І.
Недостаток землї.
"Що голова — то розум" каже приповідка і правду каже. Се бачимо і в квестії громадної еміграції, треваючої від трех лїт. Одні винувати-муть податки, другі — додатки; сі недостаток землї, тамті єї неврожайність; инші вказують то на хлопску ледачість, то на піяньство; спеціялісти-політики кричать на крочуванє прав горожаньских; радикали хотять більшу посїлість паювати; люде о твердих переконанях видять спасеніє лише за Збручем, а причиною сеї появи має бути фонетичний букварь [они мають мабуть таки рацію, бо фонетичний букварь і громадна еміґрація появляють ся рівночасно]. Люде, що то люблять вибирати золоту середину, лявірують то сюди то туда, признають всїм слушність...
Найбільше горлають урядові статистики, намагаючись "неумолимими цифрами" виказати, що в Галичинї нема ще перелюдненя і що галицкому хлопови не треба ще йти за море, бо безвглядне число населеня не таке дуже велике тай ще — після их рахунку — могло би тут помістити ся в-двоє тілько людей, як тепер. Они кажуть, що на 1 квадр. клм. живе в Бельґії 197 мешканцїв, в Австрії низшій 134, в Шлеску 118, в Чехах 113 мешканцїв — а в Галичинї 84*). На их гадку Галичина не гірша від тамтих країв; у нас може бути також так густе населенє, а що нам ще до тамтих цифр далеко, то еміґрація з того боку неоправдана. Так кажуть люде — мовляв — письменні і я при них задержу ся; от може сам тої чести наберусь. Тай побалакати з ними варт, бо они і рахувати вміють. Я-ж им скажу, що більша посїлість у нас числить враз зі слугами і всякими посїпаками 500.000 голов [числю на кождий двір по 100 голов, а се скорше за богато, як зa мало], она має 39% всеї поверхнї с. є. 5,371.270 морґів, на 1 квадр. клм. припадає 16 мешканцїв, та ще им за тїсно, бо запихають своїми дїтьми більше а тепер навіть менше интратні уряди, они беруть индемнізацію за панщину і коршми [за самі коршми 62 міліонів], а кричать таки, що біда.
Для хлопів лишає ся 61% поверхнї або 8.269 376 морґів і на них жиє [по відчисленю урядників, купцїв, ремісників і промисловцїв] самих хлопів 5,280.000, — на 1 квадр. клм. припадає 111 мешканцїв. Краї висше наведені мають густїйше населенє, але там промисл і торговля дають 50–70% всего населеня заробок, а в нас промислу і торговлї як би не було і 80% населеня займає ся рільництвом. Коли викажемо самих рільників і их родину, то на 1 квадр. клм. припадає голов:
в Галичинї загально — 78
в Галичинї на посїлости хлопскій — 111
в Чехах — 45
в Бельґії — 49
в Шлеску — 49
в Австрії низшій — 30
Видимо з сего, що 1 квадр. кільом. мусить в Галичинї виживити майже два рази тілько людей, як в инших краях, а коли увзгляднимо лиш населенє промешкуюче на грунтах хлопских, то 1 квадр. кльм. мусить виживити 111 голов с. є. три рази тілько, як в Австрії низшій, а два рази тілько, як Чехах, Шлеску і Бельґії. Се можливе у нас длятого, що селянин ограничає всї свої потреби ad minimum, живить ся — даруйте за слово — як звіря, їсть, щоби лиш дихати; — у нас заживного хлопа не видати, хиба війт та писар, а все проче населенє — то костомахи обтягнені счорнїлою шкірою.
У нас селяне мають за мало землї і всякі проєкти о подвигненю селяньства дешевим кредитом, мікроскопійними пільгами податковими добрі може для країв сусїдних, але не для Галичини. В Галичинї коли-б навіть всю домінікальну власність попарцелювати рівномірно між селян, то они ще не мали би тілько землї, кілько випадає на рільника в Чехах або Шлеску, бо ще й тогди мав би 1 квадр. клм. виживити 64 голов.
Ось наводимо табельку о відносинах земельних населеня всхідної Галичини в 47 повітах, упорядковану після проценту Русинів. [Повіти, де єсть Русинів менше як 30% поминаємо].
