціальних програм підтримки малозабезпечених груп населення.
Чавес вважав себе революціонером і не раз говорив, що його надихнув прикладом політичний кумир і наставника Фідель Кастро, котрий правив Кубою майже півстоліття. Тому й не дивно, що політичну систему Венесуели Чавес почав перекроювати на кубинський манер, тобто творити однопартійну диктатуру. Боліварійська Венесуела перестала бути демократичною країною.
Поступово від контактів з Каракасом відмовилися країни західної демократії. Коло його друзів логічно обмежилося ворогами «вільного світу». Окрім Фіделя Кастро, до групи його фанів долучилися: президент Ірану Махмуд Ахмадінежад, уже покійний лівійський диктатор Муаммар Каддафі, сирійський лідер Башар аль-Асад, останній диктатор Європи Аляксандр Лукашенко і шеф Кремля Владімір Путін. Їхню дружбу цементувала також ненависть до Сполучених Штатів.
Чавес був непримиренним критиком Вашингтона, він часто звинувачував адміністрацію США в спробах організації переворотів з метою його скинення. Для захисту від «американської загрози» він створив навколо себе цілу армію охоронців. 2006 року, виступаючи на Генасамблеї ООН, венесуельський президент із притаманним йому красномовством й багатим образним мисленням так пройшовся по тодішньому главі Білого Дому Джорджеві Бушу-молодшому: «Вчора диявол був тут, на цьому самому місці. Ця трибуна, де зараз моя черга виступати, все ще пахне сіркою».
Популярність «раннього» Чавеса дала йому можливість провести відповідний референдум, який дав йому право переобиратися на президентській посаді незліченну кількість разів. Це практично вилилося в його «вічне президентство».
Утім, неефективність соціалістичного господарювання чимраз більше давалася взнаки. Багата на енергоресурси Венесуела так і залишалася країною жебраків. Соціалістичні експерименти Чавеса лише поглибили економічні негаразди й призвели до розділу суспільства.
2002 року у Венесуелі відбувся військовий путч. Уґо Чавеса навіть було заарештовано. Але під вартою він перебував лише три дні. Цей військовий переворот теж з провалився, а Чавес з тріумфом повернувся на свою посаду.
Були й інші спроби заколоту проти Чавеса. Проте вони виявилися ще менш успішними…
Але несподівано на допомогу противникам Уґо Чавеса прийшла невиліковна хвороба. У червні 2011 року у президента виявили рак. На Кубі він переніс кілька операцій з видалення злоякісної пухлини. Після цього його лікували хіміотерапією у Венесуелі й на Кубі. Подробиці хвороби офіційно не повідомлялися, а сам венесуельський лідер під час останньої президентської кампанії намагався виглядати бадьорим, наполягаючи на тому, що почуває себе чудово. У жовтні 2012 року його було переобраний на четвертий термін. Але в грудні він знову відправився на Кубу для чергової операції. Після цього він жодного разу не з'являвся на публіці. Уряд спробував спростувати чутки щодо важкого стану президента, опублікувавши в інтернеті знимку усміхненого Чавеса в оточенні доньок. Але це радше посилило сумніви…
5 березня, о 16.25 за місцевим часом серце останнього латиноамериканського революціонера перестало битися. Про це повідомив віце-президент Ніколас Мадуро, завершивши таким чином гру в «командантські піжмурки».
По собі Чавес залишив розшматовану й бідну державу. Злочинність у Венесуелі досягла рекордного рівня, перетворивши її на одну з найнебезпечніших країн світу. Наркоторгівля процвітає, а корумпована поліція – практично бездіяльна. Для венесуельців уже стали звичним явищем відімкнення струму, невивезення сміття, транспортні колапси…
Упродовж 30 днів Венесуела обере собі нового президента. Чи можна сподіватися, що вибір буде вдалим? Сумнівно. Враховуючи, що країна за 14 років відвикла від демократичних процедур, партійна структура понищена, вільна преса ще довго не зможе оговтатись від урядових атак.
06.03.2013