Невідрадні економичні відносини виродили серед сельского люду в Галичинї рух емиграційний. Нужда і недостаток побороли глубоко вкорїнене привязанє до рідної землї і спонукали особливо люд з західної Галичини глядати щастя в Америці. Експльоатаційні елементи нашого сельского народу скоро запримітили той рух і порїшили єго вихіснувати для себе. В західній Галичинї завязалось в тій ціли формальне консорціюм, котрого головною точкою став Освіцім, яко точка сполученя австрійских зелїзниць з прускими. Тут розпочав реставратор зелїзниці Юлій Найман вже в р. 1880 продавати емигрантам корабельні карти, побираючи за то від них високу провизію. В р. 1882 завязав він спілку з Симеоном Герцом і Юлієм Лєвенбергом, щоби на велику скалю вести интерес емиграційний. Спілка тая війшла в відносини з освіцімским агентом Авраамом Ляндерером, єгo швагром Мотьом Садґером, з агентом в Новім Санчи Вольфом Айнгорном, з агентом в Бродах Яковом Клявзнером і з агентами в Кракові Ароном Ляндавом і Іосифом Айнтрахтом.
Интерес знайшов союзників в особі Маркила Иваницкого, дуже важної личности, бо контрольора митового уряду в Освіцімі, котрий рівночасно був головним органом полиції пограничної і єї представителем на двірци в Освіцімі, дальше в особі освіцімского касієра на двірци Едварда Зопота і портієра Германа Цайтинґера. Спілка та розпочала вербувати емигрантів і ширити интерес свій по західній Галичинї. В р. 1887 одержав Клявзнер урядову авторизацію яко агент двох товариств корабельної плавби, т. є. гамбурского і бременьского. Головні точки агенційні засновав Клявзнер в Освіцімі і в Бродах і від тепер пішов интерес емиграційний на велику скалю. До агентії гамбурскої в Освіцімі вступили яко головні спільники: Клявзнер, Герц, Юлій Лєвенбург, Арон Ляндав і Авраам Ландерер добираючи собі цілу громаду агентів і помічників. В готелю заторсекім в Освіцімі була головна осїлість агентів, там приладжено для емигрантів шопу обиту щільно дошками, в котрій поставлено богато прич і покрито их соломою. Агентія розвинула свою дїяльність дуже широко. Скрізь по краю розвинено реклями, мапки, фабриковано від давнїйших емигрантів листи писані нїби через них самих до родини і заохочуючі до емиграції. Такі листи писано з бюра агентії і розкидано по селах в язиках рускім, польскім і словацкім, як і то не помагало, висилано агентів, з котрих найспритнїйшими показалась Ляндерер і Цайтинґер. Найпригіднїйшим тереном операції була для агентів Словаччина.
Головним старанєм агентії було спровадити всїх емигрантів до Освіціма. По заяк емигранти могли їхати також иншою дорогою, т. є. через Живець (Зайбуш), для-того мусїла агентія звертати найбільшу увагу на стадію Суха, де розходилась зелїзниця. Стацію Суха обсадила агентія дуже старанно. Оперували тут постійно агент Маєр Барбер, реставратор зелїзниці Іосиф Шерер, послугачі Ян Відух і Кароль Шрам, командант постерунку жандармерії Ян Губені, портієр Іосиф Щурек і касієр зелїзниці Яворскій. Емигранти, котрі не хотїли їхати на Освіцім а лиш на Живець, мусїли ждати якійсь час на двірци в Сухій на поїзд і в тім часї, коли они ждали, нападали на них на двірци Шерер, Відух і Шрам з помічниками і намовляли, щоби їхали на Освіцім, бо туди близше і дешевше. Емигрантів, котрі не дали намовитись, арештували сейчас жандарми, відбирали від них билети і папери і знов намовляли їхати до Освіціма, що звичайно им і удавалось, бо неслухняним грозили примусовою відставою домів. Лучалось і таке, що емигрантів, всївших вже в поїзд їхати до Живця, жандарми витягали з возів і приневолювали купувати билети до Освіціма. Агентія з Освіціма оплачувала цілий персонал двірца зелїзниці в Сухій. В слїдстві сконстатовано, що начальник постерунку жандармів Губені брав від неї місячно по 20 зр., касієр Стан. Яворскій по 10 зр., начальник стації Гаймак по 30 зр. Так само платні були: на стації в Стружах портієр Ст. Гурскій, на стації в Нов. Санчи начальнив В. Винклер, портієр Лингард і агенти Вольф. Айнгорн, Сал. Ляк і Хаїм Манґель, на стації в Тарнові касієр Льош, в Дзєдзиц агенти Винцер, Лянґзам, касієр Вайґель і портієр Андр. Дичев, в Скавинї начальник Оцеткевич і реставратор Шподровскій. При помочи тих і многих инших орудій стягала агентія гамбурска тисячі емигрантів до Освіціма. Тут розпочинався властивий интерес, до котрого розвою причинявся головно честний представитель власти, контрольор скарбовий Иваницкій. З ним, як рівно з Зопотом і Цайтинґером заключила агентія договір, що признала им від кождого обробленого нею емигранта провизію а именно Иваницкому по 1 зр., Зопотови по 50 кр., а Цайтинґерови по 30 кр. від голови. Як велике було число тих емигрантів, показує факт, що за чотири місяці в р. 1888 заробив Иваницкій 2.771 зр. Иваницкій віддавав агентії великі прислуги. Він виходив до кождого поїзду в повнім униформі і тут вказували єму агенти тих емигрантів, котрі або мали вже билети на корабель, або хотїли их купувати аж в самій пристани морскій. Тих емигрантів забирав Иваницкій ex offo до уряду митового, відбирав всї гроші, папери і евентуально закуплені вже перед тим від инших агентів билети і починав намовляти, щоби купували билети тут в Освіцімі в агентії Герца, бо лиш ті суть важні, а з иншими не можна заїхати до Америки. Неслухняним грозив примусовим відставленєм домів і евентуально віддавав в тій ціли до рук жандармерії. Щоби покрити себе, відсилав Иваницкій поконфисковані билети староствам нїби-то для того, щоби покарати агентів, що продають ті билети без управненя. Бувало і так, що емигранти утїкали з рук Иваницкого, тогдї велїв він их ловити і тих, що противились єму, бив по лици і тероризував всякими можливими способами. При таких обставинах не диво, що емигранти звичайно піддавались, а тогди ведено их до шопи агентії, де розпочинався властивий интерес. Всї ті насильства дїялись на двірци прилюдно і нїхто не міг их спинити, бо бувшій староста в Бялій Федрих віддав всю власть полиційну в руки Иваницкого і очевидно протегував цілу тую справу. Штуки, яких уживано против емигрантів в гамбурскій агентії в шопі т. зв. заторского готелю, свідчать о вирафинованій нелюдскій методї славного консорціюм.
Привівши емигрантів побитих і зневолених до шопи агенти сейчас замикали за ними дверї і не випускали их на волю. Опісля велїли им складати всї гроші і папери і купувати билети морскої плавби зараз у Герца. За билети диктовано довільні ціни, звичайно о много висші від дїйстних. Щоби тим скорше пересвідчити емигрантів Лєвенбург удавав перед ними пана старосту і убирався навіть в урядовий мундур і грозив неслухняним арештом і примусовим відставленєм а часом бив по лици і голові. Коли і то не помагало посилано по Иваницкого, а коли і він не поміг своєю повагою, віддавано непокірних жандармам, котрі их арештували. Особливо мались з пишна дезертири і взагалї емигранти належачі до війска — від тих вимушували агенти грозьбами послїдний крейцар. Тим, котрі хотїли їхати на Брему представлювано, що та агентія єсть власне бремскою і продавано билети гамбурскі. Нещастні їхали до Бреми з тими билетами і аж там переконувались, що билети ті суть неважні. При продажи билетів аранжовано такі комедії, як телеграми до Америки при помочи звичайного годинника будячого, за котрі мусїли добре платити емигранти, а котрими нїби то розвідуванося в Америці, чи єсть там для них місце, чи "цісар америваньскій" их прийме, чи і якій можуть там дістати грунт і т. п. Був там також і т. зв. "асентерунок американьскій". Один з ошуканців удавав лїкаря американьского і оглядав кождого емигранта, чи здоровий і чи можна єго приймити до Америки. Признані нездоровими мусили того доктора підкуплювати, щоби их признав спосібним до Америки. Агентія приневолювала емигрантів купувати в своїм таки склепі убраня дуже лихі за дорогі гроші представляючи им, що в хлопских не приймуть их на корабель, або Прусаки их спізнають та завернуть з дороги. Так оброблених і обскублених емигрантів висилала агентія до Гамбурга. Иваницкій люстрував их ще раз на двірци і як побачив котрого, що не купив карти у Герца, сейчас велїв єго арештувати і доти єго мучив, доки не віддався під опіку агентії.
В Гамбурзї опікувався емигрантами стоячій в звязи з освіцімскими агентами Людвик Фріз. У него мусїли агенти купувати різні рїчи дуже дорого і тут здирано их за харч і кватиру придержуючи их инодї довше, як було треба.
То суть головні точки на котрих опираєсь обжалованє обнимаюче всї поіменовані висше особи яко головних обжалованих, а кромі того многих их помічників. Обжалованє констатує, що через такі ошуканьчі практики покривдили обжаловані розпорадних емигрантів на суму до 32.000 марок і вислали з краю 5.799 мущин в віці обовязанім до служби війскової. На тій підставі обжаловує прокураторія держ. виновників о злочиньства ошуканьства і публичного насильства, а деяких з них також о надужитє власти урядової.
Головний обжалований Яков Клявзнер, котрий мав концесію на продажу карт корабельних англійского товариства Cunard перечить в своїм зізнаню всім закидам піднесеним в актї обжалованя. Від р. 1885 продавав він карти корабельні для Cunard-y лиш в Бродах, а одержавши в р. 1887 концесію отворив агентуру в Освіцімі. Побачивши, що не видержить конкуренцію з иншим товариством гамбургским Hamburger-amerikanisohe-Paсketfahrth-Aсtiengesellschafft (в скороченю зовесь Пакет або Гапаґ від початкових букв), переймив на себе продавати єго карти корабельні, і розвідавшись в намістництві, що хоч не має концесії для Гапаґу, то може продавати єго карти, продавав від тепер вже лиш карти для сего товариства. Розширив він агентуру в Освіцімі, прибравши за спільників Ляндава, Левенберґа і Ляндерера. Закид обманьства на 32.000 марок тим, що агентура підвисшила власновільно ціну карти о 10 марок, не має стійности, бо в Освіцімі придержувались цін, які визначав Clairing-House в Гамбурзї, а трохи більшій дохід походить з різниці курсу нїмецких марок. Агентура не знала о тім, якими кораблями висилають в Гамбурзї емигрантів, чи Unіоn-у чи Пакету, бо хоч кораблї Union-у дешевші а за то гірші, то за се вже виноваті гамбургскі агенти. При продажи карт в освіцімскій агентурї не дїялись надужитя, а єсли що і деколи сталось, то вина в тім инших агентів, котрі не слухали єї припоручень. При такім интересї, де треба було боротися і з агентами товариства корабельного в Бремі, годилось прибрати до помочи і много инших людей та давати им провизії, але се вияснять инші обжаловані, бо він не знає, що значать записані в книгах позиціи: Iwusch, Iwanosiel, Iwon (Иваницкій), grune Leute (сторожа скарбова), Federbusche, Feder-и, Fdb (жандармерія). Що до зносин з бяльским старостою Федрихом поясняє, що се був найлїпшій і найважнїйшій союзник агентії та тому і платили єму найбільше. Агенти в своїх листах називали старосту "цадиком" і желали єму довгого віку. При єго помочи бременьскій агент Цвиллинґ не міг одержати концесії та тим самим их интереси лїпше стояли. Щоби нагородити старосту за ті прислуги, він і єго спільники платили по 2½ прц. з своєї провизії, а опісля приймили єго до спільного подїлу чистим зиском з участею 12½ прц. Староста зносився офиціяльно з агентами і они переглядали найперше всї акти висилані до намістництва дотично справі агентури.
