Позбувшись режиму Януковича, українці на повен голос заявили бажання оновити всю владу в Україні. Гасла боротьби з корупцією та люстрація, в яких ми бачимо ключові механізми цього оновлення, звучать з усіх ефірів, радіостанцій, ними повняться шпальти газет та Інтернет-видання. Справді, ці механізми є критично необхідними для оновлення виконавчої та судової гілок влади.
А для влади законодавчої вони є лише допоміжними засобами, бо ключовим механізмом оновлення тут є організація виборів. На відміну від антикорупції чи люстрації, які потребують створення фактичного нового законодавчого поля (над чим працює громадськість у Реанімаційному пакеті реформ), законодавство про вибори у нас є (якість бажає кращого, але менше з тим) тому люструвати владу виборами можна і треба вже.
Перші кроки у цьому напрямку здійснено: 25 травня 2013 року український народ дав неочікувано великий вотум довіри Петру Порошенку. За нього у першому турі виборів проголосували 9 857 308 осіб (54,7% голосів виборів). Традиційно, чимала частина українців голосувала не «за», а «проти». Вміло розкручена теза «Провести вибори в один тур — зупинити війну», дала Порошенкові перемогу, але й поставила перед серйозним випробуванням: виграти війну далеко не так просто, а тому підтримка виборців з кожним днем, коли на сході лунатимуть постріли і гинутимуть люди, меншатиме. Як далекоглядний політик, Петро Олексійович розуміє, що треба дати суспільству те, чого воно прагне.
І тут ми повертаємося до питання перезавантаження влади: більшість українців вимагає розпуску парламенту. Саме тому першим пунктом програми «Жити по-новому» була обіцянка докласти максимум зусиль для розпуску парламенту і проведення дочасних виборів ще цього року. Чому Порошенко просто не обіцяв цього зробити? Бо він чудово знає свої повноваження. Які ж можливості для президента щодо розпуску парламенту дає чинна Конституція? Подивимося:
«Стаття 90. …Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо:
1) протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до статті 83 цієї Конституції;
2) протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів України не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів України;
3) протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися».
Тобто можливості у Президента широкі, але таки обмеженні. Є лише три пункти, тож проаналізуймо їх у рейтинґу зростання можливості для використання в сучасних умовах і спробуймо полічити, на коли можна розраховувати щодо призначення перевиборів Верховної Ради.
Інфогафіка Системи народного контролю "Слово і Діло"
Шанси, що парламент, дві третини депутатів якого не мають ґарантій потрапити у нове скликання, не збиратиметься 30 днів протягом однієї сесії, — мінімальні. Більше ймовірний варіант, що депутати ходитимуть на засідання й ініціюватимуть їх навіть позачергово, бо зібрати 150 підписів для такого засідання не становить жодної проблеми. Хоча залишається можливість блокування роботи керівництвом парламенту (так, нескликання сесії на вимогу депутатів незаконне, але суспільна підтримка питання розпуску така висока, що Голова ВРУ Олександр Турчинов чи його заступник Руслан Кошулинський можуть піти на таке порушення і, навпаки, тільки підняти свій рейтинґ) або фізично учасниками акцій протесту.
Припустимо, що умови склалися, є рішення організовувати цей сценарій. Тоді для початку блокування роботи парламенту влітку залишилося два варіанти — або цього тижня, або у перший робочий тиждень липня. За інших умов повернутися до цього питання можна буде аж у вересні (хоча, можливо, календарний план роботи ВРУ у зв'язку з подіями на сході зазнає змін і депутати працюватимуть у липні–серпні, хоч віриться тяжко). Відповідно 30-тиденний термін закінчиться у жовтні, далі починається 60-тиденна виборча кампанія, і в такий спосіб вибори припадають на початок грудня 2014 року. Тобто шанс виконати обіцянку Порошенка і провести вибори ще цього року є, але дуже невисокі: рада може зібратися в іншому незаблокованому приміщенні, парламент може зібратися без спікера, заручившись підтримкою його заступника, тощо.
Цікавою виглядає схема призначення робочих липня–серпня і доручення зорієнтованих на Президента депутатам не ходити на роботу. Їх стовідсотково підтримає частина мажоритарників та бізнесменів з середовища екс-більшості, які й без того на засідання не ходять. Якщо вдасться досягти відсутності 226 депутатів, то процедуру розпуску можна буде запустити у серпні–вересні. Організаційно важкий сценарій, але реалістичний. Для нього потрібна стійка пропрезидентська більшість. Та за її наявності куди легше запустити інший сценарій, а саме — руйнування чинної парламентської більшості.
Отож другий за ймовірністю сценарій — розпад коаліції у Верховній Раді. Нагадаймо, 27 лютого, на наступний тиждень після втечі Януковича та повернення до Конституції 2004 року, у парламенті створили коаліцію «Європейський вибір» з членів фракцій «Батьківщина», УДАР, «Свобода» та депутатських груп «Економічний розвиток» і «Суверенна європейська Україна». На час формування у більшості було 250 депутатів, зараз ці фракції та групи включають 235 депутатів та резерв у вигляді 95 позафракційних. Найлегшим способом руйнації коаліції є вихід з неї будь-якої її складової, наприклад близької до Порошенка фракції УДАР. Тоді Раді дається місяць на пошук нового формату більшості, а якщо за місяць її таки не буде — дочасні вибори. Дуже простий сценарій у реалізації, але є одне але: ґарантії, що для 40 депутатів УДАРу не знайдеться заміни з 95 позафракційних чи перебіжчиків з ПР, яких що засідання стає чимраз більше, — немає.
