Коли ми два дні тому писали, яким повинен би бути Загальний Збір "Просвіти" та що він повинен би конкретно рішити, писали ми в настрою, що його висловлює гордовите, але й сумовите староримське гасло "contra spem sрerо". Бо фактичні дані, відомі нам напередодні зборів, казали вже глибоко сумніватися, чи ті збори перейдуть у настрою спокою, поваги та зі зрозумінням найбільшої нинішньої української потреби, аксіомного українського імперативу — одностайного громадянського фронту, згоди і порозуміння. Властиво автор цих рядків був певний лише одного: що Загальний Збір "Просвіти вибере іншого голову "Просвіти" та — може мовчки, без ніяких зайвих демонстраційних резолюцій — не заапробує того всього, що діялось на терені "Просвіти" за минулу аж трьох-літню каденцію останнього Виділу. А все ж — були ми такі оптимісти, що вірили в той гін самозбереження, який сьогодні каже стихійно українським нивам годитися і вимагати від української верхівки у Львові — теж годитися. Віра показалася остільки наївна, що вчора знову голос мали непримиримість, фанатизм та ексклюзивізм. Учора знову святкувала тріюмф демаґоґія, яка — на превеликий жаль — не цуралася втягати до арсеналу своїх арґументів — навіть святощі цілої нації. Коли читаємо сьогодні в одній українській ґазеті, що "побідив здоровий інстинкт", то дивуємося тільки відвазі автора такої тези: навіщо замолювати правду перед собою і рідним громадянством? Не лицює робити цього передусім тому, хто виступає у тозі національного моралізатора. Не треба соромитись правди, тим більше, що вона може мати глибші наслідки на далеко ширшому форумі, ніж сам терен "Просвіти".
Ця правда виглядає така, що вчора переміг не здоровий інстинкт, тільки перемогла метка, зручна і вміла орґанізація меншини, яка через те на салі нарад змайоризувала великою більшістю — не зорґанізовану більшість зпоза салі. Коли приймемо, що світ справді належить до тих, які проявляють свій орґанізаційний хист та орґанізаційну жвавість, то перемога вчорашньої більшости була слушною і справедливою перемогою. Але коли хтось каже, що переміг "однородиний світогляд" — то це зовсім непотрібне "бронзівництво" хаосу: бо який це однороднийсвітогляд, коли націоналісти голосували проти націоналістів, священники проти священників (при внеску о. Шахновича над злукою трьох пропонованих лист). І коли саме тому ніхто з непоінформованих (головно приїзжих селян) не міг зорієнтуватися, які тут діють ідеольоґічні групи і яка це перемога "інтеґрального світогляду", коли прийшлося шукати до нового Гол. Виділу припадкових кандидатів, навіть зпоміж неприсутніх на салі, навіть таких, в якими раніш ніхто не порозумівався, чи вони хотять до такого Виділу належати. Який це однородний світогляд, коли чуємо, що вже дехто хоче зніматися. Перемогли зорґанізована меншість, відкинула маґістратську листу комісії-матки та перевела своїх 24-ох делєґатів на Загальний Збір, між ними чимало неприсутніх на салі! Коли ж хтось каже, що "всі мобілізувалися" — то це не відповідає правді. Доказом цього є і згадані загальні збори львівської філії і брак зацікавлення персоналіями делєґатів з краю другою стороною і вся поквапна підготова Загального Збору попереднім Гол. Виділом, Збору, на який члени "Просвіти" чекали аж три роки та на якому не дістали ані доведеного до кінця звіту з діяльности (Заг. Збір відбувся 8. червня 1939, а друкований звіт, що вийшов з друкарні буквально на день-два раніш, доведений тільки до кінця 1938), ані повного звіту Контрольної Комісії, яка тому свій внесок на абсолюторію обмежила тільки до кінця 1937. року! Зле, що не було такої підготови до Загального Збору "Просвіти" збоку чинників, відповідальних за все українське зорґанізоване життя, підготови, яка завершилась би успіхом. Але ще гірше, коли хтось вмовляє в себе і в інших, що вислід саме тієї непідготови є перемогою якоїсь ідеї. І коли слухаємо радість з приводу того, що на Загальному Зборі не прийшло до компромісу між представниками ріжних ідеольоґічно-зорґанизованих ґруп громадянства, то не хочемо слухати тієї радости від того діяча, який сам, особисто брав участь у підготові компромісу, годився на компроміс, признавав його вартість та актуальну потребу, а відмовився від усіх тих тез "з засадничих причин" — буквально в навечеря Загального Збору, пригадавши собі раптом "засадничу причину", яка казала перейти до табору противників компромісу! І той табор меншости підготовлявся не під гаслами позитивними, хай навіть під гаслом ідеольоґічно-однородного життєздатного Головного Виділу, тільки під гаслом наскрізь негативним: не допустити до консолідації! Адже річ не йшла про те, чи буде у новому Гол. Виділі один чи 2 радикали, один чи 2 ундівці, націоналісти і т. д. Ті, які рішили змайоризувати Збір, були взагалі проти всякого компромісу, який на терені просвітянської праці обєднав би людей усіх поглядів. Той негативний підхід казав орґанізаторам учорашньої більшости мати на увазі тільки "свою" більшість: дальша орґанізація вже шкутильгала так далеко, що призвища кандидатів до нового Виділу виринали і щезали, як мячики.