По Клявзнерї переслухано другого обжалованого Симеона Герца, що управляв освіцімскою агентурою. Що-до концесій і цін за карти зізнає то само що і Клявзнер. Перечить мов-би з переселенцями дїялись які насильства, також не допомагано в дезерції приналежним до войска. Не хоче пояснити позицій, записаних в книгах, бо, каже, книги провадив Ґуттман і вписував всїлякі "фіґлї": Lopizei (замість Polizei) в Мисловицях, Dorfrosch (війт в Бережници) і т. п. Також не поясняє позиції що-до старости Федриха, а предсїдатель суду не перечитує вдруге листів, доказуючих вповнї участь Федриха в цілій справі, мабуть тому, що в сали був староста Дунаївскій.
Третій обжалований Юліюс Левенберґ поясняє так само як єго попередники початок освіцимскої агентури; з продажи карт приходило 10 прц. зиску і тим спільники дїлилися. Емигранти купивши карти в Освіцимі могли їхати кораблями або Уніону або Пакету, а що вибирали перші, то тому, що они відходили в середу а тамті аж в недїлю. Щодо підкупства урядників і виплати им провизії не хоче нїчого зізнати. Не помагав і улегшав емиграцію войсковим дезертирам, а на єсли хто приналежний до войска виїхав, то по заробок на короткій час а опісля вертав. А зрештою виготовлювано викази емигрантів а них стоїть підпис: vide Fodrich. Не правда, мов-би в агентії били переселенців; також не полохано их нїчим і він не перебирався за старосту, бо він не виглядає на урядника і зле по польски говорить. — Вчера переслухано вже четвертого обжалованого Ляндава.
Министерство признало судьям присяжним денно по 3 зр. дієт, почавши від 14 падолиста аж до кінця розправи.
[Дѣло, 23.11.1889]
Обжалований Артур Ляндав зізнав, що єго длятого взяли до спілки, бо він перед тим не маючи концесії продавав карти корабельні і робив Клявзнерови конкуренцію. З Герцом і Левенберґом все сварився, бо они не давали єму вглядати в книги агентії, а навіть заказали єму показуватись в бюрах агентії, бо він мав zu vіеl judisches Ausseben. Щодо різниці цін за карти корабельні зізнав так само, як і єго попередники, а не дав нїякого поясненя що-до позицій, вписаних в книги, о підкупстві поодиноких осіб і органів правительственних. Знає лиш се, що нераз давав жандармам в Подгуржу по 2 зр. на вічне відданє.
Пятий спільник агентії, Абрагам Ляндерер, єсть мов би шефом департаменту справ внутрїшних емиграції, бо він, після акту обжалованя, був шефом згінників: з палкою в руці провадив транспорти з двірця до бюра агентії, а відтак в передпокою сторожив, щоби не утїк якій переселенець. Він також хотїв підкупити краківского агента полиційного Чайковского, котрий приїхав розслїдити дїяльність агентів. Часом на власну руку продавав переселенцям звичайні карти адресові замість корабельних карт по 10 до 15 зр. і переселенці дізнавались аж в Бремі або Гамбурзї, що стались жертвою обманьства. На питаня предсїдателя відповідає Ляндерер з жидівска по польски, що він не винен нї одного закиду, якій робить єму прокураторія. Що записувано в книгах, не знає, бо Ґутман, бухгальтер і любимець Герца, не хотїв єму показувати книг. Иваницкого, Зопота і Цайтинґера втягнули до спілки, бо Иваницкій псував зразу интереси агентії, арештуючи і по 200 переселенців. Угоду з Иваницким робив сам Клявзнер, а відтак від часу до часу вкладано гроші до куверти, печатано і віддавано Ґутманови або Галаткови, щоби доручити Иваницкому. Не признає, мов би агенти допускалися якого насильства з емигрантами; треба було их пильнувати, бо агенти Бреми також не дармували, Чайковского, тайного агента полиційного, він не підкупив, чув лиш що Барбер дав єму 50 зр. і золотий перстїнь, але сам Чайковскій просив агентів, щоби запомогли єго чим, бо має їхати до Щавниці. На инші питаня відповідає згідно з иншими обжалованими. Взагалї всї обжаловані складають головну вину на Ґутмана, бухгальтера агентії, котрий утїк до Америки.
Всї защитники обжалованих в тім процесї внесли до министерства справедливости меморіял, в котрім жалуються, що прокуратор роздав друкований акт обжалованя судьям присяжним. Рівночасно вислали защитники письмо до посла д-ра Мадейского з подякою за єго бесїду в соймі, в котрій виказав перевагу прокуратора в карнім процесї, а доказом того єсть хоч би і сей процес вадовицкій.
[Дѣло, 26.11.1889]
Трибунал переслухував Иваницкого, контрольора митового а заразом і комисаря полиції в Освицимі. Акт обжалованя закидує Иваницкому, що надуживав своєї власти, був головним помічником агентії гамбурскої і побирав від неї місячну платню, зразу по 1 зр. за одного переселенця, а відтак по 70 кр. а вкінци по 60 кр. Иваницкій при розправі перечив, мов-би він умовлявся з агентією о платню, нїякої платнї не брав і не помагав своєю властію урядового агентії, — і хоч всї пять головних спільників агентії говорили єму в очи, що він брав гроші, Иваницкій таки всему перечив. Він мав наказ від староства слїдити за побічними агентами а помагати концесіованій агентії Клявзнера. Подавав рапорти о дезертирах, що переселялися до Америки, і ті рапорти підписував єго шеф Сроковскій. Також не міг бити переселенців, бо він слабосильний і недужій від 16 лїт на жолудковий катар. Не признавався до назви "Ивуш", яка подибуєсь в книжках, листах і переписці агентів, хоч агенти зізнали, що се означає Иваницкого. Агенти називали Иваницкого в своїх листах: еіn erbamlich frecher Еrрressеr і радили Клявзнерови, щоби єго позбувся.
Портієр зелїзничій Цайтинґер признавть, що брав гроші, але за що, він не знає, хиба за се, щоби годити обі агентури, гамбургску і бременьску. Єму наказав заряд північної зелїзниці, щоби старався намавляти переселенців їхати на Освицим. Взагалї зізнаня єго викликують загальну веселість, бо дуже комично розказує про обманьства агентів.
Касієр зелїзничій Зопот признав, що брав по 60, 50, 40 зр., мов-би винагороду за се, що перед тим сам продавав карти корабельні переселенцям, а опісля, коли Клявзнер одержав концесію, вже не продавав, а тим самим і хибнув єму місячний дохід.
[Дѣло, 28.11.1889]
Юліюс Найман, реставратор на двірци зелїзничім в Освицимі, не признаєся до вини, закидуваної єму в актї обжалованя. До 1883 р. займався продажею карт корабельних і мав до 4 зр. заробку на кождій проданій картї. Коли дирекція північної зелїзниці заказала продавати карти, переймив сей интерес Герц, але він (Найман) не належав до єго спілки. А що єму агентія Клявзнера платила по кількадесять зр. місячно, то се була винагорода за страту, яку потерпів з того, що переселенці не задержувались в зелїзничій реставрації, лиш в готелю де Затор, де була агентія: давнїйше варив по 1000 ґуляшів рано і вечером, а опісля продавав денно менше о 20 відер пива. Хоч головні агенти зізнають Кайманови до очей, що брав 1/3 часть чистого зиску, доки агентія не мала ще концесії, то він таки того не признає.
Другій реставратор в Сухій Шенер мав дуже важну позицію, бо мусїв намавляти і завертати переселенців, щоби їхали на Освицим, та за се брав річно 1000 зр. Також на єго руки приходили гроші до виплати для урядників зелїзниці, кондукторів і жандармів. Перед трибуналом Шенер перечить все і відкликує свої зізнаня зложені в слїдстві. Коли якій переселенець хотїв доконче їхати до Живця, то Шенер казав єго тогдї арештувати, щоби тим способом всї транспорти звертати на Освицим.
Переслухано опісля головного денунціянта Баріша Вассерберґа, жида, маючого господарство під Освицимом. Він денунціював покутних агентів до властей, щоби тим способом придбати для агентії переселенців. Оповідає відтак, як то стражники скарбові з паробками лапали переселенців по полях. Один з тих стражників, Костецкій зізнає, що мав такій наказ від Иваницкого, котрому наказали прихопити якогось злочинця. Не признаєся, мов-би намавляв переселенців до дезерції войскової або их бив.
Переслухано двох т. зв. контрольорів, Барбера і Красуского, котрі їздили по шляхах зелїзниці і наглядали переселенців, чи они не висїдають на якій стації перед Освицимом і чи не хотять їхати до Живця. До помочи в своїм контрольованю мали жандармів.
З зізнань Видуха, пакера з Сухої, котрий одинокій зізнає так само як в слїдстві, показуєся, що жандарми на зазив агентів приходили до вагонів і витягали на силу відтам переселенців. Бачив також, як Шенер платив гроші кондукторам.
[Дѣло, 30.11.1889]
В дальшій розправі переслухував трибунал цілий ряд жидів-згінників, котрі за оплатою місячною кількадесяти зр. забирали по стаціях на цілім шляху галицких зелїзниць державних і в північній Угорщинї переселенців та відвозили их до освіцимскої аґентії. З зізнань тих згінників, Айхгорна з Нового Санча, Геноха Секлера, Натана Куппермана, Германа Меля, Вильгельма Минцера показуєся, що Иваницкій стоячи при вїздячих на дворець поїздах, взивав людей купувати карти корабельні в аґентії гамбургскій, а коли деякі переселенці не хотїли повинуватись, тогдї згінники брались за дїло і силою гнали людей до аґентії, а жандармерія і Иваницкій з скарбовою сторожею відверталися в противну сторону, щоби не бачити, що дїялось. Одного переселенця жиди таки в воздусї занесли до аґентії, подерши на нїм при опорї одежу.
