Остерігайтеся патерналістів під маскою борців за свободу особистості
Касс Санстейн більшу частину свого професійного життя присвятив обдумуванню того, як зробити землю вільних людей безпечнішим місцем для дурнів і недалекоглядних.
Друг Барака Обами ще з тих часів, коли вони обидва були професорами права в Чикаго, він добився визнання як співавтор книги Nudge (2008 р.), бестселера, який обстоює свого роду патерналізм у стилі джиу-джитсу. Не давайте людям приймати погані рішення, твердить він, але не обмежуйте їх правилами.
Наприклад, дозвольте робітникам відмовитися відкладати гроші на старість, але відраховуйте частину їхньої зарплати на пенсійний рахунок, хіба що вони просять цього не робити. В їдальні дозвольте їм брати більші порції, але заберіть підноси і зробіть так, аби переповнені тарілки були важко нести. Ідея в тому, аби вивести людей з рівноваги в момент прийняття рішення, щоби їхня сила інерції природним чином прийшлася на наймудріший вибір.
«Нормування життя» опирається на професійну діяльність Санстейна як державного службовця, яка почалася тоді, коли м-р Обама переїхав у Білий дім і надав своєму колишньому колезі кілька найкращих ключових постів у Вашингтоні. Наступні три роки Санстейн очолював офіс, де перевіряються федеральні постанови. Із 45 штатними співробітниками він вивчив сотні запропонованих правил, щоб з’ясувати, у скільки вони обійдуться тому, хто повинен буде їх дотримуватися і якої вигоди можна сподіватися натомість. Це схоже на бюрократичний застій, але якщо послухати як Санстейн про це розповідає, то це був активний інтелектуальний виклик.
Держава, говорить він, мусить раз у раз запитувати: «Якими будуть наслідки дії чи бездіяльності?» Федеральні органи державної влади зазвичай відповідають, визначаючи виражену в доларах вигоду, яка очікується від дотримання передбачуваного правила. Це легко, якщо ви розглядаєте стандарт ефективного використання енергії для лампочок – хороша ідея, якщо зменшення рахунків за електрику перевищує зростання виробничих затрат. Це не так просто, якщо запропонована вами норма має на меті запобігти бідності чи зберегти життя. Тоді ви повинні виразити числом щось безцінне.
У таких випадках уряд вважає, що – на гіпотетичному ринку – споживачі мають бути готові платити за обіцяні вигоди. Скільки вони віддали би, скажімо, за те, аби виключити невеликий шанс загибелі? Ви можете приблизно оцінити це, порівнявши ціни на квитки авіаліній, з літаками яких часто стаються катастрофи, і безпечніших авіакомпаній, або можете просто пройтися вулицями і запитати. Використовуючи ці дані, ви, схоже, можете вирахувати, що порятунок життя оцінюється приблизно у 7 млн. дол. США.
Санстейн підсміюється над таким способом дій, але в цілому він схвалює його. Він вважає, що норми, встановлені за його керівництва, зробили США багатшими на 91 млрд. дол. (Це приблизно на 10 млрд. дол. більше, ніж прибуток, отриманий за той самий період Apple, відкритою акціонерною компанією, яка найвище цінується у світі).
За словами Санстейна, регулюючі обчислення, які підтримують цю похвальбу, є методом, «який корениться у надзвичайно привабливих ідеях про добробут і незалежність – ідеях, які заслуговують на видне місце у вільному суспільстві». Якщо ви готові платити за вигоди, які принесуть вам деякі правила, то мабуть, ви вважаєте, що вони вартують того, аби їх мати. Чиновники повинні поважати ваше судження.
Що ж, люди говорять багато що про те, що вони заплатили би за те чи інше. Утім, нема жодного чіткого свідчення цього бажання у тому, що вони роблять зі своїми гаманцями. Громадяни з недовірливим характером насторожаться, коли чиновники намірятимуться приневолювати їх в ім’я поваги до їхньої незалежності.
Їхні підозри посиляться, коли Санстейн описує промахи, які ми робимо, коли дозволяємо вирішувати за нас. Зациклюючись на катастрофічних подіях – наприклад, терористичних атаках, - ми забуваємо, що вони є напрочуд малоймовірними і витрачаємо занадто багато на те, аби їм запобігти, при тому, що ми наражаємося на значно більший ризик на погано утримуваних дорогах. Це є хорошою причиною залучати технократів, так само як і політиків, до прийняття урядових рішень. Однак це суперечить вимогам Санстейна прислухатися до суджень людей.
Свобода робити помилки може бути чимось небезпечним. Але американці дуже прив’язані до неї, і для патерналіста може виявитися дуже кмітливим ходом претендувати на мантію борця за свободу особистості. Однак на мою думку це єзуїтський виверт. Краще вголос визнати, що в темній прерії життя факел свободи є подекуди менш корисним, ніж направляюча рука.
Mark Vandevelde
Valuing Life: Humanizing the Regulatory State
The Financial Times, 7.12.2014
Зреферувала Галина Грабовська
11.12.2014