«Дорогий Леонід Ілліч»

Півстоліття тому в Радянському Союзі прийшов до влади Леонід Брежнєв, який правив величезною країною 18 років. З його перебуванням на найвищій в СРСР посаді першого (а потім – Генерального) секретаря КПРС пов’язують «політику розрядки» й Олімпіаду-80, вторгнення до Чехословаччини та війну в Афганістані, ув’язнення академіка Сахарова та вигнання дисидента Солженіцина, а ще – «пепсі-колу» у неформатно видовжених пляшечках.

Дотепер частина українського суспільства тепло згадує Брежнєва, переповідаючи  незлостиві анекдоти про нього і ностальгуючи за «старими добрими» часами застою. «Ніколи так добре не було, як за Брежнюньця», – любила говорити одна  івано-франківська пані, майже ровесниця Генсека…

Коли він помер, за ним дехто плакав щиро (часом навіть у порядних галицьких родинах). Зрештою, деякі старші пані в Снятині, Коломиї та Болехові мали цілком резонні підстави так інтимно оплакувати смерть «дорогого Леоніда Ілліча» – у 1944-му в цих прикарпатських містах зупинявся штаб 18-ї армії, начальником політвідділу якої був молодий полковник і ловелас Леонід Брежнєв. Особливих успіхів у військовій кар’єрі у той час він не мав, але на любовному фронті, кажуть, здобув не одну перемогу.

"Начальник політвідділу 18-ї армії Л.І.Брежнєв на спостережному пункті в Карпатах" (світлина з видання "В боях за Карпаты". Составитель Б.С.Венков. – Ужгород: Карпати, 1975)

"Л.І.Брежнєв з групою політпрацівників 18-ї армії" (світлина з книги "Год 1944-й. Зарницы победного салюта". – Львов: Каменяр, 1979)

Легенди про нащадків, яких залишив на Галичині 38-річний полковник, існують дотепер. Скажімо, в Болехові розповідають, що молодий офіцер Льоня Брежнєв мав у місті коханку Параску Парахоняк, син якої Ілько (названий буцімто на честь діда) зробив блискучу кар’єру військового десь у Підмосков’ї. Подейкують, не обійшлося без найвищого заступництва.

Болехів колись

Невідомо, чи ця байка має під собою якесь реальне підґрунтя. Але достовірно відомо, що «начпоарм» Леонід Брежнєв дійсно впродовж двох тижнів мешкав у Болехові.  Ще не так давно під числом 29 на вулиці Шевченка висіла меморіальна таблиця, яка красномовно свідчила: ”У цьому будинку в серпні 1944 року знаходився начальник політвідділу 18-ї армії товариш Леонід Ілліч Брежнєв”.

Експозиція місцевого краєзнавчого музею у Болехові до 1992 року також зберігала сліди перебування в місті «дорогого Леоніда Ілліча». 4 з 9 виставкових залів розповідали про бойовий шлях 18-ї армії та особисто начальника її політвідділу Леоніда Брежнєва. Був у музеї й відтворений інтер’єр кімнати, в якій жив майбутній Генсек. Ліжко, столик, два крісла, телефон, карта, чоботи. Абсолютно спартанський стиль. Але у польових умовах навіть вузьке металеве ліжко було розкішним сексодромом.

Краєзнавчий музей у Болехові. Сучасний вигляд

Сучасна експозиція Болехівського краєзнавчого музею

Кажуть, що пристрасть до любовних утіх у Леоніда Ілліча згодом трансформувалася у непомірну жадобу поцілунків, яка стала підставою для сотень анекдотів про Брежнєва – так само, як його нестримний потяг до нагород і відзнак.

Знаючи про специфічні вподобання Генсека, під час його поїздок країною місцева влада спеціально підбирала дівчат, які вручали Леоніду Іллічу хліб-сіль. Від претенденток, окрім бездоганних зовнішніх даних, вимагали ще й уміння солодко цілуватися.

Брежнєву часом дуже несподівано нагадували про його колишні успіхи на любовному фронті. Якось під час традиційної поїздки на так звану «Малу Землю», оборону якої було героїзовано радянськими істориками на підставі, зокрема, опублікованих однойменних мемуарів Генсека, його привезли в будиночок під Новоросійськом, де начальник політвідділу 18-ї армії полковник Брежнєв мешкав під час війни. Господині від імені високого гостя вручили подарунок – кольоровий телевізор. А вона візьми й спитай: «Льоню, а пам'ятаєш, ти ж у мене з медсестрою однією жив. Така любов була! Куди вона після війни пропала?”. Брежнєв не міг пригадати ні медсестру, ні її подальшу долю, лише невдоволено пробуркотів, що такого добра на війні було досхочу.

