Володимир Путін не може послати армію на Україну. І не може не йти на допомогу заколотникам з «Новоросії», як у Москві, згадуючи завойовування Катерини Великої, називають східні реґіони України.
Попри грізні жести Росія не може собі дозволити воєнну авантюру. Це означало б повну ізоляцію від Заходу і банкрутство. Здалека це важко відчути, але тут, у Москві відчувається, як нервово реагують люди бізнесу на повідомлення про санкції і контрсанкції.
В Кремлі, може, й вірять, що росіянин, на відміну від «тюхтіїв з Гейропи», міцний і в ім'я «великої Росії» витримає все. Але бачать, що від квітня минулого року середня зарплатня з'їхала з 1 тис. до 820 зелених, і розуміють, що хтось врешті поцікавиться: чому.
До того ж воєнний похід на Україну – і це несподіванка – тратить популярність. Опитування прокремлівського ВЦИОМ вказує, що сьогодні тільки 27 відс. росіян хочуть інтервенції.
Путін не може не рятувати заколотників з «Новоросії», бо це його війна. Він її спричинив, нацьковуючи мешканців Донецька і Луганська на «фашистів» з Києва. До анемічного вогню бунту він долив бензину постачанням зброї і підсиленням; ще в березні він заохочував громадян України до заколоту, обіцяючи: «І хай хтось з українських військових спробує стріляти у своїх людей, якщо за ними стоятимуть російські військові». Українська армія окріпла, стріляє, заколот спадає, а російського війська нема.
Росіяни здавна кажуть: якщо не Путін, то хто? Сьогодні багато хто відповідає:
Ігор Ґіркін-Стрєлков, незламний командувач заколотників зі Слов'янська і Донецька, який звинувачує Москву в тому, що вона кинула Новоросію.
Путін пробує випускати пару, раз концентруючи військо на кордоні, раз відкликаючи його. Але відкрита війна – це не його стиль. Він діє, як його навчили в КҐБ – методом спецоперацій, потихеньку підкладаючи до вогню дров, щоб конфлікт не загас до осені. Тоді, як він вважає, умови життя в Україні стануть нестерпними, населення вдасться збунтувати супроти київської влади й українці кланятимуться Кремлю. А Путін, як гоголівський Тарас Бульба, запитає свого зрадливого сина: «І що, синку, допомогли ці твої ляхи?». Бо гра Путіна – не за Крим чи Донецьк. Його метою є вся Україна. Якщо вона від нього вислизне, то баланс його владарювання закриється одним словом – «катастрофа».
Wacław Radziwinowicz
Putin gra, jak go nauczyli w KGB
Gazeta Wyborcza, 9.08.2014, s.1
Переклад О.Д.
09.08.2014