Більшість людей, мабуть, ніколи не чули про «теорію контрактів», але саме ця сфера, принесла американцю Оліверу Гарту та фіну Бенгту Гольстрему цьогорічну премію Шведського державного банку з економічних наук пам’яті Альфреда Нобеля. Їх науковий доробок дозволяє краще розуміти складні та різноманітні контрактні відносини між, наприклад, робітниками і фірмами, акціонерами та менеджерами, бізнесом і постачальниками, страховиками і їх клієнтами, а також укладати ефективніші контракти.
Коли робітникам потрібно підвищити платню за продуктивність праці? Як в контракті найкраще визначити умови виплати такого бонусу? Чи менеджери повинні включати опціони емітента у свої контракти чи потрібний якийсь інший спосіб узгодження інтересів? Коли страхові компанії можуть вимагати від своїх клієнтів участі у виплатах і як найкраще узгодити умови цих виплат?
Люди постійно потрапляють в ситуації, в яких стають залежними від іншої сторони і повинні знати, що вона діє у їхніх інтересах. Контракт – це головний спосіб створити стимули для уникнення конфлікту інтересів та справедливого розподілу ризиків, прав та обов’язків, що випливають з контрактних відносин.
Акціонери компанії, наприклад, повинні бути переконані, що менеджери приймають такі рішення, які максимізують її прибуток, а не діють у своїх приватних інтересах, витрачаючи, скажімо, кошти компанії на облаштування своїх офісів чи беручи участь в проектах, які корисні тільки їм. Найкращий спосіб у цій ситуації – укласти такий контракт, який має стимулювати менеджера ставити інтереси компанії вище своїх власних.
Сформулювати оптимальний зміст такого контракту насправді дуже важко. Зрозуміло, що якщо пов’язати дохід менеджера з якимись показниками продуктивності компанії, наприклад прибутком чи вартістю її акцій, то це слугуватиме для нього стимулом діяти в її інтересах. Але який тип контракту заохочуватиме таку поведінку найефективніше? Складність полягає в тому, що окремі завдання, які доводиться виконувати менеджеру, відносно легко передбачити, проаналізувати та включити в контракт, а інші – ні. Внесок Гольстрема полягає в аналізі всіх цих випадків, ідентифікації економічних стимулів, які беруть в них участь, та виробленні найкращих умов контракту.
Наприклад, якщо важливий фактор в продуктивності менеджера – це везіння, то один зі способів відмежувати везіння від старанності чи здібностей, полягає у виплаті бонусу на основі того, наскільки робота менеджера ефективна порівняно з середнім показником в його індустрії. Якщо усім компаніям на ринку однаково повезло – скажімо, несподівано впали ціни на нафту і їх прибутки зросли, – то лише ті менеджери, які принесли своїм компаніям прибуток, більший за середній, повинні отримати бонус.
В основі досліджень Гарта лежить принцип, що всі ризики та випадковості в контракті врахувати неможливо і завжди може появитися якийсь фактор, який вплине на можливість виконання його умов. В таких випадках, імовірно, сторони можуть розійтися в розумінні того, яке рішення слід прийняти. Тому питання полягає в тому, як укласти найкращий контракт, враховуючи фактори ризику і те, як потрібно діяти, якщо настануть непередбачувані обставини. Це – так звана теорія неповних контрактів.
Гарт і його колеги показують, як можливо вирішити цю проблему. Суть їх рішення пояснюють в Нобелівському комітеті:
«Головна ідея полягає в тому, що контракт, в якому не можна точно визначити, що сторони мають робити у випадку непередбачуваних обставин, повинен встановити, хто матиме право прийняти рішення, якщо сторони не зможуть погодитися. Сторона з таким правом матиме більше переговорної сили і зможе укласти угоду на вигідніших умовах. Своєю чергою, це збільшуватиме для неї стимули приймати певні рішення, наприклад інвестувати, паралельно зменшуючи ці самі стимули для сторони з меншими перевагами».
Оскільки право приймати рішення і право власності йдуть пліч-о-пліч, ідеї Гарта також розширюють теорію права власності. Наприклад, як потрібно укладати фінансові контракти і як можна приватизувати урядові послуги? За яких умов фірма повинна бути вертикально інтегрованою (наприклад, самостійно виготовляти сировину для виробництва замість того, щоб купувати її на ринку, чого можна досягти, наприклад, шляхом злиття з постачальником)?
В комерційних позикових контрактах, в яких неможливо описати усі аспекти продуктивності позичальника (наслідком чого стає неповний контракт), краще, щоб право приймати рішення було збережене за позичальником до тих пір, поки його продуктивність залишатиметься задовільною, але коли вона погіршується, то право приймати рішення має перейти до кредитора. У такий спосіб працюють багато контрактів, зокрема між підприємцями та венчурними інвесторами.
Це лише кілька прикладів широкої сфери застосування теорії контрактів. Гарт і Гольмстрем зробили великий внесок у розвиток теоретичних засобів, які потрібні для розуміння численних і різноманітних контрактних взаємовідносин, і те, як між їх сторонами розподіляються право власності та право приймати рішення. Важливо і те, що їхня праця слугує дороговказом для публічних і приватних агентів щодо того, як слід укладати найвигідніші контракти. Тому й не дивно, що її удостоїли найвищої наукової честі.
Нобелівська премія в галузі економіки стоїть осторонь інших нобелівських премій. Її офіційна назва – «Премія Шведського центрального банку з економічних наук пам’яті Альфреда Нобеля». У заповіті А. Нобеля, складеному у 1895 р. не було економіки й фігурувало лише 5 номінацій – фізика, хімія, фізіологія або медицина, література та укріплення миру. Премію з економіки заснував Шведський центральний банк з нагоди свого 300-річчя у 1968 р. Відтоді її присуджує Шведська королівська академія наук поряд із преміями, які заповів А. Нобель.
Mark Thoma
Why this Nobel prize for economics is so well deserved
CBSNews, 12/10/2016
Зреферував Євген Ланюк
13.10.2016