Оногди лучився підчас розправи епизод, котрий довів до сцисії між предсїдателем трибуналу а адвокатом д-ром Лазарским. До Вадовиць приїхав Иван Забава, селянин з Сколишина в Ясельскім, і подав до прокураторії жалобу на реставратора Наймана, що він обманув єго при вимінї американьских доларів на 2000 зр. Трибунал за згодою прокураторії і оборонця Наймана д-ра Лазарского, переслухав Забаву за свідка, заприсягнувши єго, хоч сему противився д-р Лазарскій і зараз таки зголосив жалобу неважности. Забава зізнав: Дома у него велика нужда, шестеро дїтей, тому загадав виїхати до Америки. Продав хату за 75 зр. і виїхав до Америки. Зразу робив в копальнях угля в Пенсильванії, але богато не заробляв; відтак повелось єму, бо спільно з якимсь Мадяром робив на акорд при будові зелїзниці та нераз денно заробляв по 90 долярів. З Америки вислав жінці 520 зр., а при своїм поворотї (по 3 роках) віз з собою 2.100 долярів в срїблї і банкнотах американьских. В Освіцимі подибав єгo Найман і наполохавши єго, що при вимінї американьских грошей стратить половину, дав єму за ті гроші "головні векслї" і 7.50 зр. готівкою. З тими "головними векслями" вернув Забава до дому, сховав их до скринї і аж коли тому рік хотїв один зміняти, показалося, що се звичайні карти реклямовані, не варті нї гроша. (Предсїдатель трибуналу показав присяжним кілька штук тих карт). Тогдї Забава поїхав до Бреми, подибати Каймана, а коли єго там не знайшов, дізнався, що в Вадовицях ведесь розправа против аґентів, приїхав і справдї найшов тут Наймана. — Найман, поставлений до ока, не признаєсь до нїчого а навіть перечить, мов би коли бачив Забаву. Д-р Лазарскій, заявивши, що ціле зізнанє Забави — "лож", поставив внесенє увязнити сего свідка. Трибунал за такій висказ о зізнаню свідка відобрав голос д-рови Лазарскому, а прокуратор заявив, що буде розглядати і переводити цілу справу окремо від теперішного процесу та на случай ложного свідоцтва увязнить Забаву.
З зізнань згінника Рабера, коршмаря, показуєся, що Левенберґ криком і поганими, обиджаючими словами, як "песя кров", примушував переселенців купувати корабельні карти гамбурскі. Також і зізнаня Иваницкого, що він цілком невинний, значно ослаблені зізнанями Рабера.
Михайло Рудавскій, селянин з Королика польского коло Риманова, був вельми помічним для аґентії. Єго називано "головним аґентом" і давано єму по 12 зр. місячно. Кромі того обжалований Рудавскій о обманьство, бо звичайно переселенці складали у него гроші, щоби прислав им телеграфично до Освіцима, а він пересилав им не цілі квоти, але довільно задержував для себе по кілька зр. Рудавскій не признаєся до вини, а цілу вину складає на свого швагра, котрий єсть в Америці.
По переслуханю менше важних свідків і обжалованих Куппермана і Ксєнжарчика, явився в сали розправ молодий 20-лїтний Борух Банд, котрий в своїх зізнанях виказав насильства цілої аґентії, а особливо Левенберґа. Банд також не без вини, бо кромі справи в емиграційнім процесї, ведесь против него слїдство о обманьство селян при закупнї телят. Звичайно, сторгувавши на селї теля, виймав якійсь папір і казав селянинови, що не має дрібних грошей лише тисячку, тому дасть гроші на другій день, а відтак, забравши теля, уже більше не показувався. Банд признає, що коли Клявзнер був в Освіцимі, не дїялись надужитя, але за то Левенберґ і сам бив переселенців при висїданю з ваґонів і командував згінниками, в самій аґентії телеграфував на годиннику будильнім, подавав себе за старосту і людей замикав по шопах і хлївах. Левенберґ з розяренєм перечив Бандови, але Банд заявив, що він уже тепер не боїться єго і все вискаже. Взагалї зізнаня Банда вельми обтяжують всїх головних обжалованих. Також просив Банд, щоби замкнути єго до окремої вязниці, бо боїться, щоби инші жиди-обжаловані не заподїяли єму якого лиха. Просьбу єго вдоволено.
В понедїлок сего тиждня не відбулася розправа, бо коло Вадовиць упали такі снїги, що присяжні, котрі виїхали на недїлю домів, не могли приїхати на час до Вадовиць нї зелізницею нї возом.
[Дѣло, 05.12.1889]
Переслуханє свідків розпочав трибунал від урядників зєлїзничих. І так зізнав Вол. Поллер, урядник на стації в Сухій, що жандермерія допускалася величезних надужить. Раз постенфирер Губени витягав за ковнїр на силу одного чоловіка з поїзду, що вже рушив з місця, лиш тому, бо сей чоловік їхав до Живця а не до Освицима (головної стації гамбурских агентів). Взагалї жандармерія була виключно в службі агентії і уважала на кождий зазив агентів і их згінників, а коли хто з служби і урядників зелїзничих потребував помочи жандармерії, чи то щоби увязнити якого піяка, чи до иншої якої справи, то жандермерія остентаційно відверталась і не слухала нїкого. Коли раз кондуктор Чайковскій (як зізнав сам яко свідок) бачив, що два агенти, Шрам і Видух на силу вздержують переселенців і по третім дзвоненю не пускають до поїзду відїзджаючого до Живця, запитав их, яким правом се роблять, то они відкликались на постенфирера Губеного. А коли раз Губени на зазив Видуха витягав за волосє переселенців з поїзду живецкого і пхав их до поїзду освицимского, і Чайковскій звернув увагу Губеного на се надужитє, то опісля ставав перед судом в Слємєну, бо Губени обжаловав єго за перешкаджанє жандармови в повненю служби, і там засудили є го на 5 зр. кари. Взагалї всї радили не мішатись до справ агентії, бо в тім мають участь висші власти". З зізнань начальників стаційних при шляху державних зелїзниць виходить, що агенти предкладали им місячну платню, щоби лиш були помічні гамбурскій агентії.
Оборонці обжалованих старалися виказати, що жандармерія не була на услугах агентів і що агенти не могли казати людей арештувати, бо взагалї в Австрії вільно кождому, хто не належить до войска, виїхати за границю держави. Прокуратор знов відкликався на розпорядженя намістництва з р. 1877, котрими зборонюєсь емиграція селянам, що не мають 160 зр. грошей при собі; жандармерія могла таких арештувати а що того не робила, се вина агентів, котрі их підкупили і мали в своїх руках.
З зізнань свідків показуєся, що кондуктори не давали переселенцям висїдати на стаціях перед Освицимом а перед жандармами спускали фиранки в вікнах і тим способом не допускали увязненя і заверненя з дороги приналежних до войска. Таке нарушенє личної свободи оправдували обжаловані тим, що начальник стації в Освицимі, Тиберґ, одержав зазив від уряду митового (Иваницкого), щоби наказав кондукторам не випускати переселенців перед Освицимом, бо се робить не можливим точну визу пашпортів. Тиберґ розіслав сей зазив до сусїдних стацій, і повідомив кондукторів, а коли відтак дирекція руху в Кракові не затвердила сего зарядженя, то вже забули о сїм повідомити кондукторів і ті допускалися сего надужитя на переселенцях.
Відчитано відозви староства в Бялій, підписані старостою Федрихом, до всїх староств в Галичинї, щоби підпомагати агентію Клявзнера а виступати против всїх покутних агентів, особливо против якогось Форцинера. Таку відозву прислав староста Федрих і до дирекції руху в Кракові з просьбою, повідомити о тім всїх начальників, щоби підпомагали агентію гамбурску. Дирекція руху розіслала відозву до начальників стацій, але без нїяких своїх приміток або поручень. Також дирекція не полагодила приклонно просьби уряду митового в Освицимі (Иваницкого), щоби не випускати переселенців перед стацією Освіцим, бо відповіла, що залїзниця не має нїякого права обмежати волї їдучого.
З зізнаня начальника стації в Освицимі Тиберґа показуєся, що кондуктори мали наказ від начальників стаційних не випускати переселенців перед Освицимом. Тиберґ вислав телеграм службовий о згаданій відозві освицимского уряду митового а хоч опісля дирекція руху не прихилилась до тої відозви, то він вже не повідомив о тім начальників а ті знов кондукторів, так що кондуктори могли гадати, мов-би першій наказ був правосильний.
Зізнаня свідків, проживаючих в Освицимі, а тим самим і наочних свідків надужить агентії, суть вельми прикрими для обжалованих, бо у всїм потверджують акт обжалованя. І так свідок Дзиковскій, урядник зелїзничій, зізнав, що в Освицимі всї явно говорили про надужитя агентії, але нїхто не міг их критикувати, бо за се можна було утратити посаду. Левенберґ удавав старосту, телеграфовано на годиннику, продавано переселенцям "американьскі" одяги, варті по 3 зр. Иваницкій числив переселенців і гонив их агентії Клявзнера а не арештував, хоч лежали до войска. З жандармів просто сміялися, бо нїхто з них не являвся при поїздї, коли приїздили переселенці. Говорено загально, що агентію підпомагають висші власти і не варто з нею задиратися, бо і справдї всї донесеня до властей не мали успіху. — Шабенбек, офиціял почтовий, розповів, що коли раз в канцелярії ревизійній митовій, спільній для австрійских і пруских урядників, явився селянин і плачучи розказав, що в агентії забрали єму одяг і гроші, то кількох урядників пійшо з ним з жалобою до освицимского суду, але там відправлено их до староства. В старостві відправлено урядників також з нїчим і селянин остався на ринку, з відки забрав єго агент Ляндерер. Селян ловили стражники финансові під проводом Костецкого, гонили за ними по огородах а відтак схопивши вели до агентії гамбурскої. — Поодинокі свідки зізнають, що Иваницкій відбирав переселенцям карти корабельні на Брему, говорячи, що суть неважні, а відсилав их по карти нові до гамбургскої агентії. Коли раз сховалися три переселенці в приватнім домі Граців, то Костецкій під грозьбою, що увязнить Граців, забрав з дому переселенців і загнав до агентії Клявзнера. — Агент полиційний Чайковскій оповідає, як всунули єму в кишеню 50 зр. а на палець заложили перстїнь золотий, щоби лиш не донїс о надужитях агентії, які бачив будучи в Освицимі. — Возьний почтовий Шичицкій, прийшовши до агентії, бачив людей роздягнених до сорочки мов-би при бранці. На се зізнанє відзиваєсь Клявзнер, що селяне звичайно зашивають гроші в сорочку, тому мусїли роздягатись, щоби добути в агентії грошей. — Оборонець д-р Данєль внїс, щоби переслухати яко свідка Федриха, бувшого старосту в Освицимі, про котрого тілько разів згадувано при розправі. Прокуратор спротивився тому, бо зі сторони обжалованя не піднесено доси нїяких закидів против Федриха, а трибунал має дати піднїйше рїшенє що до сего внесеня оборони.
