У нас несправжня Незалежність, за справжню треба платити кров’ю, бо інакше її не цінують — звикла риторика останніх 23 років в Україні. Ну що ж, думки матеріалізуються — Господь послав нам саме ті випробовування, на які ми «напросились».
Війна на сході під сором'язливою назвою АТО забирає щораз більше і більше життів найкращих синів та дочок України. За інформацією РНБОУ, станом на 24 серпня 2014 року під час проведення антитерористичної операції внаслідок бойових дій загинули 722 військових, поранено — 2625. За даними ООН, щонайменше 2593 людей стали жертвами бойових дій на сході України у період від середини квітня до 27 серпня 2014 року, тобто 36 людських життя щодня. Тобто кожні 40 хвилин гине людина…
Українці традиційно не вірять владі. Так вже сталося, що за усю історію нашої нації періоди, коли ми мали власну державу, а, відповідно і власну владу, тривали дуже недовго. Тому влада була за замовчуванням ворожа. Воно б то й нічого, але країна перебуває у стані війни. Відсутність інформації з надійних джерел породжує паніку. Чим дуже активно користується наш неоголошений офіційно, але від того не менш аґресивний ворог — Путінська Росія (ПР планетарного масштабу). Влада для українців є джерело не надійне. Тому їй не вірять. Інші ж джерела — друзі на фронті, їх родичі, «100% очевидці» тощо — мають досить умовний рівень правдивості. Але, як це не парадоксально, ми більше схильні вірити їм, ніж владі. Розуміючи, що через такі джерела закидати дезінформацію легше, аніж через будь-які інші канали.
І число загиблих у війні, передусім українських вояків (на жаль, втрати мирного населення на території, яка контролюється терористами чи просто російськими військами, порахувати майже нереально, тому наведені тут дані ООН є дуже приблизними), стає однією з ключових точок інформаційної атаки задля сіяння паніки. Соцмережі, а за ними й авторитетні видання волають: кількість загиблих суттєво (в кілька разів, на тисячі…) перевищує офіційні показники! Спробуймо цю інформацію «на зуб», чи така вона близька до правди, як видається.
«Z» насамперед звернувся до тих, хто був на передовій зовсім недавно. Боєць батальйону «Айдар», пластун Тарас Ковалик, який після поранення лікується в Києві, на запитання, чому немає точних даних і чи є це спланованим приховуванням інформації, відповів так:
«Насправді у стані війни дуже важко однозначно встановити кількість загиблих. Частина з людей під час відступу залишається на території супротивника і точно перевірити, чи вони загинули, чи потрапили, у полон немає можливості. Таких людей вважають зниклими безвісти. Вони часто повертаються і знову воюють. Щодо приховування інформації, то я не думаю, що у наш час це можливо. Будь-які великі втрати, як то підбиття літака з десантниками з Дніпропетровська (йдеться про ІЛ-76, який збили терористи 14 червня 2014 року і в якому загинули 40 військових та 9 членів екіпажу — Ред.), одразу ж будуть висвітленні не лише російськими ЗМІ, а й попадуть у наше інформаційне поле завдяки таким ініціативам, як "Інформаційний спротив". Тому я не вірю в можливість суттєвого приховування фактів з боку влади».
Таку саму позицію висловлює івано-франківський капелан отець Орест Путько, який служить у зоні АТО на Луганщині:
«Я мав нагоду спостерігати за доставкою поранених і загиблих у військовому шпиталі. Як правило, число полеглих та поранених різниться у 3–4 рази, що і я мав змогу приблизно підрахувати. Поряд з нами був вертолітний майданчик, з якого стартувало і до якого прибувало щодня по кілька ґвинтокрилів. Це не були ешелони людей. З моїх власних спостережень різниця з офіційними даними якщо і є, то вона незначна».
Якщо не піддаватися паніці, а «вмикати мізки», то те, про що кажуть безпосередні учасники бойових дій, видається цілком логічним. У добу інформаційних технологій приховати загибель великої кількості людей неможливо фізично. А надто якщо зважати, що там, де немає українських та закордонних журналістів, точно будуть журналісти російській ЗМІ. Тому чи то українській владі, чи то якійсь її частині навіть за великого бажання важко приховувати або суттєво викривляти наявний стан речей, сповідуючи тактику часів Другої світової війни — часи змінилися.
