Потужний наратив дозрівати може тривалий час. У 1981 році економіст Шервін Розен опублікував дослідження «Економіка суперзірок» (“The Economics of Superstars”), в якому доводив, що технологічні деструкції надавали непропорційну силу кільком гравцям на будь-якому окремо взятому ринку.
Телебачення, наприклад, дало змогу найбільш високооплачуваним спортсменам і поп-зіркам заробляти експоненційно більше за інших — у своїх сферах. Розен стверджував, що сходження суперзірок для всіх інших добром не буде. І це питання знов у центрі уваги, бо злива нових досліджень показує, що не торгівля і не жадібні банкіри, а власне технології є головним економічним драйвером популізму — найважливішого політичного тренду нашого часу.
Як демонструє остання доповідь глобального огляду МВФ, технологічні зрушення були «домінуючим драйвером» щодо зміни частки праці в економіці розвинутих країн. Нині ця частка є на найнижчому рівні за півстоліття. Але групи з Кремнієвої долини — Ґуґл, Епл, Фейсбук й Амазон — насолоджуються ефектом суперзірок Розена.
Дослідження Ґлобального інституту Маккінсі показує, що 10% компаній отримує 80% прибутків, а верхній квінтиль заробляє 90%. Більше того, ці топ-компанії – це більше не капіталоємні індустріальні гіганти, а тек-бізнеси, багаті інтелектуальною власністю.
І коли гіганти Кремнієвої долини процвітають, решта відстають. Їхні платформи постачають нові потужні товари та послуги клієнтам за низькими цінами, однак ці невисока вартість ґаджетів навіть близько не підходить, щоби компенсувати зниження частки трудових ресурсів в економічних винагородах у результаті технологічної зміни. І хоча ці компанії не обов’язково порушують антимонопольні закони — очевидно, що вони проявляють монопольний тип влади на ринку: про це свідчить все, починаючи від останніх зусиль Ґуґла заблокувати рекламу, до загарбницького придбання Фейсбуком будь-якої меншої компанії, яка віддалено схожа на конкурента.
Що, мабуть, найбільш фасцинує — це те, що Кремнієва долина значною мірою уникла популістського гніву, який накликали на себе Волл-стрит і дешева китайська праця. Як зазначив професор Університету Чикаґо Раґурам Раджан, це, певно, тому, що руйнівні впливи технології на робочі місця важче помітити, ніж аналогічні впливи торгівлі. Із приблизно шести мільйонів робочих місць у сфері виробництва, втрачених у США між 1999-м і 2011 роками, лише близько 10% можуть бути прямо пов’язані з китайським імпортом — хоча ці втрати сконцентровані лише у кількох громадах Іржавого поясу. Більш субтельна і дисперсна природа змін, запущених Кремнієвою долиною, роблять їх менш очевидною для гніву виборців мішенню. І, звичайно, ми всі любимо наші ґаджети: згадайте, як сенатор від демократів Карл Левін витріщався у свій iPhone, навіть коли головував на слуханнях сенату щодо використання компанією Епл офшорних податкових гаваней у 2013 році.
Важко зрозуміти, яким чином дерегуляція (включно з відміною правил використання широкосмуговими провайдерами персональних даних клієнтів) федеральних комісій зі зв’язку та з торгівлі, здійснена адміністрацією Трампа, зможе суттєво покращити справу. Так, з одного боку, це дасть змогу кабельним компаніям пряміше конкурувати з Ґуґлом, Фейсбуком чи їм подібними. Якщо це вивільнить більше інвестицій для, скажімо, розширення широкосмугового інтернету в сільській місцевості, які зараз відрізані від цифрової економіки, то для місцевих громад це буде добре. Однак боюся, що практичним результатом стане лиш, що дещо більша жменя великих тек-компаній матиме значно більше способів законно монетизувати наші персональні дані — від медичних записів до виписок із банківських рахунків.
Проте аспект Давида і Голіафа присутній і в історії «знання-це-новий-капітал». Менші компанії (а навіть і окремі особи), які диґіталізуються швидше, можуть експоненційно збільшити свої доходи, насолоджуючись ефектом міні-суперзірки. Це одна з причин, чому так важливо тримати цифрову маґістраль відкритою для всіх гравців – а цьому можуть загрожувати дерегуляційні зусилля адміністрації – та втілювати антимонопольні закони, які особливо недозастосовувалися впродовж останніх чотирьох десятиліть.
Ми маємо переосмислити, як розподіляти вигоди від ефекту суперзірок. Багато із сьогоднішніх технологічних бегемотів розбагатіли на технологіях, які спочатку фінансував федеральний уряд (інтернет, технології сенсорного екрана, GPS). Чесно буде, як виглядає, коли держсектор частину цього поверне собі і використає на поширення переваг від технологій. Такі країни, як Ізраїль і Фінляндія, дотримуються справедливого підходу щодо бізнесу, який вийшов із базових урядових досліджень.
Більше того, колись уряд США вимагав, щоби технологічні компанії радше переінвестовували гроші в Мейн-стрит, аніж віддавали їх назад на Волл-стрит. Таким чином народилася Лабораторія Белла (Bell Labs) — власне після того, як федеральний уряд наполіг, щоб AT&T (монополіст на той час) переінвестовувала свої прибутки у великі нові інновації. Враховуючи, що компанії США, щоб уникнути податків, тримають за кордоном 2.1 трильйона доларів (найбільший тут шмат належить фірмам, багатим інтелектуальною власністю), а заробітна плата стаґнує, цей аргумент лише набирає обертів.
Тек-гіганти повинні звернути на це увагу — інакше вони ризикують замінити Китай і Волл-стрит в якості мішеней для популістського гніву.
Rana Foroohar
Tech ‘superstars’ risk a populist backlash
Financial Times, 24.04.2017
Зреферувала Леся Стахнів.
03.05.2017