Минулого понеділка стало відомим прізвище лауреата цьогорічної Нобелівської премії з економіки. Ним, як відомо, став 61-річний професор економіки Тулузького університету Жан Тіроль, який отримав престижну нагороду за «аналіз ринкової влади та регулювання». На прес-конференції після церемонії оголошення хтось з журналістів спитав, чи бува не має цьогорічна нагороди «політичного характеру», адже науковий доробок Тіроля використовували державні регулятори, щоб загнуздати ненаситні апетити великих корпорацій. Відповідаючи на це запитання, Торе Еллінґсен, голова комітету з присудження премії, порівняв Тіроля з інженером, який «пропонує інструментарій вирішення проблем, які не залежать від чиїх-небудь політичних уподобань». Нюансами наукової роботи володаря цьогорічного економічного Нобеля поцікавилося американське видання The Wall Street Journal.
Є всі підстави погоджуватися зі словами голови нобелівського комітету – Ж. Тіроль здійснив першокласну роботу, застосовуючи теорію ігор до аналізу ринків з лише одним або кількома домінуючими гравцями. Провідні економісти світу одностайні, що нагороду він отримав цілком заслужено. Тим більше, якщо уважно вчитатися у його праці, стає очевидно, що він зважено аналізує як плюси, так і мінуси державного регулювання.
З кінця 1960-х до 1980-х діяльність великого бізнесу на Заході розглядали в основному з погляду Чиказької школи неолібералізму. Її основними постатями були Джордж Стіґлер (Нобелівський лауреат 1982 р.), Сем Пельцман, Єл Брозен та Гарольд Демсец. Ці вчені стверджували, що якщо більшість галузей економіки й не можна назвати «досконало конкурентними», що значить, що жодна з фірм не може самостійно визначати ціну, тим не менше реальна економіка все ж є достатньо конкуретною (однією із вагомих складових конкуренції є інновації). Як наслідок, їхні погляди призвели до того, що урядове регулювання й антитрестівські заходи стали сприймати з деякою недовірою.
У 1980-х Ж. Тіроль застосував теорію ігор до дослідження олігополії – ситуації на ринку, коли на ньому домінують кілька великих фірм. Його основною ідеєю було те, що фірми зі значним ступенем ринкової влади враховують реакцію конкурентів на зміну ціни чи пропозиції. Економісти Чиказької школи також брали це до уваги, однак не аналізували ґрунтовно усі можливі імплікації за допомогою теорії ігор.
Важливим аспектом, який у цьому контексті досліджували Тіроль і його співавтор Ж.-Ж. Лафронт, була т. зв. «асиметрична інформація». Державний регулятор має менше інформації про капітал фірми, яку він контролює. Тому якщо його інформація не відповідає дійсності (що з великою йморністю часто трапляється), він може виставити ціну зависокою або занизькою. Економісти запроповали у 1986 р. спосіб компенсації цієї інформаційної асиметрії на основі вибору компанією одного з кількох запропонованих їй регулятором контрактів.
Ж. Тіроль також вивчав т. зв. «двосторонні ринки». Компанія Google, наприклад, може встановити ціну за свої послуги, з одного боку, споживачам, а, з іншого, – рекламодавцям. Що вища ціна для споживачів, тим менша їх кількість користуватиметься послугами компанії й менше коштів Google зможе заробити на рекламі. Оптимальним рішенням компанії було встановити нульову ціну для споживачів й встановити плату тільки за рекламу. Подібні рішення в сучасній економіці є дуже складними. У 2006 р. Ж. Тіроль у співавторстві з Ж.-Ж. Роше опублікували працю, у якій запропонували теоретичні моделі, які за допомогою складних математичних обчислень дають змогу визначити прибуткову ціну у різних ринкових умовах.
Попри значимість його праць для ринкового регулювання, Ж. Тіроль ніколи не був апологетом думки, що регулятори здатні краще встановлювати ціни, ніж фірми. Зокрема, він виступив проти державного регулювання т. зв. обмінного збору (комісії, яку виплачують один одному кредитні організації під час здійснення операцій за допомогою банківських карток) у платіжних системах типу VISA і MasterCard. Раніше побутувала думка про доцільність регулювання цього збору. Однак Тіроль у своїй праці за 2003 р. стверджує, що «враховуючи чинний рівень економічних знань, немає підстав вірити, що обмінний збір, встановлений будь-якої асоціацією, є надто високим чи надто низьким, порівняно з соціально оптимальними рівнями». Іншими словами: руки геть! Цікаво, що стаття з цією цитатою не була згадана серед 159 статей, перелічених Нобелівським комітетом.
Якщо Джордж Стіґлер був сьогодні живий, він, мабуть, побачив би у Тіролю споріднену душу. У 1950 р. він відстоював поділ корпорації U.S. Steel. У своїх спогадах 1988 року видатний економіст ХХ ст. признався: «Сьогодні я дивуюся своїй тодішній впевненості у тому, як слід керувати великою сталеварною компанією». Тіроль, здається, поділяє скромність Стіглера.
Зреферував Євген Ланюк за «The Economic Nuances of the Latest Nobel Laureate»
22.10.2014