Справозданє д. Смаль-Стоцкого про дїяльність в буковиньскім соймі.

 

Сойм збирає ся що року на 4—6 недїль і радить. Над чим? — Властиво коли-б усї п. Виборцї уміли читати, то знали-б докладно над чим радять, знали-б зараз таки тодї, як в Соймі радить ся, бо в ґазетах о всїм пишуть, але так не є, отже мушу насамперед розповісти, над чим Сойм радить.

 

Так як Рада громадска в кождім селї на то є, аби завідувати, орудувати маєтком громадским, дбати про порядок в громадї, про спокій, про просьвіту, здоровлє, моральність і безпечність громадян і їх маєтку від напасти і огню, про бідних, про дороги і мости, і т. д., так само і Сойм є на те, аби завідував маєтком краєвим, дбав про порядок в цїлім краю, про просьвіту, здоровлє, безпечність, про дороги і т. д.

 

Так як Рада громадска на свої потреби потребує гроша і має право накладати додатки до податків на всїх громадян, так і Сойм потребує на потреби краєві гроша і накладає на всїх податників в краю додатки краєві до податків.

 

Особливо утримує наш край шпиталї (в Чернівцях, Сучаві, Кімполунґу і т. д.), заклад поліжничий разом з школою для акушерок (мошів), причиняє ся до утриманя лїкарів окружних, утримує школи в цілім краю (дає платню учителям, підпомагає будову шкіл), утримує школу рільництва, дбає о промисл і закладає на те школи, як школу кошикарску в Сторожинци (така школа має бути заложена і в Садаґурі), дбає о добрі дороги, про кватерунок войска і жандармериї; удїляє ріжні запомоги на добрі цїли, утримує (так як громада писаря) урядників краєвих і т. д.

 

Се є звичайні справи краєві і що року збирає ся Сойм, аби ті справи залагодити.

 

Але-ж сойм не радить через цїлий рік, а лише яких 4—6 недїль, а в справах краєвих не може бути застої. На те є Видїл краєвий вибраний соймом, щоб орудував справами краєвими через цїлий час, так як і в громадї двірник з присяжними становлять такий Видїл. Видїл краєвий має все те, що сойм постановив, випровадити, він завідує маєтком після прелїмінарів ухвалених Соймом, а здає рахунок Соймови.

 

Перед усїм ухвалює сойм що року буджет краєвий (так само як в громадї мусить що року ухвалювати ся буджет або прелїмінар доходів і розходів громадеких), буджет шкільний і контролює рахунки.

 

Під зарядом сойму стоять ще і иньші фонди, як фонд індемнїзацийний, пропінацийний, інвалїдів і т. д. і всї прелїмінарі і обрахунки тих фондів укладає Сойм що року.

 

Сойм а властиво Видїл краєвий має нагляд над маєтком громадским, і взагалї над справами громадскими, він має дбати о ґосподарство краєве і т. д.

 

Але сойм має также право заводити всякі для краю потрібні і хосенні устави і такі устави, скоро їх цїсар затвердить, стають ся законом для всїх.

 

Від коли вибрав мене повіт Садаґурский послом і я увійшов до Сойму як Ваш заступник, старав ся я всїми силами щиро і добре заступати интереси Ваші і взагалї селяньскі интереси при всїх нарадах соймових. Я ходив пильно на ті наради і промовляв часто в ріжних справах.

 

