«…Омиті росами війни»

У Чернівцях презентували фотопроєкт, де давні буковинські вишивані сорочки одягли матері та дружини загиблих чернівецьких Героїв сучасної війни. Жінки одягнули традиційні буковинські вишивані сорочки із колекції Миколи Шкрібляка – заслуженого діяча мистецтв України, відомого колекціонера та етнографа, директора Буковинського центру культури та мистецтва. Фотопроєкт «Любов'ю квітнуть вишиванки, омиті росами війни» ініційований відділом соціальної реадаптації та психологічної реабілітації учасників АТО та членів їхніх сімей Чернівецької міської ради.

18 великих портретів виставлені у Центрі культури «Вернісаж». Тут також виставлені і колекційні сорочки, які одягали героїні проєкту. А паралельно у Чернівцях з’явилися білборди із зображенням цих жінок у вишиванках, які прикрашатимуть місто впродовж місяця. Над проєктом працював фотограф Юрій Хіць.

«Про такий проєкт ми думали ще минулого року, – розповів «Z» автор проєкту Ростислав Мишковський, начальник відділу соціальної реадаптації та психологічної реабілітації родин загиблих учасників АТО, учасників АТО та членів їхніх сімей Чернівецького міського центру соціальних служб Чернівецької міської ради. – А вдалося втілити цього року, до Всесвітнього Дня вишиванки. За час війни на сході України загинуло 44 чернівчанина. У проєкті взяли участь 18 жінок, решта з різних причин відмовилися.  Задумка проєкту була така, що фотографії мають бути чорно-білими. Але коли ми побачили у кольорі всю красу буковинської сорочки, то не задумуючись відмовилися від початкової ідеї. Чорний фон теж не вибирався як символ сучасної війни, просто на цьому фоні і героїні, і сорочки дивляться найкраще. Всі портрети робилися у квітні у фотостудії».

Героїні цього проєкту втратили на сучасній війні сина або чоловіка. Тетяна Мамчій – мати трьох синів, у 2016-му році втратила сина Станіслава, а буквально через два дні після її зйомок у студії  жунку повідомили про смерть другого сина – Олексія.

Відомий збирач і дослідник старожитностей Микола Шкрібляк належить до тих колекціонерів, які завжди радо діляться своїми артифактами, не шкодує їх для різних проєктів. А цей проєкт зачепив і родинну пам’ять. Микола Миколайович надав героїням проєкту 40 буковинських вишиванок. Кожна вибирала, котра їй до вподоби. Сорочки з різних частин Буковини.

«Я не ставив собі завдання, щоби показати ті чи інші сорочки, – каже Микола Шкрібляк. – Вважав своїм обов’язком  у пам’ять про тих людей, які відійшли у засвіти і які  відстоювали нашу землю, дати можливість їхнім  матерям і дружинам хоч на якусь хвилинку забути про своє велике горе. Щоб вони відчули ту добру енергетику, яка вкладена у ці сорочки.  Вся моя родина з Косівщини. У моєї мами було дві сестри і шість братів. І Друга світова війна забрала трьох  маминих братів, вони були в ОУН-УПА. Четвертого виселили у Сибір, тітка була зв’язковою і носила їсти хлопцям у ліс,  бита-карана як ніхто… Дідусь сподівався, що чесно нажиту господарку передасть дітям, а врешті залишити її не  було кому… До того ж москалі все позабирали. Моя мама була молоденькою 15-річною дівчиною, коли на її очах відбувалися постійні облави вдома, гоніння за родинами тих, хто був у лісі. Під автоматами її змусили копати собі могилу… Тому  знаю і розумію не з розповідей, що  таке віддати життя за свою землю і залишити навічно горе у своїй родині. То й зрозуміло, чому радо і щиро відгукнувся на цей проєкт.  Це пам’ять про минулих і сучасних героїв каже мені, що інакше бути не може. Хочеться сподіватися, що коли люди побачать ці фото та білборди по місту, то хоч задумаються, що відбувається у нашій країні. Маємо сказати чесно, більшість громадян нашої країни не хочуть знати і розуміти, що відбувається насправді».

У цьому проєкті кожна жінка – різна, і кожна вишивана сорочка – різна. Але буковинська сорочка – дуже впізнавана і дуже багата своєю різноманітністю.

Микола Миколайович ще зі шкільних років  збирає і вивчає витвори рук народних майстрів: писанки, народні строї, вишивки, ткацтво, дерев’яні та керамічні вироби… Він сформував  багату колекцію, в якій понад три тисячі писанок, кілька сотень предметів одягу з трьох регіонів України – Буковини, Гуцульщини та Покуття. І ця велика колекція постійно «працює» – виставляється,  демонструється під час різних культурно-мистецьких заходів і проєктів.

«Різноманітність буковинської сорочки полягає у поєднанні орнаментів, точніше, орнаментальних мотивів – розповідає Z Микола Шкрібляк. – Ось,  наприклад, якщо взяти краєчок Путильщини і вийти аж на краєчок Сокирянщини, хоч це вже не зовсім Буковина, а Бесарабія, то у кожному куточку вони суттєво будуть відрізнятися. Що є спільного – це поєднання геометричного орнаменту із рослинним. У давнину цей рослинний орнамент був цікаво стилізований, зараз він реалістичніший. У гірській і підгірній місцевостях було досить багато таких геометричних  мотивів, які складали цілі орнаментальні композиції, абсолютно несподівані орнаментальні рішення. Саме вони формують оцю буковинську впізнаваність. Є таке поняття в орнаментиці, як базовий орнаментальний мотив. Це найпростіша форма – ромб, квадрат, хрест, їх сотні... Ці найпростіші форми характерні для всієї України. Але буковинці їх так творчо і художньо, зі змістом розробляють, що й складає оту буковинську особливість. Я навіть дивуюся цим феноменом, як у людей народжувалися такі фантазії, з неабияким естетичним смаком.

