Під таким заголовком прислав нам один з німецько-австрийських полїтиків уваги на актуальну тему, які вважаємо за відповідне помістити, хоча не в усїх подробицях згоджуємось з шан. автором. — Редакция.
Відень 10 червня 1914.
Становище центрального правительства по львівській польсько-москвофільській демонстрациї, уладженій на закінченє справи Бендасюка і тов., викликало не лише серед галицької суспільности дуже дивне вражінє. Публична опінїя цілої держави, а навіть цілої монархії інстинктовно обходить питанє про мотиви сього рішеня, а віддана державі преса, не могучи в тім всїм зориєнтувати ся, виявляє цілком виразне заклопотанє і робить те, що єдино в таких обставинах можна робити — "добру міну" до не зовсїм доброї гри. Своїми польськими "інформаторами" "інформоване" центр, правительство не в силї добачити дїйсности і не здає собі очевидно справи з наслїдків, які ціле поставленє сеї справи викликати мусить, наслїдки, які — хочемо бути кепськими пророками — відобють ся властиво на престіжи державнім в спосіб найменше пожаданий передовсїм для тих, котрі до стереженя того престіжу передовсїм є покликані. В цілій сїй афері, в сїм довгім рядї провин і прогрішень, "вольних і невольних", знаходимо несьвідомих виновників, тенденцийно інформованих, побіч цілого ряду чинників, які сьвідомо, для своїх національно-еґоістйчних цілий потрясають підставами держави. Процес, виведений в інтересї держави для береженя її цілости й поваги, обернув ся як-раз проти її інтересів — не зусилями самих тільки ворожих чинників або ворожих припадків, а таки з вини кругів, які з титулу свого становища покликані до береженя державних інтересів. В сїм лежить те фатальне вражінє процесового фіналу і сими обставинами воно пояснюєть ся. Цілу відвічальність за наслїдки, які уже вийшли і які в більшій мірі ще можуть прийти, мусять ті державні круги, котрі стежили за справою і знають її хід і її епільоґ, а також мотиви, явні й неявні, зложити на правлячу в Галичинї полїтичну сторону. Все-ж таки не тратимо надїї, що скорше або пізнїйше прийдуть до того самого переконаня також й рішаючі чинники в державі — коби лише не було запізно!
На разї виновники старають ся справу замрачити і затемнити. В приступі клясичного свого фарисейства видумали Поляки для неї теорию... "великодушности". В одну сторону робить се найлїпше вражінє, а в другу старають ся те caме інспірувати, аби та друга сторона не пізнала, що вони забавили ся у великодушних її коштом в обличю її ворогів в дуже еґоістичних цілях. Сей псевдо-благородний блахман кинула польська преса, випробована в таких операциях, на цілу свою суспільність так густо, що він рознїс ся далеко і дійшов й до кругів, які мимо всїх лихих досьвідів, таки ще не вилїчили ся від віри в польські блахмани. Впливові польські круги, зрозумівши ситуацию, витворену львівською польсько-москвофільською демонстрациєю з останної суботи, з'уміли ту теорию великодушности защіпити незнаючому галицьких обставин центральному правительству. І вийшло таке, що польські горожани поступили — мовляв — найбільше патріотично, коли кермували ся тою думкою, що найдальше-йдуче потуранє явним пропаґаторам царо- і православя, се найбезпечнїйший "спосіб" протидїланя злочинній пропаґандї.
Коштом держави вдягають ся тепер Поляки в тоґу шляхотних сторонників безоглядної свободи — нїбито в протиставленю до безоглядного гнету по тїй сторонї кордону. Після тої самої теориї ся до самопожертвованя піднесена польська "справедливість" і "обєктивність" має стати ся тою силою притягаючою, що має єднати симпатиї народів неросийських для... Австриї!
Потреба дїйсно великої дози наївности, щоби повірити в ту теорию, зроджену з потреб хвилї й біжучої польської полїтики. Але правительство центральне повірило і своїм поведенєм санкціонувало той ориґінальний спосіб "ратованя" держави. Бо чейже не спосіб припустити, щоби страх перед Росиєю мав приневолити його до того кроку. Не можимо повірити, щоби покликані до береженя великодержавного становища нашої монархії чинники могли послухати диктату п. Сазонова й покорити ся його волї, не можемо припустити, щоби керманичі держави дїйсно могли вступити на шлях, який означує добровільну резиґнацию і провадить до затрати всего того, що Австрия в протягу довгих віків здобула.
Щоби не затратити віру в будучність нашої держави, не можемо припустити, щоби той крок правительства був чимсь більше як зарядженєм, викликаним махинациями льокальних чинників і певних патріотів польських; які хотїли сальвувати "льояльне" становище польської суспільности і походячих з неї орґанів, та хопили ся відомих способів (як уже богато разів перед тим), якими Відень "інформували".
Які дороги, такий результат! Результат, з котрого ликують вороги, бо вражінє повної й безумовної абдикациї супроти нахальства росийського не дасть ся затерти, як не дасть ся заперечити певність зросту дальшої злочинної аґітациї, яка вийшла з усего одинокою побідницею: бо думаємо, що Полякам довго на нагороду за свій своєрідний патріотизм прийдеть ся ждати.
[Дїло]
12.06.1914