Повіт — Загальне число населення — % Русинів — Мають селяне % всеї поверх. — Мають селяне морґів — На 1 голову випад. морґ.
Typкa — 62.578 — 88.8 — 68 — 172.326 — 2.7
Богородчани — 56.205 — 88.1 — 60 — 94.330 — 1.7
Калуш — 77.875 — 84.0 — 56 — 116.142 — 1.4
Городенка — 86.047 — 84.0 — 64 — 111.524 — 1.2
Косів — 77.767 — 82.7 — 67 — 224.660 — 2.9**)
Снятин — 76.065 — 81.5 — 73 — 77.080 — 1.0
Борщів — 106.755 — 80.5 — 54 — 97.489 — 0.9
Надвірна — 77.496 — 78.9 — 41 — 141.423 — 1.8
Жидачів — 65.114 — 78.3 — 54 — 88.308 — 1.3
Яворів — 69.070 — 78.0 — 62 — 103.722 — 1.5
Старемісто — 50.123 — 77.6 — 73 — 93.006 — 1.8
Товмач — 90.552 — 76.6 — 61 — 93.037 — 1.0
Жовків — 80.936 — 76.6 — 60 — 125.532 — 1.5
Залїщики — 72.598 — 76.1 — 52 — 65.880 — 0.9
Долина — 90.929 —74.7 — 38 — 168.607 — 1.8
Перемишляни — 69.146 — 73.9 — 57 — 91.846 — 1.3
Коломия — 131.073 — 73.8 — 58 — 119.489 — 0.9
Рогатин — 95.975 — 73.6 — 56 — 113.828 — 1.1
Лїсько — 84.885 — 72.7 — 52 — 187.354 — 2.1***)
Стрий — 95.041 — 72.0 — 54 — 182.555 — 1.9
Добромиль — 61.468 — 70.9 — 57 — 91.908 — 1.4
Рава руска — 95.110 — 70.5 — 62 — 153.279 — 1.5
Чортків — 64.741 — 69.5 — 55 — 67.040 — 1.1
Дрогобич — 118.742 — 69.0 — 63 — 162.382 — 1.4
Бібрка — 69.612 — 68.9 — 52 — 82.019 — 1.1
Збараж — 66.722 — 67.6 — 64 — 87.224 — 1.3
Городок — 64.637 — 67.0 — 56 — 87.551 — 1.3
Золочів — 148.808 — 65.1 — 60 — 190.731 — 1.3
Сокаль — 90.025 — 64.9 — 55 — 127.799 — 1.6
Станиславів — 105.408 — 63.2 — 67 — 102.206 — 0.9
Гусятин — 89.377 — 62.4 — 52 — 78.881 — 0.8
Бучач — 113.170 — 62.0 — 55 — 115.290 — 1.0
Броди — 130.707 — 61.7 — 51 — 156.353 — 1.2
Мостиска — 71.988 — 61.7 — 60 — 79.913 — 1.1
Самбір — 85.042 — 61.6 — 70 — 113.620 — 1.3
Бережани — 86.880 — 61.5 — 58 — 117.744 — 1.3
Рудки — 62.482 — 61.3 — 57 — 69.447 — 1.1
Камянка струм. — 97.051 — 60.9 — 53 — 140.138 — 1.4
Підгайцї — 79.343 — 59.6 — 56 — 104.089 — 1.3
Теребовля — 71.823 — 55.0 — 61 — 73.959 — 1.0
Чешанів — 74.132 — 53.4 — 58 — 120.081 — 1.6
Тернопіль — 120.006 — 51.7 — 62 — 127.100 — 1.0
Сянок — 95.306 — 51.6 — 64 — 139.532 — 1.4
Львів — 108.872 — 50.3 — 63 — 141.846 — 1.3
Скалат — 84.047 — 49.1 — 61 — 92.891 — 1.1
Перемишль — 121.383 — 48.4 — 54 — 94.399 — 0.7
Ярослав — 119.988 — 34.4 — 60 — 141.607 — 1.1
Всхідна Галичина — ... — 66.5 — 58 — ... — 1.3
Цїла Галичина — 6,607 — 816 — 42.9 — 61 — 8,269.376 — 1.2
З повисшої табельки видно, що в декотрих повітах [принявши, що родина складає ся з 5 душ] як Борщів, Станиславів, Гусятин, Коломия — випаде на одну родину півпята морґа, а в Перемишли тілько півчверта морґа поверхнї. А треба ще знати, що в Галичинї всхідній 1 зерно посїяне приносить 10 зерн плоду, а в Австрії, Чехах, Шлеску 1 зерно пшеницї 15 зерен, 1 зерно ячменю або вівса 20 зерен, 1 барабола 18 бараболь плоду.