[Дѣло, 14.12.1889]
І дальші зізнаня свідків представляються для обжалованих не менше обтяжаючими. І так зізвав кондуктор Добровольскій, що коли раз в приватній одежи їхав до Освіцима, наганяч Банд взявши єго за емігранта і учіпився до него всїми силами і старався склонити єго, щоби віддався в клієнтелю агентії Герца і доперва, коли на стації кондуктор в службі зрадив єго incognito, відчепився від него. Свідки Станчик і Гавроньскій зізнавали, що агентія часто висилала до Америки молодих людей, котрі мали ще ставитись до війска і що для того свідки ще з другими особами уложили були петицію до ради державної, щоби раз покласти конець справкам агентії. Петиція та не дійшла однак до ради державної, а лиш дивним дивом знайшлась в руках агента Шенера. Обставину тую поясняв свідок Боната тим способом, що петицію вислано до ради державної на руки пос. Шенерера а єї через похибку доручено Шенерови, реставраторови в Сухій. Свідок Гижицкій подав, що Иваницкій старався емигрантів маючих вже свобідні карти до Америки переконати, що ті карти суть неважні і намовити до купна нових карт у Герца. Иваницкій числив все на двірци голови емигрантів, бо після того обчислявся єго зиск. Свідок Кошикевич, начальник почти в Освіцімі видїв, як наганячі Герца били емигрантів і звертав на то увагу Сроковского, котрий однак говорив єму, що емиграція в Австрії дозволена і що єї не можна спиняти. Свідок Єзєрскій, начальник стації в Освіцімі подав, що зробив до староства в Бялій донесенє на жандарма Гущокевича за то, що приневолював двох хлопців і двоє дївчат купувати билети у Герца, а коли не хотїли єго слухати, арештував их, однак Гущокевич заявив на то, що арештованє наступило для того, що ті дївчата ночували в почекальни зелїзниці, що єсть заказане. Свідок Заяс подав, що від єго сина, котрий поїхав до Америки видурив Лявфер 30 зр. зовсїм за дармо говорячи, що як не дасть тих грошей, не дістанесь до Америки. Св. Витошиньскій, асистент почтовий в Освіцімі бачив, як жиди обтинали емигрантам так мужчинам як і жінкам волосє і як емигранти утїкали від Герца через паркан. Свідок єсть глубоко пересвідчений, що агентія позбавляла емигрантів личної свободи.
Свідок Лєвенштайн, урядник зелїзниці державної в Освіцімі знає о тім, що і Иваницкій раз бив по лици одного емигранта, котрий не хотїв купити подорожної карти у Герца. Після єго погляду манипуляції агентії тревали для того так довго безкарно, позаяк власти глядїли на все крізь пальці, а скарги кидали до коша. Герц і Лєвенберг старались свідка і єго товариша Чеховского приєднати собі подарунками, котрих однак свідок не приймав. Чеховскому грозив навіть Лєвенберг листовно, що запізве єго перед суд за то, що підкопує добру славу агентії. Свідок Авг. Дуфка, урядник зелїзниці зізнає, що якась жінка жалувалась раз перед ним, що єї в агентії Герца замкнено в пивници. Також чув свідок характеристичну суперечку між Лєвенштайном і Герцом. Герц сказав тогдї в Ферворї: Sie wollen mich bеleidigen, iсh bin ja die vertrauenswürdigste Standesperson in Galizien, на що відповів Лєвенштайн Герцови по польски: Pan jesteś wielkim łajdakiem!
[Дѣло, 17.12.1889]
Переслуханє свідків треває дальше. З далших свідків подали В. Кала, Ф. Климчак і Я. Стальмах, що емигрантів ведено все до агентії Герца немов рекрутів, тих, котрі утікали, вилапувано і що Иваницкій грозив кождому, хто важився емигрантів зупиняти і не вказував им дороги до Герца. Ще гірше обтяжаючими для Иваницкого і Наймана були зізнаня урядника прускої зелїзниці Г. Бема і начальника пруского митового уряду А. Вирта. Першій подав, що про агентію Герца говорено загально, що она єсть великих нещастєм для Австрія а Иваницкого називано за-для єгo нелюдского поступованя з емігрантами Иваном Грозьним; другій зізнав, що Найман дуже часто милився при вимінї грошей в некористь емигрантів, котрі на то жалувались. Свідок Ад. Ассер, митовий урядник прускій, чув від емигрантів ще в р. 1887, що якісь жиди намовили их до емиграції грозячи, що в Австрії буде війна і єсть переконаний, що та агитація походила з агентії Герца. Герц і Лєвенберг присилали свідкови раз вино і ликери, котрих він не приняв а Ляндав проєктував єму навіть раз позичку, з котрої також не користав. Опісля поставив защитник д-р Розенблят внесенє зарядити наочні оглядини готелю заторского в Освіцімі яко головної точки акції обжалованих — прокуратор супротивився тому, а трибунал постановив порїшити то внесенє аж по відчитаню протоколу визії льокальної зарядженої в слїдстві.
Відтак переслухувано дальше свідків. Свідок Г. Рихтер, урядник зелїзниці в Освіцімі, зізнав, що раз до єго помешканя прибігла налякана дївчина, родом з Угорщини, за котрою наганяч Бунд гонив і хотїв силою привести до Герца. Про Иваницкого висказуєсь свідок дуже некористно. З початку відбував він на двірци дуже строго ревизію паштортів, але опісля змяк, однак Найман і єго жінка жалувались перед свідком, що то змягченє Иваницкого коштує єго дуже богато. В р. 1886 запримітив свідок, що жандарм Новицкій хотїв повздержати кількадесять Словаків наміряючих всїсти до поїзду зелїзниці. Тогдї приступив Герц до жандарма і сказав єму, що не треба их задержувати, бо паспорти вже переглянені. Жандарм не хотїв слухати — отже запросив єгo Герць до уряду митового, а коли вийшли з відтам, був вже жандарм підохочений і не робив емигрантам нїяких перешкодь. Тогдї говорили урядники, що пашпорти тих емигрантів мав Герц в своїй кишени. В р. 1887 видало правительство пруске розпорядженє, щоби кождий емигрант виказався що-найменше сумою 400 зр. Агентія обходила то розпорядженє двоякою дорогою: або шварцувала емигрантів через границю, або позичала им гроші, щоби мали що показати на граници. В такім случаю їхав за емигрантами якійсь агент а на першій стації за Мисловичами відбирав им позичені гроші. За кілька годин позички мусїли емигранти добре платити. Жиди з агентії старались кілька разів перекупити свідка, а коли им то не удалось денунціовали єгo перед зверхною властею. Свідок Леон. Полляк, функціонар північної зелїзниці, подає, що бачив, як Иваницкій бив по лици тих емигрантів, котрі не хотїли у Герца купувати билетів і лише у них ревидував паспорти.
Дня 17 н. ст. грудня с. р. розпочато переслухувати пошкодованих, котрі перейшли через практики агентії і котрих зізнаня тим самим будуть для справи незвичайної ваги. Яко першій з них станув перед трибуналом Мошко Мессіта з Хоросткова, котрий прибравши собі фальшиве имя і фальшиву книжку робітничу прибув в р. 1888 до Освіцима і хотїв дістатись до Гамбурга. В Освіцимі на двірци задержав єго і ще якогось Гехта Иваницкій і почав намовляти, щоби купили карти на корабель у Герца, а коли не хотіли, то Иваницкій відібрав им обом документи подорожні і не віддав их мимо приказу надконтрольора, перед котрим они жалувались на него. Що більше — віддав их обох жандармам, котрі відібрали від них гроші в пакунки. Мессіта жалувався також і старостї, але і той радив єму, щоби звернувся до агентії і Герца. Доперва по 14 днях, коли Мессіта тревав упорно при своїм — віддано єму гроші й пакунки. Зізнаня Мессіти потвердив зовсїм свідок Гроннер. Свідок Тома Столовск і й, гірняк з під Нового Торгу, оповідав свою нефортунну подорож до Америки. Єго віз візник Чищонь накритого плахтою з другими емігрантами. Коло Затора здибав их жандарм, відкрив плахту і заарештував всїх емигрантів. Столовскій мусїв вертати домів і стратити 9 зр. Показалось опісля, що Чищонь був в порозуміню з Герцом. Свідок Анна Фуяркос, 18-лїтна гожа Словачка, має мужа в Америці, котрий єї завізвав, щоби приїхала до него, в наслїдок чого вибралась она до него разом з другими емигрантами в маю 1888 р. До дорозї причіпивсь до них якійсь жид — велїв собі заплатити 5 зр. від особи і зобовязався за то перевести их через границю. Однак в Мисловичах завернено их до Освіцима. Тут взяв их Боронек під свою опіку, завів до карцелярії бременьскої, а Лєв велїв Аннї Фуяркос купити там сейчас карту на корабель, грозячи в противнім случаю жандармами. Під впливом тої грозьби віддала она всї свої гроші, т. є. 120 зр. а єї товаришка Марія Гнап 77 зр. Оборонець д-р Лазарскій заявив на то, що має повномочіє виплатити обом пошкодованим зложені ними гроші.