Саме це під час закритої зустрічі з іноземними послами і заявив Віктор Ковальчук, керівник фракції УДАР: ми готові вийти, але шансів, що більшість не сформують, мало. Зрештою, результат Тимошенко і Тягнибока на президентських виборах та їх партій на виборах у Києві чітко показує: і «Батьківщина», і «Свобода» ризикують не потрапити у наступний парламент або потрапити туди у мінімальному складі. Про мажоритарників та екс-реґіоналів вже промовчімо.
Інфографіка Системи народного контролю "Словом і Ділом"
За таких умов можливі різні варіанти розвитку подій: тих, хто не погоджується виходити з більшості, підкуповують незмінністю виборчих правил (мажоритарка кров з носа потрібна олігархам, а закриті партійні списки — всім партіям більшості) або знову включається спікер (він з порушенням закону не оголошує нову більшість) чи мітинґувальники. Але за умов ескалації ситуації на сході навряд чи хтось піде на загострення ситуації в Києві. Тому лишається ще одна альтернатива, про яку Ковальчук теж говорив послам як про найбільш ймовірну, — відставка Кабінету Міністрів і незатвердження Президентом його нового складу.
Перед тим, як розглядати цей варіант, полічімо, коли можна чекати нового парламенту, за умови розпаду більшості найближчим часом. Отже, якщо це станеться цього тижня, то вже в середині липня почнеться 60-тиденний виборчий спринт. Як майстер коротких перегонів (що продемонстрували і вибори президента, і кампанія в Києві) Порошенко зацікавлений саме у такому сценарії. У такому разі вибори відбудуться наприкінці вересня — на початку жовтня. Якщо ж на наступному сесійному тижні, то все зсувається на півмісяця: початок кампанії — у серпні, вибори — наприкінці жовтня чи на початку листопада.
Цей сценарій тим позитивний, що якщо графік роботи не буде змінений, то в липні та серпні Рада буде на канікулах, а за таких умов знайти технічні перепони для ухвалення документів про нову більшість — куди легше. Не кажучи вже про те, що зібрати 226 депутатів в такому разі буде важкувато. Якщо ж ситуація тягнутиметься до осені, то шанс отримати новий парламент ще цього року суттєво знижується.
Останній сценарій, найбільш реальний та простий у виконанні, — відставка Кабінету Міністрів та непризначення нового. Отож, зі слів послів, Арсеній Яценюк не раз заявляв, що готовий подати у відставку заради проведення дочасних виборів, що автоматично означатиме відставку всього складу КМУ. Закон України «Про Кабінет міністрів України» дає Верховній Раді 10 днів для того, щоб прийняти цю відставку, а якщо відставка відбувається у міжсесійний період — до першого засідання наступної сесії. На цей час Президент призначає в.о. Прем'єр-міністра. Цей-таки закон наділяє Президента повноваженнями подавати нову кандидатуру на пропозицію фракцій більшості, але й відхиляти її у разі неналежного подання. Якщо так триватиме 60 днів — починається дочасна виборча кампанія до ВРУ. Тож якщо Яценюк подасть заяву про відставку найближчим часом, то вже наприкінці серпня можна розпочинати перевибори. За таких умов наприкінці жовтня — на початку листопада можна буде чекати нового складу парламенту.
Інфографіка Системи народного контролю «Словом і Ділом»
Головна проблема цього сценарію — статус та функції виконувача обов'язки члена КМУ, вже не кажучи про Прем'єр-міністра, суттєво обмежені. А нас чекає підписання економічної частини Угоди про асоціацію з ЄС орієнтовно 27 червня 2014 року. Тож на початок реалізації цього сценарію теж вартує сподіватися вже в липні. За оптимальних умов, у вересні закінчиться термін на пошук нового прем'єра, а десь у грудні, ймовірно, ми матимемо новий склад парламенту. Тут ще питання, чи не потрапить відставка у міжсесійне міжсезоння, а це автоматично відкладає процес узгодження складу Кабміну на осінь, а вибори — на зиму 2015 року.
Проаналізувавши всі сценарії, можемо точно сказати, що зараз Порошенко ставитиме на розпад коаліції, намагаючись тиснути на депутатів вимогою суспільства. Це супроводжуватиметься складною процедурою переговорів щодо умови виборів, бо самі вибори, без зміни системи, дадуть лише частковий результат. Мажоритарна складова змішаної системи знову приведе до Ради або олігархів, або невідомо кого під партійними брендами (як це сталося з більшістю мажоритарників від УДАРу в Київраді). Закриті партійні списки не дадуть змоги виборцям контролювати, кого саме їм пропонують партії, чим провокуватимуть тушкування та політичну корупцію. Порошенко обіцяв відкриті списки, та чи вистачить у нього політичної волі та впливу виконати цю обіцянку — ми вже скоро побачимо.
За будь-яких умов найраніше ми можемо чекати проведення виборів у жовтні, реалістично — у листопаді–грудні. І то за умов постійного тиску суспільства. За інших умов можливе перенесення виборів не лише на зиму–весну 2015 року, — про що зараз дуже часто говорять окремі представники «Батьківщина» та «Свободи», покликаючись на потребу вирішення проблем на сході, — а й на пізніший період.
Та чи погодиться на це суспільство? Навряд чи. І це мають розуміти не лише депутати, а й Петро Порошенко, два попередники якого вже відчули, що леґітимність в очах суспільства куди важливіша для влади в Україні, ніж відсутність формальних умов відставки чи розпуску.
Інфографіку створено Системою народного контролю «Словом і Ділом» спеціально для Zbruc
18.06.2014