І от дивне диво! В Бельґії, Чехах, Шлеску 1 квадр. клм. живить 45–49 людей, а у нас мусить виживити 111. У нас продукує ся два рази менше плодів, як там, то повинно вистарчити для половини числа населеня тамтих країв с. є. для 25 мешканцїв, а тимчасом у нас живе на 1 квадр. клм. 111 мешканцїв с. є. 4½ рази тілько, як можливо, тай ще плоди по-за границю вивозимо. Як се можливе? А так, що голодуємо і з голоду мрем і ми і наші дїти. До пятого року вмирає 40% всїх дїтей. За десять лїт від 1881–1890 р. вмерло 1,100.000 дїтей, а старших людей 934.000, т. є. о 166.000 менше.
Населенє терпіло, a далї почало втїкати в світ за очи... "бо гірше вже бути не може".
*) Цифри наведені тут і низше беру з: 1) Recznik statystyki Рутовского т. III. і IV.; 2) Nędza w Galiсyi Щепановского; 3) Aґрарні відносини Галичини Будзиновского.
**) З того більша часть лїсів і пасовиск.
***) Поля належать до 5, 6 і 7 кляси.
[Дѣло, 23.11.1896]
II.
Лиха господарка.
Професори господарки, економи такі, що тілько в книжках орють і слова сїють, і економи справдїшні, що мешкають з офіцинах та диспонують класти стирту як погода або возити гній як слота, — кажуть одноголосно, що селяне Галичини всхідної господарять дуже лихо і що при такій господарцї зійдуть на дїдів. Священики знов твердять, що на господарцї тепер нїхто вийти не годен, що они маючи 20–50 морґів докладають до господарки, а селянин маючи 3–5 морґів грунту доробити ся з него не може; а коли попросимо таки о яснїйшу відповідь, то заявлять менше або більше рішучо, що селяне господарять добре.
І одні і другі кажуть правду, а бодай се, що думають. Коли судити станемо спосіб господарки наших селян після ґаздівств нїмецких, то селяне наші господарять зле. Коли-ж возьмем під розвагу се: що селян не було кому доброї господарки навчити, й священики до тепер ще так господарять як селяне, — що хлопскі поля порозкидані кругом села півморґовими парцелями, — що селяне до 1848 р. не чули потреби запобігати коло своєї рілї, бо пан міг єї відобрати, — що по 1848 р. дістали они так мало землї і так єї зараз таки обтяжено, що земля та стала топитись в их руках; — коли ті обставини увзгляднимо, то селяне господарять добре, або назвавши річ по имени: як вміють.
Найголовнїйші хиби в индивідуальній господарцї рільній наших селян, то сесі:
1. За богато сїють збіжа, а за мало ростин пашнистих. При истнуючій кризї рільничій збіжа на продаж продуковати не варт, треба єго спасати худобою, а взглядно сїяти більше пашнї, годувати свинї і товар, і не зерно а инвентар живий продавати. 2. Понехати лишати голі паренини і закинути трипольове господарство. 3. Зменшити число коней, бо тепер сама Галичина має их стілько, що цїла Долитавщина разом взята без Галичини. А треба знати, що Галичина що-до простору єсть четвертиною Долитавщини, проте край наш має три рази більше коней, як потребує. Навіть в Галичинї двірскій кінь обробляє 16 моргів, а хлопскій 4 морґи. 4. Намагати продукувати як найбільше навозу; уживати торфу, глини, лубину і навозів мінеральних.
