Наразі мова піде не про використання грошей для підкупу чи хабара, з метою перетягти певну особу у певну партію, ідеологію, релігію (потрібне підкреслити). Така методика, хоч і ефективна, але лише щодо обмеженого кола осіб – на підкуп широких мас коштів не вистачить. Звичайно, можна підкупити виборців окремого округу, але в масштабах цілої держави – зась. Тож мова піде про іншу, неекономічну функцію грошей – інформаційну та пропагандистську.
Від початку карбування монет у емітентів (монархів, республік, жерців, інших можновладців) не раз виникло бажання використати гроші як своєрідне медіа. Адже монета – річ, яка досить просто тиражується у величезних обсягах і проходить через тисячі, а то й мільйони рук. За відсутності газет, радіо й телебачення це був чи не єдиний ЗМІ. Щоправда, від початку все обмежувалося банальним прославлянням того, хто монету викарбував – чи то монарха, чи то міста-держави. Переважно це були зображення божеств-покровителів міст (держав) і їх символів. Наприклад, монети Афін прикрашали подоби богині Афіни та сови (пташка теж символізували наймудрішу дочку Зевса). Тобто, вся агітація обмежувалася декларативними функціями – мовляв, є такий поліс чи володар. Хоча бували й винятки. Наприклад, на честь перемоги над персами під Марафоном у тих таки Афінах випустили спеціальну монету.
Одна з таких «агіт-монет» має певний стосунок до території сучасної України. Це асси Ольвії – античного міста-держави, колись розташованого біля сучасного Очакова. Ці монети почали відливати ті ж таки афіняни, які захопили владу над містом після чорноморського походу Перікла у 438-437 рр. до н. е. Їхній аверс прикрашає пика Медузи Горгони, а реверс – орел, який дзьобає дельфіна. На думку багатьох істориків, це був знак, «хто в домі господар». Орел символізував Афінський Союз, до якого щойно приєднали Ольвію. А дельфін – символ підкореної Ольвії. Кожна така монета ненав’язливо нагадувала ольвіополітам про їхнє місце в ієрархії…
Ольвійський асс
Згодом активно використовував зображення на монетах для просування в маси нової державної ідеології Олександр Македонський. Вона базувалася на тому, що справжнім батьком геніального полководця був не цар Філіп, а сам Зевс (відповідно, Олександр – син бога). Монети цього славетного володаря оформлені загалом досить одноманітно – переважно їх прикрашало зображення володаря Олімпу (як і личить, на троні та з орлом на руці) та самого Олександра з накинутою на голову левовою шкірою (традиційний «прикид» іншого Зевсового сина – Геракла).
Олександра Македонського зображували як Геракла
Але по-справжньому роль монет як своєрідних медіа оцінили лише римляни. Войовничі нащадки Ромула підійшли до проблеми вдумливо, креативно та системно. Юлій Цезар, відомий не менше за Олександра Македонського, також широко використовував монети для формування культу власної особи. Він так само позиціонував себе як людину з божественною кров’ю. У предки Цезар записав Венеру та Енея (того самого, що парубок моторний і хоч куди козак). Відповідно, з монет Юлія Цезаря дивиться згадана богиня, а Еней на них виносить із палаючої Трої свого старенького батька Анхиза.
На монетах Юлія Цезаря карбували його божественних і геройських «предків»
Врешті-решт володар вирішив не маскуватися за божественними алегоріями і втулив на монети власний портрет. Це сталося вперше в історії Риму і сподобалася не всім. 14 травня 44 року до н. е. Цезар не зміг пережити трьох десятків ножових поранень.
Ватажком змови й одним із убивць був добре відомий Марк Брут. Коли по смерті тирана в державі розгорілася громадянська війна, Брут був одним із головних претендентів на високу вакансію, покладаючись здебільшого на найманців. Аби ті знали, за що воюють, він викарбував спеціальні агітаційні монети. На аверсі зобразив себе, коханого, на реверсі – кинджали (ті самі, якими вбили Цезаря) та фрігійського ковпака – символ свободи. Але то йому не допомогло. Брут програв і був змушений тікати світ за очі.