Буджет краєвий на рік 1893-ий виносив 224.290 злр., так що від кождого лева податку припадало 18 кр. додатку краєвого; буджет шкільний виносив на той рік 240.795 зр. т. зн., що від кождого лева податку треба було на школи платити 14 кр., а на фонд індемнїзацийний (за сплату паньщини) треба було зложити 742.435 зр. т. зн. по 30 кр. від лева. Отже прошлого року мали всї податники платити від лева податку 62 кр. додатку краєвого. Се дуже тяжкий тягар. Коли-ж нарід несе такі тягарі, то повинен мати за то хоть якусь вигоду, якісь права. Длятого я при нарадї над тим буджетом упоминався, щоби і сельскі громади, коли вони поносять рівні тягарі з другими, мали также рівні права при виборах послів; а то тепер 146 дїдичів вибирає аж 8 послів, по містах припадає один посол на 10.000 до 27.000 душ, а по селах і місточках один посол аж на яких 50.000 душ! Я упоминав ся за тим, аби громади сельскі вибирали своїх послів так як міста, т. зн. аби кождий виборець голосував від разу на посла а не аж через других виборцїв, як тепер є. Я упоминав ся за тим, аби заведено для вигоди людности більше судів повітових, щоб люди не потребували оплачувати великих комісий або бити цїлими милями дорогу нїм дістати ся до суду; щоб у всїх урядах і судах урядували для народу в єго рідній мові, щоби в школах учили в рідній мові так, аби ті школи приносили народови якийсь пожиток; щоб Видїл краєвий наглядав лїпше над маєтком громадским, бо буває так, що той маєток марнує ся, розтрачує ся, розбирає ся; щоб повітові дороги утримували ся в лїпшім станї а щоб меньше рогачок було; щоб Видїл краєвий орудував лїпше маєтком краєвим, а не марнував гроша зложеного народом з єго кервавицї і не видавав там, де не треба, і щоб для всїх був однаково справедливим.

 

Сойм застановляв ся также над тим, яким би способом бодай троха злекшити народови податок. І ось придумав сойм таку річ: Наш край мав сплатити до р. 1911 т. зн. за 17 лїт весь довг панщизняний, на котрий тепер платив річно кождий яких 30 кр. від лева податку. Від того довгу оплачував наш край ще і 5%. Тепер гріш став дешевший, так що можна вже пожичити більшу суму і на 4%. А по друге край має великі потреби, і коли-б хотїв їх заспокоїти, то мусїв би хиба нові пожички робити. Дальше думали ми, на що то ми самі маєм поносити той довг; лїпше розложити єго на довші лїта, то він не буде нас так тиснути. Отже рада в раду ухвалив сойм затягнути новий довг, аби сплатити зараз старий довг. І той довг, вже затягнули в сумі 6 і пів мілїона на 50 лїт на 4 процент; з того сплатили старий довг і при тім интересї заробив край яких півтора мілїона.

 

З того то зиску опущено сего року в податках 4 кр., бо сего року має кождий платити на потреби краєві разом з довгом панщизняним і на потреби шкільні (584.295 злр. + 283.474 злр.) всего до купи лише 58 кр.

 

Ба, з тим зисканим грошем наш край може тепер ще щось почати, і так сойм ухвалив, аби будувати желїзницї, одну з Лужан через Кіцмань або Заставну до Залїщик, другу з Неполоковець до Вижницї, трету з Глїбокої до Серету, а четверту з Радовець або з Чудина долиною ріки Сучави. Ті желїзницї мають коштувати 5.000.000, а край наш дає на їх будову або 250.000 зр. раз на все запомоги, або купить собі за 500.000 зр. папері такі, що дають право від тих вложених гроший діставати відповідний зиск з желїзниць. — Може хто скаже: пащо-ж нам желїзниць? — А кілько то людий найде хлїб при желїзницях? Треба лише, щоби тутешні люди завчасу знали о то постарати ся. При будові желїзниць треба робітника, богато з тих грошви відбере собі сам нарід і гроші лишать ся в краю. Тай не тілько та одна користь з желїзниць. Нинї так на сьвітї, що треба конечно желїзниць, і край мусїв би був їх будувати навіть якби не мав тих гроший.

 

З тих зисканих гроший можна було также вже сего року полїпшити, правда не богато, платню учителїв. Наші учителї доси мають дуже лиху плату, а прецїнь вони виховують нам і навчають добру наші дїти; пастухови, що пасе худобу, треба заплатити добре — щоб він міг жити, а вже-ж учитель мусить і жити, мусить і дальше ще вчити ся, аби міг ще лїпше дїтий навчати, то-ж треба єму дати таку плату, щоб він кождий не мусїв бідувати.