Архаїзм господарки хлопа галицкого, а особливо руского, довів до того, що тут при три рази меншім обтяженю 1 морґа простору податками як в Чехії або Австрії долїшній селянин гине з голоду або йде в світ за очи, коли в тамтих краях селянин платить три рази більшій податок і має ся по при тім добре.
Але не тілько господарка хлопа яко индивідуальної одиницї є лиха, бо так само лихою або за коштовною єсть господарка громади, ради шк. місцевої, ради повітової.
За-для недбальства властей або з розмислом практикованого в нас протеґованя податливих війтів вибирає ся дуже часто по громадах самовільно данини; війт з присяжним йде від хати до хати і вибирає по 10 чи 20 кр. від нумеру. А хто єго сконтролює, на що він вибирає і де дїває ті гроші?.. Важать ся хто не дати дачки, то після истнуючих в нас порядків (не законів, бо ті добрі) не карають війта, але такого "бунтівника" і то арештом від 1–3 місяцїв. Гроші громадскі розкочують ся з каси адміністраційної бодай в 1/4 части марно, а се чинить поважну суму пів міліона зр. річно.
Так само позичкові каси і шпихлїрі*) громадскі не розвивають ся як слїд і не пpиносять такого хісна, як повинні, а всему одна однїсенька причина: брак совістного нагляду рад повітових. В краю єсть 3.350 кас позичкових і 682 шпихлїрів, — або що третя громада має касу, а що двацята шпихлїр. Як видимо, число их мале а про адміністрацію вже не згадувати. Фонди кас мимо продажи лїсів громадских, доходи з проценту ростуть як міхур на морозї, а видїл краєвий навіть статистики про них не оголошує, бо з самих дат показало би ся, що треба суспендувати 90% рад повітових і бодай 2.500 зверхностей громадских.
Ради шкільні місцеві суть звичайно в руках польских, отже і господарка там така. Двори звичайно своєї пайки не дають, а горе учителеви, котрий о ню упімне ся. Знаю такій случай: Двір в Си... мав давати до платнї учителя 23 зр. річно, але цїкавий дїдич обчислив, що на се треба би по-над 500 зр. капіталу, тож він придумав спосіб дешевшій. Дає 2 кавалки поля і кусень луки загальної вартости 200 зр. "на школу", — перед громадою уходить за добродїя школи, а собі каже престацію відписати. Учителеви відтягають 23 зр. з платнї, декотрі були вдоволені і з того, але оден хотїв, щоби єму відтягали лиш чистий дохід обчислений на 5 зр., писав до ради окружної і краєвої і діждав ся "перенесеня" з уряду. — На видатки шкільні (опал, успуга, асекурація) не дав сей панок "як школа школою" і зломаного крейцара, а урґенси зверхности громадскої кидають власти до коша.
Ради повітові то институція за дорога, бо кожда коштує від 10.000 до 33.000 зр. річно, на самих урядників видає ся 2 до 8.000 зр., а користи з них нема жадної, або ще приносять они шкоду через піддержуванє по громадах деморалізуючих війтів і писарів. При виборах до рад пов. в минувшім місяци здобули хлопи-Мазури щось в 10 радах курію сїльску, а в нас всего в двох. Хтось тут винен, але показувати палцем не випадає.
В громадских касах позичкових і скарбонах церковних не фруктифікує ся належито гроша там зложеного, громадскі доходи розхапують, двори часто не дають на школу законом приписаної суми, видїли повітові переводять даремнїсенько богато гроша, — а вся та негосподарність відбиває ся на хлопскій кишени, видушує з хлопа остатний крейцар, виганяє з батьківщини. Ощадности заведені в господарцї колєктивній і належита фруктифікація плаченого селянами на ті цїли гроша принесла би річно після имовірного обчисленя около 2 міл. зр., і о таку суму зменшила би хлопскі видатки. А що индивідуальна господарка селян не в силї тілько продукувати (бо за мало землї, застарілий лад господарованя і марнотратство гроша публичного), щоби вистало на прокормленє родини і оплату всяких данин, тому одиницї задовжують ся. Стан селяньских довгів табулярних виносив в 1870 роцї 2 міліони зр., в 1880 р. 16 міл., а в 1890 р. 51 міліонів зр. В послїднім десятилїтю збільшає ся гіпотечний довг селян о 3½ міл. зр. річно; а що довги не заинтабульовані винесуть також 51 міл. зр. і збільшають ся о таку саму квоту як табулярні — то принявши вартість недвижимого маєтку селян галицких на 600 міл. зр. обчислити можна легко, як довго ще хлопска посїлість в Галичинї має истнувати.
