Американські союзники занадто покладаються на США в питаннях ґарантії власної безпеки
Люди, які готують для президента Барака Обами брифінґи з питань національної безпеки, мабуть, сушать голови над тим, що саме вибрати з цілої купи питань? Можливо, напад Росії на Україну чи успіх Ісламської держави Іраку та Леванту в Іраку та Сирії? І які питання мають йти відразу після цього?
Аґресивна анархія в Лівії, небезпечний глухий кут в Афганістані, загроза політичної кризи у Гонконґу чи зіткнення китайського та американського літаків біля острова Хайнань?
Американський президент може резонно запитати, чому всі ті кризи наринули одночасно? Його критики мають готову відповідь. Вони стверджують, що президентство Обами показало себе слабким та нерішучим. Як наслідок — супротивники Америки випробовують межі допустимого, а очолюваній США системі безпеки кинуто виклик у Європі, на Близькому Сході та в Азії.
Немає сумнівів, що США виснажені війною після конфліктів в Іраку та Афганістані. А проте, множення криз безпеки по цілому світові стосується не лише до містера Обами та США. Насправді одержимість тим, що роблять американці, вказує на проблему, яка лежить в основі. Їхні союзники занадто покладаються на США в питаннях ґарантії власної безпеки.
Тож найслабше місце у ґлобальній системі безпеки — не відсутність рішучості у Вашинґтоні, а набута безпомічність американських реґіональних союзників. Саміт НАТО, який відбудеться цього тижня у Вельсі, є вирішальною нагодою для найголовніших союзників США почати робити більше для того, щоб взяти на себе частину тягаря. Якщо вони не виправдають сподівань, неспроможність США самостійно підтримувати порядок у світі ставатиме дедалі очевиднішою і численні світові кризи безпеки посиляться.
Структура витрат НАТО відображає щораз більшу залежність Європи від США. У розпал холодної війни на Америку припадала приблизно половина військових видатків альянсу, а решта членів НАТО відповідали за інші 50 %.
Проте зараз США відповідає за 75 % витрат НАТО. Минулого року з 28 членів НАТО лише США, Велика Британія, Греція та Естонія виконали завдання альянсу витратити щонайменше 2 % валового внутрішнього продукту на оборону. Навіть Об'єднане Королівство невдовзі може сповзти нижче 2 %, взявши курс на скорочення британської армії до 80 тис. (це найменша чисельність її війська після наполеонівських війн).
Навіть коли йдеться про невійськовий бік безпеки, європейці добряче відстають. США швидше запровадили санкції проти Росії, і вони є більш жорсткими, попри те що неоголошена війна Росії проти України прямо загрожує радше Європі, ніж Америці.
Така сама надзалежність від США є очевидною на Близькому Сході. Поява Ісламської держави Іраку та Леванту є велетенською загрозою для вигасаючої низки стабільних режимів у цьому реґіоні, насамперед Саудівської Аравії та держав Перської затоки. Останніми роками ці країни щедро витрачалися на свої війська та повітряні сили. Однак здійснення бомбардувань Ісламської держави Іраку та Леванту було покладено на США, тимчасом як країни Ради із співпраці держав Перської затоки тримали свої 600 винищувачів в анґарах і нарікали на американське безсилля.
Подібна картина вимальовується в Азії, де союзники США, як-от Японія та Філіппіни, аґітують Америку збільшити її військову присутність в реґіоні у відповідь на щораз більшу напористість Китаю. Утім, навіть закликаючи США допомогти, американські союзники на сході Азії виявилися неспроможними сформувати єдиний фронт як відповідь на морські претензії Китаю.
Цей довгий перелік безсилля союзників є явно небезпечним, тому що Америка насправді виявляє чимраз меншу охоту «звалювати на себе тягар» (за відомим висловлюванням президента Дж. Ф. Кеннеді) підтримки світового порядку. Війни в Іраку та Афганістані залишили свої карби. Як і фінансова криза 2008 року. Небажання містера Обами задіяти військові сили не є ані помилкою, ані особистою нерозважністю. Це точне відображення настроїв американців, оскільки опитування громадської думки показують найвищий рівень ізоляціонізму за понад 50 років.
Ці настрої можуть змінитися у відповідь на російську аґресію та хаос на Близькому Сході. Утім навіть якщо це станеться, дні, коли США були здатні виконувати роль світового супер-копа — з порівняно неістотою допомогою, — вже добігають кінця.
За оцінками Світового банку, цього року економіка Китаю, ймовірно, стане найбільшою економікою світу, якщо оцінювати за купівельною спроможністю. Американський оборонний бюджет скорочується, оскільки США намагаються контролювати свій національний борг. Поступовий відносний занепад США є набагато гіршою проблемою, аніж це може видатися на перший погляд, позаяк найближчі американські союзники в ЄУ перебувають в лещатах жорсткої економічної кризи, а це підточує їхню спроможність застосовувати силу.
Захід сьогодні спільно відповідає за скорочення частки у світовій економіці, тимчасом як в Азії набувають ваги нові джерела сили й багатства. Тому існує загроза, що світ з домінуванням Заходу щораз більше трактуватимуть як анахронізм, і саме це твердження піддають випробуванню — кожен у свій спосіб — російський президент Владімір Путін, Ісламська держава Іраку та Леванту і китайські військовики.
Відчуття занепаду сили Заходу нині загрожує перетворитися на пророцтво, яке збувається. Єдиний шлях для північних американців та європейців запобігти тому, аби це сталося, — це спільно рішучіше та більш цілеспрямовано працювати над запобіганням того, щоб криза вийшла з-під контролю на окраїнах Європи, в Україні та на Близькому Сході. Цю роботу треба почати цього тижня на саміті НАТО.
Як сказав Бенджамін Франклін, ми мусимо триматися одне одного, бо інакше нас поодинці перевішають.
Gideon Rachman
Division and crisis risk sapping the west’s power
Financial Times, 1.09.2014
Зреферувала Галина Грабовська
04.09.2014