Кертіс Ярвін і фантомні болі імперій

ЧОГО ЧЕКАТИ УКРАЇНІ ВІД ТРАМПА І ВЕНСА

 

Коли технократи починають грати в політику, демократія перетворюється на баг, який необхідно виправити. В їхньому світі суспільство – це система, що потребує оптимізації, а громадяни – змінні, якими можна маніпулювати задля досягнення ефективності. Одним із тих, хто пропонує «оновити» політичну реальність, є Кертіс Ярвін – програміст, блогер і засновник неореакційного руху, який вважає демократію помилкою, а авторитаризм – єдиним способом порятунку від хаосу. Ще десять років тому його ідеї здавалися ексцентричною інтелектуальною грою, але сьогодні вони виходять на перший план американської політики, визначаючи вектор руху однієї з найпотужніших держав світу.

 

 

Це ім’я мало відоме широкому загалу, але якщо ви цікавитеся філософією влади, історією ідеологій чи просто хочете зрозуміти, чому сучасна американська політика дедалі більше тяжіє до авторитаризму, то варто придивитися до нього уважніше. Адже його ідеї, колись марґінальні, тепер починають формувати політичну реальність, яка може безпосередньо вплинути на Україну.

 

 

Хто такий Кертіс Ярвін і що він пропонує?

 

Ярвін – це американський програміст, який покинув аспірантуру з комп’ютерних наук, але вирішив, що здатен «зламати систему» не тільки в технологіях, а й у політиці. Свої ідеї про перетворення світу, як він сам визнав, Ярвін почерпнув з книги австрійського економіста та анархо-капіталіста Ганса-Германа Гоппа «Демократія: Бог, який провалився» («Democracy: God that Failed», 2001). Головна ідея Кертіса Ярвіна напрочуд проста і водночас радикальна: демократія не працює. Вона є застарілою, неефективною, корумпованою і хаотичною. Єдиний вихід – замінити її на щось дієвіше, коли країною керуватиме не обраний політик, а «ефективний менеджер». На кшталт Ілона Маска, тільки з абсолютною владою.

 

Ярвін не ховається за евфемізмами: він вважає, що найкращою формою правління є монархія або технократична диктатура, в якій уряд діє як корпорація. Це світ, де рішення приймаються «раціонально», де немає місця «ідеологічним забобонам» – і, що найголовніше, де демократія як система більше не створює «зайвих проблем». 

 

Ідея не нова. Ще Гоббс мріяв про «Левіафана», який приборкає хаос людської природи. Але якщо Гоббс розумів складність природи людини, то Ярвін спрощує все до технічного алгоритму: «хто ефективніший, той і має правити». Тут і проявляється головна небезпека: коли людина з програмістським мисленням намагається зламати світ як кодову базу, вона забуває, що суспільство – це не просто функції і змінні.

 

 

Чому ідеї Ярвіна мають значення?

 

У 2012 році Ярвін виступив із публічною промовою на конференції BIL (яка є неформальною платформою TED), де пропонував «перезапустити» американську систему управління, використовуючи концепцію RAGE («Retire All Government Employees» – «Звільнити всіх державних службовців»). Одним із слухачів Ярвіна на цій конференції був мультимільйонер і засновник PayPal Пітер Тіль. Тіля захопили прості й водночас переконливі тези Ярвіна про те, що американцям слід переглянути своє ставлення до диктаторів, якщо ті здатні ефективно управляти суспільством. За збігом обставин, саме Тіль став головним спонсором політичної кампанії Джей Ді Венса, нинішнього віцепрезидента США. Він поділився з Венсом своїм відкриттям, і незабаром сам Венс почав відтворювати ідеї Ярвіна у промовах до виборців. Нині, коли Трамп повернувся на другий термін президентства, він також дедалі більше тяжіє до логіки текстів Ярвіна, особливо в риториці про «глибоку державу» та необхідність перезавантаження системи. Подейкують навіть, що колишній радник Трампа Стів Беннон особисто консультувався з технофілософом.

 

 

Україна очима Кертіса Ярвіна: стара імперська пісня

 

Свої погляди на Україну та її роль у світі Ярвін сформулював у двох статтях, опублікованих у його блозі «Сіре дзеркало» в січні 2022 року та лютому 2023 року. Його позиція щодо України майже дослівно повторює наративи російської пропаганди. Він не бачить Україну як незалежну державу, вважаючи її «вигаданим утворенням», продуктом дипломатичних помилок XX століття. Більш того, його аргументація дивовижно нагадує погляди Алєксандра Дуґіна – ідеолога «русского мира» та євразійства. Обидва розглядають Україну як геополітичне непорозуміння, яке рано чи пізно має бути поглинуте «природніми імперіями» – Росією або будь-яким іншим авторитарним порядком, що, на їхню думку, історично виправданий. Це не просто збіг ідей, а глибший концептуальний зв’язок між їхніми доктринами, які виправдовують знищення української державності.