*) Leopold Саrо. Lichwa na wsi. Przegląd powszechny 1893 зошит IX. стр. 306.
[Дѣло, 24.11.1896]
III.
Несправедливо розложені тягари.
"Менї школи в Побу... непотрібно" — сказав теперішний презідент міністрів до радних, котрі єго о матеріял замість припадаючої на него частини грошевої на школу просили, — "я там дїтей своїх посилати не буду. На мене випадає 260 зр. і то дам..." — Таких поглядів суть пани галицкі, а що в соймі і радах повітових мають більшість, в радї державній все их интереси увзглядняють ся, а всякій собі не ворог, то всї закони і маніпуляції так хитро придумані, що де платити там хлопи — наперед, а де зиски тягнути — там хлопа не треба.
Клясифікація ґрунтова, переведена в користь панів, кривдить хлопів річно о 681.000 зр. плачених яко податок безпосередний, бо дохід хлопских грунтів оцїнено о 3 міл. зр. висше як повинен бути. В наслїдок того платять хлопи і всякі додатки висші. Додаток краєвий виносить враз з индемнізаційним 61%, повітовий пересїчно 12%, громадскій і шкільний 25% від податків без посередних, — разом 98%. Від несправедливо плачених 681.000 зр. заплатити мусять хлопи ще майже друге стілько додатків річно. Несправедливо переведене клясованє грунтів коштує хлопску кишеню річно 1,350.000 зр.
Ще більше кривдить селян закон дороговий. В Галичинї хлопских хат єсть около 950.000, двірских 14.000, а 74.000 по містах. Хлопи платять роботою чи грішми майже міліон зр., а пани ледво 80-ту часть того с. є. 14.000 зр. — Не конець на тім. Двори повинні давати матеріял на мости, і они єго дають, але так зручно виставляють відтак рахунок, що рада повітова платить им за той матеріял всї гроші, які складають титулом шарварку міста і місточка. За того рода оплати дорогові мали декотрі ради повітові в Шлеску ще перед чотирма лїтами 10–15.000 зр. ускладаного фонду дорогового, тай всї дороги муровані. А у нас? Ради повітові навіть рахунків не оповіщають з тих грошей, але екзеквують их безпощадно, а видїл краєвий не дбає про ті фонди. Ст. Бадені злюстрував щось 10 рад повітових; — цїкаво знати, чи найшов які призбирані фонди дорогові в тих радах повітових?
Лиха господарка спільним майном громадским коштує річно селян около 2 міл. зр., а несправедливо поношені тягари винесуть (1,350.000 зр. + 376.000 + форшпани + варти + комісії...) навіть більше як 2 міл. зр.; — на одного господаря випаде пересїчно 4 зр. на рік. Забирати рік-річно 4 зр. бідакови, котрому заглядає голодова смерть в очи, се гріх смертельний, непростимий, і тo тим більше, що кривдитель має повну свідомість свого вчинку і стану, в якім находить ся покривджений.
Після дат статистичних повинна дати Галичина річно на дороги громадскі около 1,200.000 зр.; міста платять 200.000 зр., хлопи повинні дати після посїданого простору землї 610.000 зр., а двори 390.000 зр. Але що-ж дїє ся? З ласки опікунів мусять хлопи платити о 376.000 зр. більше як повинні, а за опіку і даний на мости матеріял дїлять они між себе й ті гроші, котрі платять міста с. є. 200.000 зр. річно. В кишенях обшарів двірских опинює ся річно грошей громадских (а взглядно повітових) і хлопских 576.00 зр.
А форшпани, варти, післанцї, кошти комісійні, конкуренція церковна, сплата за пропінацію, все то жде на хлопа і на єго кишеню.
[Дѣло, 25.11.1896]
IV.
Брак працї над просвітою.