Цікава історія трапилася з монетами Октавіана Августа. По смерті його прирівняли до богів. Отож монети з його зображенням (як прижиттєві, так і посмертні), отримали статус священних предметів. Відповідно, під страхом смертної кари ними було заборонено розплачуватися з повіями та за випивку в місцевих наливайках.
Анекдотичність ситуації ілюструє історія з тессерами. Тессери – це монетоподібні жетони, карбовані в Римі паралельно з монетами. Їх кидали у натовп під час великих торжеств. Залежно від різновиду, в державних крамницях їх можна було обміняти на їжу, випивку чи одяг. Була й особлива різновидність тессерів – спінтрії. Ними можна було розрахуватися за послуги жриць кохання у державних борделях. На лицьовому боці спінтріїв зазвичай карбували порнографічну сценку, а на звороті – римські цифри (номер борделю, де за них можна «відтягнутися»). Так от, відомо кілька надзвичайно рідкісних різновидів спінтрій, де зворот прикрашав профіль… Божественного Августа! Дивовижна ситуація – тицьнути повії монету з портретом правителя аж ніяк не можна, а от спінтрія з порнухою та тим же Божественним Августом – це нічого. Все відповідно до формули «Закон суворий, але – закон!». А в законі ж ідеться лише про МОНЕТИ.
Як і личить медіа, монети інформували римських громадян про всі досягнення влади. Передусім про військові перемоги. Це, зауважмо, почалося ще за Республіки, але буйним цвітом розквітло за Цезаря. Як і личить пропагандистським ЗМІ, тут не минулося без перебільшень і відвертої брехні. Прикладом останньої є монета Марка Антонія та єгипетської цариці Клеопатри з написом «Armenia Devicta» («Вірменія переможена»).
Тріумфальна монета на честь перемоги, якої не було
Насправді ж ніякої перемоги над Вірменією не було. А була відверта поразка (щоправда, обійшлося без панічного відступу). Якщо коротко, Антоній зі союзним єгипетським військом вирішив повоювати проти Парфянського царства – давнього та принципового ворога Риму. Шлях війська пролягав через Вірменію, де римляни добряче «відгребли». Єдиним досягненням союзників стало захоплення в полон – у підступний спосіб – царя Артавазда. Попри сумнівність вікторії, Клеопатра й Антоній влаштували великі тріумфальні свята й викарбували «переможні» монети.
Незабаром війська солодкої римсько-єгипетської парочки розбив Август. На честь чого запустили в обіг уже цілком правдиві монети «Aegypto capta» («Єгипет переможений»). Пізніше, вже після правдивої перемоги над вірменами, з’явилася ще й монета «Armenia capta».
Монети на честь перемоги над Єгиптом і Вірменією
Взагалі тема монет «сapta» (звідси походить «капітуляція») в римській нумізматиці надзвичайно поширена. Найзнаменитіша з неї – серія монет з написом «Ivdea capta» («Юдея переможена»), викарбована 71 року н. е. римським імператором Веспасіаном на честь придушення повстання в Юдеї, коли була остаточно знищена єврейська державність і зруйнований Єрусалимський Храм.
Монета на честь перемоги над Юдеєю
Майже через два тисячоліття ця історія отримала продовження. У 1958 році на честь 10-ї річниці Держави Ізраїль викарбували золоту медаль. З одного боку на ній відтворено сюжет давньоримської монети – під пальмою стоїть легіонер-переможець і плаче юдейська жінка. На лицьовій стороні бачимо ту ж пальму, обабіч якої гордо стоять єврейська жінка та чоловік, а напис мовить: «Ізраїль визволений».
Але повернімося до давнього Риму. Сюжети з міліарною тематикою залишалися найпоширенішими на монетах чи не до останніх днів існування Імперії. Що більше, коли римлян уже звідусіль успішно атакували ворожі племена, сюжети, де імператор власноруч перемагає «варвара», стали визначальними. Але то вже було, кажучи мовою сучасних медіа, «створення штучної реальності».
Коли римлянам війна набридала, то починалася боротьба за мир, й імператори вихвалялися своєю миротворчістю. Зокрема, відомо багато монет Нерона з написом «Подарував римському народу мир на суходолі та на морі, зачинив храм Януса». Нагадаємо, що під час війни двері згаданого храму були відчинені навстіж, а у роки миру їх щільно зачиняли. Напис ілюстрований храмом Януса з відповідним станом брами.
