Незважаючи на два реальні та один більш-менш можливий варіант ініціювати вибори до Верховної Ради у повній відповідності до чинного законодавства, парламентська більшість з ініціативи УДАРу пішла четвертим шляхом. 18 червня 2014 року Віталій Ковальчук (новий голова фракції УДАР, який замінив Віталій Кличка), Олег Тягнибок, Сергій Соболєв та позафракційний Олег Ляшко зареєстрували проект Постанови Верховної Ради України №4107а про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України сьомого скликання. Покликаючись на статтю 5 Конституції України, яка говорить, що носієм влади в Україні є її народ, депутати звертаються до Президента з пропозицією розпустити парламент.
Того самого дня Інна Богословська зареєструвала проект альтернативної постанови, яка відрізняється від попередньої тим, що парламент саморозпускається, є доручення ЦВК та КМУ забезпечити проведення виборів і вказана їх дата — 26 жовтня 2014 року.
Насправді ключовою різницею між постановами є те, хто бере на себе політичну відповідальність за вельми сумнівне з юридичного погляду, але таке бажане для суспільства рішення — припинення повноважень Верховної Ради, яка, схваливши диктаторські закони 16 січня, взяла на себе відповідальність не лише за смерті героїв Небесної сотні, а й за багато інших проблем, як то втрата Криму і ситуація в Донецькій та Луганській областях.
Більшість намагається прикритися авторитетом Президента, а представниця екс-реґіоналівської меншості — посилити авторитет парламенту. Звісно, хто саме заб'є останнього цвяха у домовину ВРУ 7-го скликання чи дата виборів — дуже важливі питання. Але для нас, як для виборців, куди важливіше, на яких саме засадах, за якими саме правилами ми будемо обирати новий склад парламенту. Чинні виборчі правила повністю дискредитували себе, привівши до влади цей парламент за умов масової фальсифікації та купівлі округів, а от щодо нових тривають запеклі дискусії.
Передвиборчі обіцянки ПР зразка 2012 року
Громадськість, об'єднана у Реанімаційний пакет реформ, свої вимоги сформулювала дуже чітко: відсутність мажоритарки та зниження виборчого бар'єру до 3 %, відкриті партійні списки (можливість обирати не лише партію, а й кандидатів у її списку), прозоре фінансування виборчих кампаній, невідворотність покарання за фальсифікації. Активісти навіть вийшли під парламент 17 червня з вимогою внести таки правки у законодавство й ініціювати перевибори.
Пікет під ВРУ. Червень 2014 року
Верховна Рада зреагувала очікувано: жоден з трьох законів щодо змін виборчих правил, а саме № 4906 (автор Юрій Мірошніченко), 4906-1 (автор Микола Рудьковський), 4906-2 (авторства депутатів фракції «Свобода») не внесли до порядку денного. «За» проголосували лише 167 депутатів, окрім комуністів та реґіоналів (за зміни голосував лише Антон Кіссе), проти змін правил виборів виступили 17 представників «Батьківщини», 6 ударівців, 75 позафракційних та більшість зі складу груп «Суверена європейська Україна» й «Економічний розвиток». Варто зазначити, що фракція «Свобода» проголосувала за внесення цих законопроектів до порядку денного у повному складі. Звісно, вже наступного дня більшість виправилася і зареєструвала постанову про дочасні вибори, але жодним словом не висловилася щодо зміни виборчого законодавства. Чому депутати уникають нових, чесних правил гри?
Все просто — нові правила мають за завдання привести до парламенту нових людей. Для більшості представників парламенту, який має найнижчий рівень довіри серед владних інституцій, це мало б означати втрату шансу знову потрапити у будівлю на Грушевського, тобто позбутися найсолодшого наркотика — влади. Отже, можна прогнозувати, що кожна з груп, обстоюючи свої інтереси, або цілковито відкидатиме і перевибори, і зміну правил, або таки погодиться на перевибори без зміни чи лише з косметичними змінами правил виборчих перегонів.
Пікет під АП. Червень 2015 року
Розгляньмо інтереси партій та окремих політиків у цьому процесі.