Тим, хто пам’ятає Генсека лише на екрані телевізора, коли він ледь стояв на трибуні і, важко вимовляючи складні слова, довго й монотонно оповідав про чергові рішення партії та боротьбу за мир, важко уявити, що цей неповороткий і немічний чоловік міг бути душею компанії, веселуном, життєлюбом і звабником. Але сучасники Брежнєва свідчили, що він був дуже прихильним до земних радощів. Скажімо, Генсек зібрав чималу колекцію „Мерседесів” і любив погасати, сидячи за кермом. Часто вибирався на забави у вузькому колі в мисливських угіддях. Полювати найчастіше їздив у околицях Москви, але часом влаштовував собі і дальші мандрівки по Союзу. Бував, кажуть, і в Карпатах в компанії Підгорного та Шелеста – в Осмолоді стріляли ведмедя.

Колишній канцлер ФРН Віллі Брандт, з яким Брежнєв не раз зустрічався, писав у своїх спогадах: "Його фігура не відповідала тим уявленням, які могли виникнути, судячи з його офіційних фотографій. Попри огрядність свого тіла, він справляв враження витонченої, живої, енергійної в рухах, життєрадісної людини. Його міміка і жести видавали південця, особливо якщо він почувався розкуто під час бесіди. Він походив з української індустріальної області, де перемішувалися різні національні впливи”. 

Державний секретар США Генрі Кіссинджер, який приїздив 1973 року до Москви, майже всі дні переговорів із Брежнєвим провів у мисливському резерваті «Завидово» біля Москви. На цій зустрічі Брежнєв продемонстрував гостеві своє мистецтво водія. Кіссинджер про це пише в своїх мемуарах: "Одного разу він підвів мене до чорного "кадилака", який Ніксон подарував йому торік. Брежнєв сів за кермо, і ми помчали з великою швидкістю вузькими звивистими сільськими дорогами. Хотілося молитися, щоби на найближчому перехресті з'явився який-небудь поліцейський і поклав край цій ризикованій грі. Але хоч би й був тут, за містом, якийсь дорожній поліцейський, він навряд чи наважився би зупинити машину Генерального секретаря партії”.

Перші серйозні проблеми зі здоров'ям у Брежнєва почалися десь на початку 1970-х. Кажуть, тоді він пристрастився до снодійних таблеток і фактично став наркоманом. Біля нього постійно чергували лікарі, поруч із помешканням обладнали медичний кабінет. На початку 1976 року з Брежнєвим трапилося те, що прийнято називати клінічною смертю. Його вдалося повернути до життя, хоча упродовж двох місяців він не міг працювати через порушення функцій мови та мислення. Відтоді його постійно супроводжувала група лікарів-реаніматорів.

Стан здоров'я лідера СРСР належав до ретельно стережених державних таємниць, але прогресуюча неміч Генсека була очевидною для всіх, хто бачив його хоч би й на екрані телевізора. Він буквально вмирав на очах усього світу. В останні шість років мав кілька інфарктів й інсультів.

Через хворобливий стан Брежнєв вимушений був скоротити свій робочий день лише до кількох годин. Йому ставало все важче виконувати навіть прості протокольні обов'язки. «Вождя» дослівно водили попід руки. Неміч і хвороби радянського лідера стали не так предметом співчуття й жалю, як джерелом насмішок, що їх висловлювали щораз відкритіше. Згодом вони ввійшли до «золотого фонду» радянських анекдотів...

...7 листопада 1982 року під час військового параду та «демонстрації трудящих» на Красній площі Брежнєв попри погану погоду декілька годин поспіль стояв на трибуні Мавзолею. Іноземні газети писали, що він виглядав навіть краще, ніж звичайно. Та вже за три дні настав кінець. Під час сніданку Брежнєв вийшов за чимось до свого кабінету і довго не повертався. Стурбована дружина пішла з їдальні за ним і побачила, що Леонід Ілліч лежить на килимі біля письмового столу. Наступного дня ЦК КПРС і радянський уряд офіційно сповістили світ про смерть Л.І.Брежнева.