Але для достовірності перевірмо це на одному з недавніх інформаційних приводів про бійців 30-ї механізованої бриґади з Новоград-Волинського.
Коротко про ситуацію. Військовослужбовці перебували під обстрілом з «Градів» і важкої артилерії в оточенні під Савур-Могилою і в селі Степанівка, яке після жорстоких боїв 13–14 серпня перейшла під контроль бойовиків. Частина бійців (83 особи) прорвалися з оточення і власним ходом дісталися до Запоріжжя. Вони звинуватили керівництвом у тому, що їх кинули напризволяще, під обстрілом бойовиків, а їхнє командування зникло. В мережі одразу ж поширили інформацію, що лише ці 83 особи і є залишком з понад чотиритисячної бриґади, а про долю решти не відомо. Паніка та накручування тривали півмісяця.
Але всі ті занепадницькі настрої розвінчав пост журналіста Романа Бочкала, який системо відстежував події навколо 30-ї.
«30-та бриґада вирвалася з оточення в Лутугіно. Це було пекло. Спочатку хлопців бомбили "градами". Згоріло все, що було. Під час руху накрили авіацією — касетними бомбами. Так, так — російські літаки літають в районні Луганська як у себе вдома. Далі нарвалися на російські танки Т-90. Їх супроводжували, зрозуміло, теж російські гелікоптери Мі-24. Дісталося і від них…Коли відійшли на, здавалося б, безпечну відстань, дістали "смерчами". Наші втрати — 5 «двохсотих» (мертві) та 14 «троьхсотих» (важко пораннених). Ті, які формально не пораненні, потребують психологічної реабілітації. Більшість мобілізованих відмовляються воювати далі. Другому батальйону, який потрапив у цей заміс, потрібна ротація. Воювати нікому і нічим».
За інформацією журналіста, ключову роль у наступі на позиції українців відіграли російська техніка, наземна і повітряна. Цей факт підтверджує й українська влада.
З розслідування журналіста випливає, що більшість бриґади не загинула, а втратила зв'язок з тими, хто виривався з оточення самостійно, невпорядковано і рухався в сторону Запоріжжя. Роль командирів у цій справі розслідує Генштаб, він же таки перевіряє інформацію щодо можливої зради частини командуванням бриґади. На цей момент провадять слідство.
Водночас історія «тридцятки» відкриває іншу проблему стосунків влади та вояків АТО, а саме їх статусу. Адвокат, активіст партії «Демократичний Альянс», яка юридично підтримує вояків та їх родини, Олексій Мусієнко розповів «Z» таке:
«В ході надання правової допомоги військовослужбовцям 30-ї окремої механізованої бриґади, станом на сьогодні встановлено багато фактів порушення чинного законодавства, що мають бути предметом перевірки Генеральною прокураторою України.
Протягом часу перебування в АТО, в районі села Степанівка, військовослужбовці бриґади піддавались нищівному обстрілу системами залпового вогню "ГРАД", артилерією, мінометами тощо, внаслідок чого дуже велика кількість військовослужбовців даної бриґади загинула або зазнала поранень.
Орієнтовно 11–12 серпня 2014 року командування залишило межі дислокації бриґади поблизу Степанівки на Донеччині, при цьому солдатам не віддавалось наказів, розпоряджень або вказівок. Фактично солдати бриґади залишились без командування та техніки. Можливі неправомірні дії командування призвели до загибелі та поранення великої кількості військовослужбовців та втрати військової техніки. Дані обставини містять ознаки складів злочинів, передбачених ст. ст. 427, 429 КК України.
Крім того, солдати даної бриґади направлялись до зони АТО без дотримання передбаченого чинним законодавством порядку (в багатьох відсутні відповідні відмітки у військових квитках).
З порушенням чинного законодавства проводиться й облік військовослужбовців, що перебувають у зоні АТО, і це значно ускладнює в подальшому надання статусу учасника бойових дій, отримання державних ґарантій та компенсацій.
Також зафіксовані випадки, коли бійців даної бриґади без проходження медичного огляду та підготовки одразу направляли до зони АТО».
Питання правового статусу учасника АТО стоїть зараз дуже гостро. Детальніше про це — в одній з наступних публікацій «Z».
04.09.2014