 

Із тих зисканих гроший сплачено ще і иньші меньші довги краєві, котрі мусїв давнїйше край зробити, аби купити дім на касарню для жандармериї і дім, де є канцелярня краєва.

 

Оттаким способом і трохи опустило ся в податках і богато иньшого зробило ся в краю.

 

От пр. тілько таким способом можна було побільшити фонд, з котрого громади можуть дістати безпроцентові пожички на будову шкіл. Взагалї на школи звертає тепер сойм як найбільшу увагу, і то справедливо. Тілько нарід просьвічений може тепер в сьвітї дати собі раду, а темний мусить пропадати. Підїть до Чехів або до Нїмцїв там коло Відня. Там в цїлім селї нема анї одного дорослого чоловіка, щоб не вмів читати і писати; длятого там і не може нїчо таке стати ся, як у нас дїє ся. За тих два роки, відколи я послом, богато було у мене людий за порадою в бідї, і всюди я мусїв переконати ся, що чоловік або цїла громада влїзла в біду зачерез те, що не вміє анї читати анї писати. Чи могдо-б н. пр. десь таке стати ся, що через 8 лїт не були плачені податки за толоку громадску і толоку мали вже пустити на лїцитацию, а громада щоб о тім нїчого не знала? Або в иньшій громадї заінтабулював ся собі один чоловік на третину толоки громадскої, а громада через 20 лїт о тім нїчого не знала! Або ось недавно приходили до мене люди, котрим один банк інтабудює ся на ґрунт, а вони з того банку нї одного ґрейцара не взяли. І що ви скажете? Ті люди найлїпше ще зроблять, як заплатять то, що банк жадає, аби цїлий ґрунт не пішов на лїцитацию. А чому се так? — Бо люди темні і кождий хитрійший чоловік може їх використати! Тому то сьвітла, сьвітла як найбільше! Жаль лише, що наші громади мало дбають за школи, а Ради шкільні в богато громадах стоять на перепонї до науки. Добрих будинків шкільних нема, дїти не мають де містити ся; зачерез те мусять дїлити ся на віддїли і приходять що третий день до школи, а з такої науки така користь що нїяка. А найгірше стоїть та справа в черновецкім повітї. Тут на 100 дїтий обовязаних до школи ходить ледви 45! Тепер може полїпшить ся той стан, бо мають будувати ся і розширяти ся школи, але доси було дуже зле. В Соймі ми упоминали ся, аби в кождій школї учили дїтий в їх рідній мові, бо буває і таке, що таких дїтий, що анї слова не вміють пр. по волоски, вчать по волоски; з такої науки пожитку жадного. Аж тодї, коли дитина уміє вже по своєму читати і писати, може вона лекше навчити ся і чужої мови, хоть і сего не доконечно по сельских школах. По на що дитина вчить ся? Чей не на те, аби уміла кілька чужих слів сказати, а на те, щоб якнайскорше могла ріжні добрі науки і порядки з книжок пізнати, і сама того доброго, що прочитає, учити ся. Тепер є вже богато ріжних книжок і про господарство і про громадскі порядки і про те, як люди розумнїйші у всякій бідї собі помагають — все те може дитина, скоро тілько трохи пізнала письмо, читати і вчити ся і легко єї того прийде, як тоті книжки будуть в рідній мові дитини; а як по чужому, то хоть і письменний чоловік, то єму з того пожитку не буде, бо він того не розуміє. Але ось в чім ще була біда. Дїти сельскі тілько дечого і уміли, доки ходили до школи, а як і вийшли зі школи, то за рік за два забували все чого навчили ся; навіть читати забували. Коли і на таке, то шкода і гроша на школи! Але-ж бо! так не може бути. Ми мусим о то дбати, щоб нарід був письменний. Отже аби наука шкільна не пропадала марно, ухвалив Сойм головно на моє внесене запровадити для тих дїтий, що вже вийшли зі школи, в зимових місяцях ще науку повторительну і доповняючу. Від листопада по конець квітня будуть мусїли тепер ті дїти, що вже вийшли зі школи, аж до скінченого 15-го року житя ходити ще два рази на тиждень до школи. Также і потім аж до 20 року можуть і повинні ще дїти ходити на ту науку, але на то треба осібного позволїня. Два рази на тиждень на дві години, як то маленько часу! А все таки, хто буде на ту науку ходити, то вже певно не забуде того, чого навчив ся і навчить ся ще богато дечого доброго! Користайте-ж з того добродїйства науки як найбільше! Аби также і висшу науку зробити для людий приступною, домагали ся ми заложеня рускої ґімназиі; і Нїмцї і Волохи мають такі висші школи в своїй рідній мові і то їм не то не шкодить а дуже помагає, чому-ж і ті люди, у котрих руска мова є рідна мова, не мали-б мати такої школи. Руска дитина мала-б тим способом улекшену науку і могла-б виходити на люди. Є повна надія, що така ґімназия буде заложена.

