З легкої руки британського публіциста Тімоті Ґартона в політичний лексикон запущено термін «ґеншеризм». Зрозуміло, що термін походить від прізвища колишнього міністра закордонних справ Німеччини Ганса-Дітриха Ґеншера. Коротко принцип «ґеншеризму» можна описати як намагання сподобатися і вашим і нашим, у чому, власне, і вправляються багато високоранґових західних політиків, пробуючи вирішити «українське питання».
«Дехто прагне дружніх відносин з Небом, поглибленого партнерства зі землею і плідної співпраці з Пеклом», — пише Ґартон, коли пропонує визначення для поняття «ґеншеризм». Засадничий принцип зовнішньої політики Ганса-Дітриха Ґеншера полягав у переконанні, що будь-який найвибухонебезпечніший конфлікт вдасться залагодити за допомогою м'якої, але наполегливої дипломатії. А згодом заморожений конфлікт вдасться остаточно спрямувати в мирне річище.
Певність у тому, що ця концепція є «великою, бо абсолютно правильною», у німецькій політичній культурі перетворилася на якусь цілком ірраціональну віру, майже на релігію. Ще б пак, адже найвидатнішою в позитивному сенсі з-поміж подій у своїй історії німці вважають падіння Берлінського муру восени 1989 року, а за ним — розпад комуністичного блоку, розширення вільної європейської спільноти, перемогу демократії. І всього того вдалося досягнути, на думку адептів «ґеншеризму», не завдяки бойовій потузі НАТОвської армади, а саме через перемовини, діалог, умиротворення, пошук порозуміння й спільних точок дотику. Хіба ні?
В одній зі своїх статтей, присвяченій 25-й річниці падіння Берлінського муру, Ґеншер щиро переконує читача, що колапс потужної радянської імперії став наслідком мудрої стратегії переконування комуністичних лідерів. «Політикою угод зі Сходом, втягуванням СРСР у спільні проекти й організації ми досягнули зняття ворожості й домоглися кооперації між Сходом і Заходом».
Все нібито правильно. Проте якось з пам'яті Ґеншера випав один суттєвий момент (що вдієш, старенький чоловік уже — під 90 років). Передумовою для всіх отих кроків умиротворення, зняття напруги, м'якої дипломатії була військова потуга Заходу, яка слугувала головним відлякувально-стримуючим чинником. Перед тим, як розпочати з радянцями конструктивний діалог, НАТО мусило відбити в Москви будь-яке бажання експансії в західному напрямку. Серйозну роль у цьому процесі зіграла атомна зброя, звідси й відповідний термін — «ядерне стримування».
Звичайно, треба віддати належне й німецькій східній політиці за часів канцлерства Віллі Брандта і Гельмута Шмідта, і гельсінському процесу від 1975 року — все те мало внутрішній пом'якшувальний вплив на комуністичний табір. Але Ґеншер приховує той факт, що Радянський Союз використав фазу зняття напруженості у 70-х роках, зокрема, й для модернізації ракет СС-20 (РДС-10 за радянською класифікацією) середньої дальності. Тодішню готовість Заходу до компромісу в Кремлі витлумачили як знак слабкості і можливості для шантажу.
А ці радянські ракети Ґеншер мав би дуже добре пам'ятати, адже він був активним учасником саміту країн-членів НАТО, на якому відбувався гарячковий пошук адекватної відповіді на загрозу. Він теж мав би пам'ятати, що Кремль тоді лише припинив грати вар'ята й погодився на серйозні переговори, коли Північноатлантичний Альянс виставив проти СС-20 рівнозначні ракети — Pershing II.
Зрештою, й горбачовська розрядка стала можливою лише після того, як завсідника Кремля усвідомили всю міць НАТОвської (передовсім американської) зброї. Ґеншер мав би добре знати й це, оскільки брав участь у переговорах щодо об'єднання Німеччини у форматі 2+4.
Чому ж ветеран німецької зовнішньої політики зненацька вирішив, що до чинного шефа Кремля Володимира Путіна можна підходити лише з пряником і без батога? Невже так складно зауважити, що й нині Москва інтерпретує західну готовість до компромісу як слабкість?
Ну добре, старенький Ганс-Дітрих, йому хочеться відпочивати, а отже, жити в мирі й спокої. А що ж думають собі чинні політики-прихильники «ґеншеризму», в руках котрих є реальна влада й можливості вплинути на ситуацію? Вони й далі тримаються за ті самі гасла кінця 1980-х — початку 1990-х років: «Європа — наш спільний дім, і будувати його треба з Росією». І тоді, коли сама Росія визнає Європу своїм ворогом.
Те, що «ґеншеризм» глибоко засів у головах багатьох німецьких політиків, свідчить хоч би висловлювання чинного наступника Ґеншера — німецького міністра закордонних справ Франка-Вальтера Штайнмаєра щодо можливого членства України в НАТО.
Реально ж у прихильників «ґеншеризму» виходить діяти за таким принципом: не будемо провокувати палія, даючи в руки потенційної жертви вогнегасник.
05.12.2014