Осїнні маневри і милитаризм в Европі.

У Львові дня 1 (13 вересня) 1889.

Від коли милитаризм в Европі так страшно пійшов в гоpy, не відбувалися може ще нїколи в середно-европейских державах осїнні маневри під таким вражінєм, як сегорічні. Споглядаючи на ті величезні маси войска, що підчас мира представляють під дозором самих монархів або их найздібнїйших полководців справдешний образ війни, насуваєсь мимо волї на гадку, що то єсть послїдний перегляд воєнних сил в державах, що ходить о сконстатованє того, що ті величезні войска суть в силї зробити, як их можна найлїпше в данім случаю ужити і які их хиби потреба би і можна ще в послїдній хвили направити. Не потребуємо тут згадувати, яке вражінє зробили в цілій Европі, а головно в сусїдній Россії, галицкі маневри, хоч тут виступала лиш дуже мала частина тої армії, котра на случай потреби призначена виступити до бою. Очевидно що задача сих маневрів мусїла бути великої ваги, коли они звернули на себе так пильну увагу. Майже рівночасно відбувалися маневри і в сусїдній Саксонії, на котрих гостив і нїмецкій цісар. Король саскій назвав в своїм тоастї нїмецкого цісаря вождом будучности і в имени своєї армії заявив, що готов кождої хвилї виступити з нею до бою, скоро того зажадає вітчина. От маємо маленьку характеристику маневрів в Нїмеччинї і Австрії. Ще характеристичнїйшими мають бути маневри в полудневій Россії, коли можна і вірити тому, що о них голосять вже наперед газети. Там — як звістно, має бути чорно-жовтою хоругвою не двозначно маркований ворог, котрого позиції має здобувати россійска армія. Чи-ж серед таких обставин можна ще вірити в велику силу европейского мира і чи не скорше приходяться до переконаня, що сегорічні маневри то послїдний перегляд воєнних сил?

А до такого переконаня мимо волї спонукує нас ще і богато инших обставин. Держави европейскі групуються чим раз більше, а угрупованє то незадовго вже і скінчиться. Нинї єсть вже рїчею певною, що по сторонї тридержавного союза стоїть також і Англія. Недавно тому розійшлась була поголоска, що до союза держав европейских приступила також і Испанія. Испаньскі газети зараз виступили против того і здементували ту вість. Не потреба чейже доказувати, що поголоска та була розпущена умисно длятого, щоби висондувати публичну опинію і зміркувати, яке становище заняла-би в данім случаю Испанія. Тепер вже звістно, що Испанія осталась-би на боці від других держав. Треба ще чекати, що принесе заповіджена подорож нїмецкого цісаря до Греції і — як кажуть — до Константинополя та як випадуть вибори в Франції. Як по сегорічних маневрах будеся мати і докладний образ воєнної сили найбільших держав Европи, так по повисших фактах буде мабуть можна знати точно, як остаточно угрупуються держави. Від виборів в Франції буде зависїти, чи Франція зможе і схоче отверто станути по сторонї Россії і оголосити явним той союз, котрий нинї — як кажуть — держиться ще в тайнї, а котрий потребує ще лиш ратификації. Найцікавійшою же була-би подорож цісаря до Константинополя. Туреччина все ще до нинї хитаєся межи впливом Россії і західної Европи; і з сим їй зле і з тамтим не добре. Може бути, що по гостинї нїмецкого цісаря в Константинополи, Туреччина відважилась-би зробити рїшучій крок. Та тілько питанє, чи цісар Вильгельм схоче дїйстно загостити до султана. Єсть се проєкт, о котрім ще нинї сумнїваються, бо раз: султан був би змушений віддати визиту цісареви, на що він не може рїшитися, а відтак і не знати, чи цісар нїмецкій з огляду на Россію хотїв-би то зробити. На всякій случай можна припускати, що з кінцем подорожей нїмецкого цісаря і з виборами до парляменту в Франції, закінчиться і угрупованє держав, а з ним буде довершена і готовість до війни. Держави европейскі будуть тогди могли спокійно споглядати на себе і чекати, коли і котра з них дасть першій знак до війни.