 

Ще одна хиба в школах є та, що в семинариї учительскій, т. зн. в тій школї, де вчать ся на учителїв, вчать все по нїмецки. Коли такий учитель вийде відтак на село і має вчити дїти по руски, або по волоски, то хоть він з роду Русин, або Волох, тяжко єму то приходить. Ба, навіть і та школа, де учителї вправляють ся до свого стану, і та нїмецка. Отже я домагав ся, аби бодай школа вправ була одна руско-нїмецка, а друга волоско-нїмецка, і здає ся, що до того прийде, бо се є очивидна кривда для Русинів і для Волохів, тай шкіл рускнх і волоских більше є ніж нїмецких.

 

Але Сойм мусить і за ремісників дбати.

Він підпомагає промислові школи по більших містах, а минувшого року причинив ся до заложеня школи виробів з дерева в Кимполунґу. Также ухвалив заложити школу кошикарску в Садаґурі (така одна школа є вже в Сторожинци) і призначив 2000 зр., аби за ті гроші можна закупити всякого начиня, аби ремісники могли бачити, яке найлїпше начинє або машина і аби могли учити ся лїпших способів виробу. Гадають заложити такі взірцеві варстати для шевців, слюсарів і других ремісників, гадають также післати таких вандрівних учителїв, аби всюди навчали ремісників лїпших способів в їх ремеслї.

 

Для рільників хлїборобів мають заложити рільничі школи в Заставнї і Радівцях; там буде можна господарским дїтям, що гадають бути добрими ґаздами, навчити ся, як то найлїпшим способом як найбільше зиску можна-б з землї потягнути. Я бував в сьвітї та видїв, що у других людий, хто вміє коло землї ходити, гірша земля видає в двоє, в троє тілько, що наша добра земля. Чому? Бо ті люди знають на те спосіб. А у нас все йде по старому.

 

Наш Сойм звертає велику увагу на годівлю худоби. У нас худоба чим раз більше зводить ся, а як не буде подостатком доброї худоби, то не можлива управа рілї, до чого доконечно потрібно гною; тай сама худоба для себе становить у ґазди маєток: чим она лїпша, тим більший маєток ґазди, тим богатший цїлий край. Длятого то Сойм ухвалив, щоби докладно виповняли ся приписи о бугаях, що тілько до таких бугаїв має ся водити корови, котрі комісия узнала за добрі; а що в громадах нема подостатком добрих бугаїв, так щоб на 100 коров і телиць припадав оден бугай, то треба видати таке право, аби громада утримувала бугая, як не найде ся нїхто такий, що сам утримував би.

 

Крім того мали-б ще заложити ся взірцеві череди рогатої худоба і безрог, аби полїпшити краєву расу.

 

Для худоби дуже важна сіль, а що доси та сіль була за дорога, то мало хто давав соли худобі і через то худоба не ховала ся. І в Радї державній і в Соймі допоминали ся посли, аби дати для худоби дешеву сіль, і нарештї правительство дало таньшу сіль для худоби, але Буковинцї мали єї спроваджувати аж з Велички в Галичинї, відки дорога богато коштує; тому то упімнули ся посли і Видїл краєвий, і тепер можна побирати ту сіль з Качики. І з иньшого боку старав ся сойм прийти селянам в поміч. В нашім краю має релїґійний фонд великі добра; ті добра тепер віддають ся в оренду людям, що самі не є хлїборобами; часом оно так мусить бути, де є ґоралнї і т. д. Але є меньші кавалки поля, а в горах полонини; ті можна-б відразу пустити в оренду рільникам. Отже сойм завізвав дирекцию тих дібр, аби завсїгди кожду лїцитацию на оренду оголосила по громадах, аби і ґазди могли стати до лїцитациї.