Зачинені двері храму Януса
Як і газета «Правда», монетні медіа Риму повідомляли не лише про військові перемоги (правдиві чи мнимі), але й про трудові здобутки. Добудову імператором будь-якої значимої споруди негайно висвітлювали на грошах. Наприклад, зведення Колізею – на сестерції Тіта (80-81 рр. н. е.). Пізніше, 217 року споруда сильно постраждала від пожежі, і була відбудована імператором Олександром Севером, про що знову широко сповістили «металеві медіа».
Монета на честь відкриття Колізею (зведеного, до речі, коштом юдейських трофеїв)
А ця монета інформує римлян, що Колізей відбудували після пожежі
На монетах Риму можна побачити інформацію про найрізноманітніші новобудови – акведуки, іподроми, порти, храми, мости тощо.
У давнину за посередництвом монет влаштовували й справжнісінькі інформаційні війни. Луна однієї з них досягла навіть України.
У 689 році війська імператора Юстиніана II завдали поразки армії халіфа Абд ал-Маліка ібн Марвана. На останнього переможці наклали контрибуцію в золотій монеті. Однією з її вимог було те, аби монети, якими сплачуватимуть данину, обов’язково мали на собі зображення. Підступні візантійці сподівалися, що переможені повторять малюнок візантійських монет, і «контрібуційні» гроші потім можна буде пустити в обіг у самій Імперії. Ромеї добре знали, що Халіфат до того власних грошей не мав і користувався візантійськими, тож вони сподівалися, що Абд ал-Малік скопіює якусь з існуючих.
Але тролінг – це дуже давній винахід. Халіф повністю дотримався букви угоди і справді скопіював візантійський солід імператора Іраклія (610-441). Але в дизайн внесли суттєві зміни. Три фігури на аверсі (Іраклій із синами) позбулися хрестів. А на реверсі замість «Єрусалимського хреста», що символізує Святу Трійцю, зобразили одну колону з однією кулею (тобто, символ основного постулату Ісламу, що Бог один, а Трійця – то єресь). Для тих, хто не зрозумів символізму монети, арабський напис свідчив «В ім'я Бога, немає божества, крім Аллаха, Бог Він Єдиний, Мухаммад – Пророк Бога».
Візантійський оригінал та ісламська «копія»
Монетний тролінг, як то кажуть, вдався. Юстиніан II так оскаженів, що навіть відмовився від данини (тож хитрий халіф і слова дотримав, і золото зекономив).
Імператор у боргу не залишився і зробив монетний удар у відповідь. За наказом Юстиніана II викарбували нового золотого соліда, на аверсі якого помістили лик Христа з написом: «Ісус Христос, Господь, Цар царів». Реверс прикрасили портретом самого імператора з хрестом у руках і написом: «Перемога імператора», що натякав на нещодавню поразку халіфових військ. Напис «Ісус Христос, Господь, Цар царів» теж мав політичний підтекст. Адже ім'я халіфа перекладається з арабської як «Слуга Царя». Юстиніан таким чином намагався сказати Абд ал-Маліку: «Христос – Цар, а ти лише Його слуга».
Візантійська відповідь Абд ал-Маліку та золотник Володимира
Взаємний монетній тролінг тривав і далі, але набагато цікавіше подивитися, як ця історія відбилася на українській нумізматиці. Згаданий солід Юстиніана II став еталоном для карбування наступних золотих візантійських монет. Пізніше за зразок для своїх золотників його «нащадка» взяв і великий князь Київський Володимир.
Зауважимо, головною функцією золотників і срібляників київської княжої доби була саме інформативна – і аж ніяк не економічна. Вони декларували, що є така держава і такий володар.