З того, що тепер дїєся на балканьскім півострові, виходить майже як найяснїйше, що ся сторона Европи призначена вже з гори дати початок до величезного, може ще не бувалого доси перевороту в нашій части землї. Не без причини оминають всї держави балканьскій півостров як ту яку посудину з експльодуючою матерією, а найбільшим их старанєм єсть удержати на Балканї, доки лиш дасться, status quo. Чи довго се им буде удаватися, годї предвидїти, а з всїляких обявів можна навіть вносити, що хиба лиш доти, доко се Россії захочеся. Стремленя і антагонизм балканьских народів суть за надто великі і сильні, а вплив Россії має там за надто крїпкій під собою грунт, як щоби там довго можна удержати дотеперїшний status quo. Россія стратила вправдї, хоч може більше поверховно, свій вплив в Болгарії — і то можна сказати через свою власну вину — але за то відзискала вплив в Сербії, де тепер дїлає вже осторожнїйше, як дїлала в Болгарії. Для интересів Россії єсть навіть Сербія нинї далеко користнїйша, як могла бути Болгарія, бо Сербія своїм становищем сягає далеко глубше в интереси західно-европейскої политики, як то могла-би Болгарія. Від часу уступленя кор. Милана став вплив Россії в Сербії дуже великій, а митрополит Михаїл і россійскій посол Персіяни заходяться пильно около того, щоби той вплив удержати в повній силї. По-при велико-сербскі идеали розбудилася ще тепер і давна ненависть до Болгар. Сербія не може знести впливу Болгар на Македонію, котру уважає за свою. З відси то походить, що коли з одної сторони Сербія стараєсь розбудити велико-сербскій рух в Боснї і Герцеговинї, то з другої сторони виступає також енергично против болгарского руху в Македонії, а по-при то все лагодить свої воєнні сили. Рух воєнний в Сербії викликав в Болгарії навіть таке занепокоєнє, що там мимо всяких завірень сербского правительства, не хотять вірити тому, щоби Сербія не задумувала щось против Болгарії тим більше, що на болгарскій граници громадиться чим раз більша маса сербского войска. Антиболгарскій рух в Сербії єсть очевидним наслїдком россійского впливу, a ще більше обявляєся той вплив в справі велико сербских змагань і в справі розводовій короля. Ба, навіть зближенє Сербії до Чорногори єсть дїлом Россії. Давнїйшими роками була-би Сербія не поступила так супротив Чорногори, як то зробила тепер. Правительство сербске дозволило именно тим Чорногорцями котрих голод вигнав з краю, осїсти у себе і обіцяло их надїлити землею. Поступ в зближеню обох сербских країв очевидний. Яка єсть тепер прихильність Сербії до Россії, дало найлїпшій доказ святкованє именин царя з великим торжеством по цілій Сербії, а всї, і реґенти і министри і духовеньство славословили царя яко найбільшого приятеля Россії.

Але і в Болгарії не стратила Россія ще зовсїм свого впливу. Там спиняє єго лиш рука Стамболова хоч, як видко, лиш з великим трудом. Сама-ж "Балканьска агентія телеграфична", орган болгарского правительства доносить, що оногди арештовано в Софії дванацять проводирів з опозиції, котрою управляють Цанков, Радославов і Каравелов, за то, що они в день именин царя розсилали якісь окружники, котрим хотїли надати урядовий характер. Виходило-би з сего, що партії Цанкова, Радославова і Каравелова сполучилися з собою бодай що-до своїх відносин до Россії. Також не позволило правительство болгарске відправити заупокійне богослуженє за погибших в війнї россійских вояків. Видко з того, що рух в користь Россії і в Болгарії не ослаб.

Так само дїєся і в Румунії. І тут веде ся сильна агитація в користь Россії. Давні "иконарї" знову появилися і розкидають по краю портрети царя. Але що найцікавійше, то єсть то, що навіть межи румуньскими урядниками єсть дуже богато прихильників Россії. В виду такого стану рїчей не видадуться звістні "Десять заповідей Россії" маловажним і смішним дїлом і видко, що они знаходять на Балканї людей, котрі в них вірять.

Так отже має Россія тисячні способи, котрими може викликати на Балканї новий заколот, а коли-б того навіть і не хотїла, то потребує лиш чекати, доки дїло само собою не доспіє а тогди виступити з своїми жаданями і претенсіями. На Балканї може отже далеко лекше і скорше розгорїтися межинародна борба як на заходї від сторони Франції, бо тут нема скомпликованих интересів а коли вже розгориться, то знайде вже всї держави приготовані до неї. Аж лячно згадувати о такій евентуальности; але милитаризм, що вже страшно гнете народи нїби то в интересї мира, не дозволяє сподїватися і припускати иншого як лиш кровавого кінця, як лиш борби всїх зі всїми; а конець такій зближаєся чим раз більше в міру того, як держави стають готови до борби.

[Дѣло]