Щодо кольорів, то на буковинській сорочці, мабуть, є усі кольори та відтінки. Але буковинці їх так вміло поєднували, що одразу видно, з якого краю виріб.

«Обов’язково ще варто сказати, що в буковинській сорочці  використовується багато вишивальних технік, – каже Микола Шкрібляк. – Зараз треба віддати належне, багато майстрів, і поза Буковиною також,  захопилися буковинською сорочкою і намагаються ці техніки відновлювати. Щоб повторити ту чи іншу унікальну сорочку, інколи треба знати до 10-ти технік, і майстри їх  вивчають та освоюють. Такого ще років десять тому не було. Це стосується і відомих майстринь, і зовсім молодих. Багатство технік, кольорів та відтінків, творча фантазія з орнаментальними мотивами – все це як  магнітом притягує людей.  «Я відтворю, я зможу», – кажуть вони. Старовинні автентичні сорочки мають унікальний художній смак, вдалу гармонію, поєднання елементів і кольорів. І головне, давня сорочка, не тільки буковинська, має глибоке змістове наповнення».

Всі сорочки, які одягнули героїні фотопроєкту «Любов'ю квітнуть вишиванки, омиті росами війни», вишивалися у різні часи.  Деяким по сто і більше років, деякі – повоєнні, з другої половини минулого століття.

Наприклад, Ірина Руснак одягнула сорочку із вишитими чорними пташечками. Це насправді давня сорочка, якій більше ста років, такі побутували на Сторожинеччині і Глибоччині. В цій сорочці поєднано кілька вишивальних технік, є дуже доречне та вдале вкраплення бісеру.

«Буковинці, крім бісеру,  використовували ще й делікатне вкраплення  золотої і срібної нитки – сухозлітки, – пояснює Микола Шкрібляк. – А ще буковинці дуже часто вишивали лелітками. Разом з бісером вони гарно підкреслювали той чи інший орнаментальний мотив. Ті лелітки були дуже доброї якості, зберігаються як новенькі, чого не скажеш про теперішні».

Валентина Буравчикова, її син – один з трьох буковинських героїв, які загинули під Іловайськом, на фото у сорочці села  Веренчанка, що на Заставнівщині. В цьому селі жила і творила письменниця Ірина Вільде. Село виробило свою орнаментальну культуру. Ці темні квіти на сорочці гарно стилізовані. Сорочка дуже стара, місцями пошкоджена, бо має понад сто років.

На Ірині Ситніковій – сорочка із чорним візерунком та жовтим – на передпліччі. Це традиційна румунська сорочка, але ткана, не вишита. І такі сорочки досі характерні для румунської традиції.

Єлизавета Онофрейчук вибрала теж дуже давню сорочку. «Саме на такі  сорочки  була мода у  Банилові на Вижниччині,  – зауважує коекціонер.  – У багатьох селах у певний період наставала мода на ті чи інші сорочки. І всі тоді повторювали один і той же узір, трохи видозмінюючи. Ця сорочка 20-х років минулого століття,  збережена в ідеальному стані. На ній – дуже  складні вишивальні техніки. Наприклад, кручені шви. А навколо пазухи багато оберегових орнаментів».

Повоєнну сорочку Одягнула Ніна Трепко, мама загиблого на сході лікаря. Це бісерна сорочка Кіцманщини, вона називається «загальна» або «вишита в загал». Тобто повністю рукав зашитий візерунком. Спочатку  такого типу сорочки (з шаховою композицією) були вишиті нитками, а потім їх почали вишивати дорогим бісером – австрійським, чеським. Цій сорочці років 70. Вишита  добротним бісером, з високим художнім  смаком. На Кіцманщині кожна жінка на свято хотіла мати таку сорочку. Навіть коли з’явилися сорочки з квітками, то все ж треба було мати сорочку загальну та ще – білим по білому.

На  Світлані Піцул – яскрава сорочка з села Вікно, що на Заставнівщині.  Це був  період, коли жінки у селі мали мати ось такі квітчасті сорочки: зелене листя і рожеві квіти з різними відтінками. Це багаті сорочки, складні у вишивці. Такі створювали тільки у подністрянських селах Заставнівщини.

Ольга Лук’янюк  теж вибрала сорочку із Кіцманщини, з села Реваківці.

«Це тип загальної сорочки, як на Ніні Трепко,– додає Микола Шкрібляк. – Але  елементи  в композиції складені простіше, є багато білого тла. На цій сорочці дуже гарний хрестоподібний мотив, який походить від дерева життя. Ми звикли, що дерево життя має рости знизу вверх. А тут  мотив розквітає на чотири сторони «пуп’янками» життя. Світлана Петрищук, Марія Мізунська, Тетяна Мамчій одягли квітчасті сорочки, які побутували на Заставнівщині у 50-70-х роках минулого століття. Я ще називаю ці сорочки заставнівські квітники. Альошина Наталія одягнула сорочку з Глибоччини.  Бачимо тут і вишиванку із  Новоселиччини – на Любові Доник сорочка з села Рідківці. На цій сорочці можна побачити дуже давні орнаментальні смужки з мотивами нескінченності. Тож давнина себе проявила, хоч сорочка була вишита вже за радянщини і нитки були не такі якісні, як колись. Але люди завжди вишивати і знаходили вихід і час, аби кожна жінка чи дівчина мала власноруч вишиту сорочку».

Горішня ілюстрація – буковинські сорочки зі сторінки Роксоляни Шимчук у fb