Така декларативність, як уже зазначено, є однією з головних інформативних рис грошей. Недарма чи не кожен володар (або претендент на трон) намагався якомога швидше випустити монету зі своїм ім’ям і портретом. Відповідно, супротивники часто-густо вживали контрзаходи – вилучення та нищення немилих їм грошей. Як приклад варто згадати монети тайпінів. Нині це чи не найрідкісніші з китайських монет, хоча свого часу їх встигли відлити тиражем чи не в сотні мільйонів. Але після придушення повстання тайпінів їх постаралися швиденько переплавити. За зберігання ж такої монетки швидко рубали голову.
В Російській імперії порядки були трішки м’якішими: за зберігання монет з портретом імператора-немовляти Івана IV, скинутого з трону Єлисаветою Петрівною, могли «лише» заслати до Сибіру, а то й просто дати батогів.
Щось подібне трапилося в Галичині. Але без ексцесів з рубанням голів чи шмаганням спин. Йдеться про «руські грошики», карбовані у Львові XIV століття. Їх прикрашав галицький лев і легенда «MONETA RUSSIAE».
Через високу якість срібні «руські грошики» мали великий попит не лише на Червоній Русі, а проте нині вони – велика рідкість. І, як це не дивно, найчастіше їх знаходять не в Галичині, місці їхнього карбування, а в монетних скарбах на теренах колишнього Молдовського князівства. Пояснення феномену просте – з початком згортання галицької автономії польська влада розпорядилася вилучити монети, які нагадували про колишні вольності. Що й було успішно зроблено. А от грошики, які в процесі торгівлі «втекли» в сусідню Молдову, ніхто не вилучав.
З вилученням «ідеологічно шкідливої» монети часом трапляються кумедні випадки. Як то сталося свого часу в СРСР. Нагадаємо, що до Московської Олімпіади ювілейні карбованці в СРСР карбували нечасто. Це вже по тому їх штампували ледь не щоквартально. Тож випуск монети до 60-ї річниці Великого Жовтня для нумізматів став подією (це був лише 5-й за рахунком ювілейний карбованець). Про випуск в обіг повідомили «Ізвестія», навіть фото дали. Але свята відгуляли, а монети в обігу катма! Карбованець з’явився набагато пізніше і трішки не такий, як на фото в газеті. Замість триатомного літію, що символізував розквіт науки в СРСР, на монеті милував око 4-атомний берилій.
«Сіоністський» і «правильний» карбованці
Виявляється, негайно по публікації в «Ізвєстіях» на адресу КГБ і партійних органів полетіла безліч анонімних листів: «Увага! Готується провокація агентів сіонізму! Поряд з портретом Великого Вождя провокатори втулили зірку Давида!». Цей символ свідомі та пильні громадяни угледіли в перетині орбіт електронів навколо літієвого ядра. Подейкують, що питання розглядали навіть на Політбюро ЦК КПРС. У підсумку вже розвезені по відділеннях Держбанку СРСР карбованці терміново вилучили та знищили. Зробили це так ретельно, що нині відомий лише єдиний примірник «сіоністського рубля». Щоправда, все вийшло за принципом «хотіли, як краще, а вийшло, як завше». Атом берилію під носом у Леніна вийшов ну дуже схожим на дулю.
Що ж до України, то потенціал ювілейних і пам’ятних монет у просуванні державницької (чи ще якоїсь) ідеї у нас майже не використовують (як зрештою, і все інше). Хоч таких монет у нас достобіса, й українська «ювілейка» визнана однією з найгарніших у світі, але тиражі цих монет мізерні, їх у руках тримали хіба що нечисленні колекціонери. Пропаганда ж має впливати на найширшу аудиторію. Це, як завжди, добре розуміють у Росії, де, крім суто колекційних монет, величезними тиражами штампують «ювілейку» для широкого загалу, і у гаманці чи не кожного росіянина завжди можна знайти кілька таких монет. Тут, зокрема, варто відзначити, серію «Стародавні міста Росії», яка по-своєму прислужилася зміцненню єдності цієї строкатої країни.
Як виявилося, Калінінград («у дівоцтві» Кеніґсберґ) – «стародавній руській город»…
Завдяки таким монетам місцевий патріотизм добре поєднується з загальнодержавним. Щоправда, не обійшлося без традиційного фальшування історії. До «стародавніх міст Росії» зарахували й німецький Кенігсберг, відносно недавно перетворений на російський Калінінград.
09.07.2014