[Дѣло, 23.12.1889]
І дальші зізнаня осіб пошкодованих дали цікавий і богатий матеріял для оправданя обжалованя. І так зізнав свідок Тома Рапач, що єго син їдучи до Америки мусїв заплатити агентії Герца за карту на корабель 139 зр. 30 кр. а в Гамбургу за один нічлїг 8 зр. Син Рапача в листах до батька дуже нарїкає на Америку і рвеся назад до свого краю. Свідок Апольонія Свідер подає, що муж єї їдучи до Америки мусїв заплатити Герцови 140 зр. за карту, котру, як опісля дізнався в Гамбургу, міг був дістати за половину тої ціни. Адольф Фолькарт, маляр шильдів з Кракова, заплатив Герцови 80 зр. за карту, одержав однак місто карти якусь безвартну етикиту, котру уневажнено єму в Гамбургу так, що мусїв там другій раз купити карту і заплатити за неї 100 марок. З Фолькартом їхало більше емигрантів і всїх их постигла та сама судьба. Супротив зізнаня Фолькарта забрав голос обжалований Найман і назвав свідка піяком, закидаючи єму, що вже сидїв в криминалї, за що одержав від предсїдателя трибуналу строге упімненє. Тома Віташек, муляр з Тухова їхав в р. 1884 до Америки в товаристві 17 міщан з Тухова. В Освіцімі затягнено их до агентії Герца і приневолено погрозою відшупасованя домів до купленя карти. Свідок пізнає Наймана яко того, котрий им продавав карти. Кождий мусїв дати по 10 зр. задатку, а в Гамбургу казали им на ново купувати цілі карти, отже заплатили агентії нї за що 180 зр. Той сам факт потвердив свідок Ант. Крогулскій, швець з Тухова. Анастазія Галь не хотїла купувати карти у Герца, отже замкнено єї в Освіцімі до арешту, де пересидїла 7 днїв. Свідок Ад. Лукаш а Матешови мусїв дати в агентії 92 зр., свідок Бака 75 зр. за карту, при чім обіцяно им дати удержанє в Гамбургу, що показалось неправдою, а позаяк більше грошей вже не мали, тож мусїли в Гамбургу попродати постїль і білизну і трохи не голі приїхали до Америки. Свідок І. Болєнбах мусїв заплатити Герцови за карту 86 зр. а в Гамбургу пересвідчився, що таку саму можна дістати за 50 зр. Св. Ю. Бендзик їхав в товаристві кільканацяти емигрантів до Америки. Всї они мали свобідні карти аж до Кінгстовну. В Освіцімі причіпився до них якійсь жид, а коли дізнався про ті свобідні карти, завів их сейчас до магистрату, де им з незвістної причини свобідні карти відобрано і помимо просьб не звернено. Т. Дудек, коваль з Весолої вибрався в р. 1887 до Америки і приїхав маючи 200 зр. до Освіціма. Якійсь агент зловив єго і завів до канцелярії Герца, де він і єго товариші мусїли зложити по 16 зр. задатку на карту via Гамбург (хоч хотїли їхати на Брему). Однак в Мисловичах завернено их, супротив чого зажадали від Герца звороту грошей. Герц не хотїв віддати а обіцював перошварцувати их через границю. Дудек не хотїв на то пристати а тогдї якійсь урядник финансовий приступив до него і загрозив, що як не купить собі у Герца наново карти, то відбере всї гроші і відішле єго шупа сом домів. Дудек налякався і купив карту; 16 зр. даних яко задаток пропало і аж тогдї виставив єму урядник з агентії якусь карту, з котрою пустили єго через границю. — Филип Пікул селянин з Радгощи їздив два рази до Америки. Першим разом дав освіцімскій агентії 20 зр. задатку на карту, котрої єму однак в Гамбургу не приймили і мусїв другій раз платити. Заробивши в Америці 500 зр. вернувся до краю, а опісля знов вибрався другій раз до Америки. В Освіцімі знов ухопили єго жиди а хотїли затягнути до агентії, а коли він — знаючи вже чим то пахне — не хотїв их слухати, віддали єго жандармами, котрі посадили єго на 14 днїв до арешту. — І. Лапа з Жабна їхав в р. 1888 до Америки. В Освіцімі зловили єго і товаришів жиди і завели до якоїсь комнати, де сидїло вже трох агентів, котрі сейчас почали их ревидувати а знайшовши зашиті гроші випороли і забрали всї до крихти. Лапі лишили всего 2 кр., а мав 90 зр. 62 кр. Відтак вислали их через Відень і Гамбург до Америки. Емигранти не мали чим жити на дорозї, отже продавали одїж і білизну. В Гамбургу переночовано их в якійсь пивници. Фр. Трендожа вибрався до Америки з жінкою і дїтьми продавши цілий свій грунт. Герц продав єму карти для цілої родини заручаючи, що більше не заплатить вже анї крейцара. Тимчасом в Гамбургу треба було доплатити ще по 25 зр. від особи. Так отже ціла родина мусїла їхати з Гамбурга до Америки маючи всего один золотий. — В Америці нїхто им не поміг — ледви могли заробити тілько, що в найбільшій нуждї повернули до краю. Доньці Якова Кемплєра велїли агенти до зовсїм свобідної карти доплатити 15 зр. Словак І. Соянтак дістався в Освіцімі в руки доганячів, котрі за ним і за єго товаришами гонили по полях, аж доки их не зловили. Коли і тогдї ще не хотїли купувати карт, приступив до них якійсь пан і сказав: "мусите купити в канцелярії карти — бо я тут війт на ціле місто". Тих, котрі не хотїли купити карт, арештовано і відбирано им гроші. Свідок пізнає з лиця обжалованого Лєвенберґа. Марія Сойка і А. Журовска з донькою і сестрою заплатили в агентії 170 зр. за карту на корабель і ціле удержанє в дорозї. Тимчасом удержаня не давано им нїякого, они мусїли все видати, що мали, і по довшім часї дуже нужденного побуту в Америці повернули до краю.
[Дѣло, 25.12.1889]
Переслухованє пошкодованих треває дальше. Свідок Сам. Грубер, маляр комнат, зізнає, що був свідком, як касієр зелїзниці в Освіцімі дня 1 мая 1886 ошукав при вимінї грошей одного емигранта о значнїйшу суму. Свідок хотїв вступитись за емигрантом, але касієр грозив єму арештованєм. Св. Л. Кесслєр подає також, що Найман ошукав єго при вимінї грошей — супротив чого Найман закидає єму лож. Предсїдатель розправи грозить Найманови, що як ще раз поважиться в такій спосіб зобидити свідка, пійде до темниці. — Св. Катерина Кашицка їхала з кількома емигрантами до Америки. Ще перед Освіцімом причіпився до них якійсь жид-посередник, котрий велїв собі заплатити по 50 кр. за услугу а за то завів их до агентії Герца. Тут приневолено их угрозою арештованя заплатити за карти по 80 зр. 40 кр. Помимо того Кашицку арештовано і она не поїхала до Америки. Св. М. Грін знав вже, що в Освіцімі ошукують людей і длятого викрутився від наганячів і поїхав до Америки без посередництва агентів. В Мисловичах однак завернено єго і він вернувши до Освіціма прийшов до агентії, де єго повитали сміхом і словами: "ми знали добре, що ти ту прийдеш". За карту до Америки зажадали у него в агентії 80 зр. 40 кр., але він мав всего 80 зр. отже не купив карти і лишився в краю. Св. М. Шлянгер купив в Освіцимі карту, до котрої велїли єму доплатити послїдний гріш. Позаяк Шлянгер не умів описати будинку, в котрім купив билет, отже трибунал рїшив вислати єго з судією Хшонщиньским до Освіціма в ціли сконстатованя, де купив карту.
По переслуханю тих свідків відчитав предсїдатель розправи дуже цікавий документ. Єсть то именно меморіял Міслєра, директора північно-нїмецкого Лльойда. Міслєр заявляє в тім документї, що агентія гамбурска в Освіцімі оплачувалась навіть рабинови і що в єї склад входили самі жиди. Щорічно — пише він — вертає назад до Европи через Брему 4—5 тисячів емигрантів, що их вислала була агентія гамбурска і они розказують докладно, що з ними робила агентія, як они їхали до Америки. Перед трема лїтами вплинула до гал. намістництва жалоба на агентію гамбургску. Намістництво вислало двох урядників, котрі перебрались за емигрантів і удались до агентії і тут на собі самих дізнали всїх єї практик. Сі урядники побачивши всї надужитя відкрили Герцови, ким они є і відставили єго до староства в Бялій. Від тої хвилї розпочалась приязнь агентії з бяльским старостою п. Федрахом. Акти дотикаючі надужить агентії, які списали урядники вислані намістництвом, не вийшли більше з староства бяльского а за тую штуку заплатив Горц старостї 3000 зр. — Відчитавши сей меморіял поспитав президент Клявзнера, що він на то. Клявзнер відповів: "То безлична денунціяція. Прецінь раз знаю, хто нас денунціював." Предсїдатель сказав на то: "Дайте но спокій з замітами безличности. Ми маємо тут ваші листи, з котрих виходить, що ви самі на себе писали штучні денунціяції."
Відтак переслухувано яко свідків дальших обжалованих. М. Моос, колонист в Кранцберґа-Дублян, був три рази в Америці. Першій раз в р. 1885 їхав прямо до Гамбурга не задержуючись в Освіцімі. Другій раз задержався з трома товаришами в Освіцімі; тут зловив их якійсь полисмен і завів до канцелярії агентії. В канцелярії сидїло трех урядників, котрі вказали емигрантам на цісарского орла і запевнювали, що тут не може бути нїякого ошуканьства, бо тут єсть цісарскій суд, а як не куплять карт, то их приарештують і відішлють шупасом домів. Моос і товариші просились, але нїчо не помогло мусїли зложити по 16 зр. задатку, котрі опісля пропали і они мусїли в Гамбургу другій раз цілі карти купувати. Свідок пізнає Герца, що він був тогдї в агентії.
Зізнаня Мооса потвердив зовсїм єго товариш з подорожи Яків Вольф. Св. М. Карч з Угорщини їхав перед 2½ роками до Америки через Освіцім, де грозьбою арештованя приневолили єго до купленя карти. В канцелярії Герца ревидували єго і товаришів, чи не має котрий схованих грошей. Св. А. Черчак з Угорщини попав в Освіцімі в руки жандармів, котрі силою завели єго до канцелярії агентії, де наляканий грозьбою арештованя мусїв купити карту і піддатись ревизії, чи де не сховав грошей. В Гамбургу мусїв свідок за нічлїг заплатити 7 зр. Св. К. Греблє з Болехова дізнав такої самої судьби.
Відтак велїв трибунал поприносити до салї розправ всї образи, таблиці, емблєми і написи, які були в канцелярії агентії і порозвішувати на стїнах салї розправ.
Призваний свідок Тома Матковскій, муляр з Самбора, пізнає від разу, що то суть ті самі образи і таблиці, які бачив на стїнах агентії. Коли свідок був в канцелярії агентії, прийшли там жандарми і переглядали карти легитимаційні і паспорти єго і єго товаришів. Хоч двох емигрантів не мало ще 20 лїт житя — жандарми удавали, що того не знають і не ставили им нїяких перешкод. Всї емигранти мусїли зложити тут задатки на карти корабельні, котрих однак не почислено им в Гамбургу так, що мусїли там другій раз платити за цілі карти. Свідок бачив, як в канцелярії Герца якійсь "финанс" грозив емигрантам арештом на случай, коли не схочуть купити карт. Коли прийшла черга на свідка і він також опирався, прийшов якійсь старшій "фінанс" з двома звіздками, почав кричати на свідка, а навіть розіпняв єму сурдута, щоби витягнути гроші з кишенї. Приглянувшись обжалованим констатує свідок, що той "старшій фінанс" дуже був подібний до Иваницкого.