 

(Дальше буде).

 

[Буковина, 29.06.1894]

 

(Конець).

 

Для кождого ґазди дуже важна річ добрі дороги, аби лихими дорогами не нищив ся статок, не калїчила ся худоба. І в сих двох роках ухвалив сойм будову кількох доріг повітових. Для Садаґурского повіту важне те, що сойм ухвалив, аби вибудувати дорогу з Садаґури до Топорівцїв, відтак дорогу через Баранівку до Садаґури, а также і дорогу з Добринівцїв до Заставни; при будові тих доріг будуть люди мати заробок, а се также важна річ. Дуже важив для Садаґурского повіту і те, що Сойм ухвалив побудувати міст на Прутї в Людигоричі на дорозї до Магали. Се для богатьох громад коротша дорога до Черновець, але що не було мосту, то не можна було завсїгди туди їхати. Дороги повітові звичайно по громадах дуже лихо утримані, бо громади мають обовязок чистити рови і утримувати банкети, а сего майже нїде не роблять; длятого сойм тепер ухвалив, аби і ту роботу перебрали комітети дорогові; тим увільнять ся громади від того шальваркового обовязку.

 

Майже що року робить повінь великі шкоди, а то длятого, що наші ріки не уреґульовані. Реґуляция рік дуже богато коштувала-б, так що край своїми силами не може єї перевести. Тому то Сойм візвав і сего року наново правительство, аби оно з фондів державних взяло ся до реґуляциї рік.

 

Нашому народови докучають страшно податки; але нетак самі податки, як несправедливе стяганє податків; тому то Сойм допоминав ся, аби при стяганю податків поступали людяно, не грабили і таких річий, що після права не вільно грабити; не побирали несправедливо акцизи від безрог, коли люди самі для себе безроги ріжуть і т. д.

 

Ще одна біда дуже долягає нашому народови, особливо біднїйшим людям. Коли спіткає їх яке нещастє, де треба гроша хотьби мало, то годї єго дістати на малий процент. Тепер і найменьший процент при малих пожичках виносить до 20 від ста. Декуди стали собі люди тим помагати, що позавішували товариства "Власна Поміч", до котрого всї, хто хоче до него пристати, вкладають якусь малу суму, а з того робить ся, як більше людий пристане, більше сума, так що можна собі в такім товаристві в потребі помочи. Ті люди, що мають у себе ",Власну поміч", кажуть, що їм з тим дуже добре. Але не в кождім селі є таке товариство, така каса пожичкова, а буває так, що жадна заохота не поможе — люди якось не тягнуть ся до того. Вже то таку нас завсїгди буває, що до найлїпшої річи треба великої принуки. Знаючи натуру нашого народу, загадав я, що як-би так, від Сойму вийшла принука та ще й поміч, то може-б наш нарід послухав, і поставив внесенє, аби Видїл краєвий розважив, чи не дало-б ся в кождім селї заложити касу пожичкову, а в потребі запомагати такі каси грошем краєвим на малий процент. Сойм згодив ся на те, а Видїл краєвий розіслав всюди запитаня про такі каси, чи їх потреба і т. п. Будемо бачити, що наші громади відповіли на те. В иньших краях на запомогу таких кас пожичкових призначує край по 100.000 зр. і більше, і наш край міг би так біднїйшим людям прийти в поміч, але потрібно, щоб самі люди брали ся закладати такі каси.

 

Ще для повіту Садаґурского упоминав ся сойм о те, аби в Боянах отворити суд повітовий, аби люди з Боян і з найблизших громад мали вигоду в судових справах.

