І.
По короткій гостинї опустив рускій театр столицю галицкої Руси, удаючись на дальшу цілорічну вандрівку по Галичинї. Ceгорічна єгo гостина у Львові була коротша, як всї попередні: з одної сторони непровинена театром перешкода що-до вистави "Різдвяної Ночи" і випливаючі з того недогідности що-до репертоару, з другої сторони велика і доси небувала апатія з сторони львівскох рускої публики вигнала наш театр скорше як звичайно глядати більшого тепла і гостиннїйшого приюту у провинціональних патріотів. З короткого того побуту руского театру між нами хочемо зреасумувати враженя і застановитись над поступом нашого театру в послїднім році. Судячи зовсїм обєктивно, можемо сказати, що поступ той проявився дїйстно так щодо репертоару, як і персоналу.
В репертоарї бачили ми передовсїм нові драми, а именно дві оригинальні "Хто винен" Карпенка-Карого і "Лимерівна" Мирного, дальше одну переводну "Лєна" Ясїнчика і один драматичний образ "Чернигівка" Осипа Барвівьского. З давнїйших оригинальних руских творів повторено драми Карпенка "Наймичку", Кропивницкого "Дай серцю волю" і взновлено Квітчиного "Шельменка", а з переводних комедій Гоголевого "Ревизора" і "Мужа з чемности" Абрагамовича і Рушковского. Вкінци для оживленя репертоару майже чисто драматичного повторено комичні опери "Барон циганьскій" і "Гаспароне". Таким способом виставив театр в тім сезонї всего чотири новости, три оригинальні і одну переводну — було-би то справдї трохи за мало на один рік, коли-б не заходила тут тая обставина, що в перших місяцях року смерть режисера пов. Гриневецкого спровадила на тій точці немалий застій в репертуарї, а відтак більше як три четверті части року працював цілий театр безпереривно і виключно над оперою Лисенка "Різдвяна Ніч".
Персонал нашого театру побідив щасливо незвичайні перешкоди і превеликі трудности, які представляє тая опера, так, що була-би она без всякого сумнїву могла бути представленою у Львові в тім сезонї, коли-б не несподївана, а непередвиджена перешкода з сторони войскової орхестри 55. полку, котра по причинї наглої зміни капельмайстра спізнилась з вивченєм трудної орхестральної части опери і тим унеможливила виставу єї в тім сезонї. Так персонал театру, як і публика приймили з жалем до відомости, що опера тепер у Львові виставлена не буде — однак дирекція театру порїшила виставити єї ще сего місяця в Станиславові. Так отже Станиславів доживе першій бачити у себе першу руску оригинальну оперу, виведену на рідній сценї!
Коли "Різдвяна Ніч" буде виведена щасливо і виконанє єї на нашій сценї буде вповнї обезпечене — радили-би ми нашому театрови опять звернути увагу на драматичний репертоар. Пожаданим було-би тепер именно виставленє деяких драм Бораковского і Старицкого (прим. З житейского моря, Не судилось, Маруся Чурай і т. п.), рівночасно треба би доконче постаратись в браку оригинальних о кілька добірних перекладаних комедій, а то так для оживленя репертоару, котрий при самих драмах став надто односторонним, як і для вправи артистів і артистів в ролях штук сальонових, котрі більше як инші виробляють сценичні спосібности і рутину. А коли-би в кінци з огляду на вимоги каси і публики треба було відтак поставити з одну оперету, то і то — думаємо — не зашкодило-би, лиш належало-би в такім случаю вибирати рїч з справдї гарною і вартною музикою та з приличним лібреттом.