Комуністи й реґіонали, які мають мінімальні шанси потрапити у парламент, насамперед через війну в Донецькій та Луганській областях (за таких умов частина території цих областей може не взяти участі у виборах, а це суттєво скоротить і без того невелику підтримку обох політсил), всіма способами боротимуться за непроведення виборів. Так, зокрема, один з дириґентів голосування 16 січня, екс-реґіонал Володимир Олійник, вважає, що «постанова швидше за все популістська, вона не має жодних правових наслідків». Звісно, головним арґументом на користь відкладення виборів називають потребу встановлення миру на сході. Зважаючи на те, що частина реґіоналів та комуністів активно підтримують сепаратистів, цей арґумент, на їх думку, може грати дуже довго. Тож сподіватися на їх підтримку не те що нових правил, а й виборів взагалі не варто.
Позафракційні й та частина реґіоналів, яка стала основою нових груп у ВРУ, а саме «Суверенної європейської України» (її контролюють Ігор Єремєєв та близький до фірташівців Ярослав Москаленко, серед спікерів — Олесь Доній) та «Економічного розвитку» (Віталій Хомутиннік, друг Януковича-молодшого, і тушка-рекодсмен Анатолій Кінах), — не зацікавлені у виборах, однак готові зціпити зуби і погодитися на них, але без зміни правил.
Якщо залишиться мажоритарка, не будуть змінені правила звітування за фінансування кампанії і не буде посиленої відповідальності за фальсифікації — вони знову скуплять округи чи то вроздріб, чи то, як Балога на Закарпатті або Калетники у Вінниччині, гуртом. Тому ця велика група (мажоритарників у нас половина в Раді, більшість не є представниками провладної трійки) всіма способами опиратиметься змінам правил. Ймовірно, що задля цього вони навіть складуть мандати і тим самим ініціюють дочасне припинення роботи парламенту й неможливість зміни правил.
Перша ластівка такого сценарію вже запущена: 18 червня, у день появи постанов про розпуск, позафракційний екс-реґіонал з Чернігівщини Владислав Атрошенко написав заяву про складання мандату. Якщо форсуватимуть питання розпуску парламенту, таких заяв може з'явитися 150, і це поставить під сумнів леґітимність парламенту.
Розпустити Верховну Раду — не штука. Як зробити так, щоб нову обрати за новими правилами?
Трійка партій більшості теж має різне бачення процедури проведення виборів. Так, під тиском громади і пропрезидентський УДАР, і партнери з більшості «Батьківщина» та «Свобода» виступили ініціаторами початку процедури розпуску ВРУ. На словах всі три сили готові запровадити відкриті списки, свободівці навіть зареєстрували відповідний законопроект, але є одне «але». На закритих нарадах штабів УДАРу та «Батьківщини», на зустрічах з послами постійно наголошується, що суспільство не готове до таких різких змін законодавства, що парламент, який має їх освятити, погодиться щонайбільше на повернення до пропорційної закритої системи, коли виборець голосує лише за партію, а вона сама формує список.
Сергій Соболєв, голова фракції «Батьківщина», говорить про повернення до пропорційної системи як про необхідну умову перевиборів, при тому ні слова не кажучи ні про відкриті списки, ні про зниження бар'єру, ні про інші зміни. Віталій Ковальчук, головний спікер УДАРу, зосереджується на процедурі розпуску парламенту й уникає відповіді на питання, яку саме систему виборів пропонуватиме його партія і чи підтримують вони позицію громадськості та Президента про необхідність відкриття списків.
Жодна з трьох сил не зацікавлена у зниженні прохідного бар'єру, розраховуючи на те, що наявність п'ятивідсоткового рівня примусить суспільство голосувати за відомі бренди, а не за нові політичні партії, як це було на недавніх виборах у Київську міську раду (до якої потрапили зовсім нові партії «Демократичний Альянс» і «Нове життя» та нова для Києва «Самопоміч»).
Отож парламент через коліно таки згодиться переобратися, але не так, як понад 70% населення України того вимагають. Боротьба щодо нових правил, які дадуть шанс на зміну еліт (чого не відбулося ні в 90-х, ні у 2004 році і наслідки чого ми пожинаємо вже понад 20 років), триває.
Сьогодні чітко видно підміну понять — питання перевиборів ставиться в пріоритет, питання правил часто виноситься за дужки. Насправді нам не так важливо, хто успішніше сфальшує нові вибори на свою користь, — нам залежить на тому, як добитися нормальних правил, які обмежать можливість фальсифікацій, скупки голосів і дадуть шанс голосувати не за менше зло, а за нову якість.
Нарешті почати обирати маємо ми, не погоджуючись на жодну зі схем обирання за нас.
28.06.2014