Так виглядає правда, і хоч дуже неприємно виявляти її, хоч знаємо, що та правда кидає на українське громадянство в очах своїх і чужих ту тінь, якої рішуче треба у наших часах оминати, проте виявляємо її під натиском зусиль декого представити нині правду у фальшиво кривому дзеркалі.
Ніхто не вмовить в нас, що український нарід, що українські низові маси та що величезна більшість укр. зорґанізованого громадянства не хоче консолідації, і що не хоче її в першу чергу саме не терені заг.-національних аполіт. установ і орґанізацій. Очевидно "Просвіта" не може бути тереном співпраці партій, але мусить бути тереном співпраці людей, приналежних до ріжних партій і ріжних світоглядів, а вийнятком тих, які поклоняються ідеольоґії анаціональній. І протинаціональній. Хто відкидає цю засяду — і то саме в нинішньому часі — той бере на себе відповідальність перед історією рідної нації — відповідальність за будуччину нації. Коли ми вчора дивились на салю нарад Загального Збору та слухали промов провідників учорашньої більшости — не могли позбутися найбільшого остраху, що далеко не в усіх тих провідників та не в усіх тих, які їм плескали і за ними голосували, була свідомість поваги часу і свідомість поваги тієї відповідальности. Вслухувались ми уважно в ріжні аpґументи, старалися іти по лінії міркувань промовців, щоб їх зрозуміти, щоб увійти в їхню ментальність, в хід їхніх думок. Старалися теж у безпосередніх розмовах з ріжними делєґатами провірити настрої. Але коли ми наприклад чули найповажніший арґумент, що ось делєґатами, які голосують проти засади консолідації на просвітянському терені, кермує острах за долю віри і Церкви, то ми не могли стриматись від вислову здивуваня, яке і тепер зазначуємо на цьому місці: хто зі світських має право монополізувати собі заступництво інтересів віри і Церкви?! Звідки приходять молоді люди жонґлювати фразами про загрожені інтереси віри і Церкви на терені "Просвіти", інтереси, що їx ніби тільки вони добачують, а не бачать їx інші вірні?! Мусимо найрішучіше застерегтись того, щоб хтонебудь покликувався на свою лєґітимацію єдиних "правильних" христіян і католиків та правильних інтерпретаторів інтересів Греко-КатолицькоІ Церкви! І ми глибоко переконані, що ніщо Греко-Католицькій Церкві не принесло б більше шкоди, як вмішання у нашу сучасну українську дійсність ще церковно-реліґійних прилюдних спорів та дискусій!
***
Покищо розїхались делєґати з місць, головно селяни, з переконанням, що "пани у Львові сваряться". Є в цьому переконанні тільки частина правди. Бо більшість верхів українського зорґанізованого громадянства у Львові безумовно відчуває та розуміє безглуздя внутрішньо-громадянської сварні, особливо в нинішньому часі. І більшість зорґанізованих громадських чинників у Львові може найти спільну мову. Лихо в тім, що ті, які тієї спільної мови не хочуть ані не розуміють (а такі завжди знаходяться) — мають інколи змогу і силу проводити сварню дальше, втягаючи в неї непоінформованих делєґатів, людей доброї волі, з краю.
Учорашня сварня закінчилась вибором нового Виділу і нового Голови. Новий голова "Просвіти" — людина старша віком, поважна, з громадянським стажем, старий педаґоґ і старий просвітянин. Громадянин, який кopистується великими симпатіями і повагою головно серед українського духовенства, того преважного та надзвичайно цінного українського просвітянського активу. Тому ставимось до нового голови "Просвіти" наскрізь позитивно. Розуміємо його важку ситуацію та віримо, що він уживе всіх зусиль, щоб вивести "матір українських товариств" з тих труднощів, що їx накопичили — і попередній Загальний Збір і попередній Виділ і сам останній Збір. Персоналій нового Головного Виділу не хочемо торкатися. Один український міністр буцім то сказав раз у Камінці Подільськім: "Як не буде такої України, якої я хочу, хай не буде ніякої". Злочинна засада, якої не признаємо і не застосовуємо і до нової ситуації на терені "Просвіти". Новий Головний Виділ "Просвіти" не зовсім такий, як би ми його хотіли бачити, не така вся структура нового Виділу. Але з того далеко не виходить, що ми не будемо ставитись льояльно і позитивно до всіх його позитивних ходів, до його позитивної діяльности. Тому теж не можемо згори ставити прогноз — не чекаючи, поки ті нові люди, які показали свій хист у технічній підготові вчорашнього Збору, не проявлять також свого хисту у просвітянській праці.
[Діло]
11.06.1939