[Дѣло, 26.12.1889]
Дня 21 грудня с. р. забрав підчас розправ голос прокуратор і відчитав уступ з Kurjer-a Lwowsk-oгo з дня 18 н. ст. грудня с. р., в котрім справоздавець тої газети наводячи зізнаня свідка Рера, пруского урядника від зелїзниці, назвав єго карєровичем, денунціянтом і закинув єму, що денунціюючи своїх товаришів дістався на висшу посаду урядову. Прокуратор висказав жаль з причини, що справозданє з розправи в такій спосіб висказалось про чоловіка честного і доброї слави а до того ще урядника чужої держави і просив предсїдателя, щоби урядово сконстатував неправдивість того, що напечатав Kurjer Lwowski і старався зарадити подібним надужитям на будуче. Предсїдатель прихилився до того жаданя і висказав своє негодованє з причини, що наведенєм неправдивих фактів справозданє то нарушило честь свідка.
Оборонець д-р Лазарскій забрав голос і піднїс, що віденьска газета "Dеutsches Volksblatt" печатає погані статьї против обжалованих і тих свідків, котрі зізнають на их користь і просив, щоби предсїдатель взяв в оборону тих свідків а рівночасно щоби удався до краківскої прокураторії державної в ціли заборони розширеня гумористичних илюстрацій висміваючих обжалованих і настроюючих супротив них неприязно публичну опинію. Предсїдатель відказав тому жаданю, бо д-р Лазорскій не предложив тих чисел D. Volksblatt-y, котрі мали містити инкриминовані обороною статьї.
Дня 23 грудня о. р. відчитано передовсїм протокол списаний судією Хшонщиньским в Освіцімі, куди удався він на підставі рїшеня трибуналу з свідками Шлянгером і Матковским, котрі мали показати єму, де купували в р. 1887 і 1883 карти до Америки. З протоколу того показуєсь, що в р. 1887 купили они карти у Герца в готелю заторскім; де купувала в р. 1883 — того не уміли показати.
Опісля переслухано свідка Конст. Люба ка, котрий зізнав, що коли єгo наганячі привели до агентії Герца, сидїв там за столом "адюнкт з двома срїбними звіздками", котрий грозив єму жандармами на случай, єсли не схоче купити карти.
По переслуханю того свідка, забрав голос судія присяжний Котієрс і заявив, що вчера (дня 22 грудня с. р.) наганячі Герца цілий день обробляли в шинку Бергера свідків, котрі нинї мають зізнавати. Кромі того їздять по краю люде, котрі обробляють присяжних. Супротив того жадав оборонець д-р Корн, щоби перервати розправу, розслїдити справу піднесену Котієрсом і єго самого завізвати на свідка, бо така розправа не може вести до ціли, при котрій судья присяжний кожде користнїйше для свідків зізнанє з гори уважає пливучим з намови. Прокуратор спротивився тому, уважаючи цілу рїч яко приватне спостереженє Котієрса. Оборонець д-р Лазарскій заявив, що слова Котієрса зробили дуже некористне вражінє, бо ними він яко судія присяжний a priori видає засуд і виявляєсь некористно настроєним против обжалованих. Супротив того лава оборонців мусить надуматись, чи не випадає їй зложити оборони, бо заміт судьї присяжного дотикає посередно і оборонців. Предсїдатель оголосив відтак рїшенє трибуналу, котрий не прихилився до жаданя Корна, бо Котієрс піднїс тут лиш своє приватне спостереженє а не подав фактів, на котрих би можна оперти підозрїнє, що обжалований або инші особи дїйстно намовляли свідків або присяжних. Супротив того рїшеня заявив д-р Корн, що надумаєсь ще над тим, чи має дальше боронити своїх клієнтів, а рїшенє своє предложить трибуналови на письмі.
Того самого дня переслухав ще трибунал деяких свідків. З свідків тих подали: М. Вітяк, що чув, як в агентії телеграфували до Америки, бо щось туркотїло і то заімнонувало єму так, що зараз купив карту; М. Плотнік, що жидки відобрали єму чоботи і тим приневолили лишитись в агентії і купити білет. Инші свідки потверджують ті зізнаня.
З причини лат. Різдва перервано розправу на тиждень, т. є. до недїлї 29 н. ст. грудня с. р.
[Дѣло, 28.12.1889]
Першій день розправи по святах відбувся в недїлю. Предсїдатель відчитав кілька рїшень трибуналу; між иншим рїшено переслухати свідків гамбургских: рабина Фалка Боденгайма, Баліна, Шторма і урядників агентій гамбургских в судї гамбургскім, щоби пересвідчитися, чи ціна карт корабельних в Освіцимі була однакова для "Пакету" і "Уніону", с. є. 100 марок а відтак 110 марок. Прокуратор зголошує за-для того рїшеня жадобу неважности.
Відтак переслухувано за свідків 14 селян-Русинів, котрі, не знаючи полского язика, не розуміють питань предсїдателя і неясно зізнають. В Освіцимі не обманено их при купнї карт корабельних, але за се в Гамбурзї змушувано их грозьбою, щоби купували ложки і шальки за 8 зр. а крім того мусїли платити за харч, хоч в Освіцимі запевняли их, що не будуть вже за нїщо платити в Гамбурзї. Герц толкує, що харч лиш на корабли був безплатний а в Гамбурзї мусїли платити.
[Дѣло, 30.12.1889]
Перервану з причини лат. Різдва розправу розпочато на ново дня 30. н. ст. грудня 1889. і ведено до 4. н. ст. сїчня с. р. в котрім то дни перервано єї на ново. Цілий той час виповнили переслуханя свідків, дуже одностайні, бо викриваючі при кождім свідку майже зовсїм идентичні практики аґентії Герца. І так дізнаємось від свідка Баторского, що аґентія взяла від него 74 зр., загрозивши, що инакше не доїде до Гамбурґа; так само оплачувались аґентії з тої причини свідки Файдель, Шевчик, Вілюш, Кульчицкій і Гельфер, а значна часть заплачених ними грошей відтак пропадала, бо в Гамбурзї велено им платити на ново. Св. Кнуцик хотїв викрутитись, подаючи, що їде лише до Нїмеччини до свояків, але не помогло нїчого; в аґентії був тогдї якійсь пан староста, котрий велїв єму заплатити 74 зр., а відтак мусїв він в Гамбурзї доплатити ще 9 зр.; то само лучило ся свідкам: Фухсови, Филипови, Ґаздови, Лясконеви і Войтовичеви. Свідка Мазярка застрашено погрозою, що бременьскі кораблї дїраві, топлять людей, і тим приневолено купити карту в аґентії Герца. Св. Цетнара приневолив до того в аґентії якійсь жандарм; свідкови Кукулці грозив Иваницкій арештованєм, коли-б де купив карти у Герца. Иваніцкій намовив до кyпна карти у Герца також свідка Цісла. Св. Кордульского з товаришами затягли до аґентії жиди і там мусїли они заплатити за карти по 75 зр. а в Гамбурзї кромі того видерто від свідка 18 зр. Св. Хлєбицкого арештували жандарма і відставили домів уже по закупленю карти у Герца. Свідків Цєсляка і Нича замкнули також жандарми, але випустили відтак, коли они обіцяли купити карти у Герца. Пять слїдуючих свідків подало, що хотяй в аґентії заплатили за карти до самої Америки, то мусїли ще в Гамбурзї доплачувати більші або менші суми. Св. Шимчук мав уже куплену карту на Брему, однак в Освіцимі зловили єго жиди, затягнули до аґентії і тут приневолили купити другу карту на Гамбурґ. Свідка Федорчука, котрий опирав ся аґентам, замкнули они і держали так довго під ключем, доки не купив в аґентії карти.
На засїданю з дня 4 н. ст. сїчня с. р. судьї присяжні по переслуханю многих свідків внесли до трибуналу прошенє, щоби дальших свідків не переслухувати, бо присяжні потомлені, а той матеріял, якій доси подала розправа, аж надто єсть достаточний, щоби собі виробити докладне понятє о справі. В наслїдок того відложив трибунал дальшу розправу до 10 сїчня с. р.
Дня 10 н. ст. сїчня с. р. розпочалась дальше перервана розправа в неприсутности кількох обжалованих, котрі занедужали. На лаві оборони заступають д-рів Розенблята і Гольдгамерд через кілька днїв инші оборонці. Приступлено до дальшого переслуханя свідків. Св. Охабович, вахмайстер жандармерії зізнав, що жандармерія в Освіцімі мала перед 18 мая 1888 таку инструкцію, щоби арештувати кождого емигранта, а особливо людей молодих таких, котрі не мають грошей на дорогу. В маю р. 1888, видав однак староста Федрих устне припорученє щоби жандармерія не псувала интересів агентії Герца і не мішалась до арештовань на двірци в Освіцімі а лишила их зовсїм тамошній полиції. Д-р Лазарскій силувався виказати, що свідок не порозумів добре инструкції старости, а коли то не удалось, поставив внесенє, щоби екс-старосту Федриха переслухати яко свідка. — Св. Флєсер, респицієнт скарбової сторожи в Освіцімі подає, що Иваницкій був в порозуміню з гамбурскою агентією і ишов їй на руку. Свідок бачив часто, як наганячі бились з собою о емигрантів, а з Иваницкого сміялись всї, що більше переводить часу в жидівскій канцелярії, як в своїм урядї. — Св. Яцкович, надстражник скарбовий був від грудня 1887 до серпня 1888 стаціонований в Освіцімі і бачив, що бійки між поганячами були все на дневнім порядку, а Иваницкій конфискував емигрантам карти, куплені деінде, а не в аґентії Герца.
З актів відчитано зізнаня свідків Ляхтона і Кляйнблята. Кляйнблят, агент фірми Мендельсон в Кракові, подав деякі цікаві дати. Після єго зізнань фірма Мендельсон, маюча агентію північного нїмецкого Льойда в Бремі, давала Льойдови за мало емигрантів так, що Льойд, хотячи придбати их більше, постарав ся о концесію на субаґентуру в Освіцимі і повірив єї Цвіллінґови. Аґєнтія гамбурска Герца лякалась тої конкуренції і старалась всїми силами позбутись бременьскої субаґентури. Она обчислила собі рїчи так, що коли упаде аґентія фірми Мендельсона, то мусить упасти і субаґентура Цвіллінґа. Для того удався Ляндав до Кляйнблята з прошенєм, щоби склонив Вахтля, шефа фірми Мендельсона, до зложеня концесії на аґентію бременьску і жертвував за то Вахтлеви 3000 зр. а Кляйнблятови факторного 300 зр. Вахтель підписав поданє котрим зложив концесію і дістав 3000 зр., а Кляйнблятови дано факторне в висотї 235 зр.
Свідок Томицкій, кухар на двірци в Освіцимі бачив нераз, як наганячі били емигрантів і замикали их в зимі в пивници коло кухнї, а в лїтї в бараках. Св. Мазур, кондуктор зелїзниці, бачив часто, як Жваницкій вказував еміґрантам дорогу до Герца і разом з скарбовими стражниками ловив тих, котрі хотїли утїкати.