 

Погляди Ярвіна щодо України можна сформулювати у кількох ключових тезах:

 

1. Сучасна Україна, на думку Ярвіна, не є суб'єктною нацією. Він вважає її штучним утворенням, яке складається з двох історично різних частин: східної «Малоросії», що нібито завжди була частиною Росії, де Київ і Одеса, за його словами, були «споконвічно російськими містами», та західної «Рутенії», яка перебувала під польсько-австрійським впливом. Ярвін переконаний, що США створили Україну як геополітичний проєкт для «відновлення балансу» після розпаду СРСР, подібно до того, як Британія підтримувала незалежність Латинської Америки, щоб не допустити повернення іспанського впливу. Таким чином, сучасна незалежність України є лише продовженням американської геополітичної гри.

 

2. Українська мова, на думку Ярвіна, є «штучним діалектом». Він стверджує, що вона не має міцного міського культурного ядра – і, якби не політична підтримка, природним чином зникла б. На його переконання, її піднесення до рівня державної мови відбулося лише після розпаду СРСР із метою створення ідеологічного розмежування між Україною та Росією.

 

3. У статті, що вийшла напередодні повномасштабного вторгнення, у січні 2022 року, Ярвін стверджував, що Путін, безсумнівно, намагатиметься повернути те, що він вважає «історично російським». Водночас він зазначав, що «ідеальний» Путін обмежився б анексією східних регіонів України, тоді як «реальний» Путін, найімовірніше, прагнутиме захопити всю країну.  

 

4. Ярвін переконаний, що нинішня війна є наслідком геополітичного протистояння США та Росії, де Україна виступає лише «розхідним матеріалом». Він стверджує, що Захід приречений програти, оскільки Росія має стратегічну перевагу у виробництві боєприпасів, а американська військова допомога не здатна змінити цей баланс. На його думку, намагання США компенсувати нестачу ресурсів технологічною «чудо-зброєю» нагадують марні сподівання Третього рейху на Wunderwaffen.

 

5. Підтримка України з боку США, за Ярвіним, не є результатом продуманої стратегічної політики, а радше наслідком інерційної бюрократичної машини, що функціонує на автопілоті. Він проводить паралелі з XIX століттям, коли Британія не дозволила Іспанії відновити контроль над своїми колишніми колоніями в Латинській Америці. За тією ж логікою, США сьогодні, на його думку, не дозволяють Росії повернути Україну у свою сферу впливу, керуючись не інтересами України, а власними глобальними розрахунками.

 

6. Підтримка України не приносить США економічної вигоди. Якщо Британія у XIX столітті отримала значні економічні переваги від своєї політики, то США не мають жодних безпосередніх економічних вигод від підтримки України, таких як доступ до нафти чи інших стратегічних ресурсів. Він стверджує, що підтримка України (за президентства Байдена та всіх попередніх президентів) була частиною геополітичної «гри за статус» у міжнародній політиці, а не прагматичним проєктом із конкретними економічними вигодами. З цієї позиції він робить висновок, що США мають залишити Україну та дозволити Росії діяти на власний розсуд.

 

 

Що це означає для України?

 

З січня 2025 року, після повернення Трампа до влади, його адміністрація активно впроваджує політику, яка, на жаль, виглядає так, ніби її методичку писав сам Кертіс Ярвін. Це стосується як внутрішньої, так і міжнародної політики. Риторика Трампа дедалі більше відповідає ярвінівській схемі управління, і він уже відкрито заявляє, що має керувати країною без обмежень судів і Конгресу. Маску доручено радикально скоротити кількість чиновників та оптимізувати державне управління до мінімально необхідного рівня. 

 

США взяли курс на ізоляціонізм, а американські політики відверто проповідують ярвінівський "аморальний реалізм": єдиним моральним принципом політики є внутрішні інтереси великих держав. Оскільки Україна в цій схемі не розглядається як стратегічно важливий партнер для США, це призвело до практично повного припинення військової допомоги та активного пошуку «мирного компромісу» з Росією за будь-яку ціну. Трамп зосередив свою увагу на протистоянні з Китаєм, а Росію, на його думку, варто використовувати як стримуючу силу в цій геополітичній грі. Відхід Вашингтона від підтримки України докорінно змінює баланс сил у регіоні, створюючи нову реальність для Європи та світу.

 

 

07.03.2025