В наc "і мудрість єсть своя" і — політики свої. Пошле Господь милосердний якій збір чи віче, так бесїдників і резолюцій хоч лопатою горни. Але не надїй ся по всїх тих людях томлячої і ненастанної працї в напрямі вказуванім через них в буддень, — они привикли раду радити, критикувати, розказувати, а не стояти в рядї непохитно, сповняти прикази і працювати. Ми все мабуть будемо богаті в атаманів, а бідні в рядових. — "Припоручає ся видїлови перевести консолідацію Русинів, — або закладати читальнї, крамницї, зсипи, уряджувати віча, Народній торговли заняти ся закупном клоча, яєць, щетини..." Такі домаганя чуєм раз-у-раз на зборах. Але приступім до такого глубокоумного патріота і запитаймо, що ти зробив сам в тім напрямі? — як дбаєш в своїм крузї про нарід? — то вийде в найлїпшім разї се, що сказав возьний Петерваковскій: "...Доселї нї одного не здїлав!"
У нас дотепер мимо крику по часописях і балаканя на всякої закраски зборах систематичної працї над просвітою мас народа, над єго освідомленєм так як би зовсїм не було. Найсистематичнїйша ще робота наших радикалів. Вишколені ґенеральним штабом пускають ся одиницї між нарід. Праця доривочна не приносить хісна. Годї в часї невиборчім займати ся фільософованєм або заживати миленького спочинку, а доперва на дві-три недїлї передо виборами запалахкотїти соломяним поломінєм, щоби як сей лишити богато спопелїлої і чорної ватри а пожитку жадного. В нас нема товариств по краю, котрі би муштрували рекрутів і приучували их до борби за свою кривду, длятого як прийде слушний час, то проводирі збирають на ґвалт рекрутів і ведуть непевну і несвідому справи голоту в бій,— не дивниця, що она при першій сальві ворога втїкає або здає ся на ласку і неласку.
Часописи замість вказувати на напрям, в якім працювати треба, підносити працю хосенну і успішну, подавати образ истнуючої орґанізації по краю та спосіб, яким се осягнено, — зводять дуже часто борбу з вітраками "Правда" або "Буковина" скує і пустить в світ яку побрехеньку, "Народна Часопись" повторить, "Галичанин" ликує і досипує перцю; а за тими паперовими прапорами відбувають нишком в дусї такі самі еволюції всї читачі в тій добрій гадцї, що читаючи се, суть вже тим самим великими патріотами і мучениками за идею. Чи при такій бездїльній контемпляції виховає ся наш нарід на свідомих патріотів, о сїм можна сумнївати ся.
Почавши від ради громадскої і читальнї, а скінчивши на всяких товариствах центральних чуєм всюда одну пісоньку. Суть одиницї честні та трудячі, котрі трудять ся совістно і за себе і за других. Але их немного. — Читалень єсть у всхідній Галичинї 454, та богато з них истнує лиш в виказах на папері, а в прочих сходять ся члени раз чи два рази в рік, щоби відбути загальний збір, — тай по справі. Духовеньство має аж два кручки, щоби оправдати свою абстиненцію від читальнї, а то: утому, якої дізнає в недїлю і свято, а власне тогди збирають ся читальники, і та обставина правдива, — і радикальні напрями, під чим дехто розуміє всякі змаганя більше самостійні, а та обставина єсть фікційна. Кого иншого нема в селї, щоби читальнею заняв ся і так она поволи заснїчує ся і гине. Населенає не знає читальнї і там ся не сходить, але сходить ся і то дуже пильно до коршми. А що з того вийде?
Але треба кінчити. Брак землї і єї плодовитість вказує, що в Галичинї на 1 км квадратовім повинно би лишити ся беручи за взір Чехію, всего 25 мешканцїв, а що тепер єсть их 84, а взглядно 111, то повинно би виеміґрувати 59 або навіть 86 мешканцїв. Возьмім ту меншу цифру, то з Галичини повинні би пійти в світ 2.900.000 людей. Инша річ куди мають они йти. Xто має малосердє і спромогу, нехай вказує им дорогу, а инші нехай скинуть ся бодай невеличкими датками на оплату еміґрантам тямучих провідників.
[Дѣло, 26.11.1896]
26.11.1896