Свідок Курдзїль, зарібник почав зовсїм инакше зізнавати при розправі, як зізнавав в слїдстві. В слїдстві говорив, що наганячі знущались над еміґрантами, а тепер заявив що все то неправда що вправдї аґентія уміщувала еміґрантів в бараках, однак було им там дуже вигідно. Супротив такої суперечности в зізнанях свідка внїс прокуратор, щоби єго увязнити, чому дуже рїшучо супротивив ся оборонець Лазарскій, закидаючи прокураторови, що нарочно для того хотїв би увязнити того свідка, позаяк свідчить він на користь обжалованих — коли противно — поминав мовчки очевидно неправдиві зізнаня свідків підпираючих обжалованє. Трибунал не приклонився до внесеня прокуратора.
Свідок Пітулі, вахмайстер жандармерії, зізнає, що жандармерія мала з початку инструкцию арештувати всїх еміґрантів без виємки, опісля однак змінено тую инструкцію і велено арештувати лиш тих, котрі були помовлені о злочиньства, були пописовими до войска, або не мали що найменше 200 зр. готівки. Арештованих відставлювано до арештів громадских в Березниці, однак з відтам увільнювано таких, котрі мали гроші і купували карти у Герца. Староста Федрих дав Пітульому припорученє, щоби арештував лиш пописових і помовлених о злочиньства, а о прочих не журив ся, а в лїтї 1888 одержав свідок инструкцію, щоби взагалї не мішався до того, що дїєсь на двірци в Освіцимі. Про Iваніцкого знає свідок лиш то, що після загального пересвідченя всїх стояв він в звязи з аґентією Герца.
По переслуханю того свідка оголосив трибунал рїшенє, котрим прихилився до внесень на переслуханє яко свідків: бувшого старости Федриха і начальника уряду митового в Освіцимі, Сроковского.
[Дѣло, 15.01.1890]
Розправа в понедїлок сего тиждня цікавила всїх в великій степени, бо перед трибуналом карним мали станути: бувшій староста Федріх і управитель митового уряду в Освіцимі Сроковскій — візвані дискрецийною властею предсїдателя трибуналу, совітника Ліпки.
Староста Федріх не явив ся, а навіть не надіслав нїякого оправданя. Після вістей, має бути п. Федріх смертельно недужій, бо мав виїхати до Варшави.
Перед переслуханєм Сроковского, на котрого обжалований Иваницкій складає всю вину, поставив д-р Данієль єго заприсягти, але трибунал відмовив, а ще і удїлив нагани д-рови Данієлеви за невідповідні обиджаючі трибунал слова.
П. Сроковскій повнив свої обовязки в Освіцимі від р. 1881 до мая 1889 р. відтак засуспендовано єго тому, що був так обжалований в тій справі еміґраційній, коли суд висшій відклонив від него обжалованє, то реституовано єго дня 10 жовтня, але так одержав відпустку від міністерства скарбу. Зізнав, що перед отворенєм аґентії уряд митовий яко поліційний уряд пограничний мав обовязок, відбирати привожених з-за границі і вивожених за границю злочинців. По отвореню аґентії одержав уряд від старости Федріха порученє, подавати поміч властителям аґентії і дїлати против покутних аґентів. Намістницво знов поручило урядови квестіонувати карти видані неуправними до того особами. В инструкції не говорилось про особи приналежні до войска, але уряд митовий задержував таких, о котрих догадував ся, що належать до войска. До р. 1886 сповнив ті поліційні фунції сам Сроковскій, а відтак здав іх на Иваницкого.
Відтак відчитано обіжник бяльского староства, відповідні параґрафи закона войскового о еміґрації і дезерції та письм старости бяльского п. Кравса, наслїдника Фейліха, до Сроковского, в котрім питає ся, на якій законній основі уряд митовий в Освіцимі повнить функції уряду поліційного. Письмо се з датою 4 грудня 1888 р., а як звістно арештування відбулись в липни 1888 р.
Опісля переслухано ще кількох свідків, котрі зізнають досить прихильно для обжалованих. На тім закінчено переслуханє свідків а зачнесь відчитуванє актів і документів.
Вчера заявив прокуратор д-р Оґневскій, що на основі дотеперїшного вислїду розправи прокураторія рїшила виточити бувшому старостї Федріхови слїдство о злочиньство надужитя власти урядової. Заявленє се викликало між всїми велику сензацію, а оборонці поставили внесенє, щоби розправу перервати аж до укінченя слїдства против Фредріха а відтак прилучити єго справу разом до сеї еміґраційної. Трибунал порїшив не переривати розправи і справу Федріха трактувати осібно. Також не будуть вже тепер Федріха переслухувати за свідка, бо єсть обжалованим. Як говорять, слїдство против Федріха мав зарядити міністер Шенборн.
[Дѣло, 16.01.1890]
Від 15 н. ст. сїчня ведесь відчитуванє всїляких документів і урядових справоздань, які нагромаджено в часї слїдства або вже під час розправи зажадано на внесенє прокуратора і оборонців. Важнїйші поясненя в тих документах заключені ось які: При арештованю в касї аґентії гамбурскої сконфісковано в готівці і обліґаціях 18.115 зр. Уряд для еміґрації (Auswanderungs-Bеhorde) в Гамбурзї подає, що в рр. 1887 і 1888 два рази жалувались еміґранти на покутних аґентів, але нїколи на аґентію Клявзнера. Війт з Бжезинки, де арештованих еміґрантів в громадскій вязници приміщувано, а відтак они відтам втїкали, подає рїшенє ради громадскої, котрим не хотїла побудовати порядного арешту, бо з еміґрантами мали много клопоту, а як они з арешту утечуть, то громада позбуваєсь клопоту.
Коли прокуратор заявив, що против бувшого старости Федріха виточив карне слїдство, всї защитники (крім д-ра Цєшиньского, защитника аґентії бременьскои) поставили внесенє, щоби розправу перервати, справу Федріха, получити з справою аґентів, а по переведеню слїдства обжалувати Федріха разом з аґентами. Трибунал не прихилив ся до сего внесеня защитників і справу Федріха рїшено окремо вести.
Д-р Лазарскій предложив урядові поясненя з Гамбурґа що до ціни за прибори потрїбні їдучим на кораблях. З виказу почтового видно, що аґентія гамбургска за час свого истнованя вислала до Гамбурґа 595.000 зр., а аґентія бременьска до Бреми 26.000 зр. за продані карти корабельні. Консулят австрійскій в Гамбурзї подає, що ціни для кораблїв Уніону і Пакету були єднакові.
Відчитано три рапорти службові п. Рера, пруского начальника митового, до берлиньских властей, в котрих всї уряди австрійскі піддані острій критиці. Що до обжалованого Левенберґа, котрого Рер уважає головним виновником в надужитях аґентії освіцимскої, подає в рапортї, що він вже два рази банкрутував, нїчого не має, бо єго вілля заинтабульована на Герца, а навіть золотий годинник, котрий Левенберґ носить, має виґравіровану клявзулю нотаріяльну, що єсть власностію Герца. Левенберґ назвав всї доноси безличною ложею, котру Рер вигадав лиш з свого антисемітизму; Рер був навіть головою т. зв. "Шабес клюбу" в Освіцімі.
Свідки Тома Рудницкій, возьний митового уряду, Ив. Урбанек, еміґрант, і Марія Ковнакова та Анна Урбаньска служниці в Заторскім готелю, зізнали, що нїколи не бачили, щоби допускали ся яких надужить на еміґрантах. Инші два свідки зізнали, що Ляндерер не мав у себе будильного годинника, тому не міг на нїм телеґрафувати. Едвард Чермак, конципіст намістництва і був. управитель уряду громадского в Освіцимі, зізнав, що в р. 1888 два рази звертав увагу староства бяльского на надужитя аґентів, але староство не запитало навіть, якого рода суть ті надужитя.
В суботу н. ст. сїчня має скінчитись поступованє доказове, а в понедїлок зачнуть ся виводи прокуратора і оборона защитників, котрі потревають з два тижднї. Свідкам виплачено до 15 сїчня дієт до 7000 зр.
[Дѣло, 25.01.1890]
При дальшій розправі відчитує трибунал поодинокі документи, зібрані в часї слїдства, і протоколярні зізнаня поодиноких свідків, котрі не можуть бути особисто переслухані при розправі. Також защитники обжалованих ставляють численні внесеня, котрі трибунал, вислухавши прокуратора, рішає прихильно або відмовно.
І так д-р Гольдрамерт поставив внесенє, з огляду на се, що аґентів обжаловує ся, мов би підкупили стацію жандармерії в Сухій, щоби завертали еміґрантів їдучих на Живець до Освіцима, — щоби зажадати від староства живецкого инструкції, яку дало оно жандармам, а від ґарнізонового суду в Кракові актів слїдства, яке ведесь против жандармів Годовского і Губеного.
Д-р Данєль поставив внесенє, щоби завізвати до розправи якого совітника намістництва за знатока до поясненя тих инструкцій намістництва що-до виконуваня поліції урядом митовим в Освіцимі та тих устав що-до ревізії пашпортів і т. п. — бо годї зрозуміти судьям присяжними, чи аґентія і Сроковскій, а взглядно Иваницкій (начальники уряду митового в Освіцімі) поступали законно, чи нї.
Прокуратор заявив свою рівнодушність що-до внесеня д-ра Ґольдгамера, а противив ся рїшучо внесеню д-ра ДАнєля, бо переслуханє знатока на обставину, чи заколи якій истнує, чи нї, не єсть допускаєме і таке средство доказове противить ся духови закона карного.
Трибунал прихилив ся до внесеня прокуратора і на разї відчитав инструкцію живецкого староства для жандармерії, де наказуєсь звертати увагу на еміґрантів з Угорщини і єсли не мають пашпортів, завертати их домів.
Зізнаня свідків "гамбургских" відчитувано для того, бо обжаловані покликались на них, щоби доказати, що була однакова цїна для кораблїв "Пакету" і "Уніону", що цїна та до 10 марта 1888 виносила 100 марок, а відтак 110 марок. Трибунал хотїв подати лиш зміст тих зізнань, але защитники поставили внесенє, щоби відчитати відозву суду вадовицкого до гамбурского суду на переслуханє свідків. І справдї в тій відозві вже з гори зазначує ся дуже прикрими словами шкідливу дїяльність поодиноких аґентів.
З зізнань показує ся, що в Гамбурзї було приватне товариство Clearing-house, котре мало наглядати, щоби поодинокі предприємства перевозові до Америки не зменшали цїни на своїх кораблях понизше умовленої квоти. Аґентія освіцимска підчинялась посередно товариству Paketfarth, а безпосередно аґентії під фірмою Spiro et Comp. і з ним умовлялась що-до цїн брутто і нетто за корабельні карти. Paketfarth умовляв ся з Spiro-м що-до цїн нетто, а Spiro знов з аґентією освіцимскою. А різниця між тим цїнами, брутто і нетто, була від 30 до 12 марок.