Персонал театру а именно мужескій скрїпився також значно в порівнаню з попередним роком так, що театр наш може тепер виставляти всякі, навіть більші штуки як драматичні так і співні. В особі о. Гембицкого прибув нашій сценї артист спосібний грати не лиш ролї характеристичні (як прим. швець в "Хто винен", Збродовскій в "Лєнї", Шпак в "Шельменку", капитан в "Мужу з чемности", Остап в "Лимерівнї"), але і геройскі, як прим. Павло Полуботок. Взагалї спосібний і рутинований той артист єсть дуже пожаданим набутком на нашій сценї і коли-б лиш позбувся навички в деяких сценах занадто підносити голос, що на малій сценї разить, то всї креації єгo не оставляли-би нїчого до жаданя. Так само п-ї Гембицка сповняє зовсїм відповідно свій обовязок в ролях характеристичних жіночих, особливо-ж ролях злющих свекрух ("Хто винен", "Лимерівна"). П. Ольшаньскій єсть також спосібною і дуже придатною силою. В сезоні тім бачили ми єгo лиш раз в більшій роли (Діонисій в "Мужу з чемности") і поминувши хибне виголошенє деяких слів, цілість ролї вдоволила нас з кождого погляду — так само як вдоволили нас зовсїм епизодичні ролї сего артиста в "Хто винен", "Лєнї" і "Чернигівці". При тім єсть п. Ольшаньскій дуже добрим співаком, єгo "Гомонай" в Баронї циганьскім відповідав і найбільшим вимогам, які би можна прикладати до тої партії. Коли зважимо дальше, що п. Янович в ролях любовників в штуках народних (Гнат в "Хто винен", Иван в "Дай серцю волю", Василь в "Лимерівнї") а п. Клїшевскій в ролях сальонових (граф в "Лєнї", "Муж з чемности") вивязуються все як найкрасше з своєї задачи; що п. Кирницкій вийшов побідно з таких проб, як роля Шельменка — то признати мусимо, що в мужескім персоналї нашого театру знаходяться добірні артистичні сили, котрі можуть при щирій і совістній праци интерпретувати успішно навіть і твори знаменитих драматургів. П. Кирницкій грав кромі Шельменка дуже добре "Осипа" в Ревизорї і холопа Ваську в Чернигівці, за то в деяких инших ролях, як прим. "Матвійко" в Лєнї грїшив пересадою в рухах, чого повинен вистерїгатись. П. Плошевскій грав дуже добре инспектора шкіл в "Ревизорї", зовсїм добре князя в "Лєнї" і Опецьковского в "Шельменку", за то роля Петра Великого в "Полуботку" єсть для него рїшучо невідповідна і повинна бути ким иншим обсаджена. П. Стечиньскій в кождій роли скінчений артист, однак декуди, як прим. в "Ревизорї" і "Чернигівці" a по части і в "Полуботку" можна було замітити, що роля не була докладно вивчена. Правда, що артист тої рутини, як п. Стечиньскій, уміє зручно покривати такі хиби, але все-таки замітна в подібних случаях у него незвичайна повільність в виголошеню поодиноких речень там, де пожаданою би була більша живість бесїди. П. Биберович при своїх администраційних трудах і при режисерії драми виступає рїдко на сценї. З сегорічних єго виступів вдоволила нас зовсїм роля Хлестакова в "Ревизорї" — прочі ролї були епизодичні і короткі, слїдно було, що п. Биберович нарочно бере ті ролї для удатного заокругленя цілости. З тих роль вдоволив нас зовсїм Веляминов в "Полуботку" і холоп Макарка в "Чернигівці" — менше Клоньскій в "Лєні". Вкінци п. Парадюк не мав вправдї нїгде замітнїйшої ролї, але гра єгo всюди відзначалась старанностею; не єсть він вправдї перворядною, але за то дуже пожиточною силою нашої сцени.
[Дѣло, 04.12.1889]
ІІ.
Жіночій драматичний персонал не змінився того року в своїм складї. Кромі п-ї Гембицкої, про котру згадали ми вже висше, суть ті самі артистки, які були перед роком, однак і тут поступ єсть очевидний. Именно п-ї Биберовичева, перебувши щасливо тяжку недугу, скрїпила довшим віддихом свої сили, що вплинуло дуже користно на єї гру. В сегорічнім сезонї представила нам п-ї Биберовичева дві викінчені креації драматичні, именно Лєну і Лимерівну, а не менше удатно вивязалась з ролї Софія в "Хто винен", а також дуже старанно відограла свої ролї в Шельменку, Ревизор і Мужу з чемности. Чернигівка не дала їй поля до попису. Дуже великій і значний поступ проявила п-ї Кирницка. Гра єї визначаєсь великою природностею і интелигенцією, видно, що минувшій рік був у тої талантливої артистки роком щирої і неутомимої праці. Праця принесла пожадані овочі — в "Наймичці", "Дай серцю волю", "Лимерівнї" і "Полуботку" доказала п-ї Кирницка, що єсть нинї многоцінною силою нашої сцени і ми бажаємо їй лиш дальшої витревалости на тій дорозї. До найлучших сил нашої сцени належить п-ї Осиповичева. Єсть то при тім артистка, котра занятою єсть в кождій штуці без виїмки, грає кождого вечера. У п-ї Осиповичевої треба подивляти тую велику многосторонность, в якій віддає знамениті услуги нашій сцени. Ролї поважні в драмах (Полуботок і Чepнигівка), характеристичні в драмах і комедіях (Лимерівна, Лєна, Муж з чемности, Ревизор, Шельменко), ролї дївчат і молодиць в штуках народних (Хто винен, Наймичка, Дай серцю волю) а вкінци великі і форсовні партії в оперетах ("Чіпра" в Баринї, Зенобіа в "Гаспароне") — отсе великій а многосторонний круг дїяльности тої артистки, котра — сміло можна сказати — єсть нинї одною з найголовнїйших подпор нашої сцени. В всїх тих родах вивязуєсь она дуже добре з своєї задачі, однак спеціяльностею єї суть ролї молодиць в штуках народних, в котрих розвиває она цілий богатий припас свого таланту і живої до тих роль як-раз надаючлї-ся вдачі. Безперечний поступ слїдний також у п-ї Романовскої. Вправдї не визначилась она ще особливо в нїякій роли, але деякі єї виступи (прим. в Мужу з чемности) пересвідчили нас, що у сеї артистки єсть талант спосібний при щирій праці і доброй информації стати пожиточним для нашого театру. На похвалу п-ї Романовскій мусимо сказати, що в кождій роли слїдно у неї старанність і пильність — ті многоважні і передовсїм конечні прикмети кождого артиста.