 

Видите, які ріжні справи полагоджує Сойм, які великі потреби має край, а не одно ще зробило-б ся, якби були гроші! Длятого то і над тим застановляв ся Сойм, відки взяти гроша на покритє тих потреб, аби не все тілько тягнути з додатків до податків. Отже поручено Видїлови краєвому, аби застановив ся над тим, чи не дало-б ся завести у нас краєвого додатку до податку від горівки і иньших горячих напоїв. З того міг би край добути яких 100.000 зр., як би наложив на 1 гектолїтер спірітусу і горівки 3 зр., а на 1 гектолїтер пива 50 кр. Той податок платили-б очи видно лише ті, що пють, отже ті, що можуть і мають за що пити.

 

Сойм підпомагає ріжні пожиточні товариства, він также як трапить ся яке нещастє в краю, іде перший з помочею, бо вже-ж для цїлого краю лекше комусь помочи нїж для кількох людий. Так при торічній повіни дав фонд краєвий першу поміч нещасним людям.

 

Як от трапило ся, що наші люди послухавши дурисьвітів зворушили ся іти до Росиї, і попродали все своє, а їх на границї не пустили і они вернувши до дому мусїли назад купувати попродані хати і ґрунт, і тоді Сойм призначив для тих нещасних людий, що так марно через свою темноту потратили ся, на моє внесенє, на запомогу 5.000. зр. Шкода тілько, що нїхто з того добродїйства не міг користати, бо коли прийшло запитанє до громад, чи є такі люди, то відповідь була: нема!

 

Ще над одною дуже важною справою застановляв ся Сойм. Ви знаєте, що ґосподарка громадским грошем по наших громадах дуже лиха. Гріш громадский страшно марнує ся, єго розкрадають. Богато було в судах таких випадків, а ще більше є таких, що не дістають ся на сьвіт Божий, бо кінцї добре помотані. Видячи таку розтрату громадского гроша, поставив я в Соймі внесенє, щоби Видїл краєвий винайшов який спосіб, аби такого не бувало. Видїл краєвий надїє ся, що як тепер понастановляє ся в кождій громадї добрих іспитованих писарів, котрі самі также відповідають за гріш громадский, то такого більше не буде. Але я думаю, що сего за мало. Треба, щоб в наших громадах вибирали добру і чесну старшину громадску, котра орудувала-б маєтком громадским так сумлїнно, як своїм власним; треба, щоб і громадяни, як прийде що року ухвалювати прелїмінар громадский і переводити обрахунок, завсїгди і самі интересували ся тим, приходили на засїданя Ради громадскої, і як що видять, що не так дїє ся, як повинно бути, доносили зараз до Видїлу краєвого.

 

І в комітетах дорогових видає ся часто гріш не на дороги, а на непотрібні річи. Так пр. в Серетскім повітї, де є всего около 70 кільометрів дороги, видало ся одного року звиш 500 зр. на подорожі предсїдателя комітету; і в иньших повітах видає ся на такі подорожі за богато гроша. І против того я виступав.

 

Ми всї мусим о то дбати, щоб гріш зложений з кервавицї нашої в податках, не марнував ся; всї повинні ми уважати, і як що таке бачимо, зараз давати знати, де треба. Платимо великі податки, бо порахувавши додаток краєвий около 60 кр., а на дороги около 20 кр., а на громадскі потреби яких 40 кр. (буває і більше: 50, 60 і 75 кр.!), виходить, що кождий платить від лева податку, що найменьше ще лева і 20 кр. додатків, а буває що і півтора лева. Де-ж нас на се стати? Та вже коли доконечно потрібно, най би було, але той гріш повинен завсїди шанувати ся а не розтрачувати ся!

 

Богато ще в нашім краю марнує ся гроша публичного. Богато є таких людий, що раді-б поживити ся публичним грошем. Я завсїди, де тілько таке побачив, виступав сьміло против таких непорядків, хоть зачерез те придбав собі ворогів. Але задля щирої служби для краю я не лякаю ся ворогів.