Д-р Лазарскій поставив внесеня, з огляду на се, що зізнаня гамбургских свідків суть прихильні для обжалованих, а лиш предсїдатель трибуналу коментуючи их при вдчитуваню представляє в злім світлї, — щоби цїлий трибунал комісіонально in corpore вибрав ся до Гамбурґа і там пересвідчив ся, що ті зізнаня суть правдиві, та взагалї розслїдив, що уважає потрібним, на місци.
Трибунал відмовив сему внесеню д-ра Лазарского.
Відтак поставив д-р Лазарскій внесенє щоби відчитати справозданя ґенеральних консулїв австрійских з Ню-Іорку і Пітсбурґа, де доказано, що на тисячі еміґрантів нї один не жалував ся на надужитя або обманьства аґентії.
Відчитано: численні викази міністерства оборони краєвої дотично осіб, що вибрались до Америки; акти староства в Бродах дотично слїдства против Клявзнера о переступство адміністраційне в аґентії брідскій з цвітня 1888 року; телеґрами головних аґентів до своїх згінників на стаціях, де еміґрантів називано в телеґрамах Kisten, Ballen і т. п.; декрет Иваницкого, де примічено, що Иваницкій в деяких случаях має виконувати чинність поліції; численні справозданя і доноси на поодиноких аґентів, котрі ишли ad acta в старостві бяльскім.
Між актами староства бяльского відчитано відозву того староства до дирекції північної зелїзницї у Відни, з домаганєм, щоби концесіонованому аґентови Герцови і єго спільникам вільний був приступ на перон зелїзничій, бо начальник стації в Освіцимі вигнав і не допустив на перон аґентів. Дирекція зелїзницї відмовила сему жаданю староства бяльского, так печаливому о концесіонованих аґентів.
Також з відчитаних актів показало ся, що і до львівского намістництва приходили числені доноси безименні на надужитя освіцимских аґентів. Намістництво відослало сі доноси до бяльского староства для дослїдів, а староство відповіло, що то лиш мала частина тих махінацій против аґентії від осіб ворожих, до котрих і урядники прускі зачисляють ся. А що доноси безименні або з фальшованими підписами, то не можна предприняти нїяких дослїдів.
[Дѣло, 31.01.1890]
По відчитаню всїх вироків судових і виказів войскових команд показало ся, що з дезертирів, котрі через аґентію освіцимску виїхали до Америки, фактично лиш одного узнано за дезертира, а то Яноша Бутковского. Д-р Ґольдгаммер поставив внесенє переслухати ceгo Бутковского за свідка, щоби пересвідчитись, чи обжаловані о поміч в дезерції знали о тім, чи може дїлали се несвідомо. Прокуратор противив ся сему внесеню.
З листів, сконфіскованих у Клявзнера, важнїйші отсі: Дня 11 вересня 1887 пише Лєвенберґ до Клявзнера: Скавина зачинає нас переслїдувати: хоч все виправляємо на Підґурже, і власне вчера жандарми, з наказу начальника стації, витягнули з ваґону шість людей їдучих до Освіцима. По отвореню аґентії бременьскої радить Лєвенберґ в листї звинути цїлком аґентію Клявзнера, хиба що якось можна було би погодитись з бременьскою аґентією.
Відчитано письма консулятів австрійских в Новім Йорку і Пітсбурґу де сказано, що нї один переселенець не жалував ся нї в консулятї нї в урядах американьских на освіцимскі аґентії.
З листів фірми Спіро в Гамбурзї до Клявзнера показуєсь, що в р. 1887 мав Клявзнер страти і тому фірма визначила єму до бровільно 5000 зр., на покритє коштів веденя аґентіїв Освіцимі, Бродах і Підволочисках, щоби мав хоч 1000 зр. чистого зиску. Також наказано Клявзнерови підвисшити цїну за карти корабельні о 10 марок.
З свідоцтв судових показало ся, що головні обжаловані не були доси карані.
В цвітни 1888 р. видало староство бильске рескрипт, звільняючій жанжармерію від служби на двірци освіцимскім, щоби могла тим лїпше повнии службу на граници. Службу поліційну мав на двірци повнити уряд митовий.
На тім закінчено поступованє доказове а прокуратор сформулував остаточно акт обжалованя в сей спосіб, що цофнув обжалованє против Клявзнера що-до обманьства в аґентії брадскій, против Наймана що-до обманьства при вимінї грошей, против всїх т. за. "нагінників" і кондукторів що-до співвини обманьства при Унінї і Покетї і помочи до дезерції, — а розширив обжалованє в сей спосіб, що школа еміґрантів за-для злочинного дїланя аґентії перевисшала 300 зр. Защитники спротивились такій змінї акту обжалованя, але трибунал прихилив ся до внесеня прокуратора.
В понелїлок має трибунал предложити питаня судьям присяжним.
[Дѣло, 06.02.1890]
Председатель трибуналу сов. Липка скінчив вчера в полуднє о 1-шій годинї своє резіме, почім вийшли всї з салї а лишились в нїй самі присяжні для наради. Kurjer Polski під днем 4 н. ст. марта так пише: Нинї вкінци можна сказати, що наближаємось ид кінцеви монструального процесу, котрий як для своїх величезних розмірів так і далекосяглого подкладу економічно-суспільного, тілько колоту в світї наробив, тілько сензації викликав, тілько коментарів насував. Завтра служба Божа, замовлена судьями присяжними на интенцію виданя справедливого вироку. По резіме сов. Липки лишать ся судьї присяжні в сали "Сокола", де певно зі три днї будуть нараджуватись над судьбою обжалованих. До салї внесуть ся ліжка і харч судьям присяжним доставляти буде возьний судовий. В сусїдній комнатї через цїлий день буде сов. Липка. Єму лиш виключно вільно входити до салї нарад, щоби подати судьям які вказівки. Через три ночі буде спати в будинку "Сокола" авскультант судовий і протоколянт сеї розправи п. Яблоньскій. Вердикт оголосять в суботу рано а що відчитанє 343 питань займе з пять годин часу, то в понедїлок поставлять ся внесеня що до виміру кари а ві второк рано оголосить трибунал засуд.
[Дѣло, 06.03.1890]
В процесї вадовицкім настав для цїлої шайки обжалованих в суботу страшний суд. О 8-ій год. рано зійшлись до салї розправ трибунал, судьї присяжні і оборонцї а п. Володислав Бодуркевич, дїдич і предсїдатель судьїв присяжних, зачав відчитувати вердикт на 345 питань. Для порядку і безпеченьства введено до салї трех вояків і двох жандармів. Ще перед оголошенєм вердикту оповістив сов. Липка рішенє трибуналу, котрим засуджено оборонця д-ра Лазарского на 100 зр. кари за перерванє резіме предсїдателя. 1) На питаня щодо злочиньства обманьства в часї перед наданєм концесії признано виновним 10 голосами лиш Юл. Наймана, реставратора в Освіцимі, а всїх инших одноголосно увільнено. — 2) Ha питанє головне що-до злочиньства обманьства, в часї истнованя концесії — признано виновновними Клявзнера, Герца, Лєвенберґа 9 голосами і Ляндерера 11 голосами; а Ляндава увільнено 11 голосами; — що до співвини обманьства признано виновними: Шенера, Красуского, Барбера, Айнгорна, Вассерберґа і всїх згінників. — 3) На питанє що-до злочиньства насильства через вимушенє і що шкода перевисшає 300 зр. признано виновними: Клявзнера, Герца, Лєвенберґа, Ляндерера, Иваницкого, Шенера, а з згінників Барбера і Рудавского. За співвину в тім злочиньстві насильства признано виновним Наймана. Всїх кондукторів зелїзничих, котрих провина підпадала під питаня сеї ґрупи, увільнено одноголосно. — 4) На питанє що до злочиньства насильства через обмеженє личної свободи признано виновними: Клявзнера, Герца, Лєвенберґа, Ляндерера, Шенера, Костецкого і всїх згінників. — 5) На питанє що-до злочиньства підпомаганя дезерції признано виновними: Герца, Лєвенберґа, Ляндерера, Иваницкого, Шенера, Костецкого і Вассерберґа. — 6) Питанє що-до злочиньства намавляня до дизерції одноголосно заперечили. — 7) Питанє що-до злочиньства надужитя власти урядової, відносяче ся до Иваницкого, признали судьї одноголосно. — 8) Всї инші питаня що до обманьства прибираня характеру старости, що-до підкупства урядників і що до злочиньства членів аґентії бременьскої заперечили судьї одноголосно. — Кара визначена законом за злочиньства, котрі потвердили судьї присяжні, єсть від 1 до 5 лїт вязницї. По полудни о год. 3-ій введено до салї розправ всїх обжалованих і зараз сильний кордон з 6 жандармів, 9 вояків і 7 сторожів вязничних окружив місця, де обжаловані сидїли. Читанє скінчилось о 6-гій год. вечером а трибунал зараз оголосив вирок увільняючій: з головних обжалованих Ляндава, відтак шість аґентів бременьских, дванацять кондукторів зелїзничих і дванацять членів аґентії освіцимскої, між ними Зопота, Цайтінґера і Галатка. Всїх увільнених зараз випущено на волю. — В понедїлок поставить прокуратор внесеня що-до виміру кари засудженим. — Так отже з 62 обжалованих признали судьї присяжні половину виновними закинених им злочиньств.
[Дѣло, 10.03.1890]
Вирок в справі вадовицкій.
Вчера о годинї 10-ій рано відчитав совітник Липка вирок. Засуджені: Лєвенберґ і Ляндерер на 4 і пів року, Герц на 4, Клявзнер і Наймані на 3, Садґер, Барбер і Шенер на 2, Иваницкій і Вассерберґ на півтора, Ерліх і Айнгорн на 1 рік, Лявфер на 6 місяцїв, Банд на 4 місяцї, Костецкій, Ксєнжарчик, Куперман, Рудавскій, Гершльовіц і Стерналь на 3 місяцї, Вінцер, Бакляш, Годур, Червик, Барус, Ґлязер, Шлябовіц, Відух на 6 тижднїв, Кляя і Баранек на 1 місяць. Крім того мають заплатити: Герц, Лєвенберґ, Найман і Иваницкій по 100 зр. войсковій касї за відшкодованє титулом дезерції. Всї засуджені мають поносити кошти процесу. Прокуратор зголосив відклик за-для низького виміру кари що-до Клявзнера, Герца, Лєвенберґа, Ляндерера та кількох згінників. Деякі згінники приняли вирок і просили рівночасно о відложенє кари на пізнійше. Оборонцї д-ри Лазарскій, Корн і Данієль внесуть в имени Клявзнера, Герца, Лєвенберґа, Ляндерера, Наймана і Иваницкого жалобу неважности. — Засуджені заховували ся підчас читаня вироку спокійно.
[Дѣло, 13.03.1890]
13.03.1890