Переходячи до співних сил нашого театру, на першім місци, очевидно, мусимо поставити п-ю Клїшевску. З причин, пояснених в першій части тої статьї, бачили ми єї всего два рази в тім сезонї на сценї; т. є. в Баронї і Гаспароне і так, як в минувших роках, любувались єї милим і вправним голосом, єї повною интелигенції грою. При п-н Клїшевскій зробила великій поступ п-а К. Радкевич. Єї голос набрав гнучкости і вправи, єї гра і рухи на сценї квалификують єї вже нинї навіть до головних роль в оперетах. Також і в деяких драмах виступала п-а К. Радкевич в маленьких епизодичних ролях і все вивязувалась добре з своєї задачі. В жіночих хорах добре би було скрїпити альти.
Між мужчинами солистами визначивсь найбільше п. Яминьскій. На жаль, був то лиш дебют і п. Яминьскій не посвячуєся дальше рускій сценї. За то між молодими артистами єсть трох з теноровими голосами, а именно пп. Новицкій, Курманович і Ольховий. Задачею режисерії буде тепер молоді ті сили образувати на солистів, бо солиста-тенора доконче потреба на нашій сценї. Баритонів репрезентують достойно пп. Ольшаньскій, Клїшевскій і Янович, за то знов в басах бачимо велику люку, а годї не признати великої потреби одного хоч-би не дуже сильного басового солиста для нашого театру. Так само і в хорї мужескім належало-би доконче скріпити баси, бо инші голоси суть відповідно заступлені. Пекучою потребою єсть також відповідне зорганизованє орхестри. Театр, котрий виставляє оперети і наміряє виставити і оперу, повинен доконче мати лучшу оркестру, бо инакше і найкрасше виповненє вокальної части не уратує цілости.
Що-до вистави штук — то треба признати, що деякі штуки була виставлені старанно, як прим. Лєна, Муж з чемности і Чернигівка. Деякі декорації відтак представляються дуже некористно, як прим. село з видом церкви, внутрїшна декорація сельскої хати і вимагають конечно радикального поправленя. Костюми були переважно всюди відповідні.
Говорячи про истнуючі недостачі особливо що-до співаків, хорів і орхестри, а також про внїшну виставу штук не можемо не признати, що повне вирівнанє тих недостатків ледви чи можливе при теперїшних матеріяльних средствах нашого театру. Щоби можна уладити все як слїд, доповнити хори, зорганизувати орхестру і дібрати потрїбних солистів, треба нашому театрови доконче збільшеня удїлюваної соймом субвенції і то що найменше до суми 10.000 зр. Коли-б таку суму мала що-річно "Руска Бесїда" у Львові до диспозиції, то могла-би постаратись о то, щоби театр наш поставити на висотї відповідаючій вимогам штуки і достоїньству народному. Для того повинні рускі посли в слїдуючім році старатись всїми силами, щоби тую цифру вставлено до буджету на рік 1891.
Не всї однакож штуки дадуться відповідно виставити при самій лиш добірній обсадї і богатих костюмах. Деякі твори драматичні — а особливо историчні драми — вимагають до своєї вистави конечно відповідної сцени. На малій сценї, яка прим. єсть в Frohsinn-ї, або инших салях, котрі тепер може дістати наш театр і найлучше виведені историчні рїчи не можуть зробити відповідного враженя а противно роблять часто вражінє "різдвяного вертепку". Виходить з того, що — коли маємо довести до того, що-би наша штука дїйстно представлялась достойно — мусимо всїма силами стреміти до здвигненя для нашого театру власної хати. Початок в тім напрямі вже зроблений. Патріотичні наша молодїж зробила минувших ферій добрий початок, і тепер впливають від часу до часу жертви на тую ціль. Не пересуджуючи наперед, як і якою дорогою піде дальше тая справа — мусимо заявити, що дуже щасливою здаєсь нам гадка, яку перед кількома недїлями піднесла в нашій часописи одна патріотична Русинка, а именно, щоби справу збираня складок на будинок руского театру взяли в свої руки рускі женщини. Гадка то справдї дуже добра і щаслива. Звістна рїч, що як всюди так і у нас в товариских кружках панує женщина, котра своїм впливом на тім поли може дуже богато дїлати. В товариских відносинах підчиняєсь світ радо чарови гарнїйшої половини роду людского, котра тут може в силу самого пануючого звичаю з великою користею підпирати добре і благородне дїло. Нехайже наші Женщини, наші Славні Красавиці ужиють свого впливу для справи збираня складок на будову рідної святинї муз, нехай при кождій нагодї, на кождім товарискім зібраню підносять тую справу і збирають лепти на тую ціль — а певно в недовгім часї дїло буде довершене, а рускій нарід буде гордитись і величатись патріотизмом свого жіноцтва!
[Дѣло, 05.12.1889]
05.12.1889