 

Отсе коротко розповів я Вам, що в Соймі в послїдних двох роках дїяло ся. Коротко, бо 4—6 недїль, радить Сойм, але бути послом і хотївши щиро служити краєви, се не роскіш, се страшно тяжка служба для повіту і для краю, і чим хто щирійше єї служать, тим більше не подяки але всякого ворогованя мусить дізнати. Але я робив, що лише міг. Та не все і можна зробити. В нашім Соймі є 31 послів. Коби то всї 31 послів були одної думки, то все ішло-б гладко, але так не є. В Соймі є заступники интересів більшої посїлости (10), заступники більших міст і купецтва (7), і заступники малої посїлости (12). Кождий рад для свого кола як найбільша зискати. Але ще більше відмінні є иньші интереси. Ви знаєте, що в нашім краю, от і в Садаґурскім повітї, мешкають три народи: Русини, Волохи (Румуни) і Нїмцї. Добре то було-б, як би всї жили в згодї, але на жаль так не є. Одні хочуть бути панами над другими, а се річ несправедлива. І задля того то були в Соймі ріжні колотнечі, але чей Бог допоможе, що прийде до порозуміня, до згоди; чей Бог допоможе, що всї народности, що замешкують наш хороший край, стануть як рідні братя до спільної працї для добра того краю. Я завсїди промовляв за згодою, бо я виджу, що нарід по селах, чи Він Русин, чи Волох, чи Нїмець, жиє собі в згодї; але я мусїв виступати против несправедливости і кривди, де я єї лише добачив. Я не можу порозуміти, що з того і кому вийде за користь, як одна або друга руска дитина в школї не буде учити ся в рідній своїй мові рускій, а будуть єї силувати учити ся на чужій мові, котрої вона не розуміє. На фонд шкільний складають всї рівний податок, але коли ото іде, розширити десь школу, то не рівно роздїлює ся ті гроші; в Сучавскім повітї є вже і по меньших селах 3- і 4-клясові школи, а в Садаґурскім і по великих селах як Топорівцї, Раранче були ще до не давна та й тепер ще є ледве одно-або двоклясові школи. Але маю в Бозї надїю, що і в нашім краю запанує справедливість, бо ми всї добрі дїти нашого краю, ми всї однаково вірні нашому цїсареви і державі.

 

Ось Вам і обрахунок з того, що робить ся в Соймі, і як я там заступав Ваші справи. Нащо я се роблю? На те, аби Ви вже раз знали, над якими то важними справами радить Сойм, щоб Ви пізнавши се, самі за себе лїпше дбали, і як Вам що долягає таке, що Сойм на се може порадити, зараз таки вносили до Сойму просьби, виявляли свої потреби; на те я явив ся перед Вами, щоб Ви менї сказали, чого Вам ще треба, аби я знав, за чим ще вступати ся в Соймі; явив ся я перед Вами і тому, бо від довшого часу ходила чутка, що в Садаґурскім повітї збирають ся якісь підписи против мене, — отже я прийшов і став лицем до лиця, аби кождий, коли має щось сказати, сказав явно, перед всїма, а я вже буду старати ся оправдати себе. І так кажуть, що я против православної віри виступаю. Се чиста неправда. Кілько Вас тут є, нехай хоть один скаже, чи я де, коли хоть би одним словом виступив против православної віри. Противно я навіть упоминав людий, коли они хотїли лишити свою православну віру, і на се маю богато сьвідків, аби вони того не робили. Нехай кождий тримає ся своєї сьвятої віри, се буде найлїпше, тай не вадить се, аби всї були собі добрими сусїдами і приятелями. От і в Садаґурі, в Боянах, в Раранчу жиє ріжна віра мирно і спокійно коло себе і так повинно бути. У кождого віра сьвята і єї не треба єму відбирати.

 

Так само як кождому віра сьвята, так сьвята єму і рідна мова. Ніхто не сьміє нїкому єї відбирати. Чим хто зродив ся, чи Русином, чи Волохом, чи Нїмцем, най тим і буде, і най в нашім краю найде заспокоєнє своїх моральних, культурних і материяльних потреб. Най пропадає утиск і ворогованє, а най жиє братерство!

 

[Буковина, 06.